«Борис Джонсон заборонив підписувати мир із Росією», «Зеленський винен в тому, що війна не припинилася навесні 2022 року». Російський агітпроп і його мережі в телеграмі продовжують вигадувати способи, як зняти з Росії відповідальність за вторгнення до України та продовження повномасштабної війни. Розповідаємо, що неслося в «кремлеграмі» 25 листопада — 1 грудня.

24 листопада голова фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія дав інтерв’ю журналістці Наталії Мосейчук. Це інтерв’ю відразу розлетілося на цитати у проросійських телеграм-каналах. Зокрема, найбільшу увагу пропагандисти звернули на два епізоди. Перший стосувався «стамбульських домовленостей», на які неодноразово посилався президент Росії Володимир Путін. Другий — шматка інтерв’ю, в якому згадувався приїзд до Києва тодішнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона та його ключовий, на думку пропагандистів, вплив на рішення української влади продовжувати бойові дії.

На запитання інтерв’юєрки про мету російської делегації на перемовинах Арахамія відповів: «... Вони дійсно майже до останнього сподівалися, що вони нас дотиснуть до підписання такої угоди, щоб ми взяли нейтралітет. Це була найбільша для них справа. Вони готові були закінчити війну, якщо ми візьмемо — як Фінляндія колись — нейтралітет і дамо зобов’язання, що ми не будемо вступати до НАТО». Продовжуючи згадувати епізоди взаємодії з російською делегацією, глава фракції «Слуги народу» описав також приїзд колишнього британського прем’єр-міністра Бориса Джонсона до Києва: «Коли ми повернулися зі Стамбула, приїхав Борис Джонсон до Києва і сказав, що ми взагалі не будемо з ними нічого підписувати – і давайте будемо просто воювати», — розповів Арахамія. Коли Мосейчук перепитала його, перефразувавши слова про приїзд Джонсона, Арахамія відповів, сказавши, що все було значно складніше, і «приїзд Бориса (Джонсона. — «ДМ») намагаються перекрутити у політичних цілях».

Автори анонімних телеграм-каналів одразу взялися «препарувати» цитати Арахамії на користь Росії, ніби домовленість про нейтральний статус України після вторгнення дорівнює вимогам Росії до нападу 24 лютого. Підкреслюється, ніби «сам Зеленський вимагав від канцлера Німеччини Шольца та президента Франції Макрона офіційно відмовити Україні у вступі до НАТО».

Ще однією тезою з інтерв’ю, яку активно цитують у проросійському сегменті, є аргумент про «100-відсоткові гарантії безпеки», ніби Україна мала вимагати ці гарантії у своїх партнерів, а потім самостійно чи за допомогою партнерів «зупинити війну». Росія в цьому контексті не згадується. На цьому прикладі ми бачимо, як певні тези обговорюються й аргументуються, ніби російська армія на той момент не стояла на підступах до Києва та не тривали важкі бої. В таких дописах ніхто не згадує, що на початку квітня вже було відомо про російські злочини в Бучі й Ірпені, які близько місяця перебували в окупації.

Перший візит Бориса Джонсона до України у 2023 році стався лише 9 квітня, а до цього тодішній британський прем’єр відвідував Україну востаннє 1 лютого 2022 року. На момент візиту Джонсона до Києва відбулося кілька раундів переговорів між Росією та Україною, зокрема на початку березня в Білорусі, і згодом переговори у Стамбулі між російською та українською делегаціями, у різних складах. Тобто Україна одразу активно діяла у власних інтересах, що позбавляє тезу про «підказки Бориса» ґрунту.

Чи справді Росія хоче переговорів

Російське керівництво з готовністю продукує наратив про те, що воно «ніколи не відмовлялося від мирних переговорів з Україною». Зокрема, на останньому онлайн-саміті G20 наприкінці листопада 2023 року Володимир Путін повторив цю тезу, вчергове змістивши акцент на Україну: «Росія ніколи не відмовлялася від мирних переговорів з Україною… Це Україна, а не Росія, публічно оголосила про вихід із переговорного процесу», — цитує президента Росії пресслужба Кремля.

Західні аналітичні центри, зокрема Інститут вивчення війни (ISW), пишуть, що офіційні особи Кремля проштовхують такий наратив, стверджуючи, що Україна не бажає вести переговори з Росією, щоби змусити західні еліти пропонувати Росії поступки на її умовах. Оминаючи змістовні, рівноцінні переговори. Українська позиція залишається незмінною — Україна буде вести переговори з Росією тільки тоді, коли Росія виведе свої війська з міжнародно визнаної території України, включаючи Крим і Донбас.

Водночас, попри заяви про переговори, цілі Путіна та російського керівництва у війні з Україною залишаються незмінними: «ISW не помітив жодних ознак того, що Путін не зберігає своїх максималістських цілей, і продовжує вважати, що передчасне припинення бойових дій в Україні значно збільшує ймовірність поновлення російської агресії на набагато вигідніших для Кремля умовах у найближчому майбутньому».

Прикметно, що в дописах, які розбирають інтерв’ю Арахамії, поряд із так званим нейтралітетом за «моделлю Фінляндії» наголос роблять на відмові від вступу України до НАТО. Рух до НАТО та ЄС закріплений в Конституції України, тобто насправді Кремль пропонує переговори не Україні, а умовному «колективному Заходу» для того, щоби скористатися старою методичкою про розподіл на «сфери впливу». Реальність весни 2022 року в анонімних пропагандистських каналах подається як стан справ на сьогодні.

Водночас НАТО спирається на свої моделі й не дотримується логіки Путіна. Наприклад, у нещодавньому інтерв’ю колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен висунув пропозицію щодо приєднання України до військового альянсу, але без окупованих Росією територій. «Настав час зробити наступний крок і запросити Україну до НАТО. Нам потрібна нова європейська архітектура безпеки, в якій Україна перебуває в центрі НАТО», — сказав він. Расмуссен сказав, що такий сценарій часткового членства не означатиме заморожування війни, а навпаки стане додатковим сигналом Росії, що західна підтримка та постачання озброєння не припиняться.

ЄС також розробляє власний план гарантій для України. Проєкт рішення вже представлений державам-членкиням щодо надання довгострокових зобов’язань у сфері безпеки, включаючи механізм довгострокової військової підтримки, навчання українських військових і допомогу в розвитку оборонної промисловості країни. Під час брифінгу в Києві 21 листопада президент Європейської ради Шарль Мішель сказав: «Ми створювали гарантії безпеки для України де-факто, коли одразу з перших днів вторгнення вирішили мобілізувати всі можливі інструменти для підтримки України, включно з наданням летальної військової техніки Україні через кілька годин після початку війни. Це свідчило про нашу надзвичайно сильну відданість. І це сталося не тому, що між Україною та ЄС було укладено якийсь договір, а тому, що це було просто необхідно зробити в тих обставинах».

У Держдепартаменті США також сказали, що переговори це прерогатива України, але реальність полягає в тому, що США не бачать жодних ознак готовності Росії вести змістовні переговори. Напередодні візиту в ЄС про це сказав помічник державного секретаря Джеймс О’Браєн: «Нам здається, що Путін говорить про те, щоб почекати ще, як мінімум, рік або більше, перш ніж він задумається про припинення цієї війни, і було б безглуздо вести дискусію з боку України — це не діалог. Це монолог капітуляції».

«Війна Зеленського» замість «війни Путіна»

Продовжуючи розбір інтерв’ю Арахамії Мосейчук, один із пропагандистських анонімних телеграм-каналів використовує словосполучення «війна Зеленського». Повторюється типовий набір тез про те, що Зеленський та українська влада не зробили нічого, щоб не допустити повномасштабної війни. Аргументи наводяться дуже прості: «Україна не захотіла нічого підписувати у Стамбулі, приїхав Джонсон і запропонував просто продовжувати воювати». Про те, що вступ України до НАТО під час війни, м’яко кажучи, ускладнений, а позиція Росії та її цілі у війні залишаються незмінними, не згадується. Окремо критикується відсутність успіхів під час українського контрнаступу, який «забуксував». В інших телеграм-каналах цю тему підхоплюють та розвивають, спираючись на суб’єктивні оцінки процесу мобілізації та підживлюючи пропагандистську тезу про те, що «Зеленський — це м’ясник молоді», яку нібито зараз примусово заженуть на мобілізацію.

У цьому випадку ми бачимо класичну реверсивну тактику російської пропаганди, яка проявляється через проросійські мережі телеграм-каналів. Уся відповідальність за продовження війни лежить не на Путіні — на Зеленському, тому вона нібито увійде в історію як «війна Зеленського». І хоча прізвище президента Росії напряму може не згадуватися в різних дописах, ця теза доповнюється висновком про те, що війну «закінчить людина із зовсім іншим прізвищем».

Також потрібно зазначити, що саме словосполучення «війна Путіна» — це певний евфемізм. Його часто можна бачити не лише в публікаціях і виступах російської ліберальної опозиції, але й серед цілком респектабельних західних медіа, які використовують його, щоб відділити відповідальність рядових росіян, які вчиняють воєнні злочини, та покласти всю відповідальність на військово-політичне керівництво Росії. Особливо популярною теза про те, що відбувається не повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а «війна Путіна проти України», була у західних медіа протягом першого року війни. Відтоді тривають дискусії про те, чи несе відповідальність російське суспільство, чи вся увага критиків війни має бути зосереджена на російському керівництві.

За підсумками листопада можна констатувати, що російська пропаганда продовжує експлуатувати тему так званого розколу, або «протистояння Зеленського із Залужним». Цього разу у формі перекладання відповідальності за воєнні рішення на політичне керівництво України та безпосередньо на Зеленського. Також агітпроп укотре намагається продемонструвати, нібито Україна перебуває під повним контролем і є «маріонеткою Заходу». Заперечується суб’єктність України, мовляв, найважливіші військово-політичні рішення вона приймає не самостійно, а з подачі «борисів джонсонів». Водночас активізується проблема підміни понять і запровадження нових конструкцій на кшталт «війна Зеленського». Найбільшу небезпеку становить розмиття відповідальності за воєнні злочини та спотворення причин продовження російської агресії.