За результатами дослідження «Детектора медіа», рівень медіаграмотності 15 % українців є низьким, у третини (33 %) — нижчим за середній, 44 % аудиторії характеризує вищий за середній рівень медіаграмотності і лише 8 % — високий. Щоби змінити цю ситуацію, вже кілька років шкільні вчителі, заручившись підтримкою IREX та інших організацій, навчають учнів медіаграмотності та критичного мислення в межах викладання гуманітарних дисциплін. За даними IREX, після трьох семестрів уроків з інтегрованими вправами з медіаграмотності 38 % учнів краще визначають неправдиві новини, 39 % краще розрізняють факти й судження, 12 % краще відповідають на запитання індексу знання медіаструктур, а також удвічі краще вирізняють мову ворожнечі. Чому медіаграмотність на часі і як до її вивчення ставляться самі школярі? MediaSapiens запитав учителів та вчительок, чому вони взялися за впровадження медіаграмотності у школах, які мають успіхи й для чого це роблять.

Юрій Буланов, вчитель історії Зачепилівської школи:

— Мій шлях медіаграмотності розпочався у 2015 році після навчального курсу «Медіаосвіта і медіаграмотність» від Академії української преси та Міністерства освіти і науки України. Пізніше я проходив й інші тренінги, зокрема навчання від IREX та ГО «Детектор медіа». Коли у грудні 2018 року я став директором Зачепилівської школи, одразу шукав можливості залучити колег до використання інструментів критичного мислення та медіаграмотності. Колеги почали брати участь у конференціях із медіаграмотності, а з 2020-го учителі української мови і літератури, історії, мистецтва долучилися до проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» й почали впроваджувати вправи з медіаграмотності у свої уроки.

Коли в темі сам директор школи, впровадження медіаграмотності в навчальний процес відбувається легко. Хоча завжди є ефект прихованого несприйняття — у колективі знаходяться люди, які не поділяють оптимізму щодо впровадження новацій в освітній процес.

Учнів захоплює процес пошуку фейків, аналіз інформації на її достовірність. А про критичне мислення зі школярами можна говорити на будь-якому уроці. На всіх уроках учні отримують якусь інформацію, а інформація потребує оцінки та перевірки на достовірність. Ясна річ, що гуманітарні дисципліни є пріоритетними для використання елементів медіаграмотності та критичного мислення, у вчителя-гуманітарія більше можливостей у цьому плані.

У класах, де вчителі використовували матеріали з медіаграмотності, школярі ретельніше ставляться до повідомлень у соціальних мережах, привчаються перевіряти інформацію, черпають її із різних джерел. Тож «медіаграмотні уроки» корисні і для вчителів, і для учнів / учениць.

Наталія Кривко, вчителька історії Панютинського ліцею Лозівської міської ради:

— Я долучилася до проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» у квітні 2020 року. Взяти участь мені запропонувала директорка ліцею, де я працюю. Тоді я думала, що це триватиме місяць, але зараз без проведення «медіаграмотних уроків» та заходів уже не уявляю свого життя.

До проєкту я й сама не усвідомлювала, скільки неправдивої та неперевіреної інформації серед нас. Тепер я вважаю, що навчати медіаграмотності необхідно не тільки школярів. Як часто ми робимо репост новини й навіть не перевіряємо її на достовірність? Та все ж особливо піддаються впливу діти. Я класна керівниця восьмого класу, й більшість моїх учнів є у мене в друзях у соцмережах. Те, що вони публікують на свої сторінках і не перевіряють, просто лякає. А уроки з елементами медіаграмотності дають результат. На уроках з історії вправи на медіаграмотність ідеально заходять — проєкт допоміг мені зробити уроки цікавішими як для учнів, так і для мене самої.

У 2020/2021 навчальному році я працювала з двома восьмими класами. Ми використовували вправи з медіаграмотності. І зараз, коли вони в дев’ятому класі, я можу сміливо сказати, що бачу результат. Учні часто підходять до мене на перерві й показують, що знайшли новину й можуть довести, що вона неправдива. На уроках під час вправ на розпізнання фактів, фейків та суджень вони легко дають визначення цим термінам та можуть їх розпізнати на прикладах.

Коли я починала впроваджувати медіаграмотність у свої уроки, основною проблемою був час. Його завжди мало. Так, нам давали готові розробки вправ, але над тим, щоб інтегрувати їх в урок, необхідно було попрацювати дві-три години. Зараз на це я витрачаю менше часу. Учні сприймали такі уроки з цікавістю, дивувалися, що можна використовувати телефон на уроці для роботи з онлайн-сервісами та пошуку інформації. Колеги натомість сприймали по-різному. Хтось захоплювався та цікавився проєктом, питав, як до нього можна долучитися, а хтось ставився скептично — і не завжди скептиками були старші колеги.

Якби медіаграмотність запровадили в українських школах як окрему дисципліну, я би хотіла викладати цей предмет. У наш час технологій — це необхідність, й медіаграмотність — надважлива навичка. У мене були уроки, коли ні я, ні учні не чули дзвоник з уроку, а продовжували обговорювати та сперечатися. Як часто вчитель може сказати, що йому не хотілося завершувати урок і побути ще з учнями? Коли виходиш після уроку в коридор і відчуваєш, що адреналіну у крові забагато й ти готовий провести ще сто таких уроків. У рамках «Медіаграмотного літа» я проводила захід «Медіаграмотне чаювання» для людей, старших за п’ятдесят років, і була приємно вражена, що старші люди теж не проти навчатися медіаграмотності і в них непогано виходить. Щоправда, були й такі, що вважали, що все знають і можуть самі нам розповісти.

Олександра Лихолай, вчителька історії Запорізького колегіуму «Елінт»:

— Я почала працювати з темою медіаграмотності на початку 2019 року. Запорізький колегіум «Елінт», де я працюю вчителькою історії та правознавства, долучився до проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність». Ми пройшли навчання для вчителів, після якого почали запроваджувати інтегровані матеріали на своїх уроках у 8–10-х класах. Мене зацікавив цей проєкт із двох причин: по-перше, підвищення рівня медіаграмотності українського суспільства є дуже актуальним, а по-друге, матеріали для викладання треба осучаснити. Пізніше я й сама почала писати вправи з інтеграції медіаграмотності для проєкту. Отримала важливий методичний досвід, розширила коло спілкування, познайомилися з командою проєкту. Частину матеріалів ми впроваджували під час карантину з елементами дистанційної освіти — це також певна специфіка.

Відколи працюю з цією темою, я не стикалася з несприйняттям колег або учнів. Навпаки, дорослі й діти зацікавлено сприймають впровадження нових підходів до викладання. До того ж, матеріали проєкту методично, інформаційно та візуально якісно підготовлені.

Вміння критично мислити й бути медіаграмотним є наскрізними і постійно використовуються у повсякденному житті, тому має бути предметом обговорення на всіх предметах. Але вибір гуманітарних дисциплін збільшує можливості вчителя та учнів. Уроки української мови, літератури, історії та мистецтва дозволяють легше інтегрувати матеріали з медіаграмотності. Наприклад, вивчення історії неможливо уявити без завдань на формування критичного мислення в учнів.

Я бачу результати своєї роботи. Діти, які почали працювати з інтегрованими вправами у восьмому класі, вже одинадцятикласники, тож можна побачити, як вони змінилися за цей час. В учнів зросла мотивація вивчати історію, сформувалася цікавість до пізнання, вдалося зберегти дитячу допитливість. Медіаграмотність легко інтегрується в уроки правознавства та громадянської освіти. Учні краще аналізують інформацію, звикають її перевіряти, більше дбають про інформаційну безпеку. Наприклад, виконуючи вправи з історії першої половини ХХ століття, діти вчаться розпізнавати пропаганду, мову ворожнечі на історичних прикладах, проводити паралелі із сучасністю та протидіяти токсичному контенту в медіа. Такі вміння потрібні сучасним людям.

Тамара Дралова, вчителька мистецтва та літератури херсонської школи №55:

— Я довго працювала над розвитком критичного мислення на уроках зарубіжної літератури та мистецтва. Коли я почула у 2019 році, що можна пройти тренінги з медіаграмотності й у майбутньому впроваджувати її елементи на своїх уроках, я залюбки погодилася. Пройшла курси від IREX і поступово почала впроваджувати елементи медіаграмотності на своїх уроках. Крім цього, вела гурток із медіаосвіти для учнів дев’ятого класу.

Я переконана, що в сучасному світі важливо вміти критично мислити, аналізувати інформацію, якої зараз маса. Треба розрізняти, де правда, а де фейки, треба вміти відрізняти якісну інформацію й доносити її до однолітків і батьків. Мої учні кажуть, що вони фактчекери, і їм це подобається. Ми разом перевіряємо факти і на уроках мистецтва, і на уроках літератури. Коли вивчала із п’ятикласниками творчість Марка Твена, то питала учнів, чи правда, що екранізація першого фільму про Тома Сойєра відбувалася на Херсонщині. Вони шукали інформацію, сперечалися, наводили свої аргументи, чому це правда чи фейк.

Одного разу я використовувала елементи медіаграмотності й під час батьківських зборів. Мені хотілося поговорити з ними про маніпуляції, зокрема й про дитячі — як їх виявити.

Учні, які вивчають медіаграмотність, добре й логічно будують речення, а коли про щось говорять, то спершу аналізують факти, а потім роблять висновки. І якщо вступають у диспут, то їх приємно слухати: вони нікого не ображають, не переходять на крик, не з’ясовують стосунки з однолітками за допомогою кулаків, а впевнено й за допомогою фактів пояснюють свою думку.

Було б добре, якби в українських школах медіаграмотність була окремою дисципліною. Але поки що залишається впроваджувати її елементи на окремих уроках, хоч я вважаю, що медіаграмотність доцільна при викладанні будь-якого предмету.

Катерина Молодик, вчителька української мови та літератури Черкаського гуманітрно-правового ліцею:

— Я за освітою журналістка, й коли прийшла працювати у школу, ще не мала класичної педагогічної освіти. Тому я шукала напрям роботи в школі, який би був мені зручним та зрозумілим. Оскільки журналістика й медіаграмотність взаємопов’язані, зайнятися медіаграмотністю стало для мене природним рішенням. У ліцеї був гурток журналістики, але я розуміла, що цього вже замало, враховуючи реалії інформаційного суспільства, потреби сучасних дітей. Ми змінили підхід до роботи гуртка і створили цілісну медіашколу, одним із напрямів роботи якої стало впровадження медіаграмотності. Пізніше я відвідала тренінги від IREX, долучилася до проєкту «Вивчай та розрізняй». У нашій школі було троє вчителів, які використовували вправи на розвиток медіаграмотності під час занять. Сьогодні ми бачимо неймовірні результати. Наші перші діти, які взяли участь у цьому проєкті, вже в десятому класі. Коли ми моніторимо їхню медіаграмотність, бачимо неймовірні результати.

У суспільстві є стереотип, що діти з нового покоління, коли народжуються, нібито мають в одній руці планшет, в іншій смартфон, і відразу мають навички медіаграмотності, розуміються на кібербезпеці. Насправді це не так. І сучасні молоді покоління, хоч у них інша специфіка сприйняття інформації, враховуючи реалії нових технологій, швидкість і кількість інформації, яка є навколо, мають учитися. У них за замовчуванням немає навички фільтрувати інформацію, працювати з нею, осмислювати критично, дотримуватись медійної гігієни.

Дітям подобаються цікаві форми роботи, їм подобається бачити, що предмет, який вони штудіюють у межах уроку, може бути практично задіяний у житті. Нам не складно взяти текст з інстаграма від когось із інфлюенсерів, лідерів думок, і проаналізувати його з точки зору синтаксису, морфології, особливостей лексики. Це буде та сама робота на уроці, як за програмою. Але діти будуть бачити, що мова жива, і ці навички будуть їм потрібні ось тут і зараз, коли вони візьмуть у руки свій смартфон. Мої учні вільно знаходять фейки, відрізняють факти від суджень, аналізують статті з підручника, з Вікіпедії і будь-якого іншого джерела; вміють працювати з цифрами, статистикою.

Медіаграмотні люди — це люди, які вміють критично мислити і стають основою громадянського суспільства. Таке суспільство приймає якісні, свідомі рішення. І я хочу бачити свою країну успішною, свідомою, критично мислячою. Тому я пропоную своїм учням стати свідомими, включити мислення й нікому не дати маніпулювати собою, мати право на свободу дій і брати на себе відповідальність за свої рішення.

Нагадаємо, 25 жовтня в Україні почався щорічний тиждень медіаграмотності, який в усьому світі вже вдесяте проводить UNESCO.

Фото: з особистих архівів вчителів