«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023».

MediaSapiens теж публікує низку матеріалів, які присвячені підсумкам 2023 року та прогнозам експертів у сфері медіаграмотності на 2024 рік. З якими викликами українське суспільство зіткнулося в році, що минає? Чи достатньо робить держава у сфері поширення медіаграмотності, якою є роль громадських організацій в цьому напрямку та чи здатне протистояти дезінформаційним загрозам українське суспільство? Про це ми поговорили з низкою експертів у сфері медіаграмотності. Раніше ми вже опублікували відповіді Валерії Ковтун, керівниці Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» у 2021–2023 роках, та виконавчої директорки ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діани Дуцик.

Любов Найдьонова, докторка психологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України:

— Виклики інформаційної війни для людей у 2023 році змінилися: інформаційні атаки стали більш комплексними, фальсифікація реальності б’є по найбільш болючих точках, по нашій психологічній стійкості та паразитує на втомі й виснаженості.

Ми постійно в гонитві з часом, і темпи, на жаль, не є випереджальними, на мою думку. Більшість медіаосвітян працює на максимумі можливого темпу, але цього все ще недостатньо. Потрібно розширювати медіаосвітянську спільноту колом тих людей, які розуміють, наскільки здорове ставлення до інформації зараз є ресурсом нашої національної безпеки. Медіаграмотність на часі.

Загальна здатність протидіяти викликам ворожої пропаганди та дезінформації попри все зростає, і велику роль у цьому відіграють проєкти, націлені на розвиток медіаграмотності українців. Важливо, що є державні ініціативи: МКІП має Національний проєкт «Фільтр», Мінцифри розвиває цифрову грамотність з компонентом розвитку критичного мислення та інформаційної безпеки. Координаційний центр психічного здоров’я при Кабміні за ініціативи першої леді веде інформаційну кампанію, присвячену просвіті щодо питань психічного здоров’я з долученням розроблених нашою науково-дослідною лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти порад про здорове медіаспоживання. Дуже багато робить медійна громадськість, міжнародні партнери підтримують ініціативи з медіаграмотності в територіальних громадах.

Серед наукових ініціатив я відмітила б дуже цікаві й важливі дослідження, що на доказовому рівні показують нам, над чим працювати. Так, уперше було оцінено рівень медіатравматизації війною на репрезентативній всеукраїнській вибірці, виявлено, яку частку загального стресу війни у людей зумовлює медіаспоживання. Було проведене дослідження раніше зовсім не охопленої медіаосвітніми ініціативами когорти старшого покоління 60+ і 70+. Цікаві дані щодо медіаспоживання й особливостей динаміки проросійських каналів у соціальних мережах, зокрема телеграм-каналів, через які діє ворожа пропаганда; важливі також результати дослідження ставлення бізнесу до медіаграмотності. Ми спостерігаємо чітку тенденцію синхронізації розвитку медіаосвітнього руху та трендів цифровізації, об’єднання яких є наступним кроком.

Ми в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України розробили в цьому році концепцію цифрової медіаосвіти на основі принципів цифрового гуманізму, на початку наступного року готуємо її до широкого громадського обговорення. Це, до речі, дуже відповідає завданням євроінтеграції, адже відомо, що в Європі оголошено декаду цифровізації, в центрі якої — людина та людяність у розвитку цифрових технологій і штучного інтелекту. Війна не має зупинити наш поступ у цьому важливому напрямі розвитку.

Ми вкотре переконуємося у світоглядному значенні медіакультури сучасної людини. Медіаграмотність відповідає за те, що ми вміємо. А медіакультура визначає, чи будемо ми робити те, що вміємо, бо тут насамперед мова про ціннісну та смислову саморегуляцію, ідентичність, патріотизм у медіапросторі, де все більше триває наше повсякденне життя та взаємодія з іншими людьми. Чіткі світоглядні орієнтири захисту правди та протидії фальсифікації реальності, активна позиція громадської участі на противагу позиції «какая разніца», базові вміння психоресурсного медіаспоживання — це те, що потрібне сьогодні в медіаграмотності. Виставляти пріоритети й посилювати себе за допомогою медіа.

Головні тренди в медіаосвіті, на мою думку, збережуться і у 2024 році — цифрова трансформація медіаграмотності, збереження здоров’я та патріотизм, необхідний для руху до перемоги. Принаймні саме за цими напрямами ми плануємо займатися науковим забезпеченням розвитку медіаосвітнього руху в Україні. Для збереження здоров’я потрібно краще усвідомити ефекти медіатравматизації війною, забезпечити максимально здоровий і безпечний медіапростір для дитини, розробити нові медіапрактики та медіатрадиції, які сприятимуть відновленню психологічних ресурсів. Патріотизм в інформаційному просторі є ціннісною рамкою для боротьби з дезінформацією і ворожим фейкотворенням, патріотизм має базуватися на критичному мисленні та протистояти тоталітарним тенденціям, конспірологічному мисленню, дводумству, безпідставному колективному нарцисизму та суспільній поляризації. Патріотизм потрібен і для перемоги, і для повоєнного відновлення країни. Це складні завдання, тим більше потрібно згуртованості й узгодженості бути гідними таких викликів.

Оксана Волошенюк, експертка з медіаграмотності та медіаосвіти Академії української преси:

— Ініціативи громадського сектору з розвитку медіаграмотності, що були націлені на різні середовища та групи цього року, настільки багатовекторні та різноманітні, що потребують окремого дослідження — як для того, щоб оцінити їх ефективність, так і для того, щоб обмінялися досвідом організації, як мають такі ж цілі.

Чільні формати, з якими у 2023-му працював громадський сектор, охоплюють добрий шмат активностей: від відстежування російської пропаганди та дезінформації — до досліджень споживання інформації та намагань залучити нові авдиторії: це і люди поважного віку, які зазвичай були не в фокусі медіаосвітніх організацій, але нині вони становлять близько 30 % населення, і більшість із них перебуває в країні; жителі деокупованих та окупованих територій, де необхідне відновлення й розвиток громадянської ідентичності задля реінтеграції та щоби вибудувати критичний захист від дезінформації на всіх рівнях суспільства. Поки що мені мало відомо про медіаосвітні ініціативи для вимушених українських (воєнних) мігрантів.

Академія української преси цього року ще посилила освітній напрям, зокрема створення актуального контенту для вчительства, тренінги для різних аудиторій (спрямовані на підвищення рівня критичного сприйняття інформації, медіаграмотності під час війни тощо) та долучила деякі нові сегменти. Зокрема, у 2023 році були видані декілька посібників — «Медіаосвіта у вогні», «Техніки декодування російської пропаганди на заняттях з історії та громадянської освіти», «Інформаційна гігієна та медіаосвіта: що нового в умовах воєнного часу», «Медіаграмотність під час війни: теорія, методика, інтерактив», а також «Нариси з історії Криму (2015–2022)», які допоможуть викладачам історії та громадянської освіти, журналістських дисциплін, медіатренерів, тренерів із медіаграмотності, які прагнуть засвоїти додаткові можливості для практичної роботи з формування медіаграмотності в пошукачів освіти за умов інформаційно-ідеологічного протистояння.

Окремий напрямок роботи — це креативний підхід у медіаграмотності для роботи з дітьми, зокрема, комікси. Цього року ми видали ще один комікс — «Моїми очима» Його особливістю є наявність юних супергероїв, які стикаються під час війни з загрозами не лише фізичними, а й інформаційними.

Ми також продовжуємо розвивати навчальні проєкти. Цьогоріч АУП отримала підтримку від Центру медіа та інформаційної грамотності Вільного університету Берліна на реалізацію проєкту підготовки тренерів із медіаграмотності під назвою «Протидія дезінформації в контексті російсько-української війни як інструмент подолання розриву довіри». Всі заходи були сфокусовані на підготовку тренерів із медіаграмотності, які поширять отримані знання іншим. Навчання успішно завершили 105 тренерів. Згідно з запланованими результатами тренери мали провести заходи для 3000 учасників, тобто своєї цільової аудиторії. Проте вони перевищили результати майже втричі (!) та навчили 9546 осіб.

Також відбулася серія вебінарів, присвячених темам медіаграмотності, формуванню критичного мислення у споживанні та розповсюдженні інформації, протидії кремлівській пропаганді. Ще один проєкт — «Stop маніпулятор» — АУП розробила у партнерстві з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу спеціально для студентів. Це покоління, яке миттєво підхоплює тенденції, тому у програмі тренінгів (вони відбулися у Полтаві, Києві та Чернігові) було закладено не виявлення маніпуляцій у медіа, а й міжособистісних.

Одним із найцікавіших проєктів АУП цього року стала серія онлайн-мостів під назвою «Чужому навчаємось і свого не цураємось» із міжнародними експертами, лідерами медіаосвіти, які модерує Тетяна Іванова, експертка Академії, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету.

Марина Дорош, головна експертка проєкту Learn to Dіscern, IREX:

— Загалом є враження, що медіаграмотність стала ще більш важливою на порядку денному, ніж у перший рік повномасштабного вторгнення. І ми бачимо, що все більше організацій, ініціатив, які не займаються суто медіаграмотністю, почали інтегрувати її компоненти у свої основні активності. Я думаю, цей тренд продовжиться і в наступному році.

Ми також бачимо за дослідженнями, що зростає обізнаність людей про наявність проблеми дезінформації та необхідності навчання задля протистояння їй. На мою думку, у нас замало досліджень, в яких є елемент не лише оцінки загального стану, а й тестування навичок із медіаграмотності. Одне з небагатьох таких — дослідження Internews, і результати більш-менш непогані. Але щоб детально оцінити навички аудиторії, потрібен більший комплекс питань. У проєкті IREX є оцінювання навичок учнів до початку навчання за матеріалами, де інтегруються вправи з медіаграмотності, і в кінці року. Це досить комплексне опитування, але ми думаємо, що його потрібно розширити.

Тем не менш, я думаю, що навіть те, що люди усвідомлюють наявність проблеми дезінформації та що її потрібно розв’язувати, зокрема шляхом навчання медіаграмотності, — вже дуже гарний показник.

Ми бачимо більшу зацікавленість у навчанні й серед учителів. Наприклад, у проєкті IREX «Вивчай і розрізняй» зросла кількість учителів, які хочуть долучитися до нього — цього року тренінги пройшли близько 1200 учителів із 570 шкіл, і кількість тих, хто подає заявку на участь, більша, ніж до повномасштабного вторгнення. Наступного року ми теж будемо проводити дві хвилі набору, цьому сприяє і наша співпраця з МОН.

Щодо загального розвитку медіаграмотності можна сказати, що робота триває у двох напрямках. З одного боку, це закладання підвалин для довгострокового розвитку медіаграмотності, з іншого — це те, що безумовно зараз необхідно, — реагування на поточні виклики.

З головних подій цього року хочеться відзначити продовження роботи над Національною стратегією медіаграмотності, яку курує МКІП, ми теж раді долучатися до цього. Я думаю, що цей документ закладає основу для більш сталого довгострокового розвитку медіаграмотності.

Також разом із «Фільтром» ми робили Загальнонаціональний урок єдності, який мав донести до аудиторії, як не дозволити маніпуляціям і наративам, спрямованим на розділення суспільства, зруйнувати єдність українців. Урок доступний на ютубі, це був дуже успішний формат із хорошими показниками за переглядами та взаємодією з аудиторією.

Також відзначила б акселератор проєктів із медіаграмотності Mediengeist 2.0, який реалізували колеги з «Куншт» за підтримки Goethe-Institut. Це ініціативи, де елементи медіаграмотності інтегруються в різного плану проєкти, і хотілося, аби таких проєктів ставало більше.

Цього року взагалі багато різних організацій почали займатися медіаграмотністю, і мені здається, що нам бракує спільного розуміння, що це таке — медіаграмотність. Бо якщо зібрати в одній кімнаті організації, які цим займаються, — думаю, кожна чи кожен представник може дати різні визначення, тому нам важлива уніфікація цього розуміння. Хтось розуміє медіаграмотність вужче — саме як перевірку джерел, вміння відрізнити правдиву й неправдиву інформацію, хтось — ширше, включає туди цифрові навички. Для нас у нашому проєкті дуже важливим є питання емоційної саморегуляції під час споживання медіа. Це і є першочергова, базова навичка з медіаграмотності, якою має володіти людина — вміння перемикатися між ірраціональним і раціональним. Тому що наступні етапи — перевірка інформації та звертання уваги на джерела — можливі тільки коли ми можемо регулювати емоційну реакцію на певний контент. Уже після цього йде навичка перевірки джерел і фактів. Я не маю ілюзій, що кожна людина буде витрачати купу часу на перевірку, але звернути увагу на джерело та зробити хоча б одну дію для перевірки фактів дуже важливо. Також важливе відповідальне поширення інформації, лексика, яку використовують під час поширення повідомлення.

Щороку йдеться про те, що нам бракує координації, але зараз такий час, коли потрібно швидко реагувати на виклики, тим більше, що в нашому секторі люди дуже часто перевантажені та їм загалом часто не вистачає часу. Але мені здається, що для координації нам потрібен певний простір, де можна було б поділитися методами, інструментами, які є успішними, та поясненнями, чому вони є успішними. І в цьому випадку не йдеться про конкуренцію, бо медіаграмотність — це один із чинників національної безпеки зараз. Тому цей діалог і довіра в цьому діалозі сприятиме тому, що можна буде масштабувати ті інструменти, які вже є успішними. В ідеалі ще було б добре поділитися тими інструментами, які не є успішними, — бо, на жаль, я бачу деякі ініціативи, на які витрачають ресурси, але вони здаються малоефективними. Можливо, за певного знання ці ресурси інакше можна було б використати, спрямувати на іншу роботу — і це було б ефективніше.

Мені здається, що нам загалом бракує розуміння саме найбільш вразливих груп до дезінформації та пропаганди, бачення соціально-демографічного портрета цих груп, і потім таргетування активностей на ці вразливі групи. У нас також є певні дослідження, зокрема NDI, у яких ми бачимо, що люди, які є прибічниками Московського патріархату, чи противники ЛГБТ-спільноти більш імовірно піддадуться впливу маніпуляцій чи дезінформації, ніж в інших групах. Тому серед позитивів року хотіла б відзначити проєкт, який почав робив Український інститут медіа та комунікацій за підтримки Deutsche Welle, — робота з людьми старшого віку, бо тут у нас велика прогалина. Цих людей надзвичайно багато, і я думаю, що через те, що їхні цифрові навички гірші, ніж у молоді, вони також можуть бути більш вразливими до дезінформації.

Тенденція, яку я бачу та яка буде посилюватися на наступний рік — це загальна втома від війни. Можна передбачити, що її експлуатуватиме наш ворог, Росія, і використовувати в пропагандистських наративах, які просуватимуть твердження про поразку України, необхідність капітулювати, відмовитися від територій тощо. Я думаю, що ці наративи будуть просочуватися в інформаційний простір. Необхідно розуміти, що вони можуть поширюватися не тільки в анонімних телеграм-каналах, а ще й у розважальному контенті, картинках, мемах.

Тому нам буде необхідна більш регулярна взаємодія між тими центрами, які моніторять інформаційні загрози, передбачають їх, викривають — і тими гравцями галузі, які формують інтервенції медіаграмотності. Можуть бути різні форми, в яких цю співпрацю можна організувати. Я розумію, що програми проєктів формуються заздалегідь, але якщо ми хочемо протистояти цим наративам, нам потрібно дуже гнучко реагувати, створювати інформаційні кампанії, нові навчальні тренінгові програми.