Інстаграм не поза контекстом: як війна вплинула на українських інфлюенсерів

Інстаграм не поза контекстом: як війна вплинула на українських інфлюенсерів

08:35,
1 Вересня 2023
2610

Інстаграм не поза контекстом: як війна вплинула на українських інфлюенсерів

08:35,
1 Вересня 2023
2610
Інстаграм не поза контекстом: як війна вплинула на українських інфлюенсерів
Інстаграм не поза контекстом: як війна вплинула на українських інфлюенсерів
Частина блогерів балансує між красивим життям і темою війни, інші бояться це робити, щоб не втратити акаунт.

Повномасштабне вторгнення не могло не вплинути на українських інстаграм-блогерів, як і на будь-яких жителів України. Вони, окрім фото та сториз одягу, брендів, красивих місць і загалом гарного «глянцевого» життя, почали організовувати благодійні збори, розповідати світу про терористичні обстріли росіян і говорити про проблеми фронту. Щоправда, зараз це постять не всі інфлюенсери, а решта робить це обережно, щоб не втратити власний акаунт через «порушення правил спільноти».

Про те, як війна вплинула на українських інстаграм-інфлюенсерів, чому їм не можна відсторонюватися від нинішніх реалій і чим може допомогти їхній соціальний капітал, «Детектор медіа» поспілкувався з шоуменом і благодійником Сергієм Притулою, стилістом, етнографом та інфлюенсером Леонідом Мартинчиком, ілюстраторкою, активісткою та волонтеркою Катериною Прокопенко та інфлюенсеркою й бізнесменкою Анітою Соловей. Усі вони взяли участь у першому українському форумі блогерів Orange Forum, що відбувся 26 серпня в конгресно-виставковому центрі «Парковий».

Як війна змінила інстаграм

З початком війни український інстаграм зазнав суттєвих змін. Чимало блогерів із багатотисячними й навіть мільйонними авдиторіями щонайменше перейшли на українську мову. Телеведуча Маша Єфросиніна у перші дні війни зверталася до росіян із закликами зупинити війну. «Зірки» чи не вперше виходили в сториз без макіяжу та не переймаючись своїм зовнішнім виглядом, багато хто досі пише про російські терористичні атаки та поширює різноманітні благодійні збори. Львівський стиліст, етнограф та інстаграм-блогер із більш ніж 100-тисячною авдиторією Леонід Мартинчик називає ці зміни позитивними.

«Iнстаграм дуже змінився. Ми всі змінилися, в принципі, як люди, загалом країна змінилася. А в плані блогінгу та соціальних мереж, на мій погляд, усе змінилося в кращий бік — дуже багато людей перейшли на українську мову та ведуть свої блоги українською, дуже багато людей почали свідомо займатися благодійністю. Я раніше, до війни, займався благодійністю, але це не так резонувало в мені. Але коли почалася повномасштабна війна, це для мене стало чимось дуже природним та органічним, і я бачу, що в багатьох людей так», — сказав він.

Одна з тих, хто змалку думав російською та вів свій блог російською, але після початку вторгнення перейшов на українську, — інфлюенсерка й організаторка Orange Forum Аніта Соловей. Про своє рішення не шкодує попри часткову втрату авдиторії, яка вже потроху відновлюється.

«Довший час я була однією з тих, кому “какая разніца”, але в перші дні війни мене нудило від того, що я думаю російською, — згадує вона. — Від мене відписалося 100 тисяч підписників із 400 тисяч, коли я перейшла на українську, зараз уже десь 50 тисяч є нових. Чому не страшно втрачати авдиторію? Тому що до блогу треба ставитися як до бізнесу. Я не оцінюю, класна людина чи ні, за кількістю підписників. І якщо в мене через щось зменшилася кількість підписників, я просто зроблю маркетинг — і до мене прийдуть нові. Так, від мене пішли та вже не повернуться росіяни, наприклад, але я все одно не можу з ними працювати, я нічого їм не продам. Тому навіть попри всі контексти, вони мені просто не потрібні бодай із точки зору бізнесу».

Сергій Притула, навпаки, завжди був за українізацію та був переконаний, що прикладом для наслідування для нас мають бути аж ніяк не росіяни. Про це він говорив зі сцени Orange Forum, відповідаючи на запитання про те, як українцям та українським блогерам зокрема остаточно розірвати зв’язки з країною-агресоркою — і медійно, і ментально.

«У 2007 році в мене відбулася цікава розмова з одним російським менеджером Comedy Club. Він був дуже п’яний і дуже різкий, я, на його нещастя, був такий самий. Царство йому підземне зараз, а тоді він сказав мені: “Ты неправильно себя ведешь, ты какой-то очень дерзкий. Если ты будешь правильно себя вести, я открою для тебя рынок России и ты будешь зарабатывать в три раза больше”. А я відповів: “Чхати я хотів на ваш ринок Росії. Я хочу виступати перед українцями в Канаді, в Європі, скрізь, де є українці”. Пройдуть роки, розвалиться Comedy Club, помре він, а я виступаю перед українцями в Торонто, Монреалі, Клівленді, Детройті, Лондоні, Парижі, Празі... Я не розумів ніколи, якого чорта ми дивимося на того сусіда пришелепкуватого. Невже ми не знали, хто вони такі? Знали. Але для багатьох людей важило трошки більше наростити авдиторію. Та всіх грошей не заробиш — і ми давно мали від них відвернутися, тепер головне — не тягнути це багно назад», — сказав він, додавши, що блогери відіграють тут важливу роль, а тому їхня позиція має бути чіткою й аж ніяк не відстороненою.

Чому інстаграм-блогери не повинні залишатись осторонь

Інстаграм-блогери мають великий вплив на суспільство, зокрема на молодь, а тому їхня позиція дуже важлива, говорить Леонід Мартинчик.

«Інстаграм дуже важливий, бо авдиторія там, по-перше, це молодь, і це та авдиторія, яка не дивиться телевізор, тобто це не авдиторія наших батьків, це молоді люди, які споживають інший контент — і дуже свідомо. В нас є телебачення, білборди, реклама в журналах, друкована преса — це все не несе такого результату, як соціальні мережі, — сказав він. — Мені здається, через те, що там люди більш включені, уважніші, без образ молодші, активніші. Тому мені здається, що в соціальних мережах багато таких людей. А людей, які все-таки з радянськими поглядами та цінностями, там менше. І тому ми тут, у телефоні, можемо більше вплинути».

Той соціальний капітал, який мають блогери із сотнями тисяч підписників, здатен не просто впливати на суспільство, каже громадська активістка, волонтерка та дружина командира «Азову» Редиса Катерина Прокопенко. На її думку, того, що блогери лише відмовилися від всього російського, недостатньо, й вони повинні щодня тримати авдиторію в тонусі.

«Потрібно робити навіть репости картинок, де вказано, скільки людей у полоні, які тортури, чому порушується Женевська конвенція, чому Червоний Хрест не виконує своїх обов’язків стосовно полонених. Тобто звичайний репост блогера привертає увагу до всіх цих проблем і прискорює їх розв’язання. Дуже багато проєктів, зокрема і наш, направлені на підтримку цієї тематики через цифри, через кампейн, комунікаційні картинки — це постійно має бути на слуху. Чим більше репостів зроблять лідери думок, тим більше людей, які підписані, побачать це, задумаються, спробують допомогти та говоритимуть про це під час своїх поїздок за кордон. А багато блогерів мають контент лише про себе коханого й нічого про війну», — говорить вона.

Саме тому дуже важливо те, що вони постять у своїх інстаграм-акаунтах, адже це спосіб виховання людей. Сергій Притула говорить, що якщо блогер чи блогерка продовжує лише демонструвати красиве життя, моду, курорти й ні словом не згадує про війну, то ця людина або не розуміє своєї авдиторії, або просто не поважає її.

«Людина, яка живе в нашому суспільстві, не може бути відірвана від життя суспільства. Якщо вона за півтора року повномасштабної війни після десятків тисяч смертей українських військових і цивільних досі не зрозуміла, для чого потрібно шерити збори на потреби військових, донатити та підтримувати волонтерські фонди, то, мені здається, що, на жаль, це втрачена людина для суспільства. Тема війни скрізь: у розмовах на кухні, в сиренах, які заганяють нас у бомбосховища, в інтернеті, в медіа, на телебаченні. Тому як їй не може бути місця в інстаграм-блогах, я не знаю. Тут питання просто в наявності або відсутності сірої речовини в окремо взятих людей», — вважає він.

Леонід Мартинчик і в цьому бачить позитивні зрушення. Каже, за останні півтора року інфлюенсери почали набагато більше перейматися буденними проблемами простих українців і великою мірою зробили це трендом.

«Я тішуся, що лише одиниці далі показують усе без кордонів і без контексту, в якому живе країна. Я все ж вірю, що в українських блогерів українська авдиторія, а не москальські боти. Бути не в контексті з українцями, в котрих у когось воює брат, у когось загинув чоловік, хтось втратив дім — це супертупо й супернеправильно. Велика кількість людей у контексті країни, і мені дуже подобається, що їхній контент відповідний, тобто десь розпаковку Prada можна скасувати, розкішний відпочинок за кордоном не показати. Мені подобається, що включився соціально відповідальний блогінг, коли ми не просто показуємо себе, а пам’ятаємо про людей, які за цим дивляться», — сказав Леонід Мартинчик.

Проте Катерина Прокопенко не так позитивно оцінює зміни в українській блогосфері. Вона каже, що як тільки війна відкотилася від Києва, блогери потроху почали повертатися до звичного для них життя, а про війну говорять усе менше.

«Багато блогерів усе одно егоцентричні. Якщо на початку війни на цій темі багато хто хайпував, то зараз блогери все більше перемикаються на розвиток себе, своїх брендів, проєктів і так далі. Мало хто популяризує донати, відкриває якісь аукціони та благодійні проєкти. У своїй бульбашці я дуже мало бачу блогерів-мільйонників і спілкуюся з проактивними людьми, але якщо приходжу на якісь заходи, івенти, де є нові для мене блогери, то я бачу, що невелика кількість із них переймається війною, — говорить вона. — Це про суспільну відповідальність, тому що лідери думок і ми всі, які не воюємо, відповідальні за життя наших хлопців, які боролися за вільну Україну і зараз в полоні під тортурами або стікають кров’ю».

Аніта Соловей каже, що це відбувається ще й тому, що на початку війни за надмірну проукраїнську активність і підтримку ЗСУ сторінки блогерів почали блокувати. І тепер багато хто вирішив або замовчувати тему війни, або ж говорити про неї дуже обережно. Тому вона всіх закликає, з одного боку, ставитися до блогів як до бізнесу, який людина довго й важко будувала та боїться втратити, а з іншого боку, не чекати мотивації від когось.

«Наші сторінки блокують просто за мінімальні якісь історії, і виходить так, що ти й постити не можеш, бо втратиш акаунт, а якщо не запостиш — тебе засуджують, — говорить вона. — Часто ще таке є, що блогер донатить і пише про це, а хтось цього не побачив і вирішив, що блогер цього не робив. Я просто просила б усіх зважати на себе. Багато хто вимагає від блогерів, щоб вони його ж мотивували донатити, але він сам повинен мати мотивацію. В мене є знайома, яка має 2000 підписників і сама разом із ними закриває великі благодійні проєкти — їй для цього не потрібен блогер-мільйонник».

Блогерство та благодійність

Аніта Соловей говорить, що успішний благодійний проєкт має бути добре осмисленим і пропрацьованим згідно з усіма правилами маркетингу. Тим більше тепер, коли збирають всі й на все, ваш збір і меседж повинен якісно відрізнятися.

«Щоб збір був успішний, я також вдаюся до маркетингу — я роблю прогріви, концепцію, я розумію, що людей треба зацікавити. Як я роблю запуски свого інфопродукту — так само я роблю запуски зборів. Я не думаю про те, що хтось винен мені донатити на мій збір, тому одразу думаю, як зробити так, щоб люди захотіли задонатити», — каже вона.

«Моя благодійність була сформована моєю авдиторією — вони мене закидали проханнями організувати для них лекції про українську культуру й український народний одяг. Вони не хотіли моди, стилю, а прагнули більше дізнатися про українську культуру. Я отримав запит на це, взяв його та зробив благодійним. На цьому я міг заробити неймовірно, бо це був продукт, який вони чекали. Але я беру цей запит і роблю його благодійним. Тому мені здається, що треба взяти розріз своєї авдиторії, зрозуміти, в чому для них зараз твоя цінність — і саме в цьому аспекті зробити благодійний збір», — говорить Леонід Мартинчик.

Але інколи для вдалого втілення благодійного проєкту не авдиторія є визначальною, а правильний меседж і наполегливість, розповідає Сергій Притула.

«Я почав займатися волонтерством у 2014 році, маючи вже певний бекграунд публічності. В мене вже за плечима були “Підйом”, “Файна Юкрайна”, Comedy Club, тому мені було трохи легше спілкуватися з авдиторією завдяки своїй впізнаваності. Але я точно знаю людину, яка зробила успішний благодійний проєкт без цього всього — це Віталій Дейнега. У 2014 році його не знав ніхто, але це не завадило цьому менеджеру, що займався продажами, організувати фонд “Повернись живим”. Тобто цю структуру заснувала людина, яка не мала жодної публічності, впізнаваності й навіть не мала 5000 підписників у фейсбуці», — сказав він.

Кожен блогер має соціальний капітал, що здатен допомогти країні в цей складний і вирішальний період. Але головне те, що ми всі — і блогери, і просто українці — повинні розуміти, що перемогти ми можемо лише разом та лише завдяки власній жертовності й наполегливості.

 

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду