«Бажання — головне, а досвід можна напрацювати», — це опис ютуб-каналу «Цікаво», який створив Кирило Передрій. Йому дванадцять років, його канал «Цікаво» існує всього вісім місяців, і в нього поки 549 підписників. Однак він уже оприлюднив понад 120 інтерв’ю. Серед його гостей — Уповноважений із захисту української мови Тарас Кремінь, співачка Марія Бурмака, журналіст Віталій Портников, шефкухар Євген Клопотенко, колишня міністерка освіти Лілія Гриневич, мер Харкова Ігор Терехов, народні депутати, політики та спортсмени.

Mediasapiens поговорив із Кирилом про страх інтерв’юєра перед першою розмовою, про те, що перше інтерв’ю в нього було з кішкою, про ставлення до блогера у школі та про питання, яке він хоче поставити Зеленському.

— Кириле, часто ти починаєш свої інтерв’ю з питання «Чому ви погодилися на інтерв’ю зі мною?» та «Якби перед вами була людина, яка вас не знає, що б ви розповіли про себе?». Чому ти саме так починаєш розмову?

— Коли я почав, то зрозумів, що не все так просто, як мені здавалося спершу. В інтерв’ю з першим гостем (міським головою Селидового Русланом Суковим. — Авт.) я дуже хвилювався та спитав, чому він узагалі погодився на інтерв’ю. Я йому одразу сказав, що в мене немає підписників на каналі, немає відео, але я хотів би з ним поговорити. І він відповів: «Я хочу підтримати молодь».

До речі, я думав, що помру на тому інтерв’ю. Було дуже страшно, мене всього трусило. Я пам’ятаю, що я запитував, але питань моїх на відео не чутно. Я був вимушений перезаписати свій голос. Можливо, колись я буду передивлятися це відео і сміятися.

Потім я став усім ставити це питання, бо мені цікаво, чому кожен погоджується на інтерв’ю з дитиною.

Щодо другого питання, то я на початку інтерв’ю називаю людину, але мені здається, що почути від неї самої, хто вона — це якраз найцікавіше. Так це стало своєрідною фішкою.

— Тоді ми теж скористаємося твоєю фішкою. Кириле, що б ти розповів про себе незнайомій людині?

— Я би сказав, що я молодий журналіст, україномовна людина з народження, патріот України. Я людина, яка говорить те, що думає. Не бреше у своїх інтерв’ю. Я люблю правду, і коли мені в інтерв’ю брешуть, я це одразу розумію. Я описав би себе як молоду людину, яка захоплюється журналістикою, веде власний ютуб-канал, знімає інтерв’ю та має певну кількість підписників.

— Де ти живеш зараз?

— Я залишився в Покровську, в моєму рідному місті на Донеччині. Спочатку були плани переїхати через велике вторгнення, але зараз таких планів уже немає.

— Чому ти створив канал саме у 2022 році? На це вплинула війна?

— Я і до війни цього хотів. Я передивився всі сезони програм Дмитра Комарова, дуже багато про нього знаю, ставлюся з повагою (Кирило в тіктоку похвалив фільм Комарова «Рік» і назвав його одним із найкращих журналістів України. — Авт.).

Читайте також: «Рік» Дмитра Комарова: глянець воєнного часу

Після передач Комарова я вирішив, що хочу брати інтерв’ю в папуасів із крокодилами. Але батьки та друзі сказали, що якщо я до них приїду — ті стрілятимуть у мене з лука. Тоді мені було вісім років, а 8-річна людина не має того світогляду, який є у 12-річної. Тому я перегорів із папуасами та став думати, з чого я почну, коли виросту. У всіх же оце сприйняття, що треба починати, «коли виростеш».

Почалася війна. Я надягнув хакі та більше не знімаю. Однак навіть попри війну багато журналістів продовжують спілкувалися російською. Мене як україномовного від народження засмутило, що дуже мало контенту українською мовою.

Тому я вирішив створити проєкт українською. Можливо, він не такий добрий, але це різноманіття, яке дає змогу українцям відчути вибір. Не тільки ж Гордона й Есхакзай дивитися. Я не конкурент таким гарним журналістам, але хай буде ще щось.

• Читайте також: Які телеведучі найпопулярніші в ютубі та соцмережах

— В одному з інтерв’ю ти сказав, що займаєшся журналістикою з викладачем. Хто твій викладач? Він допомагає тобі готуватися до інтерв’ю?

— Моя викладачка — українська журналістка Інна Якименко. Ми займаємося з нею вже 8 місяців двічі на тиждень. Я подавав багато заявок на репетиторському сайті «Букі», але вона єдина відгукнулася. Це був курс узагалі для університетів, щоби підтягнути свій рівень у журналістиці. А я написав їй, що хочу засвоїти хоча би початки, бо мрію брати інтерв’ю і хотів би дізнатися, які для цього потрібні навички. Ми разом пройшли весь цей шлях, і я їй завдячую своїм успіхом. Я не знав про журналістику нічого. Я іноді її питаю, чи доречно спитати щось, чи буде нормально сформулювати саме так питання. Вона мене цього всього навчила. Я їй дуже вдячний. Якщо вона буде читати це інтерв’ю — я передаю їй великі вітання.

Її першим завданням для мене було взяти інтерв’ю в моєї кішки Сімони. Я спитав, а що ж вона зможе мені відповісти? Викладачка сказала, що це завдання на креатив. Тоді я зробив гумористичний ролик, він є на ютубі. Тому я завдячую своєю журналістською кар’єрою і кішці також.

Перша героїня інтерв’ю Кирила — кішка Сімона

— Після твого першого інтерв’ю з мером Селидового серед твоїх співрозмовників з’явилося багато одеситів — Олег Володимирський, Леонід Францескевич, Руслан Дроздов, Сергій Осадчук. Чому так багато уваги саме до одеської журналістики?

— Інна Якименко родом з Одеси, але зараз вона перебуває в Ірландії. Спочатку вона мені порадила, щоби я взяв інтерв’ю в Олега Володимирського. Вона йому написала та спитала, чи можна це зробити. Це було дуже цікаве інтерв’ю, я йому дуже вдячний. Я питав у викладачки, кого б вона мені порадила, а потім їм писав — і вони погоджувалися. З Олегом Володимирським спершу вона домовилась, а з іншими вже я сам.

Ще в мене є інтерв’ю з одеським блогером Андрієм Немодруком. Я йому писав в інстаграм, і він також сказав: «А чом би й ні?». Він заради мене навіть завантажив вайбер. Він був першим блогером, у кого я взяв інтерв’ю.

— Ролики на твоєму ютуб-каналі виходять щодня, іноді по декілька на день. Скільки часу йде на підготовку, проведення, монтаж інтерв’ю? Як ти встигаєш робити стільки контенту?

— Я намагаюся щодня щось постити. Іноді виходило навіть три ролики на день. У мене небагато часу на це йде, бо зараз мало уроків онлайн. У нас просто є завдання, які потрібно виконати на наступний урок. Тож тоді, коли немає занять, я можу помонтувати або домовитися про інтерв’ю. У мене все мобільно відбувається: на телефоні монтую, одразу роблю заголовок і публікую. У заголовок ідуть цитати з інтерв’ю, тому що моя викладачка так підказала робити, щоб було цікавіше. Я все встигаю, хоч це й забирає час. З навчанням проблем немає, і сподіваюся, що й не буде.

— Як до твого блогерства ставляться в родині та школі? Мабуть, уже став зіркою в Покровську?

— Люди в місті поки не впізнають, але в мене вже взяли інтерв’ю в місцевій покровській телерадіокомпанії «Орбіта». Батьки добре ставляться до моєї діяльності та підтримують. Спершу вони мене питали, що вони можуть зробити, чим допомогти. А я сказав, що моя мета — зробити цей канал успішним, з цікавим україномовним контентом. Тож якщо я взявся, я зроблю все сам. Мої бабусі також дивляться кожне моє інтерв’ю і після кожного мені дзвонять.

Що стосується вчителів, то більшості подобається. Одного разу під час навчання в мене було щось із мікрофоном, я не міг його увімкнути в програмі, в якій ми займалися. І мені сказали: «Ну, ти ж ролики свої знімаєш, все у тебе працює». Думали, що я не хочу навчатися. Сподіваюся, що таке ставлення мине.

А моя класна керівниця взагалі написала про мене пост. Інші вчителі кажуть: «Молодець, рухайся далі, ми будемо тебе підтримувати». Вони ставлять вподобайки під моїми роликами та фейсбук-дописами.

— Ти вже думав, у якому університеті будеш навчатися в майбутньому?

— Звісно, я буду зважати на результат ЗНО, але в мене є мрія — Київський національний університет імені Шевченка, червоний корпус. У мене було інтерв’ю з його ректором. А ще я розмовляв із ректором Маріупольського державного університету, він зараз розташований у Києві. Там є журналістика, тож, можливо, я туди вступлю.

— Серед тих, у кого ти брав інтерв’ю, багато громадських діячів, високопосадовців, усіх депутатів уже й не перерахуєш. Як ти обираєш героїв, де дізнаєшся про них?

— Я з 8 років цікавився політикою. Я — унікальна дитина, у мене немає жодної гри на телефоні та комп’ютері. Дітям здебільшого подобається тільки грати, а я не хотів бути залежним від цих ігор. Я дивився багато політичних токшоу, тож зараз знаю кожного народного депутата, крім тих, хто в «ОПЗЖ». Я звертаюся до них у соцмережах. Перший народний депутат, який став моїм гостем, — Юрій Камельчук. Він відповів через 5 секунд і погодився поговорити в той же день.

— Чи були ті, хто відмовився від інтерв’ю?

— Безліч. Спочатку це дуже засмучувало. Я не розумів, чому люди відмовляють інтерв’юєру, в якого аж десять підписників? Мені здавалося, що десять підписників — це ого-го! Та це насправді дуже мало. А зараз навіть якщо відмовляють, то я пишу: «Дякую, що ви знайшли час відповісти мені “ні”».

Я пробую, але якщо не вдається — можу написати людині потім і запитати, чи з’явилася в неї можливість поговорити.

— Чи стежиш ти за переглядами? Було таке, що розраховував на декілька тисяч, а там декілька сотень чи навпаки?

— Це буденність. Я завжди розраховую, як зазвичай, на декілька сотень переглядів. Тут я публікую інтерв’ю з Романом Безсмертним — і воно збирає 4,5 тисячі переглядів! Я не уявляв собі такого! Я публікую інтерв’ю з Ігорем Олександровичем Тереховим — там 2,7 тисячі переглядів! Я не знаю, як це відбувається, звідки ці перегляди беруться й куди я там залітаю!

— Як ти вважаєш, хто твоя аудиторія?

— Це люди 25–35 років, я стежу за аналітикою ютубу. Мені ютуб насилає повідомлення «Ти молодець», «Твої відео подобаються» — і я такий: «О, дякую!». Хоча я розумію, що це не від людини приходить, але за ці повідомлення все одно ютубу вдячний. Мій глядач цікавиться політикою чи блогерством, або він є прихильником якогось політика й дивиться чергове інтерв’ю з ним. Так було з Миколою Княжицьким (інтерв’ю з ним зібрало понад 700 переглядів. — Авт.). Дуже багато його фанатів подивилися це інтерв’ю. Я також вдячний йому за пост про мене, який він зробив на своїй фейсбук-сторінці.

— Твої гості дуже різні за сферою діяльності. З ким тобі легше розмовляти, з ким цікавіше?

— Усі люди, в кого я брав інтерв’ю, мені цікаві — й політики, і не політики. Я якось написав на офіційну сторінку співачки Марії Бурмаки, бо в її особистому акаунті кількість друзів перевищувала 5 тисяч і вона не змогла б мене додати. І тієї ж ночі я отримав відповідь, що їй дуже цікаво. Нам про Марію Бурмаку навіть у школі розповідали! Я думаю, що все, чого я хочу, — все досягається. З моїм характером можна досягти бажаного.

Мені було дуже легко спілкуватися з блогером Максом Клімтоком, ми були на одній хвилі. Я йому теж в інстаграм написав — і через декілька годин ми зробили з ним інтерв’ю.

— А ти встиг підготуватися?

— Та ні, але в мене завжди є 100-відсоткові питання для кожної людини. Дуже легко та цікаво спілкуватися з блогерами та коміками. Важко говорити з журналістами. Наприклад, у мене було інтерв’ю з Віталієм Портниковим. Я розумію, який це рівень журналістики. Хоч ми однієї професії, але з ним мені було складно. Я відчував рівень його знань, його професійність.

• Читайте також: Віталій Портников: «Нація, яка виходить із війни без культури, програє цивілізаційне змагання»

З політиками теж може бути складно. Навіть якщо нічого такого немає в інтерв’ю, але ти морально відчуваєш тиск. Я не знаю, з чим це пов’язано, але в мене так було. Дуже складно розговорити спортсменів, розкрити їх. Це щасливі випадки, коли мені все ж вдалося розкрити людину. Я не знаю, чи вдалося мені розкрити Жана Беленюка, але я дуже старався. Якщо вам вдасться розговорити спортсмена — це буде ваше перше досягнення. Моя повага.

— Ти декілька разів казав в інтерв’ю, що після перемоги хотів би взяти інтерв’ю в Зеленського. Ти вже знаєш, що скажеш президенту, чи яке питання буде першим?

— Я тверезо думаю й розумію, що він не знайде часу. Ми ж бачимо його сторінку, сторінку Офісу президента — він дає інтерв’ю всесвітнім виданням. Навіть якщо серед них і є українські видання, то дуже відомі — але це точно не я. Однак я планую це зробити після нашої перемоги, коли це буде на часі та коли в нього буде час.

Ми ж бачимо, як Володимир Олександрович змінився, у нього і так все по хвилинах. Навіть під час інтерв’ю Дмитру Комарову зайшов його прессекретар пан Нікіфоров і сказав, що у президента наступний захід. Тобто для Дмитра Комарова він знайшов достатньо часу, але теж не одразу. А для мене… Після перемоги це буде більш реальним.

• Читайте також: «Рік» Дмитра Комарова: від лінії фронту до гардероба президента

Я буду працювати, щоби це втілити в життя. А оскільки інтерв’ю буде після перемоги, і ми вже всі відновимося, то я в нього спитаю: «Ви казали, що “Квартал 95” — ваше минуле життя. Війна вже закінчилася нашою перемогою, тож вона тепер — теж минуле життя. А яке життя починається зараз?». І я в нього це запитаю!

— Що б ти порадив журналістам чи блогерам-початківцям? Які труднощі відчув на собі?

— Я сам журналіст-початківець. Я розумів, що мені потрібно створювати цей проєкт. Розумів, що він на часі, бо треба підіймати моральний дух наших людей. Але я кожного дня думав: «Ну, завтра почну, завтра». Але ж це може тягнутися роками. І все ж знайшов сили в собі створити проєкт. Тому раджу не казати «завтра почну» і починати сьогодні. Ми бачимо, як Україна потребує молодих класних україномовних журналістів. Після 24 лютого деякі люди навіть не перейшли на українську мову, тож це важливо.

• Читайте також: Язык vs мова. Які ресурси допоможуть перейти на українську

А ще б я порадив учити англійську. Ми ж скоро станемо частиною ЄС і нам треба буде якось спілкуватися. Можливо, хтось захоче взяти інтерв’ю в якогось конгресмена, і тому потрібні знання мови.

Ну, і головне — треба побороти страх. От у тому першому інтерв’ю, де мене не було чутно, я мав натиснути «публікувати відео», а сам сидів-гадав, як на ромашці, публікувати чи ні. Треба побороти страх. Не сподобалося перше інтерв’ю — публікуй ще! Але страху не має бути.

Треба починати вже — і не важливо, в якому віці. Є бажання — починай. Можливо, років у шість ви не почнете, а от в десять — цілком реально. Ви випередите мене та станете наймолодшим журналістом у світі.

Фото надані Кирилом Передрієм