Крим в умовах окупації: огляд державних політик України та міжнародної реакції щодо захоплення півострова

Крим в умовах окупації: огляд державних політик України та міжнародної реакції щодо захоплення півострова

11:00,
23 Лютого 2024
1394

Крим в умовах окупації: огляд державних політик України та міжнародної реакції щодо захоплення півострова

11:00,
23 Лютого 2024
1394
Крим в умовах окупації: огляд державних політик України та міжнародної реакції щодо захоплення півострова
Крим в умовах окупації: огляд державних політик України та міжнародної реакції щодо захоплення півострова
Десять років окупації: що робить українська держава для майбутньої деокупації Криму, як відреагували міжнародні організації на анексію та для чого потрібна Кримська платформа.

20 лютого 2014 року розпочалося загарбання Криму Росією. Наприкінці тієї зими росіяни розпочали операцію із захоплення півострова, спочатку перекинувши туди війська, встановивши контроль за органами влади, блокуючи військові підрозділи України, створюючи інформаційний тиск та ухвалюючи незаконні юридичні рішення. Після цієї агресії настала збройна окупація, яка триває й досі, потім Росія, порушивши міжнародне право, здійснила анексію Криму, яку намагається всіляко легітимізувати.

До 10-ї річниці окупації Криму Центр досліджень дезінформації «Детектора медіа» підготував ретроспективний погляд на зміни, які відбулися з медійним ландшафтом регіону за час окупації півострова. А нині пропонуємо прочитати про те, що робить Україна для майбутнього — деокупації та повернення Криму.

Нормативно-правова база України щодо тимчасової окупації Криму

15 квітня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод на тимчасово окупованій території покладено на Росію як на державу-окупантку відповідно до норм і принципів міжнародного права. Цей Закон (ч.6, ст.6) визначає Росію як державу, що здійснює окупацію. Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону, «примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України».

Ще одним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини на ТОТ АР Крим та Севастополя на час тимчасової окупації, є Закон України 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Політику розв’язання проблем різних соціальних та етнічних груп на території тимчасово окупованого Криму викладено в такому стратегічному документі як Розпорядження КМУ України від 27 грудня 2018 р. №1100-р «Про схвалення Стратегії інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м. Севастополя». Україна припинила авіасполучення з тимчасово окупованим Кримським півостровом, подачу води Північнокримським каналом, залізничне сполучення, економічні зв’язки.

До початку повномасштабної російської агресії Указом Президента України №117/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 року «Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» було затверджено стратегічний документ щодо деокупації та безпечної реінтеграції Кримського регіону.

Стратегія закладає ключові елементи, цілі, принципи, напрями політики деокупації та безпечної реінтеграції. Йдеться про внутрішньополітичні реформи, направлені на модернізацію управлінської, безпекової сфер, підвищення рівня національної стійкості та згуртованості. Містить документ і завдання щодо системи перехідного правосуддя, відновлення стійкого миру. У ньому, крім того, проголошено комплексні зусилля в міжнародній сфері щодо політики невизнання, уживанні всіх заходів із деокупації Криму. Наскрізними елементами деокупації є «реалізація комплексу заходів дипломатичного, військового, економічного, інформаційного, гуманітарного та іншого характеру». Політика деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території поєднується із заходами розбудови миру, посилення обороноздатності держави, забезпечення подальшого суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку України на засадах європейської та євроатлантичної інтеграції.

Переміщення державних органів на підконтрольну Україні територію

У перші місяці агресії, в лютому-березні 2014 року, окупаційні сили Росії захопили, підпорядкували чи повністю заблокували роботу всіх органів державної влади, правоохоронних і судових органів Автономної Республіки Крим та Севастополя. Усі новостворені та підпорядковані на півострові державою-окупанткою структури всупереч міжнародному праву керувались у своїй роботі законодавством Росії. Уже 15 березня 2014 року постановою Верховної Ради України №891-VII було достроково припинено повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Унаслідок цього, згідно з положеннями Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим, у березні 2014 року фактично припинили свої повноваження й Рада Міністрів АРК, Севастопольська міська державна адміністрація та Севастопольська міська рада. Всі ці органи не було відновлено на підконтрольній уряду території України.

  1. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. Представництво є державним органом, утвореним відповідно до Конституції для сприяння виконанню в АРК повноважень, покладених на Президента України, якому воно і підпорядковується. До початку окупації цей орган розміщувався в Сімферополі та діяв на території АРК. Після початку окупації Кримського півострова Представництво було переміщено до Херсона. Відповідно до Указу Президента України №758/2019 від 17 жовтня 2019 року, тепер воно тимчасово розміщується в Києві та Херсоні.
  2. Суди. У межах єдиної судової системи України на території АРК та Севастополя на момент тимчасової окупації діяли 36 судів, де працювали більш як 500 суддів. З березня 2014 року українські суди на території Кримського півострова були фактично захоплені та підпорядковані окупаційній владі. Після окупації Україна створила можливість для суддів із Криму продовжити відправлення правосуддя на підконтрольній уряду території, такою можливістю скористалися приблизно 50 суддів. Українською владою було змінено на місто Київ підсудність справ, що розглядалися в цих судах, а з липня 2022 року — частково на місто Одесу. Кримські суди були офіційно ліквідовані 25 січня 2018 року рішенням Вищої ради правосуддя за поданням Голови Верховного Суду.
  3. Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На момент тимчасової окупації на півострові діяли прокуратура АРК, відповідні прокуратури міст автономії та прокуратура Севастополя із загальним штатом понад 1200 осіб. Відповідно до наказу в.о. Генерального прокурора України від 12.06.2014 року №33, прокуратура АРК була переміщена до Києва. Надалі її повноваження були поширені й на Севастополь. Зараз штат прокуратури АРК та Севастополя становить 77 людей. З оновленням керівництва прокуратури АРК у 2016 році було змінено й оновлено напрямки роботи цього органу, запроваджено механізми, що дали змогу ефективно працювати за відсутності доступу до території. Пріоритетами роботи органу, крім розслідування злочинів проти національної безпеки, є документування, належна кваліфікація та забезпечення запобігання безкарності за найтяжчі міжнародні злочини — воєнні злочини, злочини проти людяності, злочин геноциду, вчинені на території півострова (ст. 438 ККУ «порушення законів та звичаїв війни»).
  4. Головне управління Національної поліції в АР Крим та Севастополі. Після окупації Кримського півострова правоохоронні органи фактично припинили свою роботу, частину з них відновлено чи створено на підконтрольній уряду території. Так, відповідно до Постанови КМУ від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», почало роботу ГУ НП АРК та м. Севастополь. Спочатку воно розміщувалося в Одесі, а потім — у Херсоні. Основний напрямок роботи правоохоронців — це документування та розслідування злочинів, вчинених під час тимчасової окупації Кримського півострова.
  5. Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим. У 2014 році у структурі СБУ на території півострова було понад 1600 працівників. Діяльність управління відновили закритим Указом Президента України в червні 2016 року. Воно розміщене зараз у Києві та Херсоні. На той момент керівник управління Олег Кулініч був затриманий у 2022 році за підозрою у державній зраді, щодо нього триває розслідування.
  6. Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з дотримання прав жителів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідно до положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», у Сімферополі працював представник омбудсмана з дотримання прав жителів АРК та Севастополя. Він та його офіс опрацьовували звернення громадян із питань дотримання та захисту прав людини, відвідували місця несвободи в рамках механізму «Омбудсман +» тощо. З 2018 року та до повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року представник працював у Херсоні, зокрема допомагаючи ВПО, політичним в’язням і членам їхніх сімей, громадянам, які перетинали КПВВ з тимчасово окупованим Кримом тощо. Кримські відділення Фонду державного майна та Державної податкової служби було приєднано до відповідних структур Херсонської області. Через її тимчасову окупацію та нестабільну безпекову ситуацію перша була переміщена до Києва, а окремі повноваження другої здійснює Головне управління ДПС у Полтавській області. Зокрема, йдеться про адміністрування податків, зборів і платежів.

Міжнародне невизнання незаконної анексії Росією Криму

Акт агресії Росії та подальша окупація частини території України з перших днів отримали реакцію від міжнародної спільноти. Вона засудила тимчасову окупацію та послідовно не визнає спробу анексії Росією території АР Крим та Севастополя. Міжнародними організаціями й урядами було засуджено проведення так званого «референдуму» на тимчасово окупованому півострові в березні 2014 року та підтримано територіальну цілісність України. Відповідні заяви та резолюції з березня 2014 року та під час тимчасової окупації було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН, Парламентською асамблеєю Ради Європи, Парламентською асамблеєю ОБСЄ, Європейським парламентом, Парламентською асамблеєю НАТО, урядами різних країн тощо.

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН за підтримки 100 держав ухвалила резолюцію «Територіальна цілісність України» (68/262), у якій підтверджує відданість суверенітету та територіальній цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Організація закликає всі держави відмовитися й утримуватися від дій, спрямованих на часткове чи повне порушення територіальної цілісності України. Закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-якої зміни статусу АРК та Севастополя й утримуватися від будь-яких дій чи кроків, які можна було б витлумачити як визнання будь-якого такого зміненого статусу. Протягом подальших років було ухвалено низку резолюцій, які засуджують окупацію та не визнають спробу анексії, звертають увагу на системні та грубі порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.

У квітні 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію, у якій підтвердила свою рішучу підтримку незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. Асамблея зазначила, що так званий «референдум», організований Росією на півострові, є неконституційним, не має правових наслідків і не визнається Радою Європи. Асамблея закликала Росію негайно вивести свої війська з Криму. Надалі ПАРЄ ухвалила численні резолюції щодо зниклих безвісти на тимчасово окупованих територіях, нападів на журналістів та свободи медіа, політичних в’язнів Росії, гуманітарних наслідків війни в Україні, ескалації навколо Азовського моря та Керченської протоки тощо. У березні 2022 року ПАРЄ одноголосно рекомендувала виключити Росію з Ради Європи. Це рішення підтвердив Комітет міністрів цієї міжнародної організації — Росія перестала бути членкинею Ради Європи.

У липні 2014 року Парламентська асамблея ОБСЄ ухвалила Бакинську декларацію, яка, зокрема, підкреслює важливість дотримання принципів непорушності кордонів і територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, рівності прав і самовизначення народів, закріплених у Гельсінському заключному акті, та закликає Росію скасувати анексію АРК та міста Севастополь, а всі держави-учасниці відмовлятися від визнання насильницької анексії півострова Російською Федерацією. Надалі ПА ОБСЄ ухвалила резолюції щодо продовження очевидних, грубих порушень Росією зобов’язань у межах ОБСЄ та міжнародних норм, порушення прав людини та основних свобод в АРК та Севастополі, а також щодо відновлення суверенітету й територіальної цілісності України.

У квітні 2014 року Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо дестабілізації Росією ситуації в Україні (2014/2699(RSP)). Документ розглядає акт агресії Росії як грубе порушення міжнародного права й міжнародних зобов’язань, наголошує на незаконності так званого «референдуму», проведеного під контролем російських військ. Резолюція також закликає до запровадження економічних, торговельних і фінансових обмежень щодо Кримського півострова та представників окупаційної влади, висловлює занепокоєність долею кримськотатарської та української громади в Криму. Надалі Європарламент ухвалив понад десять резолюцій, у яких підкреслює, що спроба анексії Росією АРК та Севастополя порушує міжнародне право, зокрема Статут ООН, Заключний Гельсінський акт, Будапештський меморандум. Європарламент засуджує мілітаризацію Кримського півострова, загострення ситуації в Азовському морі, закликає Росію вивести війська з тимчасово окупованих територій України.

У листопаді 2022 року Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію «Fit For Purpose In The New Strategic Era», у якому закликає країни — членкині Альянсу «підтримувати роботу Міжнародної Кримської платформи, включно з її Парламентським самітом як інструментом консолідації міжпарламентських зусиль, спрямованих на деокупацію Кримського півострова».

Українські та міжнародні санкції проти країни-агресорки за незаконну анексію Криму

Спеціальні обмежувальні заходи (санкції) є одним з інструментів тиску на Росію з метою припинення збройної агресії проти України, що застосовують десятки країн і регіональні й міжнародні організації з 2014 року. Санкції є визнаним у світі елементом «дипломатії примусу» та методом впливу на країну — порушницю міжнародного права. Мета санкцій — не покарати, а примусити змінити поведінку, що порушує мир та становить загрозу міжнародній безпеці. Усі види санкцій (дипломатичні, секторальні та персональні) на сьогодні тією чи тією мірою застосовані до Росії через її акт агресії проти України. Але найефективнішими міжнародними вважаються санкції Ради Безпеки ООН, які зараз не можуть бути ухвалені щодо Росії через її постійне членство у Радбезі ООН.

В Україні питання застосування обмежувальних заходів (санкцій) регулює ухвалений у 2014 році Закон України «Про санкції». Згідно з ним, пропозиції застосувати, скасувати чи внести зміни до санкцій розглядає Рада національної безпеки та оборони України, Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України. Рішенню РНБО застосувати санкції надає сили Указ Президента України. У разі застосування секторальних санкцій їх мають також затвердити протягом 48 годин від дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради. Однак досі законодавство не містить належних механізмів притягнення до відповідальності за порушення чи недотримання санкційних обмежень.

З переліком осіб, щодо яких Україна запровадила санкції, можна ознайомитися на офіційному ресурсі НАЗК «Війна та санкції». Інші країни так само мають власне законодавство щодо застосування санкцій до порушників міжнародного права. З метою тиску на Росію задля примушення припинити збройну агресію проти України й тимчасову окупацію Кримського півострова з 2014 року проти російських юридичних осіб і громадян Росії запровадили санкції ЄС, США, Сполучене Королівство, Канада, Японія, Австралія, Швейцарія та інші країни. Такі санкції чинні до деокупації Криму, а санкційні списки постійно оновлюються та доповнюються.

Затверджена у 2021 році Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої АРК та м. Севастополь визначає, що Україна відстоює позицію щодо недопущення послаблення персональних спеціальних економічних та інших санкцій, запроваджених Україною, іноземними державами, міжнародними організаціями до Росії, до досягнення мети їх запровадження, а також щодо потреби посилити санкційний тиск на Росію з метою забезпечення деокупації території АРК та міста Севастополя. Запровадження міжнародних санкцій мало значний негативний ефект у фінансовому, оборонному й інших секторах економіки Росії. Однак українські й міжнародні санкції поки що не досягли основного результату — деокупації Кримського півострова, відновлення територіальної цілісності України та закінчення збройної агресії Росії.

Міжнародна Кримська платформа

Нову хвилю підтримки й актуалізації питання деокупації Кримського півострова на міжнародному рівні Україна здійняла після того, як Президент Володимир Зеленський ініціював заснування Міжнародної Кримської платформи. Це зовнішньополітичний інструмент консолідації міжнародних зусиль, спрямованих на деокупацію та відновлення територіальної цілісності України, подолання наслідків, спричинених тимчасовою окупацією Росією АРК та Севастополя, а також захисту прав та інтересів громадян України. 23 серпня 2021 року в Києві відбувся установчий саміт Міжнародної Кримської платформи за участі 47 представників іноземних країн та організацій. Вони ухвалили Декларацію Кримської платформи, де домовилися продовжувати втілювати політику невизнання незаконної анексії АРК та Севастополя Росією.

Станом на 2022 рік до Декларації долучилися 48 країн та організацій і вона залишається відкритою до приєднання. Діяльність МКП має 5 пріоритетних напрямів:

консолідація міжнародної політики невизнання зміни статусу АРК та Севастополя як частини території України;

ефективність санкцій, їх посилення та перекриття шляхів обходу;

захист прав людини й міжнародного гуманітарного права, відновлення прав кримськотатарського народу;

забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні та за його межами, захист принципу свободи навігації;

подолання екологічних та економічних наслідків окупації.

Попри повномасштабне вторгнення Росії, протягом 2022 року Україна спільно з партнерами організувала Другий саміт МКП у серпні 2022-го, що об’єднав 60 представників різних делегацій. За його результатами ухвалено Спільну заяву, що засудила збройну агресію Росії проти України, та заявлено про готовність і надалі робити спільні кроки задля деокупації Кримського півострова. У жовтні 2022 року відбувся Перший Парламентський саміт МКП у столиці Хорватії Загребі, а в жовтні 2023 року було проведено Другий Парламентський саміт МКП у столиці Чехії Празі.

За ініціативи Представництва Президента України в Криму та підтримки Офісу Кримської платформи в жовтні 2023 року було проведено міжнародну конференцію «Crimea Global. Understanding Ukraine through the South».

Права корінних народів в Україні та питання кримськотатарської автономії

У Конституції України сформульовано поняття про «корінні народи» та «національні меншини» (ст.11, 92 та 119). Згідно зі ст.92, права цих груп визначають тільки закони України. Законодавство України визначає, що корінний народ — автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови та культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, усвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Корінними народами України, які сформувалися на території Кримського півострова, є кримські татари, караїми, кримчаки.

У постанові Верховної Ради «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави» (1140-VII) від 20 березня 2014 року йдеться про те, що «Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх національних меншин України». Згідно з текстом Постанови, Україна гарантує захист та реалізацію невіддільного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної та незалежної Української Держави, визнає Меджліс і Курултай.

У 2015 році український парламент визнав насильницьку депортацію кримських татар в 1944 році радянським сталінським режимом актом геноциду. Забезпечення та захист прав корінних народів і національних меншин в Україні відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів є метою Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року №119.

У Стратегії Деокупації АР Крим та Севастополя було визначено ключові напрями захисту прав корінних народів і національних меншин, які живуть на території Кримського півострова, розроблено план її реалізації, який містить і кроки захисту прав корінних народів.

У 2021 році Верховна Рада ухвалила закон «Про корінні народи України» (1616-IX), який регулює правовий статус корінних народів України та встановлює для їхніх представників правові гарантії на повне володіння всіма правами й основоположними свободами. Документ розвиває відповідні постанови ВРУ від 2014 року про визнання кримськотатарського народу корінним народом України. Нині триває опрацювання проєкту Закону України про статус кримськотатарського народу в Україні. Він має визначити реальні механізми гарантування прав кримських татар і взаємодії держави з представницькими самоврядними органами народу, а також забезпечити фактично національно-територіальну автономію кримськотатарського народу після деокупації Криму, при цьому не порушуючи унітарний державний устрій України.

Держава впроваджує заходи з підтримки корінних народів. 23 лютого 2022 року було схвалено Стратегію розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки та операційний план до неї. Вона як мова одного з корінних народів України визнається елементом ідентичності та етнокультурної цілісності української нації.

Архівне фото: другий саміт Кримської платформи, 23 серпня 2022 року (пресслужба президента України)

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду