У рамках Глобального тижня медіаграмотності 23‒29 жовтня Академія української преси влаштувала чотири онлайн-зустрічі, присвячених інфогігієні та фактчекінгу. Зокрема, 24 жовтня відбулася презентація «Пропаганда і фейки — непереконливо, але результативно. Як із цим боротися?» доцентки кафедри реклами та зв’язків із громадськістю Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Тетяни Ковтун. Науковиця й викладачка розповіла, чому фейки такі привабливі та як не стати жертвою пропаганди.

Окрім цієї презентації, на ютуб-каналі академії можна подивитися інші заходи:

25 жовтня — презентацію комплексу видань «Нариси з історії Криму: від середини 18 ст. до 2022 року»;

26 жовтня — презентацію «Як розпізнати ІПСО і не стати учасником масифікації емоцій у комунікаціях?»;

27 жовтня — презентацію «Інфодетокс: як розвантажитися та збільшити продуктивність?».

Дізнатися більше про онлайн- та офлайн-активності Тижня медіаграмотності можна за посиланням.

Тетяна Ковтун каже, що три основні технології масової комунікації — реклама, піар і пропаганда — є сегментами так званого кола впливу і їхня дія змінюється залежно від обставин. «У спокійні часи, коли суспільство споживання почувається впевнено й у людей є гроші та бажання їх витрачати відповідно до морально-психологічного стану, сегмент комерційної реклами збільшується. Сьогодні ми, на жаль, переживаємо інші часи, коли збільшується сегмент пропаганди. На діаграмі він наповнений "спалахами" — фейками та маніпуляціями, яке суспільство вимушене вміти фільтрувати», — каже Тетяна Ковтун.

Пропаганда, реклама та піар відрізняються за ступенем переконливості та ефективності. Ефективність цих технологій досягається в тому випадку, коли вдається переконати об’єкт впливу. Саме ж переконання як поняття, за словами спікерки, є інтелектуальним рефлексом людини. Чим менший інтелектуальний рефлекс, тим більшим є вплив фейків на людину. Наприклад, реклама більшою мірою розрахована не на інтелектуальний рефлекс, а на емоційний. Водночас піар — це інтелектуальна робота, розрахована на обдуману реакцію та осмислене обґрунтування.

Пропаганда впливає на аудиторію за допомогою маніпуляцій, тобто прихованих намірів. «Ми ніколи не знаємо або можемо тільки здогадуватися, навіщо пропагандист зараз використовує ту чи ту інформацію. Ми бачимо обличчя пропагандиста, але не знаємо, хто є істинним автором цього повідомлення та зацікавленою стороною. В пропаганді є безумовне прагнення підпорядкувати аудиторію своїй волі, нав’язати їй певну установку, кліше та стандарти, які нав’язуються в результаті маніпулятивного впливу», — каже Тетяна Ковтун.

Наприклад, деякі розробники комп’ютерних ігор у Росії отримують фінансування від Кремля та за ці гроші створюють комп’ютерні ігри у вигляді версій віртуальних світів, де стереотипи російської пропаганди стають частиною сюжету. Зокрема, є антиукраїнська гра «Майдан.ru», у якій зобразили Україну часів Євромайдану як поліцейську державу, в якій відбувається громадянська війна, немає президента, уряду, а присутній суцільний хаос і анархія. У цьому пропагандистському акті немає конкретної інформації та фейку як такого, адже це вигаданий сюжет, казка. Але аудиторією цих комп’ютерних ігор є молодь, у якої формуються стереотипи, що спотворюють об’єктивну реальність і дають навмисне хибне уявлення про те, якою державою є Україна.

«Мені дуже подобається, коли російську пропаганду називають "пожежним шлангом з потоками брехні". Це непогана метафора, адже через цей пожежний шланг на голови споживачів виливається великий обсяг інформації. Це відбувається безперервно і з великою кількістю повторювань, з абсолютною або частковою відсутністю об’єктивної інформації. В пропаганді можливе використання і реальних фактів, але з їхнім перекручуванням та спотворенням», — говорить викладачка й науковиця.

Ще одна з ознак пропаганди — це «ефект натовпу». Його можна спостерігати в нинішньому конфлікті між ХАМАС та Ізраїлем. За словами Тетяни Ковтун, «ефект натовпу» провокує великий рівень узагальнення однієї окремої події, через що по всьому світу відбуваються демонстрації на підтримку терористів, водночас учасники цих демонстрацій знають дуже мало про реальні події.

Також безумовною ознакою пропаганди є кліше і стереотипи. «Нам відомі випадки, коли російські пропагандисти називають нашу державу нацистською. Не випадково виник жарт, що "найбільш нацистська держава, якою називають Україну, — єдина, яка не висловила підтримки ХАМАСу". Тож коли ми бачимо оскаженілий натовп з абсолютно неадекватними гаслами або те, як поводяться російські пропагандисти, навряд чи можна говорити про осмислене обґрунтування та вироблення інтелектуального рефлексу з боку аудиторії. Можна сказати, що пропаганда схожа на молоток, що б’є по великій кількості цвяхів водночас», — каже спікерка.

Аби не стати жертвою пропаганди, існує низка рекомендацій, зокрема варто дізнаватися, хто є автором публікації, наскільки він є надійним джерелом, коли був опублікований матеріал та що з цього приводу говорять інші джерела.

Окремо існують методи боротьби з політичною пропагандою, це, зокрема, політична конкуренція, свобода слова, медіаграмотність, виховання в людей критичного мислення та формування інтелектуального рефлексу — навички сприймати інформації через призму переконання, а не навіювання й установок.

За словами Тетяни Ковтун, фейк є основним елементом пропагандистського контенту, адже загальні гасла та ідеї потрібно підкріплювати, робити максимально конкретними. Фейки стають результативними в тих випадках, коли діє відоме медійникам правило «С»: сенсації, сміх, секс, скандал, страх, сльози, смерть. Тобто фейкове повідомлення має бути пов’язане з якоюсь неординарною подією та мати емоційну привабливість. Фейк може містити звернення до авторитетів — відомих особистостей, що викликають довіру в аудиторії. Однак частіше за все в повідомленнях використовуються перекручені за змістом або вирвані з контексту цитати. Ефективна інтеграція фейків в інтернет-просторі відбувається завдяки соцмережам, що сприяє їхньому оперативному поширенню та охопленню великої аудиторії.

За словами спікерки, вважається, що фейкова новина «живе» від 12 годин до однієї доби. Аби розвінчати фейк, каже Тетяна Ковтун, можна використовувати метод спростування — пошук додаткової інформації, контраргументів. «Наприклад, на одному з російських сайтів була розміщена фотографія, на якій бійці Збройних сил України в Харкові виносили з магазина побутову техніку, зокрема пральну машину, а в коментарі до світлини зазначалося, що ЗСУ нібито грабують магазини. Насправді ж, коли в Харкові почалися постійні ракетні обстріли, бійці ЗСУ допомагали переносити побутову техніку одного з магазинів до більш безпечного місця. Це типовий фейк, який можна спростовувати тільки надаючи контрінформацію», — пояснює спікерка. Поширити спростування на більшу аудиторію можна методом краудсорсингу, який передбачає залучення до спростування фейків блогерів і пересічних підписників.

Тетяна Ковтун каже, що наразі в Україні мішенню для фейків найчастіше стають Збройні сили України, державні органи влади, президент країни, громадські організації, робота яких піддається сумніву та критикується: «На жаль, Україна дає приводи для звинувачень окремих чиновників у корупції, тому саме корупція стала тим кліше, в яке легко повірити. Треба спокійніше ставитися до цих речей і перевіряти такі повідомлення на достовірність. Ще однією безумовною мішенню фейків стає ідеологія. Наприклад, той самий нацизм, у якому сьогодні звинувачують українців, штучний конфлікт щодо російської та української мови тощо, стають основою, на якій будуються інформаційні вкиди».

Наостанок Тетяна Ковтун порадила дізнаватися корисну інформацію про стан медіапростору та спростування фейків у перевірених джерелах, зокрема Інститут масової інформації, «Stop fake», «АрміяInform», Центр протидії дезінформації та «Детектор медіа».