«Науковиці»: Ті, що досліджують мозок і знають усе про китів

«Науковиці»: Ті, що досліджують мозок і знають усе про китів

09:15,
14 Листопада 2021
2281

«Науковиці»: Ті, що досліджують мозок і знають усе про китів

09:15,
14 Листопада 2021
2281
«Науковиці»: Ті, що досліджують мозок і знають усе про китів
«Науковиці»: Ті, що досліджують мозок і знають усе про китів
Громадська організація INSIENCE популяризує українську науку та робить жінок-науковиць та їхній досвід видимим.

Нейробіологиня Віра Єфремова, яка вирощує мозкові органоїди в чашках Петрі; зоологиня Марина Шквиря, яка вивчає великих хижаків; математикиня Катерина Терлецька, яка досліджує внутрішні хвилі океану, яких людина не бачить; морська біологиня Оксана Савенко, яка вивчає китів, дельфінів і тюленів. Усі вони — героїні чотирисерійного документального серіалу «Науковиці» від громадської організації INSIENCE. За словами творчинь проєкту, «Науковиці» — це короткий road-movie світом науки від Києва до Антарктиди. А ще це історії про жінок, які попри гендерні стереотипи, упередження та дискримінацію знайшли себе в науці, яка й досі подекуди вважаються нежіночою справою. Про ідею проєкту, його основну мету та особливості MediaSapiens говорить із Анною Орєховою — співзасновницею INSIENCE.

 Анно, за останні кілька років в Україні час від часу з’являються проєкти, мета яких — розповісти про досягнення українок у різних сферах. Зокрема й у науці. Наприклад, серія книжок та подкастів «Це зробила вона». Ви також розповідаєте про жіночі досягнення й досвід. Чим проєкт «Науковиці» відрізняється від інших, у чому його унікальність?

— Унікальність у тому, що ми розповідаємо саме історії жінок зі сфери природничих наук. Та й загалом ми прагнули цим проєктом популяризувати науку, про яку в Україні мало говорять. Якщо ви запитаєте школярів, яких українських науковців вони знають, навряд почуєте багато прізвищ. А якщо ж запитаєте, кого з українських науковиць вони знають, навряд узагалі почуєте бодай одне. Саме це ми хочемо змінити. Хочемо, щоб дівчата у школах бачили приклад успішних науковиць, чиї дослідження допомагають зробити світ кращим. Ми хотіли зробити саме документальні відео про жінок із природничих сфер, і такого ніхто до нас іще не робив. Ми хотіли показати нашій цільовій аудиторії — молодим дівчатам — різні рольові моделі, тому розповідаємо про науковиць із дуже несхожим досвідом: про Катерину Терлецьку, яка має чоловіка й дітей і знаходить час успішно займатися наукою; про молоду науковицю Віру Єфремову, яка в 30 років захистила докторську. Історії цих жінок справді надихають, і нам було сумно, що про них поки що мало хто знає. Наша команда працює з науковицями давно, і ось нарешті ми знайшли спосіб та гроші, щоби розповісти про них світу.

 Чому обрали науковиць, які представлять саме природничі науки? Адже історикині, філологині чи представниці інших гуманітарних сфер також не досить видимі.

— Ми обрали саме цей напрям — природничі науки, тому що наша організація працює саме в цій сфері. Все, що ми робимо, крутиться навколо основних тем: людина, космос і довкілля. Чому ми обрали саме цих героїнь? Це був один із найскладніших моментів, тому що хотілося зняти історії одразу всіх науковиць, яких ми знаємо. Але треба було обрати чотирьох, тому в нас був лонгліст — список тих, кого ми знаємо, з ким ми працювали до цього. Людей, які займаються наукою, не так легко зняти. Тож ми розуміли, що нам потрібні люди, з якими ми вже працювали, щоби ми були певні, що людина витримає це, не «злетить» на другий день. Нам треба було, щоб науковиці вже мали медійний досвід або були готові його здобути. Маючи лонгліст, ми сіли з командою і режисеркою проєкту й відібрали для старту чотирьох жінок із різним бекґраундом. Ми зважали ще й на близькість теми до нашої аудиторії. Дослідження мозку, боротьба із хворобою — це турбує багатьох, екологія — також; математика — це складно, але це те, що пояснює майже все на світі; а Антарктида — взагалі ніби здійснена мрія.

 Посил, що жінкам в українській науці складніше досягнути висот через упередження й стереотипи, зчитується майже в кожному випуску «Науковиць». Чи не доводилося вам спеціально розшукувати науковиць, які стикалися з гендерною дискримінацією?

 Насправді ні. Ми не шукали спеціально щемливі історії науковиць, яких дискримінували за гендерною ознакою. Перш за все, ми розповідали про саму науковицю, сферу її роботи, проєкт, над яким вона працює, а вже потім розпитували її, чи стикалася вона з гендерними упередженнями. Тому й не у всіх чотирьох відео є цей меседж. Наприклад, математикиня Катя Терлецька казала, що не стикалася з дискримінацією за гендерною ознакою, адже в часи її навчання в університеті викладачі зважали не на стать, а на розум і вміння розв’язувати задачі.

 Чи не хотілося розкрити саме цей, гендерний аспект історії глибше? Розповісти, чи приймали вибір науковиць їхні рідні абощо?

 Ми намагалися дотримуватися балансу й розкрити героїнь з різних сторін — розказати і про їх наукову роботу, і про гендерні стереотипи, й навіть трішки про особисте життя. Формат десятихвилинного відео має на меті радше відхилити завісу й познайомити з героїнями, розказати про основні етапи їхнього становлення. Щоб розкривати глибше кожен аспект, нам потрібно було би зняти чотири повнометражні фільми. В цілому, те, з чим вони стикалися, — стандартні стереотипи. Наприклад, у Віри Єфремової була вчителька, яка вважала, що їй треба вишивати, а не займатися біологією. Майже кожна в житті з чимось таким стикається. Тому важливо просто гнути свою лінію й робити те, що ти хочеш, і Віра на цьому наголошувала. Казала, що не варто зважати на думку інших, адже завжди будуть люди, які казатимуть: «Це не дівчаче, не займайся цим».

Ми не хотіли, щоби, дивлячись наші відео, глядачі й глядачки відчували сильний перекіс, щоб було враження, що наші історії створені для того, щоби підняти лише гендерну проблематику. Але все ж це правда, що жінкам у науці важче здобути високу посаду, ніж чоловікам.

 У кожному відео в кадрі з’являться дівчина Маша, яка, власне, й спілкується з науковицями, проявляє інтерес до їхніх розробок та досліджень. Чи мала вона якийсь стосунок до ідеї проєкту, чи просто взяла участь як запрошена ведуча? Й чому вирішили, що ведучою має стати саме юнка?

 Оскільки цільова аудиторія проєкту — дівчата-підлітки й молоді жінки, які хочуть робити кар’єру в науці, ми хотіли, щоби в кадрі була молода дівчина, яка цікавиться наукою й у наших героїнях може знайти для себе потрібну рольову модель. Ми організували кастинг. Казали, що шукаємо дівчинку, яка закохана в науку та вільно почувається в кадрі. Дівчата присилали нам відео, ми їх подивилися, відібрали кількох та зустрілися з ними. Маша нам дуже сподобалася. Вона прямолінійна, легко відповідала на наші питання. На кастингу ми показували учасницям героїнь нашого циклу й одразу запитували, що б вони хотіли в них запитати. Маша найкраще й найшвидше з цим упоралася.

 Як довго тривали зйомки, написання сценарію, монтаж? Скільки минуло часу від моменту появи ідеї до виходу проєкту в світ?

 Ми задумали цей проєкт два роки тому: придумали концепт, розписали його й почали шукати фінансування. Ми розуміли, що знімальний процес якісного продукту обійдеться досить дорого. Двічі подавалися на грант від Українського культурного фонду, але отримали фінансування не з першого разу. Цього року ми отримали гроші й почали підготовку до зйомок. Ми запланували дві зміни зйомок на історію кожної науковиці: із шостої ранку й до заходу сонця. У процесі роботи знімальна команда загорілася ідеєю. Ми хотіли зробити проєкт якомога кращим і зрозуміли, що для цього нам потрібні додаткові гроші. Тому шукали дофінансування, й для того, щоби втілити проєкт якомога краще, заручилися підтримкою бізнесу.

 Як проходили зйомки проєкту? Чи не було проблем із доступом до лабораторій, наприклад?

 У лабораторії ми планували знімати лише історію Віри Єфремової. Але через те, що Віра тоді працювала в Німеччині й мала відлітати в Берклі, нам довелося оперативно шукати місце для зйомок в Україні. Науковець, популяризатор науки Саша Коляда дозволив нам знімати в його лабораторії «Діаген», тому залишалося знайти мікроскоп для зйомок. Це було складно, адже мікроскоп — недешева річ, яку науковці та лабораторії не віддають стороннім. Ми обдзвонили дуже багато клінік, запитували у знайомих, де можна було би знайти мікроскоп. Зрештою, позичили його в університеті Шевченка, на біологічному факультеті. Виявилося, що виш якраз закупив нове обладнання для студентів.

 А як проходили зйомки на станції «Академік Вернадський»?

 В Антарктиду, на жаль, ми не літали. Коли планували проєкт, я дуже хотіла, щоби ми зняли історію Оксани Савенко, але зйомка була під питанням, тому що її не було в Україні фізично, й було зрозуміло, що знімальна група не зможе поїхати на станцію «Академік Вернадський». Спершу ми думали, що доведеться відкласти зйомки цієї історії, але потім зрозуміли, що це класний досвід — знімати сюжет одразу на двох континентах. Тому вирішили так: оператори знімали Машу в Києві, а науковицю знімали її колеги безпосередньо на станції. І ми безмежно вдячні учасникам експедиції, що вони відгукнулися й допомогли створити відео. В Оксани дуже хороша камера, на яку вона фотографує китів та морських котиків, робить репортажі. Саме через її об’єктив глядачі й глядачки побачили антарктичні пейзажі, пінгвінів та інших тварин. Цей сюжет незвичайний за форматом. За задумом режисерки Юлі Кочетової, між Машею та Оксаною відбувалося відеолистування. Маша ставила їй питання на березі Київського моря та у стінах Природничого музею, а Оксана на станції записувала відповіді.

 

Дзвінки на станцію «Академік Вернадський» завжди були чимось незвичним. По-перше, в Антарктиді поганий зв’язок, якість його безпосередньо залежить від погодних умов. Тобто якщо там шторм, зв’язку просто немає. По-друге, хто ще по телефону розповідатиме вам історії про життя китів? Під час одного з дзвінків Оксана каже: «У нас тут скоро в тюленів будуть дитинчата», а під час іншого розповідає, як стрибає на лижі і їде до пінгвінів. Ми щоразу слухали її розповіді із захватом.

 Чи могли б ви сформулювати основну мету проєкту? У глобальному сенсі.

 Головне завдання — показати українських науковиць як рольових моделей для дівчат. Якщо вони бачитимуть, як жінки досягають успіху у вивчені мозку та математиці, працюють із дикими хижаками або досліджують китів на льодовому континенті, — розумітимуть, що вони теж так можуть. Тобто це надважливо — в той момент, коли ти обиратимеш власну професію, бачити успішних жінок, які люблять свою роботу й роблять щось, що змінює світ. Друге завдання — зробити науковиць видимими для суспільства. Ми працюємо над тим, щоби ці відео показували у школах по всій Україні. Також ми хочемо, щоби їх показували в українських недільних школах і культурних центрах по всьому світу. Ми хочемо, щоб історії наших героїнь люди переказували одне одному й казали: от такі неймовірні в Україні науковиці.

 Яку історію, на вашу думку, вдалося розповісти якнайкраще? Або ж яка з них найбільше подобається вам та вашим глядачкам і глядачам?

 Всі героїні дуже різні, й кожна говорить про щось своє. У мене немає улюбленої серії, але оскільки Вірина історія була найпершою, вона проживалася найбільш чуттєво. Ми з Вірою не бачилися наживо до зйомок і до останнього не знали, чи приїде вона зрештою в Україну. Потім вона подзвонила, сказала, що буде в Києві лише два дні. У неї затримався рейс, вона прилетіла на ранок і буквально з Борисполя їхала на зйомки. Попри це вона круто відпрацювала, на повну виклалася. Але кожна наступна зйомка також була новим глибоким світом, який досліджувала наша команда. Мені здається, що кожна дівчина знайде серед наших відео саме «свою» історію. Для тих, кому подобається розв’язувати складні математичні задачі, або ж навпаки, хто хоче зрозуміти математику, найцікавішим буде відео з Катериною Терлецькою. Тим, кого турбує зоозахист, відгукнеться відео зі співзасновницею ведмежого притулку «Біла скеля» та головною зоологинею Київського зоопарку Мариною Шквирею.

 Чи відкриті науковиці до спілкування? Чи готові вони відповідати на запитання ваших глядачок, якщо такі будуть? Або ж якщо дівчина хоче здобути такий самий фах, чи може вона звернутися за порадою до ваших героїнь?

 Так. Науковиці дуже відкриті, і якщо в когось є питання щодо їхньої роботи, які не розкриті у відео, їм можна писати. Крім того, в нас на сайті можна клікнути на фото науковиць і одразу перейти на їхні профілі. Вони всі пишуть про науку, популяризують її, читати їх  неймовірно цікаво. На кастингу, коли ми обирали ведучу, була дівчинка, яка хотіла би займатися нейробіологією. Я запитала дозволу у Віри, чи можна, щоби вона сконтактувала з нею, й одразу поділилася з нею контактами.

 Буває, що авторкам та авторам проєктів про жінок закидають, мовляв, чому ви не розповідаєте про чоловіків? Чи ви з таким стикалися?

 Найбільше негативу було щодо фемінітивів. Це чомусь виявилися якоюсь дуже особисто образливою історією для деяких людей. І навіть під постами героїнь писали, мовляв, нащо говорити «науковиці», якщо є прекрасне слово «вчені». Досі чомусь є люди, для яких статистика не є аргументом, і вони вважають, що ніхто нікого не дискримінує. Тому й не розуміють, чому потрібно робити проєкти про жінок і вживати фемінітиви. Варто поглянути на частку експерток, цитованих у медіа згідно з моніторингом, щоб це зрозуміти. Поки ми це не вирівняємо, поки жінки не будуть представленні на рівні з чоловіками, треба знімати проєкти про жінок. 

 Чи буде другий сезон проєкту?

 Ми плануємо робити другий сезон, зніматимемо відео і про науковиць з інших сфер. У нас є попередній список науковиць, про яких ми хочемо розповісти. Ми знову шукаємо фінансування, ведемо перемовини із представниками бізнесу, фондами. Є компанії, готові підтримувати нас. Я думаю, що зйомки будуть уже наступного року, а щодо формату ми вирішуватимемо вже тоді, коли матимемо гроші. Зараз для нас важливо, щоби якомога більше людей побачили «Науковиць». Важливо, щоб медіа розповідали історії наших героїнь та інших українських вчених.

Фото надані Анною Орєховою

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду