«Не можна, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини»

«Не можна, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини»

12:00,
30 Листопада 2021
1487

«Не можна, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини»

12:00,
30 Листопада 2021
1487
«Не можна, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини»
«Не можна, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини»
На думку психологині Любові Найдьонової, через те, що в українському суспільстві поширена авторитарна поведінка щодо дитини, до неї ставляться як до людини, яка не має права на таємницю.

Що таке кращий інтерес дитини й чому на нього потрібно зважати медійникам під час створення журналістських матеріалів; від якого контенту потрібно оберігати дітей, щоби він не нашкодив їхній психіці; чи мають діти право на захист приватного життя? Відповіді на ці питання під час лекції «Діти і право на приватність: суспільна значущість VS сенсації», що відбулася в межах проєкту Академія з прав людини для викладачів та викладачок журналістики, дала докторка психологічних наук Любов Найдьонова.

Психологиня каже, що зневага до особистих меж і права на приватне життя людини сформувалася ще за часів Радянського Союзу. «Радянська система ніби стверджувала, що особисте життя — це щось вторинне щодо загальнолюдського. А радянська людина — це та, яка не має права на приватне життя. Молоде покоління, яке не жило в Радянському Союзі, також знає про цей підхід від своїх батьків, з історії тощо. Проте в журналістиці право на приватність — це те, що потребує осмислення. Особливо щодо дитини», — каже вона.

Любов Найдьонова пояснює, що право на приватність та недоторканість приватного життя регламентується в Україні кількома законодавчими актами. Зокрема, у статті 182 Кримінального кодексу прописана відповідальність за порушення недоторканності приватного життя. Право на особисте життя та його таємницю також прописане в Цивільному кодексі України. За цим документом, будь-яка людина має право на особисте життя, а обставини її життя можуть розголошуватися лише за умови, якщо вони містять ознаки правопорушення, що підтверджується рішенням суду, а також за її згодою. «Тобто людина сама має право вирішувати, що і кому їй розповідати про себе. Але через те, що різні закони регулюють питання захисту права на приватність, створюється картина, в якій плутають поняття особистої інформації і права на особисте життя, — каже експертка. — Це потрібно розводити, щоби було зрозуміліше, що про людину розповідати можна, а що — ні, і яку відповідальність за це можуть нести журналісти». У випадку дитини, каже Людмила Найдьонова, не можна публікувати відомостей чи зображень, які дозволяють ідентифікувати її особистість. «Не можна називати село, в якому вона живе чи школу, в якій вона вчиться. Цих ознак достатньо, щоб її ідентифікувати. Журналістам потрібно дуже уважно до цього ставитися, розуміючи, що в різних випадках інформація, яка допомагає ідентифікувати дитину, може їй нашкодити», — каже експертка.

Вона додає, що право дітей на приватність нерідко порушують під час виборчих кампаній, в яких беруть участь їхні батьки. «Був випадок, коли під час виборчої кампанії використовували фото доньки чинного депутата, щоби дискредитувати його та методи виховання, які він використовує у своїй родині. На світлині було видно, як неповнолітня дівчина (на момент інциденту їй було 17 років, і закон ідентифікує її як дитину) вийшла на сцену до чоловіків-стриптизерів у нічному клубі. Цей прецедент розбирали в суді з точки зору того, чи справді ця інформація була важливою для оприлюднення», — розповідає Любов Найдьонова. На її думку, саме такі випадки дозволяють відчути межу між суспільно важливим повідомленням, коли журналісти можуть розповісти про приватне, й тим, що стосується виключно особистого життя депутата та його родини. «Можливо, медійники думали, що це важливо з точки зору того, які моральні устої має депутат, якщо його донька дозволяє собі подібні речі. Але при публікації світлин потрібно було враховувати, чи не порушує це право на приватність самої дівчини, а не її батька — депутата, публічної людини. Не можна допускати, щоби під впливом медіа змінювалося життя дитини, щоб інші люди змінювали ставлення до дитини через прочитане чи побачене», — каже психологиня.

Любов Найдьонова розповідає, що через те, що в українському суспільстві поширена авторитарна поведінка щодо дитини, до неї ставляться як до людини, яка не має права на таємницю. «Коли ви як журналіст залучаєте дитину до своєї роботи, пишете про неї абощо, зазвичай отримуєте дозвіл на це від батьків, однак це не означає, що сама дитина не була би проти. Те, що батьки порушують права дитини, не дає права вам їх порушувати, — каже Найдьонова. — Є батьки, які живуть у складних життєвих обставинах, тому вони можуть легко дати будь-який дозвіл, якщо отримають за це гроші. Реальність така: батьки різні. І є такі, які не зовсім поінформовані про те, що дитина взагалі має якісь права. Але це не звільняє медійників від того, що їм потрібно відстоювати права дитини, говорити про них і захищати».

Любов Найдьонова також наголошує, що під час створення матеріалів варто зважати на так званий кращий інтерес дитини. «Це поняття поки не закріплено в українському законодавстві, однак трапляється в європейських правових актах. Воно означає те, що до якогось віку дитина не може визначити, що буде кращим для неї. Наприклад, дитина хоче купатися в морі, навіть попри те, що вже змерзла, бо не може визначити, що краще для неї буде трохи посидіти на березі, а потім купатися знову. У таких випадках завдання батьків — визначати кращий інтерес дитини, — каже експертка. — Суспільство, у свою чергу, має сформувати суспільний договір. Потрібно створити нормативні документи, які регулюватимуть шкоду від медійної продукції. Треба визначати, що саме вважається таким, що завдає шкоди, і якою буде відповідальність за це. Потрібно визначити чіткі правила гри».

За словами психологині, у 2016-му, спираючись на медичні дослідження, у США додали до прав дитини право на безекранний простір у ранньому дитинстві. «Йдеться про мобільні телефони, які батьки дають дітям. Це дуже шкодить здоров’ю дитини, адже у віці до чотирьох років дитина розвиває мозок завдяки руху, завдяки тому, що вона ручками щось робить, — каже експертка. — Ми не вважаємо дітей до чотирьох років споживачами медіа, однак якщо вони все ж користуються ґаджетами, у застосунках, які вони використовують, має бути встановлений високий рівень приватності».

На думку Любові Найдьонової, будь-який журналіст, який приходить у професію, має знати правила гри, які існують щодо цієї теми, — дотримання приватності дитини в глобальному просторі. Також експертка каже, що дітей потрібно оберігати від того контенту, який може завдати шкоду їхній психіці. «Зображення будь-якого насильства, жахів, сексуальних стосунків, адже еротичні зображення певними віковими категоріями сприймається як насильство. Не варто, щоби діти бачили дискримінацію за будь-якими ознаками тощо, — каже вона. — До дванадцяти років дітей потрібно захищати від картинок із трупами, ранами, адже такі зображення можуть впливати на емоційні стани дітей».

Фото: Unsplash

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду