Повномасштабне вторгнення Росії продовжило та масштабувало інформаційну війну. Дезінформація та пропаганда стали зброєю, а суспільство опинилося в умовах інформаційного перевантаження, масового поширення фейків і маніпуляцій. Також агресія спрямована на підрив довіри до медіа та намагається деморалізувати людей, посіяти сумніви, поширити паніку та вплинути на здатність приймати зважені рішення.

Тож основним інструментом протидії дезінформації залишається медіаграмотність — комплекс навичок і знань, які дозволяють аудиторії ефективно взаємодіяти з медіа, розуміти їхній вплив і критично оцінювати інформацію.

• Читайте також: У сучасному цифровому світі бути медіаграмотним — це вже не потреба, а умова виживання

Розпізнати дезінформацію, оманливу, неправдиву, викривлену або помилкову інформацію можна за допомогою декількох простих кроків.

1. Перевірити першоджерело інформації

Автори фейкових публікацій уникають прямих посилань на першоджерело інформації, адже саме там надають найбільш достовірні дані.

Валерія Степанюк — українська експертка з фактчекінгу, яка виконує обов’язки керівниці проєкту VoxCheck, пояснює:

«Потрібно звернути увагу на наявність гіперпосилань на першоджерела (і перевіряти, чи інформація в новині відповідає першоджерелу), емоційність новини (більше емоцій та оцінок у тексті — менше довіри до новини). Також перевіряти, чи визнавала редакція свої помилки публічно і чи виправляла їх. Надійні медіа посилаються на першоджерела, не маніпулюють емоціями читача, визнають свої помилки та мають прозору редакційну політику».

2. Перевірити  новину в кількох джерелах

Фейки, в основному, поширюються через ненадійні або анонімні медіа, зокрема приватні телеграм-канали та закриті групи на онлайн-платформах. Рекомендовано обрати два або три авторитетні медіаресурси, щоб мати можливість порівнювати факти.

Варто пам’ятати: у соціальних мережах інформація публікується без належної перевірки, а в гонитві за популярністю й увагою аудиторії автори часто перебільшують. Відповідно новина набуває або сенсаційного характеру, або маніпулює емоціями чи фактами. У соцмережах будь-хто може стати «автором новин», публікувати та поширювати як правдиві, так і фейкові матеріали.

Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інфогігієни «Як не стати овочем», пояснює:

«Коли йдеться про блогерів чи експертів, важливо звертати увагу на їхній досвід: де вони працювали, чим займалися, яку мають спеціалізацію. Варто розуміти, чи фокусуються на одній-двох сферах, чи позиціюють себе експертами у всьому. Якщо це так, то вони просто йдуть за хайпом».

• Читайте також: «Чим більше медіаграмотних людей в нашій країні, тим складніше ворогу буде вести інформаційну війну»

3. Перевірити факти

Пропагандисти й автори фейків часто вказують несправжні імена, дати, свідчення, виривають цитати з контексту і демонструють лише найбільш провокативні твердження. Також часто російські боти погано знають українську мову, тому припускаються лексичних помилок. Валерія Степанюк, експертка з фактчекінгу, керівниця VoxCheck, розповідає:

«Доволі часто помилки є саме в простих деталях, і для перевірки фейку не завжди потрібні додаткові інструменти. Потрібно перевірити імена, посади, дати подій. Якщо сумніви виникають щодо документа — перевірити дані автора документа, номер документа, печатку, наявність в офіційних джерелах, дрібні помилки чи одруки. Якщо мова про фото — важливо звертати увагу на деталі: тіні, текстуру шкіри, кількість пальців, наявність прапора, герба чи портрета на тлі. У більшості випадків вистачає уважності та пошуку в Google. Якщо цього недостатньо, можна скористатися зворотним пошуком зображення, щоб знайти першоджерело або дізнатися, де ще використовували це фото».

Такої ж думки й Олексій Півторак, аналітик Центру досліджень «Детектора медіа»:

«Фейки часто викривають через дрібні фактичні помилки або неякісний фотошоп, які можна помітити завдяки уважності та знанню першоджерел. Саме такі деталі стають зачіпками, що дозволяють спростувати підроблені документи чи сфабриковані новини. Але навіть після викриття пропагандистські кампанії не припиняються — ми в “Хроніках дезінформації” з лютого 2022 року бачили щонайменше 27 фейкових обкладинок Charlie Hebdo з вигаданими номерами. Люди просто бачать яскраву картинку, емоційно реагують і поширюють її, не замислюючись над правдивістю».

Що ж до журналістів, каже Олексій Півторак, то в умовах інформаційної війни головне — не нехтувати стандартами:

«Сьогодні надважливо просто добре робити свою роботу. Не піддаватися спокусі переписати щось із телеграму, а повертатися до першоджерел, перевіряти факти, зважувати важливість теми для суспільства. І — що критично — дуже обережно ставитися до поширення і слів чиновників, і експертів. Журналіст має бути уважним не лише до слів, а й до контексту, в якому вони прозвучали».

• Читайте також: «Детектор медіа» презентував дослідження медіаспоживання та медіаграмотності українських підлітків

4. Звернути увагу на світлини, аудіо або відеоматеріали

Сучасні технології штучного інтелекту генерують зображення, відео та голос. Раніше якість такого матеріалу була завжди погана: розмиті текстури, відсутнє освітлення, людина в кадрі виглядала неприродно, наприклад, могла не кліпати, мати дивні риси обличчя, а при рухах було помітно відсутність зубів або пальців. Часто мовлення несинхронне зі звуком на відео, а голос може звучати штучно через неприродні паузи та відсутність емоцій. Такі дипфейки зустрічаються і зараз, але поступово можливості ШІ покращуються, тож надалі лише візуально буде складно визначити дипфейк. Саме тому важливо перевірити інформацію в декількох джерелах.

5.  Не попастися на клікбейт

Обов’язково читайте весь матеріал перед тим, як поширити новину. Кричущі заголовки, які використовують, аби привернути увагу аудиторії, часто не відповідають змісту. Тож експерти радять перечитати матеріал, проаналізувати та переконатися, що історія правдива, зокрема містить цитати експертів і героїв, свідчення людей, офіційну статистику або дані опитування. Степанюк  розповідає, чому навіть при справжній новині клікбейт шкодить і аудиторії, і самим медіа:

«Клікбейт вводить в оману й одразу викликає емоції. Через це читач перестає мислити критично та сприймає інформацію упереджено. Це небезпечно з кількох причин. По-перше, знижується довіра до медіа — люди шукають інші джерела, іноді навіть російські. По-друге, клікбейт викликає паніку, злість або розпач, що впливає на суспільні настрої. І особливо шкідливий він у темах про війну — емоції можуть завадити ухвалювати розумні рішення, а це впливає на життя людей».

6. Перевірити, чи новина — не жарт

Сатиричні сайти, телеграм-канали та пабліки у соціальних мережах розповсюджують вірусні історії заради розваги та залучення аудиторії. Читачі сприймають інформацію буквально та розповсюджують далі ці фейкові новини. Тож експерти рекомендують читати опис під відео чи фото, адже там зазвичай вказують, що інформація — жарт, або ж дотримуватись правил інформаційної гігієни та перед поширенням перевірити достовірність наведених фактів.

«Гумористи поширюють історії для сміху, а пропагандисти — для впливу на поведінку. Майже обов’язково десь у коментарях людині, яка поширила новину з гумористичного ресурсу як справжню, вкажуть, що це гумор. І такі фейки досить легко спростовувати вказуванням, оскільки джерелом є гумористичний ресурс», — додає Олексій Півторак.

• Читайте також: Медіатравма, освітні втрати, ШІ. Чому медіаграмотність має бути базовою навичкою

Чому це важливо

Медіаграмотність — спосіб не бути поширювачем маніпуляцій чи фейків у світі, де інформація формує життя людини, звертає увагу соціологиня Марта Наумова.

«Нам час переусвідомити статус медіа у нашому житті. Вони вже не просто впливають, як було десь років 100 тому, вони стали середовищем нашого буття. Все, що ми знаємо про світ, ми знаємо завдяки медіа: як і що ми сприймаємо, як оцінюємо реальність, як діємо — усі ці знання, зразки практик, цінності ми набули завдяки медіа, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Тож єдина порада, яку я даю і собі, — більше свідомого споживання контенту».