Під «блакитним щитом» і в списку ЮНЕСКО. Як намагаються захистити пам’ятки культури в умовах війни

Під «блакитним щитом» і в списку ЮНЕСКО. Як намагаються захистити пам’ятки культури в умовах війни

11:04,
13 Грудня 2023
1815

Під «блакитним щитом» і в списку ЮНЕСКО. Як намагаються захистити пам’ятки культури в умовах війни

11:04,
13 Грудня 2023
1815
Під «блакитним щитом» і в списку ЮНЕСКО. Як намагаються захистити пам’ятки культури в умовах війни
Під «блакитним щитом» і в списку ЮНЕСКО. Як намагаються захистити пам’ятки культури в умовах війни
Міжнародні організації можуть допомогти, але основні зусилля має докласти держава.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики, з 24 лютого 2022 року по 25 листопада 2023-го через російське повномасштабне вторгнення в Україні було зруйновано або пошкоджено 863 об’єкти культурної спадщини. За даними МКІП, ступінь пошкодження 177 об’єктів архітектури залишається невідомим. Громадські активісти, місцева та центральна влада шукають різні шляхи збереження культурних цінностей: залучають до підтримки міжнародні організації, будують захисні споруди та евакуюють рухомі пам’ятки в безпечніші місця. Проте через бойові дії, окупацію деяких територій із 2014 року та ракетні атаки країни-агресорки жодні заходи не гарантують збереження пам’яток.

Україна є членкинею ЮНЕСКО та підписанткою Гаазької конвенції про захист культурних цінностей із 1954 року. MediaSapiens поговорив з експертами, щоби з’ясувати, чи здатні міжнародні домовленості допомогти Україні зберегти те, що є, та притягнути Росію до відповідальності за те, що знищено.

Чи гарантує захист Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО

Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини ще у 1988 році, і через два роки до переліку об’єктів Світової спадщини потрапила перша українська пам’ятка — собор Святої Софії в Києві.

До повномасштабного вторгнення до списку ЮНЕСКО входило сім найменувань, враховуючи не лише архітектурні об’єкти, а й природні на кшталт лісів Карпат. Зараз їх вісім — 25 січня 2023 року ЮНЕСКО додала до переліку Світової спадщини історичний центр Одеси, причому одразу в список об’єктів, що перебувають під загрозою. Однак це не завадило Росії обстрілювати центр міста і нищити ті самі пам’ятки. Після липневого ракетного обстрілу фахівці задокументували руйнування 55 об’єктів культурної спадщини в Одесі, серед яких Спасо-Преображенський кафедральний собор, а в листопаді постраждав Одеський художній музей.

Під час великої війни до Списку об’єктів, яким загрожує знищення, також внесли Києво-Печерську лавру, собор Святої Софії та історичний центр Львова. На російські обстріли ЮНЕСКО відповідає засудженнями та закликами до припинення агресії. Керівник департаменту документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Мовчан каже, що для Росії Список Всесвітньої спадщини має значення лише тоді, коли населений пункт, у якому є певні пам’ятки, потрапляє до них в окупацію й вони можуть його безкарно розграбовувати: «Росія нехтує всіма конвенціями, нормами, списками — і це лякає, тому що це показує недієздатність конвенційних зобов’язань, які держава на себе взяла. Кожна конвенція — це добровільна її ратифікація та зобов’язання не вчиняти таким-то чином. Росія нехтує і Женевською конвенцією, яка передбачає гуманне ставлення до військових у полоні та до цивільних, що потрапляють в окупацію. Україна звертається до міжнародної спільноти, однак окрім як стурбованість і санкції, не отримує нічого».

За словами першої заступниці міністра закордонних справ України та голови Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Еміне Джапарової, ЮНЕСКО — організація суто гуманітарна: «Саме система міжнародного права була і залишається єдиним дієвим інструментом захисту культурної спадщини з боку ЮНЕСКО. Список всесвітньої спадщини — це визнання унікальної цінності певного об’єкта. Тому свідчення заподіяння шкоди об’єктам всесвітньої спадщини можуть бути яскравим підсиленням звинувачень, які будуть зрештою пред’явлені державі-агресору, що порушує норми міжнародного права не лише у сфері культури.

Ще однією можливістю залучити механізми ЮНЕСКО щодо захисту нашої культурної спадщини вбачається обрання України до складу Комітету всесвітньої спадщини у листопаді 2023 року. Ця видатна подія відбулася вперше з моменту членства нашої держави в ЮНЕСКО і свідчить про високий ступінь довіри та поваги з боку світової спільноти».

Перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова

Джапарова сказала, що ЮНЕСКО продовжує реагувати на погіршення ситуації із захистом культурної спадщини в Україні, зокрема на тимчасово окупованих територіях. З 2014 року Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила 15 резолюцій «Моніторинг ситуації в АР Крим (Україна)», якими підтверджується територіальна цілісність України та здійснюється моніторинг у тимчасово окупованому Криму у сферах компетенції організації. Крім цього, з 2022 року Виконавча рада ухвалює рішення «Програма дій і надзвичайної допомоги ЮНЕСКО Україні», які, своєю чергою, також передбачають відстеження ситуації в Україні в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Керівницею Бюро ЮНЕСКО з жовтня 2022 року є професорка зі збереження архітектури К’яра Бардескі. «За допомоги ЮНЕСКО, насамперед фінансової, в Україні реалізується низка проєктів із захисту та відновлення культурної спадщини. Одним із основних завдань пані Бардескі є саме координація в реалізації цих проєктів, своєрідний контроль з боку Організації. Крім цього, пані К’яра надає сприяння візитам місій ЮНЕСКО, які здійснюють моніторинг, оцінюють збитки, визначають перспективи захисту та відновлення культурної спадщини», — каже Еміне Джапарова.

Наразі ЮНЕСКО залучає українські громадські організації до місії з оцінки пошкоджень після обстрілів, проводить тренінги із представниками органів муніципальної влади, органів охорони культурної спадщини, ДСНС, Нацполіції та прокуратури. Співзасновник Штабу порятунку спадщини Ігор Пошивайло каже, що вони разом із ЮНЕСКО розробили алгоритм дій для цих установ в умовах надзвичайних ситуацій і дослідили, яка координація відбувається під час обстрілів — де чия відповідальність.

«Якщо об’єкти є у списках Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, то це може бути прямим доказом порушень правил ведення війни з боку Росії, що буде швидше розглядатися міжнародними судами. Коли йдеться про такі об’єкти, ЮНЕСКО широко інформує про факти подібних злочинів і світова спільнота реагує більш активно», — пояснює Пошивайло.

Чи захистить від російських ракет «Блакитний щит»

Міжнародний комітет «Блакитного щита» — це організація, заснована у 1996 році для захисту культурної спадщини від загрози збройних конфліктів і стихійних лих. Назва походить від позначки, якою маркують цінні культурні об’єкти. Логотип «Блакитний щит» було затверджено Гаазькою конвенцію 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. За підтримки ЮНЕСКО активно маркувати пам’ятки архітектури «Блакитним щитом» в Україні почали під час повномасштабної війни — в Києві вона є на пам’ятках Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», в Одесі знаки розміщені на 50 будинках, а у Львові позначкою «Блакитний щит» позначили 794 пам’ятки архітектури та 20 мозаїчних творів.

В Україні офіційним представником «Блакитного щита» є музейний експерт, спеціаліст з охорони пам’ятників і військовослужбовець ЗСУ Кирило Кобцев. За його словами, офіційно Національного комітету «Блакитного щита» в Україні поки що немає.

«З часів Майдану була ініціативна група, яка просувала ідею дотримання Гаазької конвенції, адже всі зобов’язання — це зобов’язання держави. Є певний міф, що це повинен робити Національний комітет: насправді його головне завдання — це популяризація конвенції, її положень і важливості захисту культурних цінностей, допомога в дотриманні державою законодавства та взятих на себе згідно з Конвенцією зобов’язань у побудові внутрішньої інфраструктури, пов’язаної із захистом культурних цінностей, проведення навчання персоналу відповідального за захист культурних цінностей, обмін міжнародним досвідом тощо», — каже Кобцев.

Представник «Блакитного щита» в Україні Кирило Кобцев

За його словами, конвенцією передбачені заходи, які мали б реалізувати ще в мирний час. У 2014 році почалася війна та було не до комітету, а у 2016-му Кирило Кобцев спільно з Катериною Чуєвою — колишньою заступницею міністра культури — відновили процес створення Національного комітету, адже він не був зареєстрований згідно з чинним законодавством України. Також відбулися зміни у структурі Міжнародного комітету — Blue Shield International (BSI), зміна статуту й затверджено нові вимоги та правила створення нацкомітетів.

«Національний комітет створюється за підтримки BSI — і це нелегка процедура. Ми протягом років налагоджували контакти, отримували певні матеріали та поради від “Блакитного щита”. Однак активно комітетом почали займатися вже під час повномасштабного вторгнення. У травні 2023 року я став офіційним представником BSI з правом утворення нацкомітету. Раніше цю посаду обіймала Катерина Чуєва», — пояснює Кирило Кобцев.

На його думку, процес ускладнюється тим, що учасники групи зі створення комітету беруть участь в інших проєктах, пов’язаних із захистом культурних цінностей і фіксації російських злочинів: «Зокрема, директор Музею Майдану та співзасновник Штабу порятунку культурної спадщини Ігор Пошивайло, лідерка напрямку “Культурна криміналістика” Heritage Monitoring Lab Марія Задорожна, адвокат Віталій Титич, голова ГО “Тустань” Василь Рожко — вони також зайняті в реальних проєктах, а не в розмовах про те, що щось потрібно створювати. Вони проходять навчання за підтримки BSI або інших профільних міжнародних організацій і багато процесів змушені робити паралельно».

Наразі група закінчує розробляти проєкт статуту Національного комітету. Кирило Кобцев каже, що вони повинні, з одного боку, зафіксувати основні принципи та вимоги Міжнародного комітету, а з іншого — внести до статуту положення українського законодавства, щоб не обмежити майбутні можливості Національного комітету.

Нацкомітет повинні створити представники чотирьох інших комітетів в Україні: Міжнародного об’єднання музеїв ICOM, Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць ICOMOS, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ IFLA (офіційною представницею в Україні є ВГО «Українська бібліотечна асоціація») та Міжнародного комітету архівів ІСА (офіційною представницею в Україні є Державна архівна служба України).

Представник «Блакитного щита» в Україні має подати цим організаціям проєкт статуту на попереднє погодження, після внесення ними своїх пропозицій до проєкту він надсилається разом з іще декількома аплікаційними формами на розгляд до BSI. І вже після цього Національні комітети створюють відповідним рішенням «Український комітет Блакитного щита» й затверджені документи подають на державну реєстрацію.

«Сама емблема “Блакитного щита” нічого не захищає в прямому сенсі, як і червоний хрест, який розміщений на транспорті, що перевозить поранених, наприклад. Це є лише символ певної домовленості та зобов’язання між сторонами підписантами Конвенції виконувати її положення, — пояснює Кирило Кобцев. — Конвенція була прийнята у 1954 році. СРСР (Росія) в 1956 році підписала та ратифікувала Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та Перший Протокол до неї, як і Україна та Білорусь, що мали офіційний статус держави в ООН. Однак із того часу нічого суттєвого зроблено не було. Лише у 2020 році Катерина Чуєва з командою домоглися, щоб Україна ратифікувала Другий Протокол Гаазької конвенції 1999 року. Тобто ми зараз є підписантами всього пакету. Але Росія його виконує винятково в рамках Першого Протоколу, тому що вона другий не підписувала. Тож у нас зараз відповідальності більше, ніж у Росії».

Кобцев каже, що в другому протоколі були розширені питання, пов’язані з відповідальністю військових за зловживання терміном «військова необхідність», введено новий окремий статус об’єкта, що перебуває під «посиленим захистом» Конвенції, та інші важливі положення, включаючи питання кримінальної відповідальності, необхідності захисту культурних цінностей під час надзвичайних ситуацій, залучення як консультанта Міжнародного комітету «Блакитний щит» (BSI).

Гаазька конвенція також описує відповідальність за виявлені порушення з боку України. Там є юридичні моменти, за яких наші військовослужбовці звільняються від цієї відповідальності, але для цього потрібно формувати бойові документи, юридичну фіксацію та пояснення причин відповідних дій.

«У Міноборони та Генеральному штабі є такий міф, що виконання конвенції якимось чином обмежує наші дії. Це неправда, у військових є право використовувати зброю, звісно, за певних умов. Наприклад, якщо Росія розмістила штаб у музеї або церкві, то це порушення, адже такі об’єкти заборонено використовувати у військових цілях. Це автоматом знімає з цього об’єкта захист, а далі на наш розсуд ми їх звідти “викурюємо” або знищуємо об’єкт. І перше, і друге за певних умов можливо й конвенції не суперечить.

Ми можемо маркувати об’єкти, вимагати дотримання конвенції, але якщо Росія стріляє і по “Червоному Хресту”, і по “Блакитному щиту”, то виникає питання, а наскільки вигідно помічати такі об’єкти позначкою, враховуючи, що вірогідність знищення цього об’єкта відразу підвищується. Ця дискусія між фахівцями триває давно. Згідно з конвенцією, позначка “Блакитного щита” не обов’язкова, навіть якщо об’єкт під захистом, але якщо вона є, то до відповідальності притягнути легше. Ті об’єкти, що були марковані в Україні, не перебувають у зоні бойових дій і були позначені нецентралізовано, не на рівні держави, а рішенням міських рад спочатку у Львові, потім в Одесі. Це має бути рішення іншого рівня.

У нас немає жодного реєстру з переліком об’єктів під захистом Конвенції, який ще з 1991 року треба було б подати до ЮНЕСКО. Культурною цінністю в рамках конвенції розуміється не тільки пам’ятки архітектури це архіви, музеї, бібліотеки, рухомі й нерухомі пам’ятки. Це дуже великий комплекс, мільйони різних об’єктів. Наприклад, кургани в Запорізькій області їх тут так багато, що ніхто не мав би права вести бойові дії», — каже Кобцев.

За його словами, наразі триває робота з виконання 2-го параграфа 7-ї статті Конвенції, яким передбачена підготовка та створення у збройних силах «служби або спеціалізованого персоналу», метою якого буде забезпечення поваги до культурних цінностей і співпраця з представниками цивільної влади, відповідальної за їхнє збереження.

«На жаль, з набуттям Україною незалежності підрозділу створено не було, що зараз в умовах війни негативно впливає на заходи щодо захисту та збереження культурних цінностей і культурної спадщини України, моніторингу стану об’єктів в зоні бойових дій і безпосередньо в зоні виконання бойових завдань підрозділами ЗСУ, збирання доказів про порушення агресором міжнародного гуманітарного права, правил ведення війни та положень згаданої Конвенції для їх представлення у національних і міжнародних судових інстанціях і притягнення агресора до відповідальності за скоєні злочини.

За півтора року поки що результатів жодних, хоча в нас є фахівці, котрі готові мобілізуватися, і ті, що вже проходять службу в Збройних силах України. У нас є домовленості з літа минулого року з провідними арміями світу, в яких є такі підрозділи, наприклад, США, Франція, Велика Британія, міжнародні організації на кшталт ЮНЕСКО та ОБСЄ вони готові підтримувати цей проєкт і навіть надати допомогу з необхідним фінансуванням. Але з нашого боку поки немає офіційного отримувача цієї допомоги органу, який був би уповноважений це робити в зонах бойових дій ні підрозділу, ні відповідальної особи», каже Кобцев.

Міноборони відправляло шістьох українців до США в рамках американської програми підготовки офіцерів із захисту культурних цінностей, але, на думку Кирила Кобцева, вигідніше цивільним фахівцям із захисту та збереження культурних цінностей пройти воєнну підготовку, ніж готувати таких фахівців із кадрових військових, адже в першому випадку це займе декілька місяців, в другому — не менше 6-7 років.

«Перші пропозиції про необхідність створення такого підрозділу я подав у березні 2022 року. З цими пропозиціями знайомі в РНБО, попереднє керівництво Міноборони, Міністерство культури як профільний орган, у Верховній Раді, але наразі питання не розв’язане. В Міноборони це аргументують тим, що зараз головніше — життя людей, а не спадщина. Плюс є окрема боротьба за вплив і керування цим ресурсом. Дуже складно донести, що потрібен саме підрозділ, а не група із завданням. Наприклад, Цивільно-військове співробітництво пропонувало створити мобільні групи з військових для евакуації, але коли ми запитали про фаховий рівень таких військових, то нам сказали, що він не потрібний. Хоча на місці саме експерт повинен приймати рішення.

Якби ми почали створювати підрозділ торік улітку, то ситуація з експонатами музеїв, наприклад, на Херсонщині була б інша. Зараз вони практично без догляду й другу зиму будуть зимувати незрозуміло в якому стані. Кожного дня ми втрачаємо якусь пам’ятку, історичну та культурну цінність. Допуску цивільних людей туди немає, тому фахівці мають бути військовими з відповідним фаховим досвідом із захисту та збереження культурних цінностей і тому потрібен підрозділ, який мав би повноваження діяти в зоні бойових дій. Є громадські організації, які їздять на деокуповані території та фіксують стан пам’яток, але їх дуже мало», — каже Кобцев.

Які організації рятують українську культурну спадщину

На початку березня 2022 року Національний музей Революції Гідності та ГО «Тустань» створили Штаб порятунку спадщини. Протягом року штаб діяв як громадська ініціатива, а згодом був представлений двома юридичними особами ГО «Тустань» і ГО «Агенція стійкості культури».

Координатор Штабу та директор музею Революції Гідності Ігор Пошивайло каже, що штаб виник як швидке реагування на загрозу знищення пам’яток: «Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, штаб допомагав у передачі пакувальних матеріалів, захисного обладнання, осушувачів для музеїв, а під час блекаутів — передавав генератори. Ми створили цифрову платформу, куди завантажували всі матеріали, які до нас надходили. Багато музейників, на жаль, не зовсім орієнтувалися у призначенні деяких матеріалів, бо в Україні їх не було в достатній кількості до війни. Треба було розуміти не тільки як правильно спакувати та евакуювати колекцію творів мистецтва, а й подальший догляд за нею. Згодом з’явилася інша потреба — це документування тих втрат і пошкоджень, які були завдані культурній спадщині з перших днів і дотепер», каже Пошивайло.

Штаб проводив польові експедиції на Чернігівщині, Харківщині, Сумщині та Київщині, аби задокументувати стан пам’яток після деокупації. Для цього члени штабу заповнювали форму ICCROM — Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей, яку адаптували під український контекст. За словами Ігоря Пошивайла, на основі цієї форми готували звіти, що передавали в органи державної влади, зокрема в Міністерство культури та інформаційної політики, та надавали міжнародним донорам, таким як Міжнародний альянс захисту культурної спадщини в зоні конфліктів ALIPH, Фонд принца Клауса та World Monument Fund.

Співзасновник Штабу порятунку спадщини Ігор Пошивайло

«Завдяки цим даним була надана допомога краєзнавчому музею в Охтирці, музею старожитностей Василя Тарновського у Чернігові, культурним об’єктам у Тростянці. Ще ми тісно комунікували з міжнародними організаціями, наприклад, Смітсонівський інститут, чия лабораторія у Вірджинії моніторила та відстежувала стан щонайменше 30 тисяч нерухомих пам’яток на території України. Вони теж надсилали щомісячні звіти до Міністерства культури», — каже Ігор Пошивайло.

Попри роботу міжнародних організацій і фондів, на думку Пошивайла, вирішальна роль у збереженні пам’яток — саме в органів місцевого самоврядування: «В Україні відбулися процеси децентралізації, але часом є нарікання на центральну владу, а вона не завжди має спроможності коригувати всі процеси, особливо в таких умовах, у яких була Україна в лютому 2022 року. Роль органів місцевого самоврядування величезна, однак функції та потенціал, на жаль, ще не до кінця реалізовані. Не було готовності та чіткого розуміння, хто за що відповідає, хто з ким координується, хто забезпечує ресурсами в разі потреби. Якщо ми говоримо про порятунок спадщини, евакуації колекцій музейних, архівних, бібліотечних, то тут відіграє основну роль за законом України Міністерство культури й органи охорони культурної спадщини на місцях. Що може зробити міжнародна організація для розв’язання наших внутрішніх проблем, коли всі підготовчі роботи все ж таки мають бути виконані тут, усередині?».

Звісно, Штаб порятунку спадщини — не єдина ініціатива, що з’явилася в Україні під час великої війни. Навесні 2022 року команда українських архітекторів створила проєкт «RE:Ukraine. Monuments», яка захищає пам’ятники від руйнації. Директорка львівського музею «Територія Терору» Ольга Гончар ініціювала створення Музейного кризового центру, що допомагає рятувати не лише колекції, а й працівників музеїв. Підтримують Україну польський Комітет допомоги українським музеям, мережа європейських музейних організацій Museums support Ukraine та чимало інших міжнародних ініціатив.

Чи можливо притягнути Росію до відповідальності, якщо вона ігнорує міжнародні норми

Керівник департаменту документування воєнних злочинів УГСПЛ Сергій Мовчан каже, що коли йдеться про такого супротивника, як Росія, то не можна говорити про виконання будь-яких положень, зокрема й Гаазької конвенції.

«Воєнним злочином вважається руйнування цивільної інфраструктури, незалежно від того, була вона позначена “Блакитним щитом” чи ні. Якщо на храмі, музеї або іншій цивільній будівлі немає “Блакитного щита” це не знімає обов’язку утриматися від руйнування цивільних об'єктів. Росія вчиняє злочин, хай там як», — каже експерт.

Керівник департаменту документування воєнних злочинів УГСПЛ Сергій Мовчан

За його словами, раніше міжнародне правосуддя працювало так, що притягнення до відповідальності починалося після закінчення війни. Часи змінюються і підходи міжнародної спільноти також: «Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Білової (через незаконну депортацію дітей. — "ДМ") це дуже гарний приклад того, що правосуддя вже починає задумуватися, що немає сенсу чекати на закінчення збройного конфлікту. З об’єктами культурної спадщини буде ситуація важча, тому що складніше знайти відповідальних осіб за знищення цих об’єктів. Міжнародний кримінальний суд не буде притягувати всіх, тому що в нього немає таких можливостей і ресурсів. МКС не зосереджений на культурній спадщині та не розглядає цю категорію злочинів для себе перспективно. Ми маємо робити все, щоб притягти Росію до відповідальності на рівні держави. Це має бути або заочне засудження, або на лаві підсудних, якщо ці особи потраплять у полон».

Фото: надані спікерами, фейсбук Еміне Джапарової та Олександри Ковальчук. 

На головному фото — позначка «Блакитного щита» на будівлі Одеської наукової бібліотеки

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду