В умовах великої війни команда видання про кіно, серіали та попкультуру Vertigo.com.ua переформатувала свою роботу і змістила акцент із текстових матеріалів на подкасти. Засновник Vertigo Юрій Поворозник каже, що подкасти для нього — спосіб відволіктися від війни самому й допомогти зробити це іншим. Зараз медіа веде вісім різних подкастів, шість із яких постійно оновлюються. Серед них — цілком новий продукт, який розповідає слухачам та слухачкам про світ Толкіна. «Детектор медіа» поспілкувався з Юрієм Поворозником про аудіоконтент, який замінює тексти; про подкасти, як своєрідну рефлексію на воєнні події; наскільки важко просувати аудіоконтент в Україні; про плани Vertigo на майбутнє та особливості подкасту «Радіо Палантир».

— Юрію, зараз Vertigo випускає чимало подкастів на різні теми, й дедалі менше текстів. Очевидно, що ви робите ставку саме на аудіоконтент. Навіть писали, що «кожен переживає війну по-своєму, а Vertigo запускає нові подкасти». Як так вийшло й чому перейшли до такої моделі?

— Я не можу сказати, що це рішення було послідовним. Ми менше публікували тексти, бо було все менше часу на Vertigo, все менше можливості писати. На початку листопада минулого року ми почали записувати подкасти: «Щотижневик», «Обережно, спойлери». Упродовж грудня випускали подкаст «Поттеролови».

Ми не мали в планах розширюватися й робити більше подкастів. Тим більше, коли почалася війна, не до подкастів було. Але одного разу у твітері хтось написав, що чекає дня, коли ранкове повідомлення в четвер буде не про тривогу, а про новий подкаст від Vertigo. Це так зігріло серце. Тоді подумалося: щойно війна закінчиться, ми точно повернемося до створення подкастів. Пізніше всі ми зрозуміли, що війна з нами надовго, й вирішили зібратися й записати спецвипуски воєнного часу. Ми побачили, що можемо записувати епізоди зараз, був фідбек від людей: вони дякували, казали, що слухали випуски на блокпостах. Відчувалося, що це комусь потрібно, що це не просто контент задля розваги. Ми не очікували, що все так розростеться й подкастів ставатиме все більше.

Творення подкастів допомагає мені відволіктися від страшних новин. В кінці кожного епізоду я прошу людей підтримувати армію. Для мене подкасти — це нагадування про війну. Для мене вони існують якраз тому, що зараз війна, і в такий спосіб ми намагаємося допомогти і собі, й іншим. Зокрема, даємо можливість на пів години відволіктися від війни.

У червні ми запустили один подкаст, у липні ще три. Загалом маємо вісім подкастів, із яких шість наповнюються регулярно. Можливо, про щось ще і зробимо з плином часу. Є ідеї, які хочеться втілити вже в повоєнний час. Зараз головне — не кинути на півдорозі ті подкасти, які є.

— Як на мене, робити подкасти складніше, ніж тексти, із двох причин: по-перше, на них іде більше часу й ресурсу; по-друге, просувати текст також простіше, ніж подкаст. Наскільки доцільно витрачати на контент стільки зусиль? І чи дає це бажаний результат?

— Якби зараз була не війна, то, можливо, я думав би про рентабельність. Але зараз це таке собі хобі, якому я приділяю увагу, бо маю час. Звісно, ми намагаємося виходити за межі хобі, бо інакше подкасти з’являлися б нерегулярно. Поки що ми не ставимо собі за мету заробляти на них. Хоча не можна сказати, що ми на них зовсім не заробляємо, адже свій патреон ми розвиваємо якраз за рахунок подкастів. Зараз всі гроші з патреона відправляються на армію.

Нам здавалося, що з текстами працювати простіше, але виявилося, що ні. Тому що той самий «Щотижневик» ми готуємо кілька годин: збираємо новини, годину їх обговорюємо, а потім монтуємо випуск. Написання новинного дайджесту займає стільки ж часу, але під час його підготовки немає діалогу. Тобто тобі потрібно знайти кут зору, під яким ти дивишся на контент, аналізувати його. Під час запису подкасту можна почуватись вільніше.

— Ви називаєте свої подкасти реакцією на війну. Попри це, всі вони не стосуються війни безпосередньо. Чи не плануєте ви записати подкаст, наприклад, про воєнне кіно?

— Напевно, якби нам запропонували зробити такий проєкт у колаборації з кимось, я би погодився. Самостійно ж робити контент про війну я не готовий. Я не вважаю, що ми вже можемо рефлексувати щодо ситуації навколо нас, тому що війна триває. В одному зі «Щотижневиків» ми говорили про фільм «День, коли я зустрів Спайдермена» про події в Бучі. Ми говорили, що дуже дивно зараз анонсувати такі проєкти, коли війна ще не закінчилась. І коли не те що немає часу рефлексувати, а коли все ще бомблять наші міста.

Як на мене, важливо й те, що ми своїми подкастами допомагаємо відволіктися. Я пам’ятаю перші тижні війни. Тоді не хотілося нічого ні читати, ні дивитися, ні слухати. Я постійно перебував у потоці новин, аналізував події, які відбувалися навколо мене. Це дуже втомлювало, але тоді навіть не хотілося відволікатися. В якийсь момент стало зрозуміло, що так не можна постійно жити, адже це випалює, знищує, ти стаєш неефективним. Тому наші подкасти — це спроба відволіктися, перемкнутись на іншу тему, щоби потім із новими силами взятися за допомогу військовим, за волонтерство тощо.

— До текстового формату плануєте повертатися?

— Поки є тільки бажання, а часу не вистачає. Але я робив текстові рекапи і на «Дивні дива», і на «Обі-Ван Кенобі». Текстові рекапи точно будуть і на «Дім дракона», і на «Пісочного чоловіка». Тому формально можна сказати, що до текстів ми точно повернемося. Тим більше, що рекапи — це наша тема. Щодо рецензій, то люди, які їх писали, не мають часу на це. Vertigo для більшості з нас — додатковий проєкт.

— Наскільки ваші подкасти самобутні? Чи берете за основу приклади західних подкастів? Чи маєте референси?

— Складно зараз зробити щось, чого б іще не було на західному подкаст-ринку. Він великий, та й ми говоримо про досить загальні речі на кшталт новин кіно. Коли ми пробували записувати перші подкасти, в Україні їх було мало. Не можна сказати, що ми послухали якийсь подкаст і сказали, що «о, хочемо такий самий». Радше просто бачили багато подкастів, які є у великих медіа, і подумали, чому б нам не зробити власний. Зробили його, він непогано зайшов. Відштовхуємось ми зазвичай не від форматів, про які чули, а від бажання поговорити про щось конкретне. Наприклад, із бажання поговорити про стендап народився «Відкритий мікрофон».

Можна сказати, що ідея посерійних рекапів прийшла від рінгерівського подкасту чи подкастів НВО, які робили постшоу. Але ми не прямо запозичили ідею.

— Як із поширенням подкастів: чи складно їх просувати?

— Із цим є величезна проблема. Ми відмовилися від поширення у фейсбуку й перейшли на аудиторію патреона. Спершу наші подкасти можуть послухати саме патрони, а потім випуски з’являються на публічних майданчиках, — у телеграмі і твітері. Із подкастами досить складно, бо якщо у фейсбуку чи інстаграмі можна проплатити промо й текст чи новину побачать більше людей, то аудіо просто вантажиться на Apple Podcasts і невідомо, що з ним буде далі. Але все ж Apple Podcasts — найкомфортніша платформа для подкастів із тих, що доступні в Україні. Apple Podcasts дає змогу робити особисті канали. Наприклад, у нас є канал Vertigo, де є всі наші шоу. На Google Podcasts цього не можна зробити, на Spotify теж.

В Україні взагалі є проблема із прослуховуванням подкастів на спеціальних платформах. Якщо порівнювати з західним ринком, то там подкасти слухають саме на спеціальних майданчиках, а не, наприклад, на ютубі. У нас чомусь навпаки. Багато людей слухають аудіоконтент саме на ютубі. Я створив ютуб-канал саме для цього. Але, сподіваюся, ситуація буде змінюватися.

— Нещодавно ви анонсували вихід нового подкасту «Радіо Палантир» разом зі співтворцем каналу «Твоя підпільна гуманітарка» Остапом Українцем. Із назви зрозуміло, що в подкасті йтиметься про особливості світу Толкіна. Чому вирішили записувати цей подкаст саме разом із Остапом та чи пов’язаний його вихід із запланованою на друге вересня прем’єрою серіалу за «Володарем перснів»?

— Так. Все, що я роблю в медіа, зазвичай із чимось пов’язане. Для кожної ідеї мені потрібен поштовх, щоби її реалізувати. Так було з «Поттероловами», які почали виходити наприкінці листопада, тому що багато хто дивиться «Гаррі Поттера» в грудні, а першого січня вийшов реюніон. Як тільки ми випустили «Поттероловів», нас питали, чи будемо ми робити подкаст про «Володаря перснів». Я відповідав, що ні, хочу, щоби це зробив хтось інший. Завжди кажу, що роблю подкасти, щоби хтось на це подивився, сказав «я можу зробити краще» — і зробив це.

Напевно, якби Остап не погодився, ми би все одно записали подкаст. Але я фанат «Гуманітарки», Остап писав нам матеріали, знається на світі Толкіна, і я подумав, що можна залучити його.

Три подкасти, які вже готові, присвячені «Володарю перснів», наступний — «Сильмариліону». Потім буде епізод, присвячений великим історіям, які є частиною «Сильмариліону», але які Толкін розглядав як варіант окремих романів: «Падіння Гондоліну», «Діти Гуріна» і «Берен і Лутієн». Також окремий випуск буде про «Гобіта». Якщо буде можливість, ми з Остапом запишемо й посерійні обговорення серіалу.

— Кого ви бачите цільовою аудиторією цього подкасту — людей, які вже знайомі зі світом Толкіна, чи людей, які ще не читали книжок і не дивилися фільмів за його творами? Чи може подкаст зацікавити таких людей світом Толкіна? Чи вони, слухаючи випуски, нічого там не зрозуміють?

— Це подкасти для людей, які вже знайомі зі світом — книжками або фільмами. Якщо люди не знайомі з «Володарем перснів», то слухати буде складно, бо в перших трьох випусках ми говоримо про різницю між фільмами та книжками. У випуску про «Сильмариліон» Остап занурюється в деталі релігієзнавства і філософії світу Толкіна. Це контент для фанатів. Але загалом я втішений тим, якими виходять подкасти. Я б їх слухав. З тої точки зору, якщо вам було б цікаво трохи більше відкрити для себе Толкіна, нагадати деталі книжок, зрозуміти, чому вони були написані саме так, чому у фільмах були саме такі сценарні рішення. Подкаст допомагає розібратись із контекстом, зрозуміти його.

— Чи буде тоді подкаст для ширшої аудиторії? Чи, на вашу думку, це не доцільно для слухачів і слухачок Vertigo?

— На базовий рівень я не рівняюся: це нецікаво. Ми починали як медіа, яке розповідає факти про фільми, і продовжуємо це робити. Розповідаємо, в якому напрямку варто покопати, щоби дізнатися більше. У випадку з «Володарем перснів» мені здається, що якщо ти хочеш витратити мінімум часу, щоби зрозуміти його, то дивишся кіно, а якщо більше, — читаєш книжки. А подкасти — це додаткове. Спрощувати «Володаря перснів» для аудиторії, яка його не читала і не дивилася, — це робота на кліки.

— У Vertigo був досвід записування відеокурсів. Зокрема з історії телебачення. Плануєте повертатися до такого формату?

— Я був радий записати такий курс, хоч і не дуже ним задоволений. Чи успішний він був — краще скаже команда Projector, разом із якою ми його робили. Але нагода поговорити про історію західного телебачення була святом для мене. Ця тема мені завжди була цікава, тим паче, що в Україні майже нічого про це не було. Якби хтось запропонував ще якийсь курс, із радістю б погодився. Про те, що мені цікаво, я можу говорити день і ніч. Наприклад, я ще не все сказав про стендап.

— Як плануєте життя Vertigo в умовах війни?

— Якщо ситуація буде така, як зараз, то головне — втримати темп. Невдові почнеться високий сезон, виходитимуть серіали. Слава українській армії за те, що ми можемо дивитися фільми в кінотеатрах, і в нас вони, на відміну від Росії, виходять. Питання тільки в тому, щоби був час і сили продовжувати.