«Пандемія та повномасштабне вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки»

«Пандемія та повномасштабне вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки»

08:27,
4 Вересня 2023
1377

«Пандемія та повномасштабне вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки»

08:27,
4 Вересня 2023
1377
«Пандемія та повномасштабне вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки»
«Пандемія та повномасштабне вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки»
Вчителі медіаграмотності у школі розповіли про необхідність системного підходу до впровадження навичок інформаційної гігієни.

MediaSapiens багато років пише про впровадження у школі медіаграмотності. На другий рік війни ми знову опитали вчителів із різних українських регіонів, у яких формах впроваджується медіаграмотність у їхніх школах, який навчальний і виховний вплив має це на учнів та чого не вистачає для сталого розвитку цієї навички. Всім учителям ми поставили однакові запитання:

— Чому ви вирішили долучитися до розвитку медіаграмотності у школі?

— Який саме формат роботи з дітьми ви обрали (урок із медіаграмотності, навички медіаграмотності в межах основного предмета, спілкування класного наставника, гурток) і чому?

— Якого ефекту вдалося досягнути: чи змінилося ставлення дітей до гаджетів, соцмереж? Чи розуміють діти, що існує інформація, дезінформація, фейки? Які нові поняття вони засвоїли, корисні навички здобули? 

— Ви продовжуватимете викладання наступного року?

— Що потрібно, щоб медіаграмотність стала постійним компонентом навчання у вашій школі?

Першу частину опитування ви можете прочитати тут.

Людмила Козубай, учителька технологій та інформатики навчально-виховного комплексу №10 міста Хмельницького:

Моє знайомство з медіаграмотністю розпочалося давно. Я росла за радянської влади та ще зі шкільних часів у мене витворилося вміння шукати невідповідності у поданні інформації.

Ще тоді я помітила, що розповіді мого тата, ветерана Другої світової війни, відрізняються від того, що розповідають по телевізору, що пишуть у газетах.

Першою, від кого я почула про Голодомор, була вчителька історії — вона розповідала про це на уроці. Я вирішила їй допомогти та розповіла те, що знала від бабусі. Після того учителька порадила моїй мамі звернути увагу на те, що говорить її донька.

За все життя я часто бачила, що говорять одне, відбувається інше, а висвітлюють це взагалі по-іншому. Суспільство від цього багато втрачає. Відтак утворилася потреба з’ясовувати такі невідповідності.

З 2008 року я почала їздити до Києва на конференцію «Мова та культура», яка відбувається у Національному університеті імені Тараса Шевченка. У 2014 році на цій конференці я дізналася, що студентам-журналістам викладають предмет «медіаграмотність». Почала розмірковувати, як це запровадити у шкільному житті.

Я спілкувалася із професоркою Ганною Володимирівною Онкович і почала брати інформацію про медіаграмотність у неї.

Також після окупації Криму, звідки я родом, я втратила зв'язки зі своїми друзями та рідними, і необхідно було заповнювати інформаційні прогалини. Я дуже гостро відчула, що без правдивої інформації про те, що відбувається, ми ризикуємо втратити свої переваги.

У 2019 році я пройшла навчання від тренерів «Академії Української Преси» та Академії Deutsche Welle. Там була умова поширювати далі набуті знання. Я провела кілька тренінгів для старшокласників і вчителів.

Я працюю в інноваційній школі, у нас підтримують нововведення. Коли адміністрація переконалася, що заняття з медіаграмотності є цікавими та корисними для дітей, то знайшли можливість запровадити у варіативну частину програми предмет «Цифрова і медіаграмотність». Цей спецкурс грифований Міністерством освіти і науки України, тобто дозволений до викладання, і є затверджена програма від 1 до 11 класу. Тож у 2020 році я почала викладати такий спецкурс для учнів 6 і 7 класів.

Щоб для них це було корисним, потрібно враховувати їхні вікові особливості. Словниковий запас дітей цього віку ще не такий великий, як у дорослої людини, тому понятійний апарат потрібно трішки спрощувати, адаптовувати до їхнього рівня. Вони дуже гарно реагують на це.

Це можна й потрібно робити не лише коли йдеться про учнів 6 класу. В АУП є посібники для викладання навіть для дошкільнят.

Вивчення основ медіаграмотності актуальне для будь-якого віку, просто необхідно побачити у предметі таку шпарину, яка дає змогу ці знання органічно вписати в загальну систему, без штучності.

Основна моя професійна царина — трудове навчання, технології та інформаційні технології. Тож на своїх уроках у старшій школі я завжди знаходжу можливість передавати такі знання. Наприклад, на трудовому навчанні ми доручили чатботу ChatGPT зібрати десять фактів про вишиванку. Він виявився не настількии розумним, щоб розрізняти факти та фейки, чотири з запропонованих ним тез були неправдивими.

Коли діти опановують такі техніки, у них закладається усталений алгоритм дій: інформацію треба брати не ту, що перша на очі потрапила, а перевіряти її.

Коли почалася повномасштабна війна, навички медіаграмотності стали особливо цінними. Мої учні вже самі звертають увагу на те, що довіряти повідомленням із вайбер-груп, телеграм-каналів про те, що от-от буде вибух чи взагалі ядерний удар, не можна. Вони знають, що інформацію треба зіставляти з офіційними точками зору.

Мої учні мали мініпроєкт «Медіаграмотний я — медіаграмотна родина моя». Для цього вдома розповідали своїм дідусям і бабусям про поширені види онлайн-шахрайства, шахрайства з допомогою мобільних телефонів. Це сильно мотивувало їх самих.

А загалом у нашій школі поширення таких навичок триває ще з 2015 року, коли весь колектив почав вчитися, як користуватися хмарними сервісами «Офіс 365» та опановувати цифрові інструменти. Відтоді у нас постійно відбувається обмін знань. Наприклад, ми змінили підходи до наповнення офіційної сторінки в фейсбуці, самі домовилися про те, що публікуємо і чого не публікуємо у групах у фейсбуці й вайбері. Період пандемії ковіду та початок повномасштабного вторгнення лише посилили увагу до інфогігієни та інформаційної безпеки.

Олександр Валовенко, учитель історії Черкаської гімназії 9 імені О.Луценка

Медіаграмотність — це важлива навичка XXI століття! Поняття критичного мислення та методи його формування у школярів були вже знайомими темами, тому такий прикладний спосіб їх розвивати був для мене цікавим. Мені була цікавою перспектива обговорення з учнями питань про факти, фейки та судження, а також аналіз медіапростору на предмет маніпуляцій, пропаганди та мови ворожнечі. 

У своїй практиці застосував і уроки з медіаграмотності в межах окремого курсу за вибором «Основи медіаграмотності», де програмою передбачено вивчення медіапростору та його окремих елементів у хронологічному порядку із вивченням основних навичок аналізу медіа.

Від початку нашої роботи у проєкті IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» діти, з якими я працював, почали поступово проявляти все більший інтерес до критичного аналізу медіа: оперувати термінами «факт», «фейк», «судження» та «маніпуляції», використовувати їх у розмовах між собою, закріплюючи глибше їх розуміння.

Інтегрування елементів інфомедійної грамотності в уроки історії допомагає більше зацікавити учнів у вивченні предмету, наприклад, наголосивши на тому, що поняттю пропаганда більш ніж тисяча років, та прищепити їм навички критичного мислення, аналізуючи історичні джерела.

Крім цього, в межах вивчення курсу «Громадянська освіта» можемо знов присвятити вказаній проблематиці багато часу, оскільки за програмою маємо великий розділ «Медіа».

Мета впровадження інфомедійної грамотності — це забезпечення всебічного розвитку учня — успішного українця, котрий уміє аналізувати інформацію, критично мислити та створювати нове.

Формування навичок інфомедійної грамотності допомагає розвивати низку компетенцій учнів: вміння ефективно шукати інформацію, відрізняти факти від суджень, вміння робити власні висновки та припущення.

Також розвиваються навички критичного мислення: діти вчаться встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, проводити паралелі між передумовами, подіями та їхніми наслідками, проводити аналогії та паралелі з нинішнім часом чи подіями. 

Завдяки «Основам медіаграмотності» діти отримують і навички власне медійної грамотності. Дізнаються про принципи роботи сучасних медіа, роль редакційної політики, про цензуру, навчаються розпізнавати приховану рекламу, отримують навички захисту приватності в мережі, розпізнавати фейки та маніпуляції з допомогою різноманітних інструментів для аналізу тексту, фото, відео, аудіо.

Учні навчаються ідентифікувати спроби впливу на емоції, розрізняти мову ворожнечі, визначати й протидіяти стереотипам і дискримінації.

Як показує практика, учні ефективно засвоюють більшість із цих умінь, проте застосовують їх вибірково, адже для цілеспрямованого викриття маніпуляцій їм бракує досвіду.

Проте ставлення до своєї цифрової присутності в мережі змінюється дуже сильно. Діти, однозначно, починають більш відповідально ставитися до своєї присутності у соціальних мережах, контенту, який обирають, та до свого власного кіберсліду загалом.

Чи можливо у сучасних умовах масштабної інформаційної війни Росії проти України не працювати у цьому напрямку? Для цього зараз маю потужну внутрішню мотивацію і, думаю, багато моїх колег поділяють цю думку. Не слід забувати слова Отто фон Бісмарка: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики».

У нашій гімназії компоненту інформаційно-медійної грамотності приділяють серйозну увагу: створено відповідний освітній простір — кабінет медіаграмотності, п’ятеро вчителів пройшли навчання в проєкті IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність». Ми будемо продовжувати працювати в обраному напрямку.

Желіба Олександр Володимирович, учитель історії Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя:

Я вчитель історії. Дуже важливо викладати історію, спираючись на роботу з джерелами. Також паралельно займався викладанням «Громадянської освіти», й власне у цьому курсі почав звертати увагу на медіаграмотність. З учнями та ученицями ми вчимо, як працювати з сучасними джерелами, як обирати масмедіа, щоб отримувати правдиву інформацію. Адже ми розуміємо, що на основі правдивої інформації можна приймати ефективні рішення. І навпаки: на основі недостовірної інформації ми робимо неправильні висновки.

Я викладаю історію у ліцеї, і ми завжди працюємо з історичними джерелами. Тут те саме завдання, що й із вибором джерел сучасної інформації: якщо знайдемо правдиві факти, то висновки про минуле будемо робити більш-менш адекватні, і ймовірність того, що ми вгадаємо, яким воно було, є. Якщо ж будемо сприймати за факти певні судження та маніпуляції, то реставроване минуле буде неправдивим, ми будемо робити неправильні висновки. Минуле нас нічому не навчить.

Тому я навчаю учнів аналізувати інформацію та джерела загалом. Ми аналізуємо, хто та що повідомив. Перевіряємо, чи хтось не намагався зманіпулювати громадською думкою. Ставимо собі питання, чи ми можемо робити висновки на підставі своїх стереотипів?

Коли діти навчаються цієї методології, то здатні самі виявляти маніпуляції, пропаганду. З десятикласниками ми вивчаємо радянську пропаганду. Робили таку вправу: я попросив дітей побути в ролі комуністичних агітаторів і переконувати селян, що вступати в колгосп — це вигідно, а для цього використовувати інформаційно-агітаційні засоби. Учні малювали відповідний плакат, а інші, які представляли селян, що чинять опір, робили листівки та намагалися критикувати агітаторів.

З моїх спостережень, використання вправ з елементами медіаграмотності не лише роблять цікавішими для них уроки з історії, але й допомагають учням опановувати навички ефективного пошуку інформації та її критичного сприйняття.

Коли, скажімо, вивчаємо нове незнайоме поняття, діти самостійно перевіряють, про що йдеться в мережі. Також часто практикуємо перевірку певних суджень і розмірковуємо, чи можна на їх основі робити релевантні висновки. Для цього зіставляємо це з тим, що пишуть і кажуть інші люди, фахівці в цій сфері.

Неважливо, чи йдеться про історію, чи про сучасні джерела — ми маємо навчити учнів із ними працювати.

Я долучався до написання програм із викладання медіаграмотності у межах курсу «Громадянської освіти» та історії України. Для вчителів на сьогодні розроблено чимало цікавого методичного матеріалу, уже є низка посібників.

Поза тим, вважаю, що доцільним у школах є запровадження й окремого спецкурсу з медіаграмотності, що відкриває більше можливостей для взаємодії з дітьми. Це дозволяє систематизувати підходи до споживання інформації, а також навчати дітей продумано створювати її, бо саме це дуже цікаво учням.

Діти активно долучаються, коли пропоную детально розбирати інформаційні меседжі, перетворювати текстову інформацію на візуальну, наприклад, в інфографіку, мапу думок тощо.

Учні не лише споживають інформацію, але й поширюють її у соцмережах, можуть підтримувати певні ідеї, тому слід вчити їх бути відповідальними у цьому.

Володимир Олександрович Щербак, учитель української мови та літератури Гребінківської гімназії Полтавської області:

Я був на курсах підвищення кваліфікації у 2019 році, але тоді мені тема медіаграмотності «не зайшла». Пізніше ж, у 2021 році, у фейсбуці мені постійно надходили запрошення від неверифікованих користувачів у всілякі комерційні групи, сповіщення, реклама. Потім на особисту електронну скриньку надійшов лист англійською мовою нібито з Австралії. Дружина переклала мені: відправник писав, що я єдиний родич покійного Щербака та на щось можу претендувати, треба з ними зконтактуватися. Це було дуже підозріло, адже у мене є ще двоє братів із прізвищем Щербак і сестра.

Я занепокоївся особистою цифровою безпекою й почав шукати інформацію про те, як подолати інтернет-шахрайство, як протидіяти фішингу, телефонному шахрайству. Це призвело до того, що навколо мене утворилася так звана інформаційна бульбашка: соцмережа сама почала мені пропонувати актуальні публікації стосовно медіаграмотності.

Опісля я подався на навчання проєкту IREX і після знайомства з ними виявив, що отримую доступ до безмежного ресурсу для викладання української мови та літератури у 8–9 класах і для класних годин.

Два з половиною роки я брав участь у зустрічах від IREX, сам уже розробляю матеріали для опрацювання на уроках мови та літератури для 5, 6, 7, 10 та 11 класів.

Обласна методистка з української мови, дізнавішись, що я цим захоплююся, запропонувала мені провести майстерклас із медіаграмотності для вчителів. Тож я вже ділився цим досвідом із колегами та колежанками у Полтавській області.

Основні програми, наприклад з української літератури, дуже класистичні. Тим часом запропонований матеріал на розвиток медіаграмотності подобається дітям. Часто це щось безпосереднє, наближене до повсякденного життя. Це викликає у дітей здивування і навіть усмішку.

Наприклад, у 9 класі, коли вивчаємо Шевченка, маємо вправу: провести порівняльну характеристику трьох застосунків із Кобзарем. Це зацікавило учнів, вони шукали такі застосунки в мережі, бо до цієї вправи не знали про існування жодного.

На уроці української мови треба визначити головні члени у речені, знайденому в одній фейковій новині: «На Київському централньому залізничному вокзалі продаються пиріжки з кошенятами». Це викликає у дітей здивування, але відкриває інтерес, потребу з’ясувати все детальніше.

Діти живуть у своєму світі, вони думають, що вчителі не орієнтуються в новаціях. Проте коли ми дивуємо їх тим, що розуміємося, і даємо конкретні поради, це стимулює підлітків до більшого саморозвитку. Наприклад, одного разу показав учням дві програми для аналізу світлин, це справило на них враження, хтось із учнів розповів і про третю, якої я не знав.

Минулого навчального року я був керівником 11 класу. На останніх класних годинах доходило до того, що вже не я вчив учнів, а вони намагалися вчити мене: як краще нейтралізувати тролів у соцмережах, у класі навіть виникла суперечка.

Розвивати медіаграмотність у школі дуже потрібно, бо це дуже впливає на формування світосприйняття. Можна сказати, що зараз є категорія людей, які піддаються подвійному впливу ІПСО. Перші ІПСО — сирени, атаки, поширення фейків і дезінформації. Друга лінія — це переказування фейків, дезінформації, пропагандистських наративів співмешканцями, сусідами, родичами, «ждунами».

Діти є дзеркалом своєї сім’ї. І хоча народжені в незалежній Україні, все одно піддаються шкідливим наративам, коли хтось зі старшого покоління ностальгує за радянським минулим. Ми не маємо права виривати дітей із сім’ї, але ми маємо стимулювати їх мислити здорово, для цього маємо звертати на це увагу, знаходити та доносити чіткі аргументи.

Наталія Михайлевська, учителька української мови та літератури Львівської СЗШ №92:

У школу прийшла інформація про те, що буде курс із медіаграмотності для вчителів. Це було ще до пандемії коронавірусної хвороби. Мене це одразу зацікавило. Після семінару я переконалася, що це актуально і на часі — навчати дітей правильно сприймати інформацію, розвивати критичне мислення.

Я класний керівник і навчаю української мови та літератури, а тому інтегрую вправи з медіаграмотності і в наше спілкування, і у вивчення основних предметів. Про медіаграмотність я вперше розповідаю дітям, коли знайомлюся з новим класом.

На уроках української літературі ми практикуємо різні корисні техніки аналізу тексту. Наприклад, учні мають зробити порівняльний аналіз публікацій про одного з письменників, взятих, приміром, із підручника та з Вікіпедії. Також розвиваємо вміння ставити розгорнуті питання до різних видів тексту: «Чому?», «Що буде після того, як?», «Що було б, якби?».

Коли діти навчаються мислити таким чином, ідемо далі, ускладнюємо завдання. Приміром, під час роботи над певним твором пропоную не переказ, а скласти десять запитань до тексту та відповіді на них — і такі, щоб серед них були і правдиві, і неправдиві. Дітям, щоб вигадати таку «неправду», треба знати текст і добре його осмислити.

Так учні опосередковано дізнаються про природу дезінформації. Що вигадати дезінформацію, яка б змушувала повірити, не так і просто, адже фейки тим і небезпечні, що імітують щось справжнє. Розвиваючи тему, розповідаю дітям, що в медіапросторі панує засилля фейків, і що є такі проєкти, як StopFake, які їх викривають і нейтралізують. Підводжу учнів до засвоєння правила «Вір, але перевір»: наголошую, що не варто одразу поширювати інформацію, яку щойно прочитали. Слід переконатися, що вона правдива.

На уроках української мови часто опрацьовуємо медійні заголовки. Діти з'ясовують, чи назва відповідає змісту публікації. Коли виявляють невідповідність, щиро обурюються, дізнаються, що є багато публікацій, які робляться лише заради «клікбейту», збільшення відвідуваності сайту, а не для того, щоб подати цінну інформацію.

Так само діти вчаться ідентифікувати прояви мови ворожнечі, а вона у медійному просторі дуже поширена.

При цьому вправи на медіаграмотність ми маємо, проходячи ціле коло тем — від словосполучень до складних речень.

Я не знаю, чи будуть учні пам’ятати точне визначення словосполучення, але напевне таки запам’ятають, що неправильно вдаватися до мови ворожнечі не лише в медійному просторі, а й в особистому спілкуванні.

Помічаю значний інтерес до медіаграмотності серед старшокласників, адже вони отримують сучасні знання та навички, що мають сильний зв’язок із повсякденним життям, сучасністю.

Я стало впроваджую компоненти медіаграмотності у викладання уроків мови та літератури для учнів, починаючи з 8 класу, проте помітила, що цим можна і доцільно займатися із молодшими учнями.

У шестикласників під час теми зв’язного мовлення було завдання скласти діалог про те, які пастки можуть бути в мережі інтернет. Один хлопчик розповів реальну історію про свого батька. За переказом дитини, чоловікові надійшло повідомлення про виграш, але треба на зазначений рахунок переказати 100 гривень. Він так зробив, а потім отримував і наступні прохання переказати гроші й не розумів, що його намагаються обдурити. Обговорення таких тем привертає увагу дітей, буває так, що засвоєння основних навичок відбувається непомітно для них — настільки захопливою видається запропонована тема.

Медіаграмотність — дуже цікавий і життєво актуальний напрям. Було б добре, якби за рекомендацією Міністерства освіти та науки був впроваджений такий предмет принаймні раз на тиждень. Проте, як на мене, й інтеграція медіаграмотності у викладання основних предметів дає хороші результати: це працює на розвиток критичного мислення, розвиток уміння правильно сприймати інформацію, формування світоглядних орієнтирів загалом.

Якщо вчитель історії постійно буде інтегрувати медіаграмотність у викладання свого предмета, і вчитель мистецтва, і вчитель української мови та літератури, то, думаю, загальна мета має бути досягнута.

Фото надані спікерами, головне ілюстративне фото osvita.rayon.in.ua

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду