«За Русь борюсь». Як Росія намагається відібрати в України історію Київської Русі

«За Русь борюсь». Як Росія намагається відібрати в України історію Київської Русі

15:22,
26 Листопада 2023
16824

«За Русь борюсь». Як Росія намагається відібрати в України історію Київської Русі

15:22,
26 Листопада 2023
16824
«За Русь борюсь». Як Росія намагається відібрати в України історію Київської Русі
«За Русь борюсь». Як Росія намагається відібрати в України історію Київської Русі
Узявши на озброєння псевдоісторичну концепцію ХІХ століття, Росія хоче «об’єднати» Русь наново

«Детектор медіа» продовжує спецпроєкт, присвячений розвінчанню культурних та історичних міфів, які десятиріччями насаджувала українцям пропаганда. Ми розповімо, які, здавалося б, звичні історії з підручників і медіа є вигадками або ж спеціально сконструйованими наративами, над якими працювали пропагандисти протягом багатьох років.

У першому тексті ми розповідали про головний фундамент пропаганди — «міф про один народ». Про міфи, які просувають думку, начебто Україна — «нацистська держава», можна почитати тут. Про те, як ворожа пропаганда розповідає казки про Крим та південь України, можна почитати тут, а маніпуляції щодо Переяславської ради — тут. Історію про те, як Росія привласнила українське православ’я та робить його інструментом війни, читайте тут, а про заперечення Росією Голодомору — тут. Тут читайте про те, як Росія створює і поширює міфи про Другу світову, а тут — як привласнює радянську науку.

У 1904 році Михайло Грушевський випустив коротку статтю із довгою назвою — «Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства». Якщо звести написане ним до кількох речень, то вийде наступне: російська схема історії з’явилася ще в часи Московського царства, а її суть, попри певні модифікації, залишалася незмінною до часів, коли творив Грушевський. Ця схема була такою: нібито існувала велика спільнота слов’ян, східні сформували державу під назвою Київська Русь, потім її «успадкували» Володимирське та Московське князівство, а згодом — Московське царство. За такою схемою все, що було до ХІІ століття — це «общерусская» історія, потім — «історія великоросів» чи Російської держави, на тлі якої десь у XIV–XV століттях з’являється історія «малоросів» (українці) та білорусів.

Видання статті Михайла Грушевського «Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східнього слов’янства” у Вінніпезі, Канада, у 1965 році Джерело

Михайло Грушевський не погодився з цією схемою та закликав росіян переглянути її, бо вона «являється пережитком старомосковської історіографічної схеми... з українсько-руським (київським) початком, пришитим до неї». Український історик вважав, що з цього вийшла «калікувата, неприродна комбінація, а не якась “общерусска” історія. Зрештою, “общерусскої” історії й не може бути, як нема “общерусскої” народності». Грушевський писав, що росіянам варто сформулювати новий концепт історії російського народу, оскільки українці та білоруси є окремими народами й до будівництва російської держави діла не мають.

Після публікації статті Михайлом Грушевським минуло майже 120 років. Московського царства, де ця схема російської історії була сформульована — нема. Російської імперії, де ця концепція обросла міфом про триєдиний народ великоросів, малоросів і білорусів — не існує. СРСР, де нібито триєдиний народ перетворився на «братні» народи росіян, українців і білорусів, розвалився. Та схема російської історії залишається тією ж: Київська Русь залишається колискою, з якої вийшли три народи, і серед цих народів є буцімто головний — російський.

Плакат радянського часу, який оспівує дружбу й братерство росіян та українців

Наратив про єдність і спільність минулого постійно використовують російські високопосадовці, щоб пояснити росіянам своє бажання окупувати Україну. Президент Росії Володимир Путін називає українців і росіян одним народом, апелюючи до «спільної» давньоруської мови та віри. Експрезидент Росії Дмитро Медведєв вважає, що Україна — частина Росії, на українській території жили росіяни, а не українці, і так було завжди. Тому зараз це не окупаційна війна, а повернення «своїх» земель.

Приклад російської пропаганди. Сторінка з офіційної брошури Міністерства оборони Росіії «Живу! Сражаюсь! Побеждаю!». Джерело

Росія послідовно намагається утвердити у головах власних людей і світу, що вона є прямою спадкоємицею Київської Русі, а жителі України та Білорусі є росіянами, які «тимчасово відділилися». Спробуймо розібратися, коли Русь стала рідною гаванню для росіян і як росіяни намагаються стати ексклюзивними спадкоємцями Київської Русі.

Формування концепції історії Росії

Від самого початку існування Російської імперії у 1721 році її історичний наратив формувався навколо «повернення» територій, які колись входили до складу Київської Русі як невіддільної частини імперії. Наприклад, за часів Катерини ІІ існував лозунг «Отторженная возвратих» (з церковнослов’янської — «відторгнуте повернула»), під яким імперія приєднувала українські та білоруські землі внаслідок розділів Речі Посполитої — начебто ці землі були насильно «відторгнуті» від умовної Російської держави, а тепер «повернулися». Проте минуло ще 100 років, перш ніж з’явилися ключові праці, де був викладений російський імперський погляд на історію.

Такими працями стали 12-томна «Історія держави Російської» Миколи Карамзіна (1816–1829) та 29-томна «Історія Росії з найдавніших часів» Сергія Соловйова (1851–1879). Праця Миколи Карамзіна фінансувалася імператором Олександром І і стала офіційною історією російських земель, яку вивчали в університетах.

Микола Карамзін починає історію Росії саме з українських земель і Київської Русі та вважає українську територію невіддільною частиною Російської імперії. Він не вважав українців окремим народом, натомість писав, що Київ був «давньою столицею» російської держави, яку захопили литовці: «Не зная, когда именно литовцы овладели странами днепровскими, знаем только, что Киев при Димитрии Донском уже был в их власти (без сомнения и Черниговская область). Таким образом, наше отечество утратило, и надолго, свою древнюю столицу, место славных воспоминаний, где оно росло в величии под щитом Олеговым, сведало Бога истинного посредством Святого Владимира, приняло законы от Ярослава Великого и художества от греков!..»

Заперечення існування українців як окремого етносу призвело до появи теорії Погодіна — Соболевського, названу на честь російського історика Михайла Погодіна та філолога Олексія Соболевського. Вони вважали, що давнє населення Київської Русі — росіяни, які говорили саме російською мовою. За цією концепцією «справжні жителі Київської Русі» нібито мігрували після нападу монголів і оселилися на території сучасної Росії. А на спустошені землі прийшло неавтохтонне населення з території теперішнього заходу України — і з собою принесло якусь іншу, невідому до того мову. Навіть за часів самого Погодіна й Соболевського, тобто у XIX столітті, цю концепцію критикували, а пізніші історичні дослідження довели її неправдивість. Але таким чином російські історики намагалися довести тяглість державницької традиції від періоду Київської Русі до Московського царства, а потім — і Російської імперії.

З таким баченням офіційного історієписання був незгодний Михайло Грушевський і низка інших українських дослідників кінця ХІХ — початку ХХ століття. Володимир Антонович, Михайло Максимович, Павло Житецький, Олександр Котляревський вважали, що російська держава, як і російський народ, формувалися окремо від українців. На думку цих дослідників, українці та росіяни мали схожі, але різні окремі мови та жили на різних територіях, а як народи формувалися під впливом різних факторів. Єдине, що їх поєднувало (та й те не завжди) — спільна релігія. Власне, московське православ’я росіяни й досі використовують як спосіб пропагувати антидержавницькі заклики серед українських вірян.

Попри те, що СРСР протиставляв себе Російській імперії, підручники з історії не зазнали змін. Комуністична влада продовжувала використовувати напрацювання Карамзіна й Погодіна та розповідати школярам і студентам про Київську Русь як «колиску» російського, українського та білоруського народів. Не змінилося це й після 1991 року. У версії підручника «Історія Росії» від 2016 року для 6 класу школярам продовжують розповідати, що історія Росії починається з Русі. Але тепер уже не Київської, а «Древньої» — після анексії Криму й початку війни з російських підручників історії поступово стали вилучати згадки про Київ і заміняти назву на «Давньоруську державу». Власне, назва «Київська Русь» така ж умовна, як і «Давньоруська держава», оскільки ці назви вигадали історики XIX століття. Але сучасній російській пропаганді, звісно, не до тонкощів наукових дискусій — вона просто привласнює все, що їй заманеться, аби обґрунтувати загарбницьку війну.

Зміст підручника для 6 класу. Зверніть увагу, що термін Київська Русь відсутній. Він зник після 2014 року

Володимир, Путін і севастопольська купіль

У 2016 році у центрі Москви помпезно відкрили пам’ятник Володимиру Великому. На відкритті був присутній Володимир Путін, який у своїй промові сказав, що Володимир Великий — «предок» і «духовний засновник російської держави». Хоча очевидно, що Володимир Великий не міг заснувати російську державу, бо помер у 1015 році, а російська держава у вигляді Московського царства з’явилася у кінці XV століття.

Пам’ятник Володимиру Великому у Москві Джерело

Постать Володимира Великого російська пропаганда використовувала і раніше, для виправдання окупації та анексії Криму. Так, на зустрічі з істориками у 2014 році Путін сказав: «Саме в Криму, у Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім охрестив Русь. Первинна купіль хрещення Росії — там… Ви уявляєте, який зв’язок між духовним джерелом і державною складовою, маючи на увазі боротьбу за це місце: і за Крим загалом, і за Севастополь, за Херсонес? По суті, російський народ багато століть боровся за те, аби твердою ногою стати біля своєї історичної духовної купелі».

Фреска «Хрещення святого князя Володимира». Фрагмент розпису Володимирського собору у Києві, художник Віктор Васнецов, 1885–1893 роки. Джерело

Російському диктатору все одно, що історики не знають, де насправді хрестився Володимир Великий, оскільки інформація про його хрещення у Херсонесі зустрічається лише в пізніших літописах.

Руїни Херсонеса. Джерело

Понад те, Херсонес і Севастополь — це різні міста. Херсонес був заснований у 529 році до Різдва Христового грецькими колоністами та проіснував аж до 15 століття. Херсонес до складу Київської Русі не входив, а до Російської імперії з загарбанням Криму дійшли лише руїни міста у 18 столітті.

Севастополь,1905 рік. Фото Сергія Прокудіна-Горського. Джерело

Севастополь же був наново «заснований» у 1783 році після російсько-турецьких воєн, і спочатку мав стару назву Ак’яр або Ахтіяр, але роком пізніше Катерина ІІ видала указ про перейменування поселення на грецький манір. Тобто не було населення, яке жило спочатку в Херсонесі, а тоді — у Севастополі, оскільки хронологічно між існуваннями цих двох міст є різниця в кілька століть.

До всього, християнство на територію земель, які входять до Росії, поширилися не з Херсонеса, а з Києва, де, як вважається, Володимир, уже отримавши після свого хрещення ім’я Василь, хрестив усю державу — хоча очевидно, що цей процес був складним і не одномоментним. Тому говорити, що Херсонес став купіллю російського християнства — неправильно. Це просто місце, де охрестили окремо взятого середньовічного монарха.

Володимир Путін використовує Володимира Великого, хрещення Русі, Херсонес і Севастополь винятково задля виправдання політичної експансії — захоплення українських територій. А якщо це не вдається йому ані за три дні, ані за два роки, він пробує зробити це символічно: поставити хоча б пам’ятник у Москві тому, хто не мав жодного відношення до неї. І бажано більший, ніж у Києві.

«Русская» Анна Ярославна та Мономах із шапкою ХVІ століття

Звісно, що лише Володимиром Великим російська пропаганда не обмежується. У 2017 році Володимир Путін на зустрічі з Еммануелем Макроном згадав доньку Ярослава Мудрого, яка вийшла заміж за французького короля Генріха І — Анну Ярославну. Він сказав: «Освічена французька публіка знає про “російську” (в оригіналі — “русскую”) Анну, королеву Франції. Молодша дочка нашого великого князя Ярослава Мудрого була дружиною Генріха I та зробила істотний внесок у розвиток Франції, будучи однією з засновниць щонайменше двох європейських династій — Бурбонів і Валуа, — одна з яких досі править в Іспанії». Так Путін раптово зробив Анну Ярославну росіянкою. Хоча Росії за її часів не існувало.

Однак на цьому Путін у привласненні київських князів не зупинився. 9 травня 2022 року на параді з нагоди Дня Перемоги Путін згадав Володимира Мономаха, заявивши, що «США після закінчення холодної війни говорять про свою винятковість, принижуючи цим навіть своїх сателітів. … Сьогодні ополченці Донбасу та бійці російської армії борються на своїй землі, де били ворога дружинники Мономаха та солдати Суворова». Володимир Мономах — один із князів Київської Русі, який правив Смоленськом, Черніговом, Переяславом і Києвом. Тож і тут говорити про початок російської державності не доводиться. Але оскільки сучасна Росія намагається вести свою історію, як про це писав Грушевський, — з історії Київської Русі, то Володимир Мономах має обов’язково бути згаданий у промовах росіян, хоча б через славнозвісну «шапку Мономаха».

Шапка Мономаха. Джерело

Матір князя Володимира Мономаха була дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха. Після того, як Візантійську імперію завоювали турки-османи, московські князі дуже хотіли зватися нащадками православних візантійців, заявити про себе як про незалежних легітимних владців і «забути» століття залежності від ординських правителів. Тому в Московському царстві виникла легенда, що дід Володимира, візантійський імператор Костянтин Мономах, прислав своєму онуку шапку як символ імператорської влади. І ця шапка раптово з’явилася у Москві — за чотири століття після смерті Володимира Мономаха. На думку правителів Московії, ця шапка давала їм право на титул «цар», який носили візантійські імператори. І таким чином вони пояснювали свої претензії одночасно і на землі Київської Русі, і підтримували свою легітимність завдяки ще одному міфу: Москва тепер — правонаступниця Константинополя, спадкоємиця Візантійської, а отже і Римської імперії. Так виникла фраза «Москва — третій Рим». Пізніше історики довели, що ця шапка — підробка, її, скоріш за все, зібрали з різних частин на початку 16 століття, за часів Василя ІІІ, і до Візантії вона не має жодного стосунку.

Новгородська промова

21 вересня 2022 року в Новгороді святкували 1160-річчя «російської» державності. Володимир Путін виголосив промову, у якій він знайшов ще одну «колиску» російської цивілізації — замість Криму він згадав про Новгород. Також у цій промові Володимир Путін перераховує пантеон героїв, серед яких назвав Рюрика та Віщого Олега, княгиню Ольгу та Святослава Ігоревича, князя Володимира та Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Диктатор підсумував: «Сучасна Росія — спадкоємиця Стародавньої Святої Русі, як і Московського царства, Російської імперії та Радянського Союзу. Це найбільші епохи нашої безперервної тисячолітньої історії, якими ми пишаємося».

Володимир Путін виступає на фоні пам’ятника «1000-ліття» Росії. Його відкрили у 1862 році на честь легендарного Рюрика, від якого нібито пішла династія Рюриковичів. Сучасні історики ставлять під сумнів існування Рюрика. Джерело

У цій промові Володимир Путін знову розповідав про те, що Росія — спадкоємиця Київської Русі (яка в Росії стала Древньою або Святою). За такою логікою територія України — теж російська.

Фільм «Вікінг»

У 2016 році, окрім пам’ятника Володимиру Великому, з’явився ще й дорогий фільм про князя-хрестителя. На фільм було витрачено більш як 1 мільярд рублів, з яких 728 мільйонів дала російська держава. Це один із найбільших бюджетів в історії російського кіно. Хоча фільм провалився в прокаті, Путіну він сподобався. І зрозуміло, чому.

У фільмі Володимир постає воїном, який намагається правити державою, завойовувати території. Стрічку можна поділити на дві частини: у першій багато бруду, крові й жаху, показано Володимира-язичника, який убиває ворогів і ґвалтує свою майбутню дружину Рогнеду. У другій частині, звісно, Володимир приходить до християнства та стає більш правильним і світлим. Але кульмінація фільму — хрещення самого Володимира у Херсонесі. Цікаво дивитися, як росіяни намагаються змістити акцент із Києва, який у фільмі показаний дрібним брудним поселенням, на кримський Херсонес (Корсунь) — світле велике місто з чудовою архітектурою. Не менш показовим моментом у фільмі є знак князівської влади Володимира, який ми чудово знаємо, — тризуб. У фільмі Володимир Святославович своїм знаком використовує двозуб, який вважається символом його батька, Святослава Хороброго. Можна припустити, що росіяни цілком свідомо не захотіли поміщати тризуб на полотно, щоб уникнути «реклами» українського державного символу.

Як зазначає автор аналізу фільму Василь Явір, «за східним кордоном України відбувається перекодування давньоруського минулого так, щоб його можна було легше пристосувати до сучасної геополітичної ситуації. Створюється образ Київської Русі з мінімальною присутністю в ньому Києва».

Здавалося б, це не є проблемою для України, оскільки росіяни починають будувати свою, окрему політику пам’яті. Проте це не так, оскільки центр Русі був саме довкола Києва, який у цій системі поглядів має статус «мать городов русских», про що добре пам’ятають росіяни завдяки шкільній програмі та пропаганді, яка вважає, що Україна — частина російських земель, які «тимчасово відпали».

І наслідок цієї наполегливої пропаганди можна побачити у соціології. У 2017 році аналітичний центр «Левада-Центр» опублікував результати досліджень про ставлення росіян до історії. Соціологи порівняли відповіді 2008 і 2017 років і з’ясували, що зросла кількість людей, які пов’язують початок російської історії з Київською Руссю (з 19% до 26%), хрещенням Русі (з 11% до 12%) або «формуванням російських князівств» (з 3% до 7%).

Проте є й падіння: якщо у 2008 році 34% назвали час Київської Русі періодом, який викликає інтерес, то у 2017 році таких було вже 28%.

Імовірно, відбулося перенасичення цією темою, бо вдвічі зросла кількість людей, які взагалі не цікавляться історією Росії — з 7% до 15%.

Фактично, сучасна російська історична політика стосовно Русі спрямована на дві авдиторії: внутрішню та зовнішню. Якщо задача для зовнішньої — чітка асоціація «Русь — Росія», то задача для внутрішньої — змістити фокус із Києва на Крим і Новгород, із хрещення Києва на хрещення самого Володимира.

Володимир Путін підміняє і змішує поняття «Русь» і «Росія». І Україна, і Росія доводять, що від Київської Русі тягнеться їхня державність. Але є ще одне «але», вкрай вагоме й зафіксоване в історичних документах і картах. Назва держави «Россия» — це грецька версія назви «Русь» — закріпилася за землями Московського царства лише у кінці 17 століття. Через дуже схожі назви «Росія» і «Русь» росіянам легко поширювати свою пропаганду на західну авдиторію. Просувати такі історичні наративи простіше, бо багато хто не буде занурюватися у складну історичну тему. Хоча очевидно, що виправдовувати вторгнення в суверенну державу розвінчаними концепціями істориків ХІХ століття — дикість.

Використовуючи пам’ять про Київську Русь і ототожнюючи її з сучасною Росією, російська пропаганда розв’язує кілька задач. По-перше, просуває концепцію єдиного народу, який начебто «розколовся». По-друге, виправдовує війну поверненням «ісконно російських земель», які нині входять до складу незалежних держав. Хоча співіснування в кордонах однієї держави не означає, що населення різних держав є одним цілим. Бо якщо так, то сучасна Чехія може претендувати на окупацію, наприклад, Італії. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду