16—18 грудня відбувся триденний тренінг для локальних журналістів «Вартові правди», організований ГО «Детектор медіа». Щоби посилити викладання медіаграмотності в школах прифронтових регіонів України, були обрані по три журналісти з кожного регіону, які працюють у якісних медіа в Сумській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській і Миколаївській областях.

Протягом січня медійники розповідали школярам, як захищатися від фейків, дезінформації та розпізнавати контент, згенерований ШІ. Проєкт було реалізовано за підтримки ПРООН і фінансування уряду Японії.

«Детектор медіа» поговорив з учасниками проєкту про їхні враження від спілкування з дітьми. У цьому матеріалі публікуємо першу частину опитування, до якої ввійшли відгуки учасників з Одеси Марії Шевчук, Віталіни Пухир та Андрія Сокова, а також із Сум — Катерини Гладенко й Олександри Аксененко.

У рамках проєкту учасники провели лекції для учнів 7—11 класів. Зокрема, Олександрі Аксененко вдалося охопити 10 й 11-ті класи в кількох школах у Сумах і в невеликому містечку Лебедин, що поблизу обласного центру. «Це просто неймовірний досвід. Я обожнюю взаємодіяти в темі медіаграмотності саме з молоддю, бо в них уже є щонайменше інтуїтивне, а часто й академічне розуміння теми, вони активні користувачі соцмереж і продукують власний контент. Плюс вони більшою мірою зацікавлені темою, дають миттєвий фідбек і схильні до рефлексії. Усвідомлювати це — дуже надихає», — каже Олександра.  

Для Катерини Гладенко заняття з 7—8 класами в Сумах стали таким собі випробуванням і водночас натхненням. За її словами, це вік, коли діти активно користуються соцмережами, довіряють блогерам більше, ніж новинам, і часто не замислюються, як працює інформаційний простір. «Було цікаво спостерігати, як вони реагують на нові факти про маніпуляції та фейки — хтось із подивом, хтось із легкою недовірою ("Та ну, я б це точно розпізнав!"), а хтось одразу згадував випадки з власного життя», — поділилася Катерина.

Катерина Гладенко

Одесити Марія Шевчук та Андрій Соков мають педагогічну освіту, тож у рамках проєкту «Вартові правди» просто застосували свої давно здобуті навички. Зокрема, Марія розповіла, що проводила лекції для 8—10 класів, а кількість дітей, які їх відвідали, становить приблизно 150 учнів: «Десь був окремий клас, десь два класи були разом, один раз я виступала перед аудиторією в актовій залі. Досвід виступів перед школярами для мене не новий, адже я колись навчалась у педагогічному університеті, мала відповідну практику. Але цікаво було згадати таким чином своє студентське минуле».

Андрій Соков зазначив, що навмисно обрав не одну з міських шкіл Одеси, а сільський ліцей за 140 кілометрів від обласного центру: «Мені здалося, що в дітлахів із глибинки менше доступу до цікавих проєктів. Провів лекції у двох 9-х і двох 10-х класах Троїцького ліцею Любашівської громади. Враження незабутні. Хоча за освітою я педагог, проте, окрім університетської практики, у школі не викладав. А тут — через 15 років таке повернення!».

Марія Шевчук

Позитивно відгукується про співпрацю з одеським ліцеєм «Маріїнський» Віталіна Пухир, яка провела лекції учням 10-х класів. «Враження однозначно найпозитивніші. Починаючи від сприяння з боку освітян (керівниці міського департаменту освіти, директорки ліцею та вчителів), які, почувши, якою буде тема лекцій, одразу відповідали, що це важливо на сьогодні і, звісно, вони тільки "за". Також порадувала реакція дітей — вони не лише уважно слухали, а й багато з них проявляли активність під час занять, відповідали на питання, ставили свої. Багато хто підходив після уроків і дякував», — розповіла Віталіна.

За словами учасників проєкту, діти переважно були активними на лекціях, але для утримання їхньої уваги не обійшлося без застосування інтерактиву. Допомогли в цьому як особисті напрацювання журналістів, так і матеріали, отримані під час тренінгу від «Детектора медіа».

За словами Олександри Аксененко, практичні вправи викликали в дітей більше інтересу, особливо, якщо був локальний контекст: «Я додала до всіх презентацій приклади фейків про Сумщину й різних місцевих маніпуляцій. А улюблене — ШІ-картинки з фейсбуку. Можливо, вони не були корисними в класичному розумінні, бо в молоді на такі речі вже "надивленість", але посміялися».

Олександра Аксененко

Доповнила презентацію «Детектора медіа» власними матеріалами і Віталіна Пухир. Зокрема, вона сама придумала фейки на теми, близькі підліткам, а також додала приклади фейків, які поширювали росіяни про Одесу та регіон. На її думку, це допомогло дітям краще зрозуміти механізми маніпуляції та навчитися розпізнавати неправдиву інформацію.

Марія Шевчук теж каже, що діти реагували позитивно: «Вони ставили питання, ділилися своїм досвідом. Єдине, що в якісь моменти було складно розштурхати дітей і десь налаштуватися з ними на діалог. Однак за хвилин 10—15 вони вже були не пасивними слухачами, а активними учасниками дискусії».

Під час лекцій Катерини Гладенко діти легко наводили приклади з тіктоку, де вони стикалися з маніпуляціями або відвертими фейками. Особливо, за її словами, їм подобалося розпізнавати підроблені новини чи вгадувати, яку картинку згенерував ШІ. Найбільш захопливими для лекторки були моменти, коли хтось із дітей раптом казав: «Це точно треба розказати подрузі, бо вона робила так, як не можна». Катерина також познайомила дітей із різними методами перевірки інформації, зокрема зворотним пошуком зображень, аналізом джерел, виявленням маніпулятивних заголовків і розповіла, як розпізнавати фішингові листи.

Катерина Гладенко зі школярами

А от Андрію Сокову довелося відмовитися від деякого інтерактиву, адже інтернет у сільській місцевості все ще не завжди доступний, і смартфони були не в усіх школярів. Проте, за його словами, діти були дуже кмітливими, зацікавленими і почасти доповнювали вчителя прикладами з власного досвіду.

Після спілкування зі школярами учасники проєкту дійшли висновку, що найбільшими інформаційними загрозами для дітей є фейки, зокрема згенеровані штучним інтелектом, які поширюються в соцмережах.

На думку Олександри Аксененко, підлітки — не активні користувачі класичних медіа, вони не до кінця розуміють, що це таке, і називають медіа весь інстаграм чи телеграм. Вони читають соцмережі й дуже точково беруть із них інформацію, ідентифікують публікації блогерів та окремих людей як новини. Відповідно, більшість отриманих даних не є перевіреними, вони можуть бути неправдивими чи просто неякісними. Натомість класичні медіа для них здаються обтяжливими, надто серйозними, бо не мають емоційної наближеності, інтересу до тем, які цікавлять підлітків, ба більше — мають низьку довіру. 

«Діти швидко цифровізуються, вони опановують техніку з дуже раннього віку, і цей процес безупинний: онлайн-школи, онлайн-секції, онлайн-репетитори, онлайн-дозвілля, фільми онлайн, музика, книги, друзі, підписники, групи за інтересами — проконтролювати весь контент, який вони споживають, неможливо, тож треба навчити їх фільтрувати. Раніше дітям казали: “Не говори з незнайомцями на вулиці”; тепер треба додавати: “І в інстаграмі”. Раніше коло спілкування обмежувалося садочком, школою, мікрорайоном — тепер у дитини в руках є умовно цілий світ людей та інформації. Завдання дорослого — мінімізувати ризики цього світу й навчити відсіювати шкідливе або просто некорисне», — каже Олександра. 

Олександра Аксененко під час онлайн-лекції

Основними ризиками для дітей в інформаційному просторі Катерина Гладенко вважає фейки в соцмережах, конспірологічні теорії та кібербулінг: «Вони довіряють популярним блогерам і не завжди перевіряють те, що їм показують. Також діти часто стають жертвами інформаційних маніпуляцій у вигляді чуток або вірусних повідомлень у месенджерах. Нині інтернет для дітей — це частина реальності, і якщо вони не вміють відрізняти правду від маніпуляцій, їх дуже легко використати. Розвиток критичного мислення допомагає не лише в медіапросторі, а й у повсякденному житті — аналізувати, ставити питання, не приймати все на віру».

Про фейки в соцмережах каже і Віталіна Пухир. За її спостереженнями, діти часто довіряють відео або дописам, які набрали багато переглядів, і не перевіряють джерела. «Окрема проблема — цифрова безпека. Багато хто не замислюється про ризики публікації особистої інформації, використання простих паролів або небезпеку фішингових сайтів. Тому розвиток медіаграмотності та цифрової безпеки з раннього віку вкрай необхідний, адже діти проводять у мережі багато часу, і навіть незначна необачність може мати серйозні наслідки. А якщо навички критичного мислення та інформаційної безпеки формуються змалку, вони стають звичною частиною поведінки», — зазначає журналістка.

Віталіна Пухир в одеському ліцеї

Окрім фейків, найчастіше школярі стикаються з крадіжками персональних даних, каже Марія Шевчук. На її думку, навчання медіаграмотності дає дітям змогу протистояти інформаційним загрозам, проте не варто сподіватися, що всі одразу стануть дбати про інформаційну гігієну. Однак щобільше такі знання поширюватимуться, то ймовірніше, що в критичний момент хтось не перепостить фейк і проігнорує перехід за сумнівним посиланням.

На лекціях «Вартових правди» були не тільки школярі, а і їхні вчителі. Віталіна Пухир каже, що педагоги, з якими вона познайомилася під час проєкту, загалом добре розуміють, що таке фейки, дезінформація та цифрова безпека, підтримують такі ініціативи й зацікавлені в темі. Водночас для них було б корисно теж проводити відповідні тренінги, щоб вони отримали більше практичних навичок і могли самі інтегрувати ці знання в навчальний процес.

Андрій Соков

«Вважаю, що інформаційній гігієні школярів треба приділяти більше уваги, особливо у воєнні часи, — каже Андрій Соков. — Сподіваюся, це питання розв'язуватиметься на національному рівні. Але й учителі, що були присутні на заняттях, також виявляли зацікавленість у курсі. Тож упевнений, для шкільних педагогів можна було б розробити окремий курс із медіаграмотності.

Максимально вдячний "Детектору медіа" за надану можливість стати амбасадором боротьби з дезінформацією і готовий і надалі нести медіаосвіту в учнівські лави!».

Проєкт реалізовано за підтримки ПРООН та фінансування уряду Японії. Думки, висловлені в матеріалі, не обовʼязково відображають позицію ПРООН чи інших агенцій ООН і міжнародних партнерів.