Валерій Агєєв, «Право на поплаву»: Росіяни брешуть завжди. Навіть коли можуть сказати правду

Валерій Агєєв, «Право на поплаву»: Росіяни брешуть завжди. Навіть коли можуть сказати правду

10:08,
15 Серпня 2022
2883

Валерій Агєєв, «Право на поплаву»: Росіяни брешуть завжди. Навіть коли можуть сказати правду

10:08,
15 Серпня 2022
2883
Валерій Агєєв, «Право на поплаву»: Росіяни брешуть завжди. Навіть коли можуть сказати правду
Валерій Агєєв, «Право на поплаву»: Росіяни брешуть завжди. Навіть коли можуть сказати правду
Як подкаст «Право на поплаву» зі звичайних розмов у твітері між Олегом Новіковим, Валерієм Агєєвим і Тарасом Чмутом виріс у медіапродукт.

«Право на поплаву» — подкаст про війну та все, що з нею пов’язано. Його головний спікер — керівник фонду «Повернися живим» та співзасновник «Мілітарного порталу» Тарас Чмут. «Поплава» виникла як аудіопростір (спейс) в українському твітері. Від початку великої війни модератори Олег Новіков та Валерій Агєєв організовували спейси з Тарасом Чмутом, щоб заспокоїти людей, які жили в стресі через воєнні події, а потім — щоб інформувати про події на фронті. Ці розмови переросли в традицію, а пізніше — й у регулярний та популярний подкаст. «Детектору медіа» Валерій Агєєв розповів, із чого все починалося; як Тарас Чмут став основним спікером проєкту; чому варто реагувати далеко не на всі заяви росіян щодо війни в Україні; чи були би подібні шоу про війну популярні в Україні у 2014 році та про плани «Поплави» на майбутнє.

— Валерію, «Поплава» зараз — популярний проєкт. Чимало людей щодня долучаються до вас у твітері або ж слухають подкаст на інших майданчиках, щоби почути новини з фронту та дізнатися, що про них думають керівник фонду «Повернися живим» та інші експерти. Спершу ви просто зустрічалися в так званих спейсах у твітері. Розкажіть, будь ласка, як так сталося, що формат змінився й проєкт набув розголосу?

— Ми з Олегом почали вести спейси у твітері незалежно один від одного. Це було ще до повномасштабного вторгнення, в січні. З мого боку це було досить смішно. Якраз у той час у твітері всі створювали свої спейси і спілкувалися там. Я побачив спейс, у якому росіяни говорили, як облаштовуватимуть Казахстан. Ця розмова звучала на тлі протестів, які відбувалися там на початку 2022 року. Я вирішив зробити свій спейс, щоб подивитися, скільки людей зможу зібрати і чи буде їх більше, ніж у російському. Люди заходили, я давав їм слово, вони щось розповідали, я передавав слово наступному. Це був напівхаос.

Олег почав робити свої спейси. Періодично я йому допомагав, а він — мені. В нас була стала аудиторія, десь 600—1000 людей. Ми вирішили об’єднати зусилля, перейшли на його бренд «Право на поплаву» й почали створювати більш-менш серйозні програми. Одного разу до нас долучився Тарас Чмут і почав відповідати на питання слухачів. Ми швидко переформатували це в Q&A сесію. Люди ставили питання, Тарас відповідав. У такому форматі ми зробили дві чи три програми. Потім ми провели три програми на різни теми, зокрема з адвокатами Майдану і з блогером Денисом Казанським. 23 лютого, коли всі були дуже накручені й переживали через імовірне вторгнення, до нас знов долучився Тарас і ми провели таку собі «розкручувальну поплаву». Я вже не пам’ятаю, які там були настрої. Тарас трохи заспокоював усіх, відповідав на запитання, а потім усі лягли спати. Наступного дня почалася велика війна. І ми вирішили робити випуски з Тарасом регулярно. Переглянули формат, перестали впускати людей в ефір і збирали запитання до спікера в текстовому форматі. Це був інший рівень відповідальності. Хвилювалися, щоби ніхто не проліз і не почав розповідати, що ми всі помремо. Тарас погодився спілкуватися з нами щодня, щоби заспокоювати людей. Пізніше потреба в заспокоєнні зникла, а кількість запитань, на які люди хотіли почути відповіді, зросла. Тому ми перейшли на більш насичені, але й більш розтягнені в часі ефіри.

— То чим тепер є цей подкаст, якщо не заспокійливим для слухачів?

— Це Q&A (questions and answers — запитання і відповіді) з Тарасом. Це точно не інтерв’ю. Люди чомусь думають, що якщо є діалог, то це відразу інтерв’ю. У нас це 100% не інтерв’ю, тому що немає усталеної теми, ми не намагаємося когось розкрити в процесі розмови. Ми просто відповідаємо на питання слухачів. Я би сказав, що це інформаційно-розважальна програма.

— Інколи під час розмов Тарас Чмут каже, що не бажає відповідати на якесь питання. Наприклад, він не реагує на російські вкиди, які його простять спростувати. Ви, як ведучий, проговорюєте з ним наперед, про що говорити можна, а про що — ні?

— Можливо, Олег проговорює, я — ні. Я орієнтуюся на здоровий глузд. У нас є у формі список питань, які ставлять найчастіше. Там також написано, про що краще не питати: про росіян, про щось, що, скоріш за все, є неправдою. Прохань про спростування заяв росіян з’являється штук 20 на день. Щось доводиться коментувати, коли тема на піку, стає мейнстрімною. Але ми стараємося не приділяти увагу російському сміттю. Всі ці теми живуть один-два дні, немає сенсу їх коментувати, адже вони вмруть самі собою.

Я також стараюся не питати про персоналії. Нас часто запитують, наприклад, як Тарас ставиться до якогось офіцера. Але Тарас не коментує дії офіцерів. Я погоджуюся з цим його рішенням. Також часто є питання, наприклад, чому росіяни роблять щось так, а не інакше. Ми не знаємо. Це не битва екстрасенсів, тому відповідати на такі питання ми не бачимо сенсу.

— Ви також, як один із авторів подкасту, вважаєте, що спростовувати російську дезінформацію не варто?

— Це залежить від того, як ця дезінформація виглядає. Я мав багато приводів поспостерігати за тим, як росіяни оперують інформацією. Росіяни брешуть завжди, навіть коли можуть цього не робити. Навіть коли їм вигідно не брехати, вони все одно якось спотворюють факти, які в них є. Вони просто так навчені. Я вважаю, що на всі фейки росіян реагувати не варто, бо будь-яка реакція призводить до поширення цієї неправди. Наприклад, я вважаю, що немає сенсу спростовувати заяви людини у формі, що Росія знищила 200 хаймарсів. Коли ця брехня переходить в іншу якість, реагувати потрібно. Якщо, наприклад, для просування своєї брехні Росія використовує наших полонених. Однак реагувати треба не безпосередньо на те, що вони кажуть, а на те, як вони це роблять, хто саме це робить. Коли росіяни наказують полоненим азовцям озвучувати якийсь текст, треба зосереджувати свою увагу на тому, що це наші солдати; вони в полоні й мають право казати все, що завгодно, щоби врятувати власне життя. А на змісті таких заяв концентруватися не варто. Інша справа — реагувати на заяви Amnesty International, які містять російські наративи.

— Основний спікер «Поплави» — Тарас Чмут. До розмов також долучаються його колеги із фонду «Повернися живим», про роботу якого ви також багато говорите. Чи не виникало у слухачів і слухачок зауважень щодо компетентності Тараса як основного спікера? Мовляв, чому якісь речі щодо ходу війни коментує не воєнний експерт чи офіцер, а волонтер?

— Коли ми почали робити «Поплаву», було багато питань, навіщо ми це робимо. Проте саме притомних претензій, зокрема до Тараса та його компетенції, мені не траплялося. Є претензії, які не зовсім стосуються «Поплави». Деякі люди вважають, що всі волонтери, крім деяких, погані, бо вони відвертають увагу, не приносять користі тощо. Може, були й інші  претензії, але я не сильно заглиблювався в цю тему.

— Щодо аудиторії: чи є вона сталою? Зі зміною фокусу програми від заспокоєння до інформування чи змінилася, власне, аудиторія? Чи стала вона більшою?

— Дехто нас точно слухає регулярно. Я не можу оцінити аудиторію, я майже не читаю коментарів від слухачів. Але нові люди приходять, бо з’являються запитання, які вже були. Я знаю з твітера, що деякі нас слухають увечері, щоби заснути. Це добрий знак, як на мене. Це насправді одне з основних наших завдань. Аудиторія трохи росте, а дехто перестає слухати, бо їм набридає слухати одне й те ж. Були такі, що йшли і поверталися.

— Попри те, що зараз «Поплава» розширилася, випуски виходять стабільно, вона все ж виглядає як стихійне явище. Чи маєте наміри це змінити? Не плануєте створити масштабніший медійний проєкт?

— У нас є певна проблема з географією учасників. Я, наприклад, живу в Ірландії, приїхав сюди ще до початку великої війни. Якісь речі ми не можемо робити через те, що перебуваємо в різних містах. Однак ми запланували на майбутнє створення відео. Проте поки що не до кінця проговорили цю ідею. Може, наступного року ми будемо всі сидіти у великій студії, а, може, і ні.

— Тобто відео самих розмов для подкастів? Чи щось інше?

— Ми анонсували, що створюватимемо відео, але ще не визначилися із форматом. Це точно не будуть просто записи наших розмов. Бо нецікаво дивитися, як троє чуваків туплять у телефон у різних локаціях. Це буде щось за участі фонду «Повернися живим», але ще не зрозуміло, що саме.

— А теми щодня ви як обираєте? Ви обговорюєте їх попередньо з Тарасом? Чи фокус розмови формується вже у процесі?

— По-різному. Зазвичай ми відбираємо запитання для Тараса, які ставлять слухачі, завчасно. Є два традиційні питання, а далі Олег іде по темах дня. Тема може змінюватися впродовж розмови.

У нас періодично виходять ефіри і з іншими спікерами. Наприклад, є економічна, юридична, спортивна «поплави», на які не приходить Тарас, хоча він — наш основний спікер. Проте ми орієнтуємося не лише на нього та людей із «Повернися живим». У нас виходили «поплави» із Сергієм Притулою, із представниками інших волонтерських організацій.

— Але Тарас є таким собі брендом. Тобто «Поплава» в багатьох асоціюється саме з його іменем.

— Так, це правда. І доволі часто, коли «Поплава» з іншим спікером, нас запитують: «А де Тарас?». А ми такі: Тарас приходить о 22:00, а зараз лише 20-та. Хоч в заголовку й написано «Економічна поплава», люди все одно запитують, де Тарас.

— Чи плануєте якось це змінювати, щоби «Поплава» асоціювалася не тільки з Тарасом, а, можливо, саме з вами як із ведучими подкасту?

— Не знаю. Я про це не думав. Не можу сказати, що це мене якось непокоїть. Ті «поплави», в яких Тарас не бере участі, мають менше переглядів, але вони більш нішеві, на вузькі теми. 

— Війна в Україні триває вісім років, тому можемо припустити, що так звані воєнні теми були актуальними не лише від лютого цього року. На вашу думку, чи був би популярний цей проєкт до повномасштабного вторгнення? Чи збирав таку ж велику аудиторію? Скажімо, у 2014 чи 2016 році?

— Я думаю, що ні. Приблизно пам’ятаю, як це було у 2014—16 роках. Багато людей, які зараз волонтерять, долучаються до допомоги військовим, тоді цю тему ігнорували. Є люди, які щось робили тоді, а потім трохи відійшли від активного волонтерства. Є ті, які були аполітичними у 2014 році, а зараз у них палає через те, що відбувається. Як на мене, така програма не була би популярна сім чи вісім років тому. Нас слухали би 400 людей.

— А який показник, у контексті прослуховувань, ви вважаєте хорошим? Він вам важливий? Чи продовжуватимете створювати подкасти, якщо вас слухатимуть лише 10 чи 20 людей?

— Якщо нас буде слухати 10 людей, то навряд. Якщо 500 — уже так. Для 10 людей це дуже затратно робити, а якщо 500 людей під це засинатимуть — мені вже добре. Але в Олега може бути інше бачення цієї ситуації. Із кількісних показників нас більше цікавить те, скільки ми грошей отримуємо й можемо переказати фонду «Повернися живим» або іншим волонтерам.

Олег планує частину коштів витрачати на розвиток каналу. Можливо, робити якусь мікрозарплату для команди. Я її брати не буду, тому що я не в Україні. У нас невелика команда й, можливо, ми зможемо платити їм гонорари. Але це ще не точно і не факт, що гроші на розвиток каналу ми виділимо вже цього місяця.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду