Автор книги «Бій за Київ» Сергій Руденко: «Ми маємо зафіксувати все, щоб ті, хто житиме після нас, пам’ятали ціну»

Автор книги «Бій за Київ» Сергій Руденко: «Ми маємо зафіксувати все, щоб ті, хто житиме після нас, пам’ятали ціну»

08:20,
4 Серпня 2023
3694

Автор книги «Бій за Київ» Сергій Руденко: «Ми маємо зафіксувати все, щоб ті, хто житиме після нас, пам’ятали ціну»

08:20,
4 Серпня 2023
3694
Автор книги «Бій за Київ» Сергій Руденко: «Ми маємо зафіксувати все, щоб ті, хто житиме після нас, пам’ятали ціну»
Автор книги «Бій за Київ» Сергій Руденко: «Ми маємо зафіксувати все, щоб ті, хто житиме після нас, пам’ятали ціну»
На початку серпня у харківському видавництві «Фабула» виходить книга українського журналіста та публіциста Сергія Руденка про оборону столиці після початку російського повномасштабного вторгнення «Бій за Київ».

Книга Сергія Руденка створена з особистих історій відомих українців, які у лютому-березні 2022 року захищали Київ та були учасниками подій на Київщині. MediaSapiens розпитав автора, чому важливо фіксувати історію крізь призму свідчень та історій людей.

Ваша книга це збірка есеїв про захист Києва, центральними героями яких є політики, громадські діячі, журналісти, артисти, які стали на захист столиці. Чому ви обрали для книги саме цих героїв?

— Книга — це розповідь про захист Києва, але героями у ній є люди, яких я знав або з якими спілкувався зокрема як журналіст. У ній зібрані свідчення людей, які у вирі лютого і березня 2022 року були в Києві або на Київщині. Наприклад, у Гостомельському аеропорту — як депутат Верховної Ради восьмого скликання і військовослужбовець Ігор Лапін, або вели бої за Київщину — як ексдепутат Ради та військовослужбовець Дмитро Лінько, або перебували в окупації — як політик і дипломат Роман Безсмертний, за яким стежу в українській політиці майже 30 років, і з яким багато спілкувався. Так само письменник і політичний експерт Володимир Цибулько, з яким спілкуюся ще зі студентських років, розповів мені, як пережив окупацію.

Також у книзі є свідчення людини, яка пережила дев’ять днів в окупації у Бучі, а потім дивом звідти виїхала, — журналістки Лєни Чиченіної (Чиченіна — редакторка «Детектора медіа», ми публікували її розповідь про перебування в окупації — «ДМ»).

Там є розповіді про героїв, яких уже, на жаль, немає з нами: про фотографа Макса Левіна, з яким я працював у «Газеті 24», і про Астамура Гумбу, сина відомих київських журналістів Наталії Іщенко та Сергія Моругіна, якого я знав ще маленьким хлопчиком. У книзі дуже багато особистого.

Оскільки ви особисто знайомі з вашими героями, чи бачите у ретроспективі у них готовність стати захисниками, чи ця трансформація відбулася під натиском невідворотного?

— Під натиском невідворотного, мені здається, така трансформація сталася з Ахтемом Сеїтаблаєвим. Те, що після 24 лютого 2022 року він став бійцем тероборони, для мене було найнесподіванішим.

За кілька років до повномасштабного вторгнення я робив велике інтерв’ю з Ахтемом. Він мені розповідав про те, як росіяни окупували Крим. У перший день анексії Криму Ахтем опинився у Сімферополі, й усе це, фактично, відбувалося на його очах. Потім він знімав фільм «Кіборг» і в нього було дуже багато активностей щодо українських військових. Після повномасштабного вторгнення я пригадував це наше спілкування та був вражений, що Ахтем пішов у ТрО.

У книзі багато ретроспективних історій, приміром, про Романа Ратушного. Я згадую, як за рік до війни великий натовп прийшов захищати Сергія Стерненка під офіс президента, коли там виламали двері. Я там був теж, бачив Романа і як розгорталися події. У книзі пишу, що за рік до війни його звинувачували у тому, що він ледь не фашист. Молоді люди, які тоді отримали домашні арешти, потім пішли на війну.

Місто — це його люди. Як змінився Київ за період війни? Як змінилося наше суспільство загалом?

— Війна змінила всіх без винятку. І Київ змінила, і Львів, і всю країну. Люди за півтора року стали іншими. Ті, хто не розумів, що таке Україна, українська мова, ідентичність, що таке втрачати рідних, що таке переживати нічні нальоти «шахедів» і удари ракетами, — почали розуміти. Це дуже незвичний для всіх нас період: навряд чи хтось думав, що буде жити під час війни.

У моєму роду ще не було покоління, яке б не бачило війни. Мої прадіди були на першій світовій війні, мої діди були на другій світовій війні, батько під час війни народився, мама народилася перед війною, а тепер ми переживаємо війну. Я сподіваюся, що ми вийдемо з цього замкненого кола, щоб наші онуки та правнуки вже не бачили війни. Принаймні, маємо зробити все для цього.

Для того, щоб пам’ятати і знати, що відбувається у ці дні, дуже доречним є те, що ми записуємо ці спогади. Пройдуть роки після нашої перемоги — і люди будуть згадувати про тих людей, які захищали Київ, але, на жаль, загинули: як Макс Левін, Астамур Гумба, Роман Ратушний. Дуже важливо зафіксувати все, що відбувається, щоб ті, хто будуть жити після нас, пам’ятали, якою ціною це все давалося.

Що ви згадуєте про лютий-березень 2022 року? Яким вам запамʼятався Київ тих днів?

— Я тоді працював головним редактором онлайн-медіа «Еспресо.TV». О 4:45 ранку мені зателефонував один зі співзасновників телеканалу і сказав: «Вставай, почалася війна». Перед тим я до пізньої ночі сидів і відстежував всю інформацію: виступ Байдена, Зеленського, читав пабліки. Розумів, що, мабуть, почнеться, але до кінця не вірив. Я сів за лептоп — дві ракети впали: одна в Борисполі, друга — в Броварах, і було дуже гучно. Пригадую, що написати про те, що почалася війна, було емоційно складно. Було тривожно: «А раптом це не так? Раптом я помилився?». Далі почав видзвонювати журналістів і вони долучилися до роботи.

Я пам’ятаю перші дні вторгнення в Києві, далі ми вже почали мовити зі Львова. І я не пам’ятаю різниці між днями й ночами у перші місяці, це був один суцільний день у режимі нон-стоп. Дуже багато працював: і в ефірі, і на сайті, і в соцмережах. З цього інформаційного колеса я вискочив, мабуть, у липні — оговтався й відзначив для себе, що була зима, а вже надворі літо.

Над книгою я працював у Львові, спілкувався з деякими героями, фіксував спогади. Добре, що взявся писати у 2022 році, не впевнений, чи вдалося б зараз так усе відтворити.

Книга також готується до виходу за кордоном?

— Перші редактори видавництва були іноземні. Ми готували книгу з моїм літературним агентом для Заходу. Я тоді не знав, що буде з українським видавництвами: іде війна, ситуація непевна.

Видавець, який робив мою книжку про Зеленського у Фінляндії, купив права на нову книгу, коли я написав синопсис. Вона вийде 1 вересня.

На її обкладинці, до речі, використана фотографія відомого фотокора Влада Мусієнка, яку дизайнери опрацювали. Україномовна книга проілюстрована відомим графіком Нікітою Тітовим.

Також планується видання у Румунії, є попередня згода на те, щоб видати у Грузії, Північній Македонії та Албанії.

Чого очікуєте від іноземних читачів: співчуття чи глибшого розуміння?

— Не очікую співчуття, я просто хотів розказати світові історію людей, показати українців, які героїчно борються за свою батьківщину, за свою державу. Це дає набагато більше уявлення про те, що відбувалося тоді в Києві, відбувалося і відбувається в Україні.

Напишуть багато книжок і про бій за Київ, і про те, як захищали Україну. Я хотів написати книжку, яка б відрізнялася від усіх інших: не просто з детальним описом подій, певних дат — я хотів показати історію через долю людей, які опинилися у війні.

Той же Макс Левін, якого я знав 15 років, з яким ми працювали у «Газеті 24», — я дуже багато згадую про нього як про людину. Думаю, іноземному читачеві буде цікаво прочитати про нього, і це допоможе зрозуміти, що відбувалося.

Такий особистий підхід дасть можливість читачам зрозуміти, що хвороблива ідея кремлівських ідеологів взяти Київ за три дні, з усіма жертвами та руйнуваннями, — ніщо інше як злочин, який не може бути виправданий нічим?

— Я думаю, взагалі все те, що робив і робить Путін — великий злочин проти всіх українців. Я не знаю, коли та чи взагалі коли-небудь українці пробачать те, що росіяни зараз творять на нашій землі.

Оборона Києва — це епічна історія, яку слід було розповісти за свіжими спогадами.

Коли я заанонсував книгу у себе на фейсбуці, хтось написав, що це, очевидно, перший том, натякаючи на те, що ще щось може бути навколо Києва або у Києві. Мені б не хотілося, щоб був другий том. Проте, коли ми робили пропозицію видати книгу за кордоном, реакція частини видавців була приблизно такою ж: мовляв, усе ще не закінчено, можливо, буде продовження — а ти вже написав «Бій за Київ».

Я вважаю, що бій за Київ був знаковим для України, як і бій за Маріуполь, бій за Харків і ще десятки й сотні боїв, які відбулися. Я б хотів, щоб автори, які можуть написати історію захисту свого міста, села, селища чи регіону, — видавали таких книжок було якнайбільше. Існування та розповсюдження такої літератури зафіксує це в історії, не даватиме забути. Поки ці герої є, треба записати їхні свідчення та зробити книжки — продукт, який буде цікавим для читачів. Принаймні, у мене іншого завдання не було: зробити гарний продукт і залишити історію захисту Києва в пам’яті українців.

 Фото надані автором книги

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду