В Україні вже багато зроблено у сфері підвищення медіаграмотності, але бракує координації зусиль громадського сектору та органів влади. Потрібно розвивати різні канали комунікації з суспільством, бо потрібна робота з різними аудиторіями. Навчити медіаграмотності можна різними методами: від створення окремих проєктів і навчальних програм до прагнення зробити медіаграмотність популярною й модною. До того ж, варто розширити поняття медіаграмотності: йдеться не тільки про навички критичного сприйняття медіапродукту, а про переваги. Також не слід забувати про роль медіа, які відповідальні перед аудиторією й мають бути зацікавлені в дотриманні стандартів. Таких головних висновків дійшли учасники круглого столу «Медіаграмотність: чого не вистачає українцям, щоб почуватися безпечно в інфосвіті».

Міністерство культури та інформаційної політики не раз анонсувало створення «масштабного національного проєкту» з медіаграмотності. Про таку ініціативу в липні 2020 року заявив міністр Олександр Ткаченко. Він пообіцяв, що до розробки програми будуть залучені Держкомтелерадіо, Міністерство культури та інформаційної політики, Міністерство цифрової трансформації та Міністерство освіти та науки, а  також широке коло експертів та громадських організацій, які вже працюють над програмами з медіаграмотності, та іноземні донори, які підтримують програми з медіаграмотності в Україні. Пізніше заступниця голови фракції «Слуга народу» та голови Комітету гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук, яка курує проєкт із боку ВР, повідомила, що до кінця 2020 року буде створений офіс із впровадження медіаграмотності. Наприкінці січні стало відомо, що менеджеркою національного проєкту стала Валерія Ковтун, колишня журналістка Бі-бі-сі та «1+1».

«Детектор медіа», Реанімаційний пакет реформ та ГО «Інтерньюз-Україна» 15 лютого провели круглий стіл «Медіаграмотність: чого не вистачає українцям, щоб почуватися безпечно в інфосвіті». Запросили стейкхолдерів та учасників  національного проєкту, щоб обговорити  перспективи розвитку програм із медіаграмотності та координацію зусиль державних органів та громадських організацій у цьому напрямку. В обговоренні взяли участь:

• народна депутатка Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету з питань гуманітарно-інформаційної політики,
• Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики,
• Роман Грищук, член Комітету з питань освіти, науки та інновацій,
• Джиліан Маккормак, директорка програм «Інтерньюз» в Україні,
• Олег Джолос — доцент кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики імені Шевченка,
• народна депутатка Ірина Констанкевич, перша заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики,
• Андрій Кулаков, директор із програмної діяльності ГО «Інтерньюз-Україна»,
• Валерія Іонан — заступниця міністра цифрової трансформації з питань євроінтеграції,
• Андрій Юрочко, експерт Академії української преси,
• Валерія Ковтун, менеджерка національного проєкту з медіаграмотності Мінкульту.

Модерувала дискусію Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа».

Євгенія Кравчук розповіла: після серії консультаційіз представниками громадських організацій та державних установ з’ясувалося, що однією з найважливіших проблем у  сфері державної політики з питань медіаграмотностіє відсутність координації зусиль, а також стратегії на рівні держави. «Загальної державної комунікації, яка б стосувалася питання медіаграмотності, до цього не було. Було багато розрізнених хороших проєктів, які реалізовували різні громадські організації», — каже народна депутатка.

На її думку, питання медіаграмотності зараз хибно сприймається як вузькогалузева проблема медіа та освіти. «Це не має бути питання тільки експертних дискусій. В першу чергу зараз потрібно розширити цей фокус за рамками освітніх курсів — на дорослих і людей старшого віку», — сказала Євгенія Кравчук. За її даними, навіть у школах не більше 5% учнів охоплено програмами з медіаграмотності.

Народна депутатка навела цифри з результатів соціологічного опитування, проведеного «Інтерньюз»: 80% українців стикались у медіа із дезінформацією, пов’язаною з COVID-19. І більш ніж третина опитаних готова ділитися неперевіреною інформацією. За словами Євгенії Кравчук, така неперебірливість може коштувати комусь життя. До того ж, в Україні незабаром стартує вакцинація від коронавірусу. Фейки про вакцину, яких чимало фіксує зокрема й «Детектор медіа», можуть віднадити людей від щеплення.

На думку Євгенії Кравчук, держава повинна протистояти цим викликам у декількох напрямках. По-перше, боротися саме з поширенням дезінформації. Для цього в Україні планується створення Центру протидії дезінформації. По-друге, оновити медійне законодавство: за її словами, з урахуванням великої кількості зауважень до законопроєкту про медіа, потрібно якомога швидше створити другу редакцію. Депутатка каже, що найближчим часом Комітет планує винести другу редакцію на обговорення в парламенті.

Заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко сказав, що подробиці національного проєкту з медіаграмотності будуть презентовані найближчим часом. Він уперше назвав суму, яку планує виділити міністерство для реалізації свого плану: 7 мільйонів гривень (загалом на всі проєкти Мінкульт витратить 2021 року 100 мільйонів). Ці гроші в першу чергу будуть направлені на створення порталу, єдиної бази активностей із медіаграмотності в різних сферах, яку Шевченко називає «точкою зборки» проєкту. Він також додав, що Мінкульт сподівається залучити ґранти для роботи над програмою з медіаграмотності, оскільки проєкт  планується не на один рік і адресований різним групам.

«З точки зору медіаграмотності для нас важливі усі без винятку цільові аудиторії. Вже є багато вдалих проєктів громадських організацій, які працюють переважно зі школярами та студентами, але важливо  звернути увагу й  на ауиторію старшого віку. У межах проєкту також розглядатимуть питання особистої інформаційної безпеки. Потрібно не тільки вчити розуміти, де є фейки, як вони працюють, а ще й вчити, як працює дезінформація. У цій темі проєкт із медіаграмотності перетинається з майбутнім Центроміз протидії дезінформації», — сказав Тарас Шевченко.

Народний депутат Роман Грищук, член комітету з питань освіти, науки та інновацій,  звернув увагу на те, що проблема — не тільки в низькому рівні медіаграмотності,  а й взагалі у низькому рівні освіти, і вирішувати її потрібно комплексно. Тому депутати пропонують найближчим часом  розробити закон про базову освіту для дорослих. Для цього, на його думку, потрібно створити окремий фонд, який би спрямовував кошти держави на необхідні освітні програми (з медіаграмотності зокрема). «Медіаграмотність — це своєрідний  інформаційний бронежилет під час гібридної війни, але заразі ми абсолютно беззахисні», — сказав він.

Народна депутатка Ірина Констанкевич, перша заступниця голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики додала, що треба не тільки інвестувати в програми з медіаграмотності у школі — хоча вони й дуже потрібні, як і курси підвищення кваліфікації для викладачів у школах та вишах — а й стимулювати формування та просування мовних навичок, культурних  кодів, історичних наративів. Тоді, на її думку, україніці будуть не тільки захищені, але й озброєні: «Медіаграмотність — і наш щит, і наш меч». 7 мільйонів, вважає вона, — це замала цифра для повномасштабного проєкту на рівні держави. «Тому  нам потрібні спільні зусилля та великі ресурси», — підсумувала Ірина Констанкевич.

Депутатка назвала інструменти, якідержава могла б використовувати вже зараз більш ефективно. Наприклад, підтримати створення програм із медіаграмотності на суспільному телебаченні та радіо, які є «100% надійним каналом інформування громадян». Тому, на її думку, треба приділити особливу увагу покращенню покриття сигналом,адже є багато населених пунктів, особливо в прифронтовій зоні, де суспільне не чують і не бачать. Докладніше позицію Ірини Констанкевич щодо Суспільного читайте в її інтерв’ю ДМ.

Джиліан Маккормак, директорка програм «Інтерньюз-Україна» та керівниця медійної програми, розповіла про інструменти, які організація використовує для підвищення медіаграмотності  різних аудиторій. Це моніторинги споживання медіа;  дослідження, які оцінюють якість роботи медіа та дотримання ними професійних стандартів; розробка програм з інтеграції  медіаграмотності в шкільну та вищу освіту;створення власного контенту.

Серед організацій, які підтримує  «Інтерньюз» — Академія української преси, «Детектор медіа» та Інститут масової інформації. АУП давно працює над створенням підручників та курсів підвищення кваліфікації вчителів, розробляє програми інтеграції медіаграмотності в різні предмети, а представники організації входили в експертну раду з розробки програм для Нової української школи. «Детектор медіа» та Інститут масової інформації досліджують контент медіа, відстежують маніпуляції, розвінчують фейки.

«Дуже вдалим я б назвала інтеграцію медіаграмотності в розважальний контент. Наприклад, це роблять “Телебачення Торонто”, “Ньюспалм” і LomakinaYesterday (це дуже смішно, до речі). Це приклад, як можна залучати дорослу аудиторію для просування медіаграмотності», — додала Джиліан Маккормак. На її думку, держава повинна підтримувати програму з медіаграмотності з бюджету, адже це інвестиції у майбутнє.

Експерт Академії української преси Андрій Юрочко докладніше розповів про програми, які створює АУП для вчителів з 2011 року. За ці роки обговорювалося багато варіантів викладання медіаграмотності: обов’язкові чи необов’язкові курси у школах, училищах та вишах, інтеграція медіаграмотності  в різні предмети чи створення окремого предмету. Дискутували й про те, коли треба починати викладати медіаграмотність — у школі чи виші. Зараз, каже Андрій Юрочко, на останнє запитання експерти відповіли, що починати треба у садочках, тож створюють програми з медіаграмотності для дітей дошкільного віку.  АУП розробила багато підручників,  ігор, онлайн-курсів і навіть окремих уроків з медіаграмотності, якими можна користуватися, скачавши їх на сайті організації, або отримати у друкованому вигляді. Також великим попитом користуються тренінги з медіаграмотності для вчителів. І не тільки викладачів гуманітарного блоку: зараз в АУП є посібники з  інтеграцією медіаграмотності в уроки біології, фізики та хімії. 

Є й проблеми: небажання самих учителів змінювати щось у програмах викладання, відсутність інтернету в  сільських школах, та відсутність систематичного державного підходу до просування медіаграмотності. Цей комплекс проблем не може бути розв’язаний зусиллями громадських організацій без підтримки держави.

«Ми бачимо, як падає довіра до класичних медіа, бачимо, як блогери з величезною аудиторією просувають фейки та дезінформацію. Навіть учителі, які проходили наші тренінги, іноді постять в соцмережах фейки і потім самі дивуються, чому не використали навички, які отримали на наших заняттях», — розповів Андрій Юрочко. Він вважає, що  всі ці проблеми – через відсутність систематизованої та постійної роботи з аудиторією. Тому зараз в АУП пропонують запросити вчителів на роль «емісарів з медіаграмотності», які просуватимуть просвітницький контент у соцмережах.

Про необхідність систематизованої роботи в напрямку просування медіаграмотності говорила й менеджерка національного проекту Валерія Ковтун. «Є багато проєктів, але часто вони обмежені у часі і тому не мають сталого ефекту.  Зараз на порядку денному створення проєкту, який буде довготривалим. Ми не будемо ділитися всіма нашими планами, але  скажу, що співпраця міністерства з громадськими організаціями, які працюють в цьому напрямку,  дуже важлива, і ми заохочуємо партнерів долучатися».

На думку Валерії Ковтун, державі потрібно диверсифікувати комунікації для різних аудиторій. З дорослими головна біда — їхня неготовність визнати свій не досить високий рівень медіаграмотності або несерйозне ставлення до дезінформації (за опитуванням «Інтерньюз», 42% не вважають її проблемою). Тож у першу чергу потрібно донести до дорослих українців, що медіаграмотність справді важлива.

Валерія Ковтун пропонує брати за взірець роботу з просування медіаграмотності у європейських країнах, де навички медіаграмотності формують, залучаючи студентів та підлітків до створення медійного контенту. Створюючи проєкти для телебачення, наприклад суспільного мовника  чи регіональної газети, вони вивчають журналістські стандарти, розуміють, як працює медіа, і здатні краще відрізняти маніпуляції. Отримані в такий спосіб знання  краще відкладаються у пам’яті. ВалеріяКовтун також вважає, що просунути ідею необхідності медіаграмотності для широкого загалу може ширше визначення самого поняття  медіаграмотності: не тільки вміння критично оцінювати  медійний продукт, а перевага, спосіб покращення розуміння світу та додаткові можливості, які відкривають розуміння медіа  для людини будь-якого віку.

Андрій Кулаков,  директор із програмної діяльності ГО «Інтерньюз-Україна», також підтримав ідею просування медіаграмотності та покращення навичок критичного мислення через залучення  ширшого кола  людей та медіа. Наприклад, через блогерів, поп-культуру або популярні продукти на телебаченні. Державамає необхідні інструменти для популяризації медіаграмотності — наприклад, радіодиктант, який стає дедалі популярнішим. «Мені здається, що ми могли б зробити так, аби  бути медіаграмотним було модно», —каже Андрій Кулаков. І попри скептицизм щодо повільних змін, він додає, що за останній рік ми всі були свідками, як змінилася поведінка людей. Під час пандемії багато хто використовує онлайн-інструменти, носить маски, тримає соціальну дистанцію, й ці вимушені зміни відбулися дуже швидко. Але вбиває не тільки коронавірус, а й відсутність критичного мислення, інформаційноїграмотності, тому необхідні такі самішвидкі та системні зміни.

Одним зі способів  просування медіаграмотності Кулаков називає відеоконтент для молоді. В Україні його замало, тому багато хто звертається до російськомовного контенту з соцмереж. Потрібен україномовний контент, який би просував медіаграмотність і формував «нового громадянина». Андрій Кулаков навів приклад Швеції, де є суспільно-політичне ток-шоу для підлітків та студентів, де розбирають актуальні для країни теми . Ці програми показують у школах на уроках суспільнознавства, та таким чинам не тільки доносять до школярів важливу інформацію, а й формують уявлення про розбудову суспільства,  держави, вчать дискутувати та критично осмислювати заяви політиків. Такий контент, на думку Андрія Кулакова, теж міг би створювати в Україні суспільний мовник.

Викладач Інституту журналістики Олег Джолос наголосив, що у питанні формування навичок медіаграмотності в країні потрібно  не забувати про роль та відповідальність самих медіа, які мають дотримуватися стандартів та бути зацікавлені у створенні якісного контенту, зі свого боку формуючи навички медіаграмотності. «Важливо, аби самі медіа були відповідальними. Вкрай потрібно ухвалити закон, який би регулював діяльність медіа. Вони самі повинні бути зацікавлені в просування якісного контенту. Потрібно працювати із майбутніми журналістами, і з тими, хто зараз створює медіа, а не тільки з аудиторією»,— розповів Олег Джолос. І додав що, медіаграмотність — це «не тільки критичне споживання контенту, а просування себе і своїх ідей — ключові компетенції сучасності». 

Фото: Укрінформ