«Медіаграмотність потрібна людині для виживання». Чи буде в Україні створена стратегія медіаосвіти
«Медіаграмотність потрібна людині для виживання». Чи буде в Україні створена стратегія медіаосвіти
24 та 25 березня у Трускавці відбувся форум «Медіаграмотність 5.0: від викликів до рішень», організатором якого стали DW Akademie в партнерстві з Українським інститутом медіа та комунікацій за підтримки ВMZ та Європейського Союзу. Під час панельної дискусії «Медіаграмотність як стратегічний державний пріоритет: Quo Vadis?» експерти обговорили, чи варто створювати стратегію медіаграмотності, які труднощі виникли в цій сфері під час повномасштабної війни та як держава має координувати діяльність організацій і медіа в поширенні медіаосвіти.
Очільниця директорату з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП) Ганна Красноступ назвала навички медіаграмотності основою сучасного суспільства: «Зараз усе дуже швидко змінюється, розвивається штучний інтелект і високі технології. Медіаграмотність критично необхідна людині для виживання, а державі — для розбудови демократії та економіки. Тобто це основа нашого суспільства, багатства та щастя».
Красноступ повідомила, що розвиток у людей навичок критичного мислення, впровадження національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» та інших партнерських проєктів МКІП є пріоритетними для державної інформаційної політики.
- Читайте також: Щоб знову не ганятися за мітками. «Фільтр» створив курс із медіаграмотності під час війни
«У 2021 році указом президента було затверджено стратегію інформаційної безпеки — один із найважливіших документів, у якому особлива увага надана медіаграмотності. 31 березня 2023 року набирає чинності Закон України “Про медіа”. Нарешті на законодавчому рівні МКІП визначено центральним органом виконавчої влади, відповідальним за організацію політики з питань медіа, зокрема з впровадження медіаграмотності. Окрім того, ми уклали меморандум з Міністерством освіти та науки України й спільно рухаємось в напрямку розбудови критичного мислення», — сказала Ганна Красноступ.
Щодо інших установ та організацій, що розвивають медіаграмотність, посадовиця відзначила Центр демократії та верховенства права, Український інститут медіа та комунікацій, а також Центр демократичних реформ і медіа. Вона додала, що медіаграмотність слід включити у всі шкільні предмети — від історії до математики, аби діти розуміли, як користуватися штучним інтелектом і як перевіряти інформацію.
Цю думку підтримала представниця Міністерства освіти та науки України — головна спеціалістка Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН Раїса Євтушенко. Вона вважає, що стратегія поширення медіаграмотності потрібна, її створення обговорюють давно, однак розвиток цієї сфери гальмувався в часи Януковича: «Ще з 2006 року в Академії педагогічних наук було утворено спеціальну лабораторію, де почали говорити про медіаграмотність. Тоді багатьом стейкхолдерам це не було цікаво, особливо в часи Януковича та Табачника. Тоді питання медіаграмотності було перекреслено. Все, що робило МОН з Академією української преси з 2010-го, — це була така майже підпільна робота. Створювали програми курсів за вибором, посібники, проводили заходи, але Міністерство освіти ніби було десь в стороні. Воно й не дивно, уряду в 2010-2013 роки було не дуже потрібно, щоб люди могли критично мислити».
Євтушенко каже, що результатом дискусії експертів має стати міністратегія, яка б визначила, що органи влади та громадянське суспільство мають робити, аби підвищити рівень медіаграмотності суспільства.
- Читайте також: Як і чим розвивати медіаграмотність. Громадські організації презентували свої інструменти
Керівниця Національного проєкту МКІП з медіаграмотності «Фільтр» Валерія Ковтун вважає, що потрібне об’єднання зусиль різних організацій, адже це сприятиме проведенню масштабних подій із більшою кількістю думок і напрямків.
Вона вказала на труднощі, які виникли в роботі над проєктом «Фільтр»: «Інколи з державними інститутами буває складна комунікація. Усі проблеми часто лягають на плечі дуже малої кількості людей, а суспільство чи партнери не розуміють, що це обмежена кількість ресурсів, більшість із яких витрачається на необхідніші потреби. Також ми побачили, що наразі існує мало програм для дітей дошкільного віку. А багато хороших проєктів не поширені, лежать на полицях, мало хто про них знає. "Фільтр" просуває їх, наскільки це можливо. Ми радіємо, що до нас самі приходять організації з проханням розмістити на сайті інформацію та розповісти про їхній новий курс чи програму».
Валерія Ковтун також звернула увагу на те, що мають бути окремі напрямки роботи з українцями на деокупованих територіях і тими, хто виїхав за кордон: «Наша колега проводила лекцію для українських дітей в Естонії, і після неї вийшла дуже засмучена. Казала, що взагалі не було фідбеку, хоча це інтерактивна лекція, під час якої зазвичай всі працюють та ставлять багато питань. Потім мені розповіли, що ці діти виїхали з регіонів, де на власні очі бачили смерть. Ми всі травмовані так чи інакше, бо живемо у війні, але є діти, які вже стали дорослими, бо пережили те, чого не мали б. Ми не психологи, тому маємо подумати, як зробити заняття ефективними, а не поглиблювати травми ще більше. Водночас українці, які були вимушені виїхати за кордон, зараз дізнаються щось нове, інтегруються в інші культури, шукають роботу. Це наша важлива сила, яка має повернутися та з новим набутим світоглядом допомагати відновлювати Україну».
Ковтун запропонувала сприймати таких українців як агентів змін у спільноті. На її думку, треба продовжувати з ними співпрацювати, щоб вони не вийшли з інфополя України та колись повернулися з новим досвідом і знаннями.
Читайте також: Фейки та факти. Чи розрізняє їх українська молодь?
Оксана Майдан, заступниця директорки Медійної програми в Україні, фінансованої Американським агентством з міжнародного розвитку USAID, повідомила, що мета їхньої програми не змінилася з початку діяльності у 2018 році, однак вони усвідомлюють, що проросійська пропаганда посилилась і стала більш маніпулятивною.
«Основне наше завдання — підвищення кількості якісної інформації. Ми його поділяємо на два підзавдання. Перше — це поширення медіаграмотності у навчальних закладах, для різних аудиторій та вікових категорій, а друге — медіамоніторинг, публікація аналітики для медіапрофесіоналів, а особливо — міжнародної аудиторії, аби поширювати позитивний імідж України та українського медійного сектора за кордоном», — повідомила Оксана Майдан.
За її підрахунками, наразі в програму включені близько ста проєктів, приблизно двадцять із яких сконцентровані на проблемах медіаграмотності. Одним із головних партнерів програми Майдан назвала Академію української преси, яка співпрацює з Міністерством освіти та науки й періодично друкує посібники й підручники для учнів середньої школи.
Партнери Медійної програми проводять тренінги з медіаграмотності для студентів та учнів, тренінги для тренерів, створюють освітні відео із субтитрами, відео про маніпуляції з українською історією, про перевірку інформації, курси з медіаграмотності для сімей, комікси, інтерактивні онлайн-курси, пояснювальні відео, що супроводжуються тестами. Також є освітні статті, наприклад, газета «Україна молода» має рубрику «Читай, аналізуй, розумій». Також для вчителів проводять щорічні конференції та конкурси на кращу вправу з медіаграмотності.
«Найбільші виклики у медіаграмотності — це, перш за все, безпека та протидія пропаганді. Для України важливо не лише вміння розрізняти правду та неправду, але й розвивати самосвідомість людей. Викликом є багаторічний світогляд, який сформувався протягом століть, коли Україна була під великим впливом Росії. Стратегія все одно залишається традиційною та випробуваною в інших країнах — це оцінка ефективності методів розвитку медіаграмотності, довготривала підтримка організацій, взаємодія з різними аудиторіями, формування стійкості до дезінформації. Важливо, щоб була координація між усіма гравцями, а не змагання, хто зробить більше та краще», — сказала Оксана Майдан.
Читайте також: Залякай, приховай правду та забудь про критичне мислення, або Як виглядає «методичка» російських пропагандистів
Національний радник по Україні в International Media Support Роман Кіфлюк сказав, що найбільшою проблемою в поширенні медіаграмотності є розрізненість організацій на різних щаблях: між донорами та державними організаціями, між громадським сектором та медіа. «Війна завтра закінчиться, а проблема з дезінформацією залишиться. І лише разом ми зможемо подолати ці виклики. Без узгодженості не вийде розробити будь-яку стратегію. Без залучення усіх гравців нам не вдасться підвищити рівень довіри, який конче потрібен між суспільством і тими, хто просуває медіаграмотність. Ви можете прийти з дуже ефективним інструментом, але без довіри цей інструмент не відіграє жодної ролі», — каже експерт.
На його думку, для боротьби з дезінформацією та підвищення медіаграмотності, крім розробки стратегії, важливо підтримувати вільні незалежні медіа: «Звичайно, потрібні й фактчекінг, і медіамоніторинги, але якщо не буде інформаційної гігієни, якщо люди не перейдуть від сміття до якісних медіа, їм буде важче ставати більш медіаграмотними».
Керівник проєктів Академії Deutsche Welle в Україні Кирило Савін запропонував проводити форуми з медіаграмотності хоча б раз на рік, щоб налагодити координацію між учасниками різних рівнів, та зробити щотижневі або щомісячні зустрічі для донорів: «У нас є дуже гарний інструмент, який уже давно себе зарекомендував — так званий international media donor meeting, коли онлайн збираються всі організації, які займаються розвитком медіа в Україні, та узгоджують між собою певні речі».
Крім того, Кирило Савін зауважив, що говорячи про медіаграмотність, варто мати на увазі не лише медійну грамотність, а й інформаційну та цифрову. «Ми рухаємося в бік цифрових державних послуг, і вже дуже багато вдалося зробити. Але якась частина населення не встигає за тим, не має певних знань чи досвіду, тому цифрова грамотність має стати частиною медіаграмотності. В рамках освітнього процесу медіаграмотність має стати обов’язковою. Це має бути окремий предмет з іспитами, оцінками, навчальною програмою. Окрім учнів, у нас є доросла частина суспільства. Особливо люди старшого віку, яким медіаграмотність дуже потрібна. Вони швидше стають жертвами російської дезінформації, ніж молодь. Важливо прописати медіаграмотність як стратегічний напрям для розвитку держави. І це має бути не тільки на рівні міністерства, а й на рівні місцевих громад. Щоб кожен чиновник розумів, що розвивати медіаграмотність важливо».
Представниця IREX Олена Тараненко повідомила, що їхня організація відійшла від використання слова «медіаграмотність» і зараз використовує термін «інфомедійна грамотність». Однак і він може зазнати змін, адже згідно з дослідженнями IREX, у деяких громадян виникає побоювання через частинку «грамотність» — ніби їх вважають неграмотними й тому запрошують на тренінги.
«Я пригадала тезу Ярослава Грицака про те, яку еволюцію пережила історична пам'ять в Україні. Перша стадія — амнезія, друга — амбівалентність, третя — активація. Мені здається, з медіаграмотністю було те саме. Фаза якщо не амнезії, то ігнорування змінилася стадією амбівалентності, мовляв, «ніхто вам не заважає, вчіть своєї медіаграмотності, але нічого суттєвого тут немає». На жаль, саме війна посприяла стадії активації», — розповіла Олена Тараненко.
За словами експертки, з 2021 року в IREX такі програми почали називати словом «стійкість». Ключовим є розуміння мети, для чого «вивчати та розрізняти» — щоб бути стійким. «Зараз ми розвиваємо цей бік, кожна людина має зрозуміти, навіщо їй бути стійкою. Ми маємо дати людині усвідомити, що якість її життя напряму залежить від вміння працювати з інформацією, ухвалювати рішення на основі опрацьованої інформації».
Також Олена Тараненко додала, що якщо метою є зміна аудиторії, то треба змінювати й формати. Вона не вважає тренінги та навчальні програми найбільш ефективними з форматів. Водночас держава має надавати не фінанси або вказівки, а координацію того, що роблять усі організації у сфері медіаграмотності.
Фото надані організаторами
