«Спростування фейків — це найгірший спосіб боротьби проти них»

«Спростування фейків — це найгірший спосіб боротьби проти них»

13:44,
1 Листопада 2021
1751

«Спростування фейків — це найгірший спосіб боротьби проти них»

13:44,
1 Листопада 2021
1751
«Спростування фейків — це найгірший спосіб боротьби проти них»
«Спростування фейків — це найгірший спосіб боротьби проти них»
Фактчекінг можна розглядати як пропаганду медіаграмотності та критичного мислення, а ігри та віртуальних інфлюенсерів — як інструменти. Про це говорили під час дискусії «Eфективні способи фактчекінгу, використання AI в роботі журналіста та шляхи розвитку критично мислячої аудиторії».

Фактчекери переконують, що на їхню роботу покладають забагато сподівань, хоча спростування фейків — «це найгірший спосіб боротьби проти них». Для боротьби проти дезінформації потрібен комплексний підхід, який би включав роботу спецорганів із заборони шкідливого контенту, побудову ефективних комунікацій і формування власних позитивних наративів, розвиток журналістики та творення якісного контенту для різних каналів комунікації, розвиток медіаграмотності, загальної грамотності та освіти.

«Індекс стійкості до дезінформації в Центральній і Східній Європі» (Disinformation Resilience Index, DRI) свідчить, що Україна найстійкіша до дезінформації Росії і Китаю серед десяти країн (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова). Однак шлях до медіаграмотного суспільства Україна ще не пройшла. Він може тривати роками.

Експерти вважають, що критичного мислення мають навчати ще зі школи, якщо не з дитячого садочка. Тут часто наводять приклад Фінляндії, хоча й зізнаються, що спершу медіаграмотності треба навчити самих учителів і батьків. Окрім тренінгів та курсів, у цьому можуть допомогти й ігри та сучасні технології. Про це та інше говорили журналісти та фактчекери під час дискусії «Eфективні способи фактчекінгу, використання AI в роботі журналіста та шляхи розвитку критично мислячої аудиторії», яку ініціював Національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр» до Всесвітнього тижня медіаграмотності.

«Російська пропаганда — тупа і обмежена»

Говорячи про засилля російської пропаганди в українському інформаційному просторі, варто не забувати про інший аспект — її якість. Заступник директора Texty.org.ua, керівник напрямку журналістики даних Анатолій Бондаренко звернув увагу, що російська дезінформація може «лунати з кожної праски», однак бути примітивною та з однаковим набором метанаративів.

«Російська пропаганда в основному тупа і обмежена. Протягом декількох років ми спостерігаємо фактично однаковий набір метанаративів, у межах якого, підв’язуючись до локальних та поточних подій, вони додають нюанси, але насправді це тупа і примітивна пропаганда. Маніпулятивні тексти написані часто в поганому стилі, напівграмотними людьми. Її сила в тому, що її дуже багато. Вона несеться з усіх прасок», — пояснив він.

Один із найкращих способів захистися від пропаганди, на думку Бондаренка, — вчити англійську мову, розмовляти й користуватися нею, щоб мати змогу читати та вивчати англомовні джерела. Адже третій рік, за спостереженнями Texty.org.ua, зберігається тенденція: відсоток маніпуляцій у текстах, написаних російською мовою, суттєво вищий, ніж у написаних українською. «Мова має величезне значення», — констатує Анатолій Бондаренко.

Медіаекспертка, колишня керівниця фактчекінгового проєкту «По той бік новин» Альона Романюк сказала, що кожним фейком аудиторію намагаються загнати в певну рамку, у межах якої можна робити будь-що, аби не давати фейку померти — обговорювати, сперечатися тощо. Маніпулятори зазвичай подають інформацію однобоко та спотворюють причинно-наслідкові зв’язки, однак можуть подавати й правдиві дані, але з хибним контекстом.

Щоб не втрапити в цю пастку, важливо вийти за рамку й розібратися, хто та з якою метою поширив фейк. Експерти радять звертати увагу на дату публікації (часто поширюють старі новини та фейки) та на деталі, «вмикати логіку та вимикати емоції». Для цього також можна використовувати різні інструменти: перевірку зображень, першоджерел, доменів, сайтів, авторів тощо. StopFake нагадав, що зібрав багато таких порад у себе на сайті, а Texty.org.ua створили застосунок «Фейкогриз», який попереджає про маніпуляції, фейки, замовні матеріали та пропаганду, коли користувач заходить на сайт-смітник або на матеріал із дезінформацією. 

«Львівські школярі зіпсували 100 років потуг російської пропаганди»

Медіаекспертка Альона Романюк вважає, що спростування фейків – це «найгірший спосіб боротьби проти них». Загалом фейків створюється набагато більше, аніж можуть спростувати фактчекери. Вона каже, що інколи достатньо довести інформацію до абсурду, подати її у вигляді мемів і жартів, щоб показати, що вона не відповідає дійсності.

Заступниця головного редактора проєкту StopFake.org Вікторія Романюк погоджується, що «великою помилкою є приділяти таке велике значення фактчекерам». Вона пояснила, що боротися проти дезінформації можна лише комплексно. Цей підхід має включати:

  1. Обов’язкову заборону шкідливого контенту. Цим мають займатися спеціальні органи.
  2. Побудову ефективних державних комунікацій і формування своїх позитивних наративів.
  3. Розвиток журналістики та творення свого якісного контенту на різних каналах.
  4. Розвиток медіаграмотності, загальної грамотності та освіти.

«Комплекс цих процесів дозволить нам говорити про ефективну боротьбу з дезінформацією. Є один момент – чому люди так покладаються на фактчекінг? Тому що фактчекінг – це швидка робота: спростували-опублікували. У той час медіаграмотність – це тривалі процеси, це забіг на довгу дистанцію. І ми не побачимо результатів сьогодні. Якщо ми будемо працювати ефективно, ми точно їх побачимо за 3—5 років», — зазначила вона.

Заступник директора Texty.org.ua Анатолій Бондаренко додав, що важливо працювати на рівні цінностей та просувати власні метанаративи (наприклад, про відмінність українців від росіян).

«Якщо є правильні цінності, вони часто б’ють великі зусилля пропагандистської машини. Наприклад, декілька мемів, які коштували Росії декілька місяців роботи пропагандистської машини: діти зі Львова співають пісню "Батько наш Бандера" і ця пісня стирає все. Те саме з мемом "Путін — ху*ло". Вони асиметричні, але потужні. Ви не можете уявити, наскільки Росії боляче, тому що російська та імперська пропаганда працювала проти Бандери майже 100 років», — зазначив він. Директор Центру вдосконалення економічної журналістики Андрій Яніцький відрефлексував: «Отак львівські школярі зіпсували сто років потуг російської пропаганди».

Ігри та віртуальні інфлюенсери проти фейків

Заступниця головреда StopFake.org Вікторія Романюк звернула увагу на те, що медіаграмотність – це поведінкові процеси, тому в цій сфері необхідно досягнути рівня обізнаності «знаю – розумію – використовую». «Йдеться не лише про використання різних форматів та платформ, а про психологічні аспекти. Людина сприймає інформацію за допомогою різних каналів. Ми спробували зробити експеримент та розробили гру "StopFake Bingo". Ця гра була пов’язана з нашими випусками. Ми хотіли б, щоб наша аудиторія, переглядаючи випуски та запам’ятовуючи інформацію, могла в подальшому їх осмислювати вже в ігровій методиці», — розповіла вона.

Водночас Анатолій Бондаренко розповів про гру Texty.org.ua «Маніпулятор». «Як стати магнатом у сфері ЗМІ? Для цього треба запустити декілька маніпулятивних медіа — і ви граєте на темній стороні. Якщо ви спробуєте пограти в цю гру, то зрозумієте, що людина з захопленням переходить на цю сторону, починає створювати фекйи, щоб збільшити кількість читачів», — сказав він. Альона Романюк додала, що, за її спостереженнями, діти та підлітки краще грають у «Правду чи фейк», ніж старша аудиторія.

Керівник Gwara Media Сергій Прокопенко вважає, що до боротьбі з фейками можна залучати й віртуальних інфлюенсерів, таких як «Кот-Фейкомет». Gwara Media думає над запуском власного бота, який би в жартівливій манері розповідав про фейки. «Ми почали досліджувати, як працюють різні боти з обробкою фейкової  інформації. Зараз обговорюємо з партнерським університетом у Харкові, як би нам зробити специфічного бота.», — розповів Прокопенко.

Вікторія Романюк каже: оскільки ознаки російської пропаганди – це систематичність та масовість, систематичною й масовою має бути і протидія. Альона Романюк і керівниця «Фільтру» Валерія Ковтун погодилися, що фактчекінг можна розглядати «як пропаганду медіаграмотності та критичного мислення». Експерти зійшлися на думці, що для популяризації медіаграмотності варто обирати різні канали комунікації, шукати різні шляхи донесення інформації, покращувати освіту як дітей, так і дорослих. Для цього кожен обирає власні підходи й формати.

Фото: Світлана Григоренко

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду