«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023».

Свої підсумки підбиває і Центр досліджень «ДМ», зокрема, аналізуючи світовий контекст. Про те, як російська пропаганда намагалася поляризувати українське суспільство за допомогою телеграму, читайте тут. 

Міжнародний інститут стратегічних досліджень у Лондоні опублікував щорічний огляд збройних конфліктів, і в ньому зафіксовано зростання насильства в багатьох регіонах. Україна, Сектор Газа, Нагірний Карабах, Судан, Конго — це далеко не повний список гарячих точок у сучасному світі. Цьогорічний звіт охоплює 183 конфлікти. Це рекордна кількість за останні три десятиліття. Дослідники зазначають, що, по-перше, у сучасних конфліктах усе частіше беруть участь різні недержавні збройні угруповання, а по-друге, конфлікти стають все менш регіональними та все більш інтернаціоналізованими. Зниження впливу традиційних суб’єктів розв’язання конфліктів значно ускладнює їх урегулювання. До того ж на тлі прискореної інтернаціоналізації локальних воєн зросла середня тривалість збройних ескалацій за останні три десятиліття. Прикметно, що ці тенденції справджуються в російсько-українській війні. По перше, до неї залучено ключових геополітичних гравців — від міжнародних організацій до великих регіональних учасників із різних континентів. По-друге, у 2023 році спостерігали пік активності (та фактичної деактивізації) квазіармійських утворень у вигляді терористичної організації у складі російської армії «Вагнер», яка визнана українським парламентом міжнародною злочинною організацією.

На думку аналітиків Міжнародного інституту стратегічних досліджень, тенденція конкуренції між великими державами, а також між державами, що розвиваються, нагадує проксі-війни (тобто ті, які ведуть маріонетки, ставленики більших держав — «ДМ») у стилі холодної війни. І повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року вивело ситуацію на новий рівень, посиливши геополітичні розбіжності між західними державами та тими, хто частково саботує демократичні принципи та наявний міжнародний порядок. Кремль за допомогою розгорнутої ним пропаганди користується світовими конфліктами, щоб просувати у своїх цілях інформаційні маніпуляції. У цьому матеріалі підбиваємо підсумки 2023 року та з’ясовуємо, як пропагандисти описували події в Нагірному Карабаху, Ізраїлі та в Нігері.

Іn English

Південний Кавказ

Війна проти України вплинула на кризи в усьому світі, її вплив спостерігаємо і на Південному Кавказі. Через два роки після останньої війни за Нагірний Карабах між Вірменією та Азербайджаном спалахнуло нове протистояння. У середині вересня 2023 року Азербайджан оголосив «антитерористичну операцію» в Нагірному Карабаху — історичному регіоні на території Азербайджану, заселеному вірменами. На початку 90-х цей регіон у результаті війни проголосив незалежність від Азербайджану та тридцять років існував як ніким не визнана республіка. Вирішальну війну вірмени програли восени 2020 року, після цього вірменське населення Карабаху перебувало фактично в оточенні, без можливості отримати військову підтримку з боку Єревана. Тому так швидко капітулювали 2023-го. На фоні програної раніше війни Вірменія не була впевнена у власній військовій міці та побоювалася, щоб конфлікт не перекинувся на її основну територію. Врешті, Єреван більше не вірив у заступництво Москви як союзника в рамках ОДКБ. У результаті військової операції Азербайджану, що тривала добу з 19 до 20 вересня, місцеві збройні формування Карабаху (вірмени називають цей регіон Арцах) капітулювали. Опісля у Вірменії розпочалися протести з закликом скинення влади, яка допустила «програш і національне приниження».

• Читайте також: «Вірменія може стати наступною Україною»: російська пропаганда та Нагірний Карабах

Агітпроп звинувачував уряд Вірменії, зокрема прем’єр-міністра Нікола Пашиняна, у «зраді» та капітуляції Нагірного Карабаху перед Азербайджаном, водночас намагався виправдати дії Азербайджану. Пропагандисти інкримінували Вірменії втрату нагірнокарабаського регіону як наслідок «прозахідного повороту» та провокацій щодо Росії та Азербайджану. І запевняли, буцімто втручання Заходу у справи регіону зруйнувало перемир’я 2020 року, яке, за версією агітпропу, було вигідне обом сторонам. Згідно з тодішніми домовленостями, російські «миротворці» розміщувалися в регіоні, щоб зокрема гарантувати безпеку вірменського населення Карабаху, однак 2023-го не втручалися в операцію Азербайджану, що призвела ще до переселення сотні тисяч вірмен із Карабаху у Вірменію.

Оскільки вірменський прем’єр Пашинян критикував миротворчий контингент Росії як неефективний, то агітпроп всіляко намагався створити протилежне враження. Російська пропаганда намагається нав’язати хибну думку, що Москва — єдиний гарант безпеки в регіоні, а Захід, мовляв, аж ніяк не є надійним союзником. Але у вересні 2023 року Росія жодним чином не намагалася зупинити так звану антитерористичну операцію Азербайджану, після якої Нагірний Карабах перейшов під контроль останнього. Діяльність російських миротворців, які дислокувалися там за умовами перемир’я 2020 року, зводилася до асистування в евакуації вірменського населення, яке практично повністю залишило невизнану республіку до початку жовтня через страх перед азербайджанськими репресіями. З 2020 року Вірменія намагається урізноманітнити іноземних партнерів шляхом більшої взаємодії з Вашингтоном і Брюсселем. Ця стратегія має, на думку Пашиняна та його прихильників, зменшити залежність від підтримки Москви та розширити її геополітичні можливості.

А проте пропагандисти продовжували наполягати, що на Південному Кавказі немає альтернативного рішення без російської участі; подібна риторика покликана нагадати Єревану про практичні реалії його геополітичного становища.

Втім, прикметно, що Росія не відповіла на введення військ у Нагірний Карабах і відновлення територіального статус-кво з Вірменією. Хоча Росія неодноразово брала участь у попередніх фазах протистояння Вірменії та Азербайджану, цього разу Кремль не зреагував на дії Баку проти свого давнього союзника, Вірменії. Це можна пояснити зокрема тим, що російські війська сконцентровані в Україні, Кремлю недоцільно було їх розпорошувати в інших регіонах. Окрім цього через санкційний тиск із боку Заходу Москва не може собі дозволити порвати стосунки з нейтральними хабами у вигляді Азербайджану чи його союзниці Туреччини.

Близький Схід

7 жовтня 2023 року сотні озброєних бойовиків ХАМАС перейшли з Сектора Газа на південь Ізраїлю. Наземній атаці передував масований ракетний обстріл міст країни. Цей удар застав зненацька всі сили безпеки Ізраїлю. Озброєні люди масово вбивали цивільних, нападали на поселення та музичний фестиваль, а також захопили заручників і розмістили їх у підземних тунелях. Росія використала війну в Ізраїлі та Секторі як зручний дезінформаційний інструмент задля просування власного порядку денного.

«Загострення на Близькому Сході — провина Штатів». Пропаганда звинувачує США в ескалації, при цьому намагається подати це як дипломатичний провал американців. У такий спосіб Кремль намагався перекласти вину з терористів на союзника одної зі сторін, мовляв, Пентагон — справжнє коріння конфлікту. В цій ситуації Росія виступає уособленням антиамериканізму, а ескалація на Близькому Сході подається як проксі-війна зі США. Насправді ж США впродовж багатьох десятиліть шукають шляхи розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту, зокрема задля зростання ефективності своєї міжнародної політики важливо примирити свого ключового союзника Ізраїль з іншими регіональними партнерами, як-от із Туреччиною, Саудівською Аравією, Єгиптом. Адміністрація Трампа проводила проізраїльську політику, наприклад, відкрила американське посольство у спірному для арабів і євреїв Єрусалимі. Це викликало додаткове обурення в арабському світі. Натомість адміністрація Байдена намагалася відновити баланс у своїй близькосхідній політиці, відновивши програми допомоги палестинцям.

• Читайте також: «Ізраїль — держава-помилка», «у нападі ХАМАСу винні Штати», а «про Україну вже й забули»: як агітпроп намагається скористатися війною на Близькому Сході

«Війна — нова нормальність». Агітпроп представляє війни як звичайне явище сучасності. Оскільки у споживачів медійного продукту знижується поріг чутливості до кадрів насилля, може виникнути хибне враження війни як звичайного глобального процесу. Таким чином, війна проти України виглядає не такою страшною, кровопролитною, а вбивство цивільних — не викликає справедливого обурення чи співпереживання.

«Україна продала західну зброю ХАМАСу». Як доказ цього фейку пропагандисти поширювали відео, де нібито близькосхідні пабліки повідомляють, що більшість РПГ, які використовував ХАМАС проти Ізраїлю, були придбані в України. Ще одним інфоприводом для дезінформації стала червнева заява ізраїльського прем’єра Нетаньягу з приводу зброї, яку постачають Україні. Слова Нетаньягу просто вирвали з контексту, і вийшло, що він нібито переживає за те, що зброя, яку Захід передав Україні, буде використана проти Ізраїлю.

Основним постачальником зброї для ХАМАС фактично є Іран. Подібна риторика відображає багаторічні амбіції Тегерана оточити Ізраїль легіонами воєнізованих бойовиків, озброєних усе більш досконалою зброєю. ХАМАС історично зберігав певну незалежність від Тегерана та не є повноцінним іранським проксі-угрупованням, подібним до ліванської «Хезболли». Але в останні роки ХАМАС отримував технічну підтримку з боку Ірану у виробництві ракет і безпілотників. Тож безпідставні звинувачення Києва в підтримці бойовиків — чергова спроба підірвати міжнародний імідж України.

• Читайте також: «США зменшать підтримку України через Ізраїль»: як агітпроп маніпулює питанням ескалації на Близькому Сході

Посилення російського антисемітського дискурсу. Кремль залякує тих росіян, які виїхали до Ізраїлю й підтримували Україну; якщо вони тепер захочуть повернутися назад до Росії, їм обіцяють влаштувати «Магадан». Прихильники режиму Путіна, як і сам Путін, усе частіше дозволяють собі антисемітські пасажі. Пізній путінізм у цьому плані нагадує пізній сталінізм. Йосип Сталін, який у ранніх роках свого правління не проявляв антисемітизму, після Другої світової війни почав боротися з «сіоністами» та «безродними космополітами», а по суті — з єврейською меншиною. Детальніше ми писали про це тут.

«Денацифікаційний меседж» відіграв ключову роль у виправданні війни в Україні, тож Росія спробувала знову мобілізувати ці точки дезінформації. Але у відповідь на ескалацію на Близькому Сході в Росії спалахнув антисемітський виступ у Махачкалі. Юрба агресивно налаштованих людей намагалася знайти в аеропорту євреїв. Після цього епізоду антисемітська риторика Кремля ускладнилася — Росія одночасно використовує антисемітську риторику проти України та її лідерів, а також звинувачує Україну в антисемітській риториці. Тож агітпроп заявив, що виступи з пошуком євреїв в аеропорту Махачкали сталися через заклики з телеграм-каналу, який буцімто адмініструється з України. Про це писала «Українська правда» з посиланням на російські канали The Moscow Times і Gulagu.net та пропагандистські «РИА Новости» і ТАСС.

На фоні цього пропагандисти також активізували поширення конспірологічної теорії про так званий «Небесний Єрусалим» або «Нову Хазарію» на півдні України. Мовляв, певний міжнаціональний секретний орган реалізовує хитрий план із масового переселення євреїв на територію України (Крим, південні області, а також Умань). За їхньою версією, на цій території має бути організована нова єврейська держава, яка стане повною або частковою заміною нинішньому Ізраїлю. Тож повномасштабне вторгнення Росії — частина великого плану з «зачищення» територій і підготовки до переселення, а нова ескалація між Ізраїлем і ХАМАСом у Палестині активізує процеси утворення «Нового Єрусалима».

• Читайте також: «Небесний Єрусалим» на півдні України: навіщо російський агітпроп поширює конспірологічну теорію

Африканський континент

За даними Міжнародного Комітету Червоного Хреста, майже 200 мільйонів людей у світі живе під контролем 450 збройних угруповань. Це явище дуже характерне для країн Африки, де діють майже 300 таких груп, меншою мірою ця проблема турбує решту світу, 83, 68 та 14 таких груп діють в Азії, Америці, Європі та Євразії відповідно.

СРСР традиційно активно співпрацював із різними країнами Африки, таким чином намагаючись конкурувати зі США, Росія ж «успадкувала» ці зв’язки й надалі в різні способи намагається не втрачати вплив на регіон. Розв’язавши війну проти України та зіткнувшись із загрозою міжнародної ізоляції, Москва спочатку вплуталася у сирійську війну на боці президента Башара Асада, а потім почала шукати нових союзників і на африканському континенті. Зокрема, з трьома головними стратегічними партнерами регіону — Алжиром, Єгиптом та ПАР — Росію пов’язують економічні зв’язки та військово-технічна співпраця: за версією Федеральної служби з військово-технічного співробітництва, постачання зброї до Африки займають 30–40% від усього обсягу експорту російських озброєнь.

У цілому Африка пережила більше переворотів, ніж будь-який інший континент. За останні декілька років у регіоні відбулася низка переворотів: у Малі, Чаді, Гвінеї, Судані, Нігері, Буркіна-Фасо. У 2023 році перевороти торкнулися Нігеру та Габону, а у Конго ця спроба була невдалою. Хвиля державних переворотів, що відбулися в останні декілька років, почасти пов’язана з поверненням Росії в регіон і зниженням західного, зокрема французького, впливу. Кремль користується цими політичними потрясіннями, і його умови є доволі простими: Росія гарантує безпеку режиму, часто через найманців угруповання «Вагнер», і натомість викачує гроші від видобутку місцевих ресурсів. Жодна з країн перевороту не засудила агресію Росії проти України. На думку політолога-міжнародника, директора Німецького інституту глобальних і регіональних досліджень Маттіаса Баседау, російська підтримка військових хунт та авторитарних режимів може прискорити «нову боротьбу за Африку». Африканські уряди можуть залучити іноземну підтримку з боку незахідних країн або спонукати західні країни заплющити очі на авторитарне чи корумповане управління, щоб утримати їх у своєму «таборі».

• Читайте також: Російські мрії про хунту в Україні

Розберемося з ситуацією в Нігері, щоб продемонструвати маніпулятивні стратегії російського агітпропу на Африканському континенті. У липні 2023 року чинного главу держави Мохамеда Базума заблокували у президентському палаці у столиці країни Ніамеї солдати його гвардії. Генштаб Нігеру оголосив, що збройні сили республіки переходять на бік бунтівної президентської гвардії. Обрання Базума у 2021 році стало першою відносно демократичною передачею влади в країні, яка пережила чотири військових перевороти після здобуття незалежності від Франції у 1960 році. Нігер за президента Базума був ключовим союзником у регіоні для Заходу та, зокрема, Франції, невеликий військовий контингент якої присутній у країні. Після військового перевороту є значні ризики дрейфу країни в бік Росії, як це вже сталося в сусідніх із Нігером країнах, Малі та Буркіна-Фасо, де після нещодавніх переворотів правлять військові хунти.

• Читайте також: Антиколоніалізм і зернова благодійність: як агітпроп намагався дискредитувати Україну під час саміту Росія — Африка

 «Україна подібна до Нігеру, в якому відбувся військовий переворот». Проросійські телеграм-канали використали переворот у Нігері, щоби через порівняння ситуації з Україною опосередковано висунути цілий букет пропагандистських повідомлень і звинувачень: «Раби (народ Нігеру) вирішили скинути ТНК (транснаціональні корпорації) і змінити вектор. Ви вважаєте, корпорації просто так це допустять? Зараз напружать держави поруч, де при владі їхні маріонетки, щоб ті відправили армії та відбили “активи господаря”... Знаєте, чим дуже схожа ситуація в Нігері з українською кризою? І в Нігері, й в Україні були порушені питання безпеки глобального гравця... Україна загрожувала фізичній безпеці Росії... Нігер загрожує енергетичній безпеці Франції… Війна близько». В цьому дописі, з одного боку, законна влада Нігеру та сусідніх країн названа маріонеткою транснаціональних корпорацій. А з іншого боку, виправдовується російська агресія проти України через уподібнення її до гіпотетичного військового втручання Франції чи її африканських союзників задля повернення законної влади в Нігері. Такі суперечності загалом властиві російському агітпропу, який уміє будь-яку подію у світі передати як вигідну Росії.

Російські телеграм-канали поширили аудіозапис лідера «вагнерівців» Євгенія Пригожина, в якому він підтримав переворот і назвав його «боротьбою проти колонізаторів». Пригожин також звинуватив Францію в «економічних злочинах» щодо її уранового партнерства з Нігером, що є одним зі світових лідерів із видобування цього металу (4,7% від світового видобутку у 2020 році). Подібний дискурс резонує з антиколоніальною риторикою, про яку розповімо нижче.

Росія підтримує в Нігері так звані альтерглобалістські рухи, які критикують поточну глобальну економічну політику, корпоративну практику та такі інституції, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Світова організація торгівлі. Однак трапляються випадки, коли місцеві представники громадянського суспільства чи профспілок закликають до виведення французької армії з Нігеру й при цьому регулярно використовують російську символіку. До того ж існує ціла плеяда прихильних до Росії місцевих політиків, які підтримують тісні зв’язки з Кремлем. Розвиток проросійського руху в Нігері відбувається на тлі неспроможності Франції боротися з поширенням джихадистського тероризму в Сахелі, регіоні, якому притаманне слабке управління, що характеризується корупцією, відступом від демократії, дефіцитом легітимності влади та порушеннями прав людини.

Одним з основних чинників, що підживлюють весь процес у Західній Африці та Сахелі, є відторгнення наслідків французького імперіалізму — фактичної залежності від французької економіки, бізнес-можливостей і військової підтримки. Заручитися підтримкою африканських країн Росія прагне передусім через використання антиколоніальних наративів, до яких країни Глобального Півдня є чутливими. Звинувачення в неоколоніалізмі передбачають, що після формального політичного розпаду імперій колишні західні метрополії продовжують економічно експлуатувати свої історичні колонії й відтак відтворюють глобальну нерівність.

• Читайте також: Саміт несправжній, бо не запросили Росію, а якби запросили — вона не погодилася б: як агітпроп знецінює мирний саміт у Саудівській Аравії

Відступ західних сил, ймовірно, прискорить розповсюдження хвилі джихадистів і державних переворотів на західне узбережжя континенту. Водночас активне військове залучення Заходу може підсилити антизахідні настрої, тим паче на тлі невдоволення Францією та впливу російської пропаганди у регіоні. Країни ЄС повинні виробити спільну позицію, яка враховує помилки минулого.

Чого очікувати у 2024

Зараз, коли ми готуємося вступити у 2024 рік, світ є свідком кількох точок ескалації — від Європи до Близького Сходу — а також низки латентних місць напруження на межі вибуху.

«Конфлікти стали більш складними, смертоносними та важчими для розв’язання. ... Знову з’явилися побоювання щодо можливості ядерної війни. Нові потенційні сфери конфліктів і засоби ведення війни створюють нові способи, за допомогою яких людство може знищити себе», — сказав генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш.

Професор Чиказького університету Пол Поуст виокремлює три причини глобальної військової ескалації. По-перше, йдеться про каскад збігів: низка заморожених конфліктів розгоряються з новою силою, а на їх фоні виникають також і нові. По-друге, спостерігаємо докорінну зміну старої геополітичної формації Pax Americana, що сформувалася після Другої світової війни: США більше не здатні впливати на збереження сталого миру в усьому світі. Іншими словами, утворилося багато геополітичних центрів — і світ стає все більш багатополярним. По-третє, нестабільність у світі може бути результатом дій Росії: російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року та рішення Москви продовжувати цю війну.

У 2024 році на Росію чекають президентські вибори. Тема війни — одна з наскрізних тем виборчої програми Путіна, саме на темі агресії він вибудовує свою «переможницьку» стратегію. Вогнища світових конфліктів у різних регіонах світу допомагають агітпропу пом’якшувати сприйняття світом злочинів Москви проти українців. Путін ставить на воєнну карту, і слід очікувати, що у 2024 році ця ставка лише підвищиться. Відповідно, пропагандистські маніпуляції питаннями конфліктів та ескалації лише посиляться.