Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді

Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді

15:00,
23 Листопада 2023
6633

Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді

15:00,
23 Листопада 2023
6633
Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді
Майдан-3. Чому українські протестні рухи не дають спокою російській пропаганді
Розбираємося, чому тема Майдану досі хвилює російський агітпроп, та як нею намагаються маніпулювати після 10 років з початку Євромайдану та Революції Гідності у листопаді 2013-го.

In English

Увечері 16 листопада 2023 року в інтерв’ю виданню Bloomberg Президент України Володимир Зеленський сказав, що Росія готує кампанію з дестабілізації в Україні, основною ціллю якої є державний переворот та усунення президента. «У нашої розвідки є інформація, яка йде і від наших партнерів», — повідомив Зеленський. Згодом Президент повторив цю тезу в коментарі британському виданню The Sun, вказавши кодову назву останньої місії з його усунення, а ймовірним дедлайном — кінець року. «Операція називається “Майдан-3”, вона має на меті змінити президента. Можливо, не шляхом убивства. Я маю на увазі, що він змінюється. Вони будуть використовувати будь-які інструменти, які у них є. Ось така ідея до кінця року». В цьому матеріалі ми зібрали основні тактики, прийоми та наративи щодо Майдану, які повторює російський агітпроп із року в рік, і розбиралися, чи випадково виникла ця тема в інфопросторі саме зараз.

Щороку в Україні 21 листопада відзначається День Гідності та Свободи, на честь початку двох революцій — Помаранчевої революції та Революції гідності. І щоразу російський агітпром активізує паразитування на темі українських протестів, наче в новому сезоні серіалу, який всі неодноразово бачили. Російські еліти ще з початку 2000-х років панічно бояться й активно протидіють демократичним трансформаціям на пострадянському просторі, публічно почавши протидію Революції троянд у Грузії у 2003-му. Нині цей страх набув інституційної форми та закріпився навіть у так званому академічному середовищі Росії. Наприклад, у 2020-му році був створений Центр вивчення проблем «м’якої сили» та «кольорових революцій» на факультеті державного управління МДУ імені М.В.Ломоносова.

Майдан — штучний протест, інспірований «країнами Заходу»

Корінне неприйняття українського протестного руху спонукає очільників Росії щоразу переосмислювати природу виникнення протесту проти влади. Через таку оптику жоден із Майданів не міг статися природним чином, а міг лише бути «інспірованим ззовні», зовнішніми гравцями, країнами Заходу тощо. Навіть на 10-ту річницю початку Євромайдану прессекретар Президента Росії Дмитро Пєсков не втримався та сказав, нібито в Україні зараз сформувалися нові передумови для протестів: «Дивіться, ми називаємо це Майдан, а насправді це був силовий переворот, який спонсорувався з-за кордону. Треба речі називати своїми іменами».

Майдан настільки не йде з голови російських можновладців, що навіть на державні свята (12 липня в Росії відзначають День Росії) експрезидент Дмитро Медведєв цього року не зміг утриматися й запостив мем, що показує Майдан Незалежності в Києві, але з російським прапором на флагштоку та підписом «Скоро — площадь России».

За пів року до повномасштабного вторгнення Володимир Путін у своїй програмній статті під назвою «Про історичну єдність російського та українського народу», яка — що прикметно — вийшла також на День Росії 12 липня, писав: «Західні країни напряму втрутилися у внутрішні справи України, підтримавши державний переворот». І хоча окремо слова «Майдан» безпосередньо у цій статті він не вживав, проте використовував епітет «майданна влада».

«Якби не було Майдану — не було б війни»

Цей наратив є продовженням попередніх і рефреном повторюється у виступах російських можновладців, відтворюючи їх уявлення про джерела легітимності влади. Адже якщо влада «нелегітимна», то можна нав’язувати свою волю, захоплювати території, розв’язувати війну тощо. При цьому не згадується, що на момент втечі експрезидента Віктора Януковича до Росії в Україні була чинна та легітимна, а також обрана в законний спосіб Верховна Рада. Прикладом цього наративу є постійне використання словосполучення «киевский режим». Це словосполучення використовується і через 10 років після Євромайдану, коли міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на міжнародних зустрічах рівня G20 в Нью-Делі у вересні цього року, маніпулюючи міжнародним правом та уставом ООН, говорить, що «...територіальну цілісність своєї країни київський режим зруйнував самостійно».

Вже після початку повномасштабного вторгнення Володимир Путін перестав добирати слів у публічних виступах, коментуючи причини свого нападу на Україну. Російський Президент говорив, що війна була ініційована саме «киевским режимом» при підтримці «спонсорів на Заході». Про це він сказав під час засідання Міжнародного економічного форуму у Санкт-Петербурзі в червні цього року: «Війна на Україні, на південному сході України, була почата українським режимом при підтримці західних спонсорів у 2014 році, але про це намагаються не говорити на Заході». В цьому випадку ми можемо спостерігати пропагандистську тактику віддзеркалення — перекладання відповідальності за свої вчинки.

21 листопада 2023 року російський агітпроп не відмовився від своєї тактики багаторазового повторення — «засіювання» соцмереж однотипними кальками та тезами, повторюючи їх як для своєї внутрішньої аудиторії, так і транслюючи у різних куточках світу. Зокрема, активністю відзначилися акаунти Міністерства закордонних справ Росії у соціальній мережі X (колишній Twitter). Десятки акаунтів-представництв у різних країнах і міжнародних організаціях повторювали тези про «київський режим», «війну, розв’язану Заходом», «кривавий державний переворот у Києві у 2014-му році» тощо. «Майдан став приводом для створення конфлікту. Росія завжди намагалася розв’язати його політичними засобами. Захід, як виявилося, завжди прагнув спровокувати ескалацію». Це стосується не тільки сторінки офіційного представництва Росії при ЄС, а й, наприклад, акаунту посольства Росії у Болівії, яке публікує подібні тези російською та іспанською мовами.

При цьому, звісно, російська влада воліє не згадувати, що після подій Революції гідності в Україні відбулося кілька виборчих циклів, виборів Президента та Верховної Ради, які визнані демократичними, законними та легітимними більшістю країн світу, міжнародними структурами та моніторинговими організаціями.

Пов’язування Майдану з впливом на людей наркотичних речовин

Однією з задач російської пропаганди було показати протест у Києві як щось примарне, відірване від життя пересічних українців, що відбувається лише десь у столиці, наче колективна галюцинація. А вимоги протестувальників щодо змін та кращого майбутнього підсвітити наче марево, яке не відповідає реальності. Тому неодноразово використовувалися асоціації з наркотичними речовинами, що апріорі мало викликати у суспільства відразу, занепокоєння та неможливість ототожнити себе з учасниками Майдану.

Коріння цього меседжу сягає 2003 року, тобто часів Помаранчевої революції. Власне, для того, щоб створити негативну асоціацію в масовій свідомості з помаранчевими кольорами, які використовував кандидат у Президенти Віктор Ющенко, дружина тодішнього кандидата в президенти Віктора Януковича Людмила у своєму виступі біля центрального залізничного вокзалу в Києві сказала, що люди на Майдані перебувають під наркотичним впливом, поводяться неадекватно, тому що їли «наколоті апельсини».

Сучасний варіант цієї тези, який зустрічається у проросійських телеграм-каналах і висловлюваннях пропагандистів, це так званий «майданівський чай». Це перефразування допису в мережі Facebook тодішнього журналіста Мустафи Найєма від 21 листопада 2013 року про зустріч під монументом Незалежності «попити чаю». Спотворення виявилося настільки сильним, що навіть представники російського шоубізнесу багато років по тому використовують його як свого роду міську легенду. Через 10 років (!) після Євромайдану актор-комік Віталій Гогунський в ефірі телеканалу «Росія-1» повторив тези про те, що протестувальникам на Майдані підмішували наркотики до чаю. «У мене тітка працювала у Кременчуці у лікарні. І до неї після Майдану прийшов хлопець — у нього головний біль. Його обстежили. Вона питає його: “Ви наркоман?” Він каже: “Ні”. А вона йому: “У вас в організмі заборонені препарати. Ви де були?”. Він каже: “На Майдані. Чай там пив”».

Коментуючи слова президента України Володимира Зеленського щодо кампанії з дестабілізації в Україні під назвою «Майдан-3», експрезидент Росії Дмитро Медведєв не втримався від іронії, повторивши наратив про психоделічні речовини, які мають впливати на протестувальників через їжу, створивши новий агітпропівський евфемізм «пиріжки Нуланд»: «А то вже все було готове: і потрібні люди, і тонни зброї, і російські пранкери дзвонили прудконогій бабці Нуланд, щоб готувала пиріжки для майданівців». У 2013–2017 роках Вікторія Нуланд була помічницею держсекретаря США з питань Європи та Євразії, відвідувала Євромайдан, зустрічалася з протестувальниками й експрезидентом Віктором Януковичем. Саме так зване «печиво Держдепу» або «печивка Нуланд» стали одним із перших мемів, що розганявся кремлівською пропагандою в соцмережах, а не просто вигулькував у промовах російських політиків. Справжня історія полягає в тому, що тодішній посол США в Україні Джефрі Пайєт і помічниця держсекретаря Вікторія Нуланд поділилися сендвічами як із представниками силових структур, так і з протестувальниками у спробі розрядити атмосферу на Майдані. Але згадки та фантомні асоціації не відпускають експрезидента Росії й досі.

Тема Майдану прив’язується до теми виборів і зміни влади

Активізація російської пропагандистської машини у зв’язку з революційними виступами та протестами починає відлік із часів Революції троянд у Грузії у 2003 році та Помаранчевої революції в Україні у 2004-му. На той момент ці події були чітко пов’язані з процесом перевиборів президентів. Однак пізніше в Україні виник зовсім інший феномен «майданів». Протестні рухи як явище зовсім не обов’язково були спрямовані на зміну влади, а були частиною політичних акцій, елементом нібито «здорового» суспільно-політичного життя. В російському політичному контексті будь-які протести на центральних площах країн автоматично отримували негативне сприйняття з боку влади та провладно налаштованого електорату. Досить згадати виступи на Манежній площі в Москві у 2010-му році та протести, пов’язані з виборами до Державної Думи на Болотній площі у 2011-му.

В Україні серед прикладів політичних протестів, не пов’язаних напряму зі зміною влади, які відбувалися на Майдані, можна згадати «Мовний майдан» у 2012-му році. Або акції проти підвищення цін чи боротьбу малого бізнесу за свої преференції та права уже за каденції Президента Зеленського у 2021-му році під назвою #SaveФОП.

Майже два десятиліття Росія намагається боротися з «майданами», водночас придушуючи опозицію та протестні рухи всередині країни та розв’язуючи загарбницькі війни на території пострадянського простору. Для Росії будь-який протест — це підрив авторитарної системи, що вибудовувалася роками, а протести в країнах так званого «ближнього зарубіжжя», які Кремль бачить власними сателітами, а не суверенними державами, сприймаються як ініційовані Заходом і його «кураторами» диверсії проти стабільності регіону та зазіхання на російську «зону впливу».

Протести — це здорова реакція суспільства на політичні негаразди, це частина політичної дії громадянського суспільства. Тому Росія намагається всіляко дискредитувати Майдан, подати його як ознаку непримиренності різних соціальних груп, суспільну незрілість тощо.

Агітаційна машина Кремля продовжує апелювати до Революції гідності 10 років потому, обґрунтовуючи анексію Криму та розв’язання війни. Але поки російська влада воює з «майданами» на рівні сенсів, українське суспільство болісно, але трансформується. Переживає цикли легальної та легітимної зміни влади, живе в європейській політичній культурі, в якій не буває вічних президентів, у якій влада підзвітна. А суспільство залишає за собою права нагадувати про прозорість і відповідальність політичних рішень, обираючи європейський вектор розвитку. 

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду