Науково-популярний журнал «Куншт» разом із Goethe-Institut в Україні та Tactical Tech (Берлін) запустили інтерактивний проєкт Data CTRL Centre. Це серія офлайнових та онлайнових заходів, мета яких – надихнути людей краще контролювати свої персональні дані в мережі, культивувати критичне мислення та медіаграмотність, надати базові навички з кібербезпеки. «Головна тема – відновити контроль над цифровим життям та кібербезпекою», – каже співзасновник журналу «Куншт» Кирило Безкоровайний.

Центральним заходом проєкту стала виставка творів українських і світових митців, які працюють із технологіями штучного інтелекту, доповненої реальності, розпізнавання обличчя та інших цифрових інструментів. Виставка «Віднови контроль» пройшла в офлайні восени, а онлайн-експозицію можна переглянути й зараз на сайті проєкту.

MediaSapiens поговорив з Кирилом Безкоровайним про те, чого навчилися відвідувачі виставки, навіщо та яким чином «культивувати критичне мислення», які загрози несуть глибинні фейки, чи взагалі можливо перемогти фейки. 

«Основа мета – не налякати, бо страх не конструктивний»

– Наляканим складно переосмислити свої звички, – розповідає Кирило. – Основний посил – надихнути людей поглянути по-іншому на своє цифрове життя. Найкраще для цього працюють ігри, мистецькі роботи. Тому ми створили з українськими підрядниками роботи, якісь привезли з-за кордону. Ці роботи могли би поставити запитання: чи дійсно ви захищені в інтернеті; що ви можете зробити для захисту? Один з пріоритетів Goethe-Institut – цифрова свобода, диджитал-суверенітет. Берлінська команда Tactical Tech у багатьох країнах створює виставки, частина з цих проєктів лягла в основу нашої.

– На вашу думку, які проєкти чи експонати найбільше вплинули на відвідувачів?

– Серед усього це була гра «Відгадай паролі». Коли люди могли усвідомити, що мають слабкий пароль. Також багатьох здивувало, скільки часу вони проводять із телефоном. Люди під час екскурсії були шоковані – вони не усвідомлювали, що 8-10 годин на день проводять перед телефоном. Після того, як відвідувачам розповідали, як захиститися у Facebook, де поставити галочки, вони під час екскурсій робили це, щоб соцмережа менше стежила за ними. Одна з ігор, у якій відвідувачі могли затриматися найдовше, – симулятор створення фейкових сайтів. Побіжно люди вчилися бачити інструменти, які використовують проти них, – тиснуть на емоції, замінюють кілька літер у словах, наприклад, «Володимир Зелевський». Неуважний користувач не побачить цієї підміни.

«Емоції часто затьмарюють свідоме»

– «Смітникові сайти» дуже охоче використовують емоційне навантаження, як ви сказали. Чому людям це простіше сприймати, ніж раціональну інформацію?

– Люди тяжіють до емоційних переживань. Тому навіть існує правило трьох «С» (смерть, секс, страх. – MS) – ці теми скандальні та викликають ажіотаж. Є теорія «трупокілометрів» – наскільки багато жертв і наскільки це близько від перебування людини, тим цікавіше про це дізнаватися. Особливо тут працюють персональні історії – ми можемо асоціювати себе і своє оточення. Тому навіть якщо новина не є фейковою, але ви розумієте, що вона емоційно впливає – у позитивний чи негативний бік – варто заспокоїтися, так само як у суперечках.

Префронтальна кора головного мозку починає працювати трохи згодом, тоді ми можемо осмислити щось. А емоції – це такі інстинкти. У нас є базові рефлекси – битися чи тікати. Колись давно наші пращури зустрічалися з тигром, треба було швидко вирішити, що робити. Емоції допомагали реагувати. Власне, зберегти себе та продовжити свій рід. Тому емоції – швидка реакція. Зараз із новинами також є вибір – вступити у холівар, гейт, писати коментарі або бігти – відписуватися. Найкраще – і ми маємо собі про це нагадувати – заспокоїтися та переварити інформацію.

– Але контролювати себе в такі моменти доволі складно.

– Так, реалізувати це складніше, ніж сказати. У подкасті «Куншта» «Пост Правди» мені сподобалася фраза Отара Довженка (керівник Центру моніторингу та аналітики ГО «Детектор медіа». – MS). Перефразовуючи його: ми всі знаємо ці правила – перевіряти інформацію, спочатку треба заспокоїтися, а не реагувати. Вони очевидні. Але нам впадло перевіряти, заспокоюватися. Хочеться реагувати одразу. Тому треба собі нагадувати ці способи не вестися на маніпуляції.

– Медіа з гарною репутацією в соцмережах часто використовують маніпуляційні гачки, які притаманні фейковим ресурсам. Чи робить це їх також фейковими та маніпулятивними?

– Мені це дуже не подобається. Вони намагаються бути ближчими до читачів. Однак я думаю, що це не дуже коректно. І це можна назвати маніпуляцією. Але треба розуміти, як працюють медіа. Великі новинні ресурси продають трафік – чим більше у них показників по трафіку, тим більше рекламодавців хочуть давати їм гроші. Ця модель не зовсім правильна у фундаменті. Медіа часто накручують кількість читачів – навіть не штучно, а клікбейтами (клікабельними заголовками. – MS) чи підводкою. Таким чином люди задовольняють не свої потреби користувача, а потреби аналітики. Зі збільшенням користувачів і плати за контент це можна змінити у кращий бік. Але всі варіації з гачками зроблені, щоб зацікавити більшу аудиторію. Часто через це відбуваються перекручування. Багато людей не читають далі заголовків, підводок у Facebook. Лише на основі цього читач формує своє уявлення про матеріал. І це небезпечно. 

«Давайте робити різний контент»

– Чому питання стоїть саме так: «культивувати критичне мислення та медіаграмотність»? Люди не можуть навчитися безпечно користуватися інформацією на власному досвіді?

– Можуть, але для цього потрібні зусилля. Так само, як з онлайн-курсами: будь-чого можна навчитися безкоштовно, але мало хто це робить. Потрібна дисципліна, зусилля, часовий ресурс. Проєкти про медіаграмотність – це спосіб скоротити шлях. Наша мета була надихнути, а не навчити, бо за один похід у галерею та кілька ігор – це складно зробити. А змусити замислитися – це головна ідея. Якщо люди зацікавляться, то будуть мотивовані далі вчитися. Однак інколи люди вірять у мракобісся навіть у нашому оточенні. Чому вони вірять? Бо міфологічне сприйняття – легше, ніж шукати інформацію та перевіряти її. Тому максимально потрібно спростити життя. Тому потрібно займатися такими проєктами – давати інструменти перевірки.

– Як, на вашу думку, це найкраще зробити?

– Я за використання різного контенту. Давайте робити подкасти, відео, блоги, навіть меми. Хоча меми – це спрощення, і ми ризикуємо втратити якісь шари інформації, достовірність. Наприклад, меми на сторінці Уляни Супрун (колишня в.о. міністра охорони здоров’я України; нещодавно оголосила про закриття свого блогу у Facebook. – MS) – це спрощення, але в її блозі люди читали науково коректну інформацію. Інакше ми не в рівному бою: фейки оперують емоціями, а ми раціонально до всього підходимо, і тому можемо втрачати частину аудиторії, якій потрібен швидкий контент.

– Чи можна сказати, що основна аудиторія, яка відвідала виставку та сайт, уже має перші необхідні навички безпеки в мережі, оскільки вона зацікавилася темою? Як донести ідею до людей, які такими ідеями не переймаються?

– Так, так можна сказати. Це такий виверт маркетологів, але, мені здається, його можна перенести і в цю сферу: щоб діяти, спочатку має бути знання, потім інтерес, потім бажання – і тільки потім дія. Але якщо не буде таких проєктів, то не буде знання взагалі. Зацікавлені люди можуть поглиблювати знання й далі бути амбасадорами – розповідати друзям і рідним, поширювати знання. Люди зможуть шукати прибічників. З людиною, яка хоч трохи зацікавлена, потрібно працювати.

– Аудиторія, яка темою не цікавиться, втрачена?

– Ні, не втрачена. Але з нею складніше працювати. Тому що її потрібно зацікавлювати. Часто до таких проєктів залучають лідерів думок. Та людина, до якої користувачі дослухаються, викличе довіру. Мені подобаються програми «Телебачення Торонто». Вони роблять дуже багато контенту для розваг, але й науково-популярний також. Думаю, багато людей дивляться їхню програму в пошуках хорошого настрою, а підсвідомо отримують корисну інформацію із сюжетів. Це хороший спосіб зацікавити нову аудиторію. 

«Коли ми надаємо доступ до наших персональних даних, то частково надаємо доступ у нашу голову»

– Пересічній людині, яка сидить у Facebook і проходить тести, потрібно нервуватися через свій мережевий слід?

– Це дуже часте запитання наших відвідувачів. Вони кажуть: «Я не політик, я не відома особистість. Кому я потрібен?». У кожного все одно є приватність, персональні речі, які мають бути особистими. Мені сподобалася фраза Вадима Гудима (спеціаліст і тренер із цифрової безпеки ГО «Лабораторія цифрової безпеки». – MS) про те, що коли ми ходимо в туалет, нам хочеться зачиняти двері, принаймні, більшості. Тому що є речі, які ми хочемо залишити приватними. Тому в нас є перегородки в туалетах, замки на дверях. Про цифрову безпеку можна думати в такому самому ключі.

Коли ми думаємо в контексті людини, то вплив невеликий. Але коли ми думаємо про державу, це інші речі. Скандал із Cambridge Analytica, що в такій могутній країні, як США, за допомогою такої маніпуляції Трамп переміг на виборах, впливає на Україну. Я би розглядав це як прецедент – якщо це відбулося вже, то це може відбутися в нас. У політичній пропаганді використовуються соцмережі, у тому числі метод поляризації, коли ми виділяємо різні табори та зіштовхуємо їх. А далі вони продовжують боротьбу самі.

Тести показали вразливі місця людей. Тому далі їх змушували за допомогою тригерів, больових точок спонукати думати так чи інакше. Це небезпечно, тому що програма знатиме наші уразливі місця. Тоді просто маніпулювати думкою, тоді ви, як маріонетка, йдете голосувати, за кого вам казали.

– А якщо говорити про глибинні фейки – вони дійсно можуть змінити сучасні медіа?

– Глибинні фейки небезпечні навіть не самі по собі. Наразі існують алгоритми, які можуть їх виявити. Тобто якщо ви завантажити штучно згенероване відео у Facebook, то програма зможе його виявити, поставити позначку, можливо. Крім того, що людина, яка не знає, що це, і може повірити, є інша небезпека – дискредитація справжніх матеріалів. Наприклад, журналістів-розслідувачів. Зараз у Росії у справі про отруєння російського політика Навального журналісти записали силовика, причетного до цього. Що може сказати і, скоріше за все, скаже їхня влада? «Це штучно згенероване аудіо». Технологія ставить під сумнів оригінальні відео, аудіо. Тепер на все можна сказати, що це добре згенерований глибинний фейк, брехня. Тоді ми не знаємо, що є правдою – усе можна дискредитувати. 

«Це завжди позиція того, хто наздоганяє»

– Чи можна перемогти фейкові новини? Чи це гра, де неправдиві новини завжди попереду?

– Коли ми інтерв’ювали для подкасту команду StopFake (фактчекінговий проєкт. – MS), я поставив це запитання. Вони відповіли, що ні, не можна перемогти. Це постійна боротьба. Ми деколи попереду, але частіше за все реагуємо. Через це ми позаду – фейкову чи некоректну інформацію прочитає більше людей, ніж спростування.

Мені здається, що просування проєктів з медіаграмотності, наприклад, таких як наш, хоч він і маленький, може допомогти. Це як вакцина – ми не можемо передбачити багато вірусів, але вакцинувати проти наявних можемо. І це буде робота на випередження. Бо технології не змінилися ще з часів Другої світової, просто вони просуваються за допомогою новітньої техніки. Але це постійна боротьба.

– Як у цій боротьбі може брати участь держава? 

– По-перше, держава має зробити все можливе для захисту персональних даних. Певні дії можуть бути на межі несвободи, але виявилися дуже корисними. Наприклад, рішення про заборону «Вконтакте» та інших російських сайтів. Спочатку всі протестували, але потім пристосувалися, зрозуміли, бо є інші можливості. (дані дослідження Kantar CMeter за листопад 2020 року показують, що в топ-25 найпопулярніших в Україні ресурсів соцмережа «Вконтакте» знаходиться на 22-му місці. – MS). Це корисна ініціатива. Але межа авторитарності близька, тому потрібно бути обережними. Також держава може забезпечити рівні правила гри для медійників.

– Як ви вважаєте, чи не повинні самі ЗМІ втручатися в цю гру?

– І так, і ні. Медіа мають працювати для своєї аудиторії. При цьому повинні мати свої кодекси, стандарти. Але все впирається у гроші, фінансові можливості редакції. Якщо сидять дві-три людини на стрічці новин і в них є вимоги до кількості новин за якийсь час, то можна тільки співчувати тим, хто цим займається. Відповідно, якість цих новин страждає. Створювати новиний ресурс – це, напевно, пекло.

У світі ж журналісти мають багато часу для написання лонгрідів. Наприклад, у The New Yorker журналіст може займатися одним матеріалом до півроку – може поїхати на конференції, додому до героя. Якщо враховувати всі гонорари, перельоти – це величезні кошти. Щоб нести цей рівень журналістики потрібні величезні ресурси. Усе впирається у фінанси.

Ілюстрації: курс «Зарядка з медіаграмотності», створений у співпраці з IREX Ukraine для Data CTRL Centre