Журналісти «NGL.media» спільно з редакцією медіа «Ґрунт» опублікували розслідування про телеграм-канал «Труха». За два місяці журналісти спробували працевлаштуватися на роботу в «Труху», знайшли докази того, що Максим Лавриненко, який називає себе власником мережі «Труха», не є таким, а також приблизно оцінили дохід мережі каналів від реклами.

Головне з розслідування:

• «З високою ймовірністю» справжнім власником «Трухи» є харківський підприємець Володимир Литвин. Загалу він відомий як людина, яка взяла на себе вину в так званій справі «рюкзаків Авакова», із сином якого дружив Литвин. Про підприємця мало відомо, але на його матір Вікторію Манжос зареєстровані торговельні марки «Трухи». Це єдиний прямий документальний доказ того, що Литвин і «Труха» пов’язані.
• Максим Лавриненко, колишній актор і танцюрист, який називає себе власником «Трухи», заперечує зв’язок із Литвином і наполягає, що є єдиним власником «Трухи». Також спочатку серед засновників телеграм-каналу, за його словами, були два IT-підприємці. Про них жодних відомостей немає, але в самого Литвина є IT-компанія «Turboseo», яка займається просуванням та розкруткою сайтів і торговельних онлайн-майданчиків. Реєстрацію торговельних марок на Вікторію Манжос Лавриненко вважає «діями з боку конкурентів».
• Литвин володіє торговельною маркою «SL.IR» — і називає себе власником відповідного бренду одягу. Засновницею бренду є дизайнерка Ірина Слоневська, яка живе зараз у Росії. Одяг із такою маркою раніше продавали в одному з харківських ТЦ, але зараз слідів діяльності компанії немає.
• Благодійний фонд «Труха. Україна», який допомагає військовим, записаний на 21-річного харків’янина Данила Наумця, який нещодавно був студентом. Фінансову діяльність фонду Наумця, самого Литвина, його матері та ще однієї пов’язаної з ними людини, обслуговує одна й та сама бухгалтерка. Окрім того, працівниця фірми «SL.IR» також співпрацює із «Трухою».
• Журналісти нарахували 63 телеграм-канали, пов'язані з «Трухою». Це «Труха Украина», мережа регіональних каналів «Труха» (28 каналів), «Труха Georgia», «Тру Ха-Ха», «Труха Жесть 18+», «Труха Спорт», «Труха Crypto», «Доброго вечора, ми з України» (+ 24 регіональні канали з типовими назвами), «Русский корабль Иди Нах*й», «Адвокат Мілер», «Киевский движ», «Батальйон Монако». Сукупна аудиторія цих каналів — більш ніж 12 мільйонів людей.
• Канали «Трухи» заробляють на рекламі. Частину грошей приймають у криптовалюті — лише через один із гаманців, який змогли дослідити журналісти, пройшло за 5 місяців більш як 400 тисяч доларів, а таких гаманців журналісти знайшли сім і припускають, що є й інші. Також розслідувачі самі домовилися про розміщення реклами на каналі «Труха» та з’ясували, що публікація в основному каналі «Труха Украина» коштує понад 90 тис. грн, а в регіональних каналах «Трухи» ціна коливається від 1500 до 14000 грн. За підрахунками журналістів, лише за три місяці цього літа основний канал заробив 600 тисяч доларів. Чи сплачує «Труха» податки, залишається невідомим.

Графіка «NGL.media»

«Детектор медіа» незалежно від «NGL.media» та «Ґрунту» проводив власне розслідування роботи телеграм-каналу, але колеги випередили нашу публікацію. Вітаємо колег із прекрасною роботою, ми можемо підтвердити більшість фактів, викладених у матеріалі NGL, а також маємо дещо додати.

По-перше, два незнайомих між собою джерела «ДМ» у Харкові, а також одне джерело в Києві однозначно стверджували, що саме Володимир Литвин є реальним власником «Трухи». Так само як і «NGL.media», ми не змогли зв’язатися із Литвином, оскільки наші джерела, а також інші люди, до кого звертався «Детектор медіа», відмовилися надавати контакти Володимира Литвина, наче він утаємничена персона.

Один зі співрозмовників «ДМ» схарактеризував Литвина як «прагматичну, цікаву й, можна сказати, цинічну людину», яка не має політичних поглядів, але має винятково бізнес-інтереси. Ще двоє назвали суму, яка начебто була вкладена в розкрутку телеграм-каналу «Труха» до війни — 2 мільйони доларів. «Він хотів, аби телеграм-канал мав такий вплив, щоб можна було одразу брати по декілька тисяч доларів за пропозицію зняти чи не публікувати якісь матеріали на каналі», — пояснював один зі співрозмовників «Детектора медіа» суттєві вкладення в розкрутку телеграм-каналу.

Цікаво, що в такому способі заробітку публічно звинувачував Литвина інший харків’янин — депутат міськради, колишній чоловік очільниці харківської ОДА Айни Тимчук Андрій. Він стверджував, що саме Володимир Литвин замовив про нього фільм-розслідування, яке розповідає про спільну власність подружжя в Криму. А потім начебто пропонував не публікувати цей матеріал — за невелику суму в 30 тисяч доларів. Тимчук відмовився, зробив це публічно й назвав Литвина власником «Трухи». А розслідування про власність родини Тимчуків у Криму вийшло — дуже красиве й недешеве. 

Як розкручували «Труху» до війни 

Окрім того, що «Труха» на початку свого існування платила користувачам за контент (це неодноразово підтверджував той самий Максим Лавриненко), канал розкручували й іншими способами. Один із них — розіграші: і в самому Харкові, і при розкрутці каналів «Трухи» в інших містах розігрували коштовні ґаджети або грошові призи до 10 тисяч гривень, просто роблячи «закладки» з невеликими сумами по 500–1000 грн, які підписникам потрібно було шукати, тощо. Місцеві телеграм-канали, які не мали такої фінансової підтримки, жалілися на конкурентів. А також звинувачували «Труху» в тому, що канал «краде» контент, тобто забирає собі те, що публікують інші телеграм-канали, без посилання. В якийсь момент ситуація виправилася — і «Труха» стала посилатися на першоджерела, але це відбулося тоді, коли місцеві конкуренти були далеко позаду за кількістю підписників. Ще один спосіб залучити аудиторію — контент, який публікували без цензури: той самий Лавриненко говорив в інтерв’ю, що на початку свого існування вони показували відео із самогубцями, з місць ДТП, і він вважав, що «це не хайп — людям це цікаво». Також у «Трухи» була агресивна реклама — її рекламували місцеві інстаблогери, були й рекламні провокативні кампанії.

Наприклад, коли в харківських пабліках з’явилася інформація про те, що канал «Труха» пов’язаний із тодішнім очільником області Олексієм Кучером (нагадаємо, що він був адвокатом Володимира Литвина у справі «рюкзаків Авакова»), «Труха» у відповідь замовила рекламну банерну кампанію в інтернеті, де сама пов’язувала себе з харківськими політиками чи чиновниками. З’явилися банери «Труха — канал Кернеса» чи «Труха — канал Добкіна», Ярославського, Фельдмана та інших. Таким чином канал збирав аудиторію, а ще заплутував тих, хто наполягав на зв’язках із Кучером.

Бізнес-мама 

Попри названі співрозмовниками суми в 2 мільйони доларів на розкрутку каналу й те, що в розслідуванні «NGL.media» називають Володимира Литвина «заможним, але непублічним бізнесменом», про його бізнес мало відомо українським ЗМІ. Окрім торговельної марки «SL-IRA», зареєстрованої на його ім’я, він сам називав себе винятково керівником однойменної компанії з виготовлення жіночого одягу. Також є ще дві пов'язані з ним компанії з розкрутки сайтів. З однієї він вийшов після скандалу з рюкзаками, інша прямо зараз перебуває в процесі припинення. Це фактично все, що відомо про Литвина-підприємця. До речі, у 2018 році, коли повним ходом справа рюкзаків ішла до суду, в Харкові сталася пожежа в будівлі, в якій юридично були зареєстровані обидві IT-компанії Литвина. А ще в ньому реально була розташована швейна майстерня — за свідченням журналістів харківського видання, згоріло обладнання, меблі, тканини та документи. На фото видно, що згоріло маленьке й старе приміщення — зовсім не схоже на цех крупної фірми, яка б мала шити рюкзаки для армії. Чи модний жіночий одяг.

Але в цій історії є ще один цікавий персонаж — мама Володимира Литвина Вікторія Манжос, якій належать три торговельні марки «Трухи» (заявки були подані ще у 2020 році) та бренд «Київський двіж».

Сам Литвин казав в інтерв’ю, що вона пенсіонерка. При цьому в неї є декілька фірм — дві з них спільні з Володимиром Литвином, а ще одна — неочікувано — ТОВ «Харківський асфальтовий завод», кінцевим бенефіціарним власником якого вона є. Манжос володіє половиною цього «заводу», який, може, і виробляє асфальт, але раніше мав іншу назву та займався будівництвом і продажем нерухомості «бізнес-класу». Друга половина цього підприємства належить іншій людині, яка є буквально серійним власником компаній, які будують і продають квартири, і керує купою харківських новобудов. У пенсіонерки Манжос є і власна нерухомість у Харкові, а ще вона володіє двома автівками — Mercedes Benz S 400 2021 року та купленим уже цього року Porsche Cayenne 2022 року. Її ФОП, за збігом обставин, згідно з кведами, займається насамперед наданням в оренду нерухомості, наданням усіляких консультаційних послуг у сфері інформатизації, програмування й інших комп'ютерних штук, а також виробництвом і торгівлею одягом і взуттям. А електронна пошта, за якою можна зв’язатися з ФОП Вікторією Манжос, пов’язана з компанією «SL-IRA».

Ще один герой цієї історії — харків’янин Даниїл Наумець, про якого пишуть у своєму розслідуванні NGL як про офіційного керівника благодійного фонду «Труха.Україна». Він справді навчався на екологічному факультеті Харківського національного університету імені Каразіна. Але, окрім того, як з’ясував «ДМ», він залишав резюме в пошуках роботи на «Work.ua» — і вказував там рід діяльності «журналіст». Цікаво, що в навичках Данила вказано такі вміння: адміністрування телеграм-каналу, його просування, підвищення кількості підписників, модерація коментарів та інші навички адміністратора телеграм-каналу. А ще — управління ботофермою. При цьому одне з джерел «Детектора медіа» стверджувало, що в «Трухи» є власна ботоферма.

Після того, як «ДМ» відправив запитання Максиму Лавриненку, включно з питанням про те, чи є в «Трухи» власна ботоферма, Наумець видалив своє резюме. Тепер за цим посиланням на сайті розміщене резюме Альбіни без прізвища, яка має всі ті ж навички, що і Наумець, вона того ж віку та має ту ж саму освіту, але є відмінність — рядка про управління ботофермами в Альбіниному резюме немає.

Максим Лавриненко протягом тижня ще в липні обіцяв надати відповіді на запитання «Детектора медіа». Ми спитали в нього, зокрема, про зв’язки з Литвином, про те, як побудована регіональна мережа «Трухи» (одне з наших джерел стверджувало, що це франшиза, і канали продають місцевим зацікавленим, які діють майже незалежно), а також про благодійний фонд «Трухи». Про який сам Максим Лавриненко сказав, що фонд, серед іншого, планує виробляти чи закуповувати жіночу форму для українських захисниць. Ми також запитали в нього про рекламний дохід компанії та про скандал, який виник через те, що російські пропагандисти показали начебто спілкування з «Трухою» (Лавриненко спростовував факт співробітництва з російським телеграм-каналом «Рибарь», а на захист «Трухи» виступив, наприклад, український анонімний телеграм-канал «Джокер»). Але врешті-решт Лавриненко відмовився відповідати, пославшись на «упередженість» запитань. 

Поки що Володимир Литвин не відреагував на розслідування. І з урахуванням величезної аудиторії, яку охоплює мережа «трушних» каналів, регулярні претензії до контенту каналу та скандали, які супроводжують її бурхливий розвиток, здається важливим з’ясувати, чи є «Труха» винятково медійним бізнесом, хай і не дуже прозорим, як стверджують джерела «ДМ». Чи, як пишуть NGL, Литвин справді намагається впливати на політичну ситуацію в регіоні та може впливати на кадрові зміни в політичній верхівці Харкова. Тоді весь цей ресурс одного дня може перетворитися на суттєвий важіль впливу — в порівнянні з яким джинса та політична заказуха в традиційних медіа в передвиборчий період можуть здатися дитячими забавками.