12 липня у київській книгарні «Сенс» відбулася презентація книжки «Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами — видимими і невидимими» української журналістки Анастасії Федченко. Книжка була опублікована у 2022 році видавництвом Yakaboo Publishing, тож це вже третя зустріч читачів з її авторкою та героями. Цього разу до заходу приєднався учасник російсько-української війни, боєць 30-ї ОМБр ім. Князя Костянтина Острозького Сергій Храпко. Модераторкою презентації виступила воєнна кореспондентка «ТСН» Наталя Нагорна.

Збірка історій ветеранів була завершена ще до повномасштабного вторгнення, тож, за словами Нагорної, це в черговий раз доводить, що війна в Україні триває не пів тисячі днів, а десятий рік. У невеликій анотації до видання Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний написав, що насправді ця книжка не просто про війну, а про перемогу: «Героїзм — це не тільки відважний вчинок на полі бою. Це мужність подзвонити матерям, через сльози взяти волю в кулак і провести тих, кого вже не повернеш, разом із батьками і дітьми в останню путь…

Зрештою, це сила, всупереч важким пораненням та втратам, жити далі. Жити й боротися, вже наперед знаючи, що все може повторитися. Насправді ця книга не про війну — вона про перемогу. Кожна історія, описана в ній, варта того, щоб стати символом нашої спільної перемоги. І ми її неодмінно здобудемо!».

За словами Анастасії Федченко, назва книжки з’явилась після того, як вона прочитала цю анотацію. «Коли Залужний написав, що книжка насправді про переможців, я подумала, що "Вони перемогли" буде класна і життєствердна назва. А люди з ранами видимими і невидимими — це учасники та учасниці бойових дій, які обрали участь у війні, що розв’язала проти нас Російська Федерація ще у лютому 2014 року. Адже хтось втратив око або руку, а хтось має посттравматичний стресовий розлад чи клінічну депресію, що не завжди очевидно одразу», — пояснила авторка.

Сергій Храпко дістав своє порання 16 травня 2015 року біля села Луганське Бахмутського району на Донеччині. Він каже, що для декого такий день може стати другим днем народженням, він же ставиться до цього інакше: «Під час того обстрілу загинуло двоє наших хлопців, тож для мене це день, коли я згадую саме про них». Авторка зачитала присутнім його історію. На дорогу, де йшли Сергій із побратимами, впали дві міни калібру 120 мм. Коли він надавав допомогу пораненому бійцю, ліворуч від нього пролунав ще один вибух — боєць загинув, а Сергій втратив руку та дістав тяжке поранення в ногу, яку все ж довелось ампутувати через сепсис.

«Нам усім доведеться вчитися жити в новій реальності, тому що навколо нас буде дуже багато травмованих людей. Нам потрібно будувати інклюзивне суспільство, і будувати його вже тут і зараз. Ми маємо подбати про доступність міст і сіл та зважати на наше ставлення до людей із травмами», — каже Анастасія Федченко.

Цій проблемі присвячена частина її книжки. Комфортне пересування для людей з особливими потребами не передбачене навіть у столиці: пандуси відсутні або зависокі, бордюри на переходах не втоплені в асфальт, заїзд на тротуар є, а з’їзду немає тощо. «Люди просто ув’язнені у своїх будинках. А це важливо не лише для тих, хто повернувся з війни із травмами, а й для людей з інвалідністю внаслідок хвороби чи ДТП, та й загалом для маломобільних груп населення», — каже Федченко.

Іноді із Сергієм відбувалися і «смішні» історії, коли до нього підходили й намагалися дати гроші або питали: «куди ділася половина тебе?». Однак він продовжує вести активний спосіб життя, є постійним учасником «Ігор нескорених». У травні Сергій разом з іншим ветераном Олександром Швецовим пройшли п’ятиденний благодійний марафон довжиною 120 кілометрів. Сергій ішов із Києва, а Олександр — йому назустріч із Житомира. Таким чином вони зібрали понад 3 млн гривень на гастроскоп для київського військового шпиталю. 

«Під час марафону до нас було дуже позитивне ставлення, бо багато хто розумів, що саме відбувається. А ставлення загалом — ми можемо просто зараз вийти на вулицю і бачити, які є погляди, — каже Сергій. — Мені гріх жалітися на владу, дуже багато робиться. Однак виникає питання, чому почали тільки зараз, а не 8–9 років тому».

У збірці можна прочитати історії Вікторії Дворецької, Дмитра Котова, Сергія Храпка, Віталія Омельченка, Оксани Якубової, Івана Рудого, Олександра Терещенка, Володимира Товкиса, Юрія Заверзаєва, Олександра «Сакури» Фештиги, який загинув у 2022 році.

Нагадаємо, що в травні для ветеранів в Україні запустили освітню платформу. Військовослужбовці, ветерани й ветеранки разом зі своїми партнерами можуть ознайомитися з рекомендаціями та посібниками щодо сексуальності після поранень.