«Телефони розваг» та серіали від Netflix поштою. Як я пройшла онлайн-курс про телебачення

«Телефони розваг» та серіали від Netflix поштою. Як я пройшла онлайн-курс про телебачення

11:12,
7 Вересня 2021
1749

«Телефони розваг» та серіали від Netflix поштою. Як я пройшла онлайн-курс про телебачення

11:12,
7 Вересня 2021
1749
«Телефони розваг» та серіали від Netflix поштою. Як я пройшла онлайн-курс про телебачення
«Телефони розваг» та серіали від Netflix поштою. Як я пройшла онлайн-курс про телебачення
Засновник Vertigo Юрій Поворозник запустив курс відеолекцій про телебачення та його вплив, у якому говорить про перші ситкоми та реалітішоу, часто згадує про американське й британське телебачення й мало розповідає про український телеконтент.

Дванадцять лекцій курсу «Телебачення: історія, формат і вплив» розробив журналіст, кінокритик, засновник медіа про кіно, серіали та попкультуру Vertigo.com.ua, головний редактор контенту SWEET.TV Юрій Поворозник. Курс можна придбати за 700 гривень на платформі Projector. В анонсі його творці обіцяють відповісти на питання, чому на телебаченні зараз усе погано. Чи відповіли? Скоріше ні, ніж так. І що таке «все погано» — теж не дуже ясно. Але спробуємо розбиратися з усім по черзі.

Доступ до всіх лекцій курсу відкривається одразу й дивитися їх можна будь-коли й безліч разів, проте автор курсу — Юрій Поворозник — усе ж просить студентів та студенток дивитися лекції у правильній послідовності. Я спеціально вжила слова «студенти й студентки», адже, слухаючи щонайменше перші три лекції, почувалася ніби знову на парах з історії журналістики, які відвідувала в університеті. Спершу розповіді лектора здалися мені не надто цікавими: мовляв, телебачення — чи не найважливіша складова медіапростору всіх часів, і ось як телебачення стало телебаченням... Хоча в першій та навіть другій лекціях про телебачення майже зовсім і не йшлося. Натомість глядачі й глядачки могли дізнатися про перші спроби передавати новини голосом, «телефони розваг», перші аматорські радіопередачі, «золоту епоху радіо» тощо.

Це, звісно, логічно та зрозуміло: автор хотів розповісти, що було до того, як люди з усього світу «залипли» перед екранами спершу чорно-білих та маленьких телевізорів, однак здається, що розповіді про прообрази телеефірів і радіо трохи затягнуті, як для курсу, в назві якого є слово «телебачення». Відчуття, що я в університеті, посилювало й те, що вся інформація в перших лекціях добре структурована. Це великий плюс, адже, слухаючи, ти не плутаєшся у періодах, коли саме все відбувалося й у яких країнах. Також сприймати інформацію допомагали презентації з ключовими моментами з лекцій, які глядачі й глядачки бачили на екранах, крім обличчя самого лектора.

Друга лекція курсу називається «Золота епоха радіо — медіум, без якого неможливе телебачення і його розквіт на початку XX століття. Як розвивалося радіо і як воно сформувало образ телебачення, який ми добре знаємо». Слухати лекцію було цікаво навіть попри те, що більшість фактів із неї мені були відомі, адже лектор говорить невимушено, а радіо я люблю. І все ж цікаво, чому за понад 20 хвилин розповідей Юрій Поворозник не згадує про радіо на території України, яка у ХХ столітті була під радянською владою. Адже воно також розвивалося і було так само важливим для суспільства, як і радіо у Великій Британії чи США, на яких зосереджується лектор. Він каже, що британці й навіть більше американці, після Першої світової війни, поки Європа оговтувалася від трагічних подій, встигли наростити потужності й створити чимало радіоформатів. А що тоді було в нас? Невже в Києві не було жодного радіоприймача?

Під час лекції можна почути, що більшість форматів, які були створені радійниками у так звану золоту епоху радіо (приблизно з 1920 по 1950 роки), у дещо видозміненому вигляді пізніше перейшли на телебачення. Це і радіодрами, й ігрові шоу, й шоу коміків, й багато-багато іншого. Однак ідеться, знову ж таки, про радіо західне. Цілком логічно, якщо курс розрахований на українців та українок (такий висновок я роблю через те, що лектор говорить українською, а не англійською), згадати про контекст, у якому в цей час перебувало радіо в Україні, тобто про радянський контекст. Це було б доречно ще й тому, що в ті ж часи — у «золоту епоху» — творили видатні українські радіодраматурги. Наприклад, Олександр Димінський, якого, зрештою, за радіоп’єсу «Я перекладаю» зацькувала радянська влада, а сам жанр, який розвивався та набував популярності, у Радянському Союзі фактично заборонили. Але відсутність згадок про український контекст — проблема чи то особливість усього курсу.

Інформації про український контекст мало навіть у лекції про суто українське телебачення, в якій, до речі, Юрій Поворозник розповідає й власне історію створення телебачення у СРСР, але набагато коротше, ніж про виникнення й розвиток телебачення Великої Британії чи Сполучених Штатів Америки. Гаразд, американське чи британське телебачення є важливішими у світовому контексті, однак без глибшої характеристики українського телебачення радянської доби важко сформулювати правильну відповідь на запитання «чому зараз в українському телебаченні все погано?», анонсоване Юрієм.

Попри все, слухати, як телебачення розвивалося, було цікаво. Поступово паралель з університетом зникла, адже автор курсу підготував багато інформації про «золоту епоху телебачення», про перші формати, які з’являлися в ефірі, ігрові шоу, перші ситкоми, створення дитячого телебачення й навіть про реаліті. Стільки інформації, зі вдало підібраними прикладами та коментарями, студентам в університеті не дають.

Та все ж, анонсуючи курс, його автор обіцяв розповісти не лише про історію телебачення та формати, а й про його вплив. Частково він робить це, розповідаючи про перших політиків Америки, які вирішили використати ефір на телебаченні для відбілювання власної репутації. Але, здається, на цьому розмова про вплив телебачення й закінчується, бо розповіді, як ситкоми підлаштовувалися під американців, розповідаючи про їхнє життя, чи як з’явилися окремі канали для дітей, а окремі — для новин, — це все ж більше про вплив аудиторії на телебачення, яка вимагала змін, а не навпаки.

Також за цікавими розповідями про серіали і як вони змінювалися з року в рік; про відмінності реаліті-шоу в різних країнах; про силу та рейтингу MTV; дебют кабельного телебачення, не вистачало інформації про новини на телебаченні: як змінювалися підходи до їх створення, чому суто новинні канали набували популярності тощо. Адже, не забуваймо, телебачення, згідно з дослідженнями «Детектора медіа», залишається головним джерелом саме новин для українців.

До речі, під час лекцій можна почути від Юрія Поворозника щось на кшталт «і це змінило всю історію телебачення», «після виходу першого ситкому чи реаліті все стало не так», «на цьому інтелектуальне телебачення закінчилося», однак він не завжди обґрунтовує ці тези. Й не уточнює, чи це його суб’єктивне враження (яке, звісно, він має повне право висловлювати в авторській лекції), чи думка когось із дослідників або дослідниць телебачення.

У лекції про українське телебачення Юрій згадує про українські формати, які виходили в 90-х, про адаптації відомих у світі реаліті, показ американських серіалів, про якісні серіали, які почали з’являтися вже ближче до тридцятої річниці незалежності («Спіймати Кайдаша», «Перші ластівки», «Секс, інста, ЗНО»), але мало згадує про боротьбу за українську мову в ефірі, про те, як у двотисячних на українському телебаченні ставало менше україномовного контенту, а також про його поступове повернення в ефір — створення перших українських серіалів, впровадження мовних квот тощо. Юрій констатував, що зараз усі великі телехолдинги в Україні належать олігархам, а тому інтереси власників впливають на контент. І все ж резюмував, що телебачення в Україні не помирає і нескоро помре.

Завершився курс лекцією про стримінгові сервіси: їхню історію (ага, і про те, що спершу компанія Netflix працювала лише як служба доставка DVD-дисків із фільмами та серіалами додому), перші створені стримінгами серіали, популярність та формати. І це було цікаво, адже відбувалося зовсім недавно та й стримінгові сервіси в останні роки стають в України популярними. І лектор постарався: простими словами пояснив, як це працює, для чого стримінги взагалі існують, як змінюють правила гри в медіасвіті, як відбувається дистрибуція контенту.

Однак автори курсу обіцяли, що після його перегляду глядачі й глядачки зрозуміють, чому на телебаченні все погано, але відповіді на це питання упродовж всіх 12 лекцій я так і не почула. Напевно, автори вважали його риторичним. Натомість дізналася багато про телеформати, серіали, війни кабельних телеканалів у США, зміну інтересів аудиторії й новизну «Твін Піксу». Тож курс інформативний та цікавий, але радше для людей, які цікавляться медіа, а не створюють їх.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду