Інформаційна війна — це не тільки фейки

Інформаційна війна — це не тільки фейки

14:09,
31 Березня 2022
4580

Інформаційна війна — це не тільки фейки

14:09,
31 Березня 2022
4580
Інформаційна війна — це не тільки фейки
Інформаційна війна — це не тільки фейки
Чому не вірити російським фейкам замало для перемоги в інформаційній війні.

Слово«фейк» на позначення неправдивої інформації пішло в народ. Чуємо його регулярно в ефірі спільного марафону українських каналів. Президент та інші представники влади використовують це слово та похідні від нього у своїх зверненнях. Нещодавно я чула його в магазині в невеличкому селі від пенсіонерів. Здається, що мрії фахівців з інформаційних війн потроху справджуються, адже поняття фейк, а разом із ним і усвідомлення загроз на інформаційному фронті, шириться масами. Проте не все так однозначно.

У коментарях до моїх прогнозів щодо наступу росіян на інформаційному фронті читачі писали, що Росія не має шансів перемогти нас на інфофронті, адже вони не вірять російським фейкам і легко їх визначають. По-перше, заміри ставлення до тез російської пропаганди та й загалом оцінка медіаграмотності українців, зроблені до війни, показують, що тут є над чим працювати. 

По-друге, інформаційна війна — це не тільки фейки. Ба більше, фейки є найменшою одиницею такої війни. Не буду вдаватися в теоретичні дебати щодо визначень, адже їх багато й вони тривають весь час. Поясню з практичного боку, як формується смислова частина інформаційної війни Росії проти України зараз і чому нам важливо це розуміти.

Інформаційний фронт у часи війни безпосередньо обслуговує бойові дії. Тобто різними інструментами країна інформаційно допомагає собі в бою. Якщо продовжити аналогію між кінетичною та інформаційними війнами, уявімо, що територію можна порівняти з увагою. Тобто воюють і завойовують в інформаційній війні увагу. Як територію, її можна утримувати чи відвойовувати. Способів завоювання території в кінетичній війні є безліч: піти в наступ артилерією, узяти місто в кільце чи висадити десант. З увагою аналогічно.

Тож у такій аналогії фейки є солдатами інформаційного війська. У них є чітке завдання. Їх багато в порівнянні, скажімо, з технікою. Інформаційна й військова тактика Росії дуже схожа. Вони пачками штампують фейки, так само як відправляють своїх солдатів воювати. У старому й поношеному обмундируванні, без нормальних запасів. Чого тільки варта історія про російського підполковника, якого взяли в полон у трусах української армії. Недолугі фейки загонами відсилають в український інфопростір, а якщо ті повертаються — тобто не отримують достатньої уваги — то їх знову відправляють у бій. Є фейки, які закидають роками знову і знову. Піхоту росіянам не жаль, аналогічно й із фейками. Завжди готові відправити більше. На цьому ж рівні є маніпуляції, спекуляції й інші нещастя.

Над фейками стоять меседжі — чіткі й зрозумілі повідомлення. Вони як ракети, їх випускають у конкретну ціль. Меседжі можуть бути правдивими, маніпулятивними чи зовсім неправдивими. У цьому їх небезпека, бо якщо з фейком усе доволі однозначно, то з меседжем — ні. Меседж складається з фейків, тобто Росія використовує фейки, напівправди та маніпуляції, щоби наповнити меседж, сформувати його. Їх значно менше, ніж фейків, оскільки, щоби сформувати та просунути меседж, потрібні ресурси. Меседжів може бути декілька й інколи вони навіть суперечать одне одному. До прикладу, з початку повномасштабного вторгнення російська пропаганда поширює такі меседжі: «Україна готувалась напасти на Білорусь», «Україна готувалась напасти на Крим», «Україна готувалась напасти на Придністров’я». Водночас Росія постійно повторює меседж про «слабкість української армії». Що не заважає росіянам тоді, коли їм це вигідно, казати, що їм протистоїть сильний і чисельний «тренований американцями» супротивник.

У здоровій стратегічній комунікації меседжі не мають суперечити один одному, проте у світі російських інформаційних впливів усе інакше. Оскільки часто задачею Росії є спантеличити аудиторію, заплутати її настільки, щоби її система координат повністю збилась. Тобто Росія не обов’язково хоче змусити українців у щось вірити, навпаки, дуже часто вона намагається підірвати довіру і сказати, що вірити не можна нікому.

Збірка меседжів об’єднується в наратив. Таку собі історію, оповідь, що пояснює світ навколо. Задача наративів — сформувати певний світогляд. Саме наратив є стратегічно найважливішим, бо меседжі можна модифікувати, а наратив — це стала історія. Щоби якісно сформувати наратив, необхідні час та ресурси. Найпопулярнішим наративом Росії щодо України є твердження про «неспроможну державу». Меседжі, які наповнюють цей наратив, стосуються історії, корупції, культури, економіки тощо. Тобто будь-що, що можна використати для підтвердження наративу.

Іншим центральним наративом є твердження про «українських нацистів». Саме це світобачення Росія використовує, як одну з підстав для повномасштабного вторгнення в Україну. Ба більше, для підживлення цього наративу Кремль продовжує говорити про денацифікацію України, як одну з вимог домовленостей про мир. Цей наратив також наповнюють різноманітні меседжі, що стосуються як української історії, так і сьогодення. Зокрема, що «в Україні при владі нацисти», «Україна забула про перемогу над нацизмом», «УПА — колаборанти Гітлера» чи те, що «Гасло ‘Слава Україні!’ — це калька з нацистського гасла ‘Гайль Гітлер!’». Цей список можна продовжувати.

Отже, є наратив, який складається з меседжів, які живлять фейками, маніпуляціями та спекуляціями. Ось така піраміда інформаційної війни.

Можна вміти легко ідентифікувати російські фейки, але водночас піддатися певним меседжам російської дезінформації чи загалом вірити в наратив. Також важливо памятати, що інформаційно-психологічний вплив завжди здійснюється з метою зміни поведінки. Тобто кожен фейк, провокація чи спекуляція у своїй сукупності має штовхати до дії. До прикладу, проголосувати за конкретну партію на виборах, вийти чи не вийти на протест. Інструментів в арсеналі російської пропагандистської машини безліч: від «активных мероприятий» на місцях до ботів у соцмережах. Тобто інструменти можуть бути різними, але сенси інформаційного впливу завжди будуються за принципом «наратив — меседжі — фейки, маніпуляції, спекуляції».

Розуміння цього на особистому рівні, по-перше, спонукає осмислювати інформацію навколо. Тому, говорячи про критичне мислення, ми постійно спонукаємо ставити запитання. Спробуйте, коли бачите російський фейк чи маніпуляцію, піднятися вверх по піраміді, тобто подумати, який меседж та наратив наповнює цей фейк. Ба більше, для чого, тобто яка дія чи поведінка має стати наслідком такого інформаційного впливу. І тоді, принаймні, спробуйте розчарувати агресора — не робити того, чого він від вас сподівається :)

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду