24 листопада в Україні стартував загальнонаціональний конкурс «Репортер» для учнів 9–11 класів загальноосвітніх шкіл. За умовами конкурсу, учні могли створити або відеосюжет, або подкаст за трьома темами: здоров’я, екологія або історії, що надихають. «Репортер» — це спільний проєкт «Фільтра» (ініціативи Міністерства культури та інформаційної політики з медіаграмотності), Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Шведського посольства в Україні. 13 грудня оголосять переможців конкурсу. Mediasapiens поговорив із керівницею «Фільтра» Валерією Ковтун про результати конкурсу.

— Валеріє, скільки людей загалом брали участь у конкурсі? На нього подалися з школярі усієї України, чи були більш і менш активні регіони?

— Оскільки від початку ми закладали в конкурс навчальний елемент, то перш ніж брати в ньому участь, усім охочим потрібно було пройти тест, який включав питання з медіаграмотності та стандартів журналістики. Тест пройшли 858 школярів, але дійшли до фіналу, тобто зробили свої подкасти та сюжети, 429 людей. Середній рівень відповідей на тести був 5-6 балів із максимальних семи, і найбільше було проблем із підбором заголовків. У тесті ми пропонували обрати заголовок — клікбейтний, емоційний, нейтральний або занадто офіційний — і учасники часто не могли визначитися, який буде відповідним до журналістських стандартів. Як правило вони обирали між клікбейтним та емоційним заголовками. Також із результатів тесту видно, що діти не розуміють, як вибудовується сценарій матеріалу: багато хто вважає, що журналістика — це чиста імпровізація.

Участь у конкурсі брали школярі з усієї України, найактивнішими виявилися Харківська, Київська (не рахуючи сам Київ), Запорізька, Черкаська, Дніпропетровська та Миколаївська області. Найменше подавалися на конкурс у Закарпатській та Житомирський області. Зі столиці було найбільше конкурсантів.

— З чим ви пов’язуєте більшу чи меншу залученість мешканців різних регіонів?

— Ми не маємо аналітичних даних, але, за моїми спостереженнями, це може бути пов’язано з активністю місцевих ініціатив із медіаграмотності. Наприклад, у Харківській області є багато таких локальних ініціатив, серед них Українська академія лідерства, яка проводить школи з медіаграмотності для молодості. Також багато ініціатив у Київській області. А ось, наприклад, у Миколаївський та Дніпропетровській області у конкурсу була медійна підтримка: регіональні медіа активно його висвітлювали, запрошували мене й колег до прямих ефірів. Напевно, це й спрацювало. Після завершення конкурсу хочемо проаналізовати й активність учасників, і обізнаність у темах: як діти розуміють, що таке якісний контент, що таке медіаграмотність тощо.

— Чому ви запросили на конкурс лише учнів загальноосвітніх шкіл? Є ж коледжі, училища, там діти того ж віку.

— Ми хотіли, щоб усі учні були в більш-менш рівних умовах, тому що участь у конкурсі учнів інших закладів освіти ускладнила би відбір та обрання переможців. Було б важко оцінювати роботи людей, які вчаться за шкільною програмою, і тих, хто більш заглиблений у якісь теми, більше знає про роботу медіа тощо. І навіть комунікація зі школярами повинна відрізнятися від спілкування з тими, хто вже навчається у спеціалізованих закладах. Кампанія «Репортера» була побудована на шкільній тематиці, ми використовували меседжі на кшталт «закрили зошити й записали подкаст», брали інші шкільні фрази та адаптовували їх під контент конкурсу. Ці ж меседжі вже були б недоречні для інших аудиторій.

— Хто оцінюватиме роботи?

— Більшість членів журі були нашими експертами, які консультували учасників конкурсу під час створення робіт. Відеосюжети оцінить Олеся Біда — журналістка «Громадського телебачення», наставниця регіональних репортерок у програмі «Журналістика толерантності». Подкасти буде оцінювати Олеся Павлишин, випускова редакторка видання «Куншт». Також у журі увійшли головний редактор «Детектора медіа» Отар Довженко, заступниця головного редактора Texty.org.ua Інна Гадзинська та керівник програми суспільного розвитку Української академії лідерства Іван Чубукін. Наскільки якісно була розкрита тема, за якою створювали матеріал, оцінять фахівці — голова Української природоохоронної групи, співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України Олексій Василюк, директорка з комунікацій Українського центру охорони здоров’я (UHC) Анна Цяцько та медіатренерка, правозахисниця Ольга Веснянка. Члени журі вже отримали всі 30 робіт фіналістів шортлиста конкурсу. Кожну роботу оцінюють п’ятеро членів журі за п’ятьма критеріями. Їхні бали додаються та утворюють загальну оцінку, максимум 100 балів.

— Які роботи подавали на конкурс? Які теми з трьох запропонованих обирали найчастіше?

— Перше, на що ми звернули увагу: діти погано розуміють, що таке журналістський матеріал. Сам формат відеосюжету часто плутають із блогерством, багато поданих робіт — це суб’єктивні думки, які дитина висловлює на камеру. Також ми здивувалися, що бачили замість відеосюжетів постановочні ролики на кшталт соціальної реклами, або навіть мініфільми, зокрема в жанрі екшен, або музичні кліпи. Всі вони не мають нічого спільного із журналістикою, але видно, що людина доклала зусилля, що працювала ціла команда, розробляла сценарій, іноді це гарно знято. Ці роботи дуже цікаві, але вони не відповідають умовам конкурсу, тому, на жаль, ми не могли включити їх у шортлист. Ми, звісно, не хочемо втрачати зв’язок з авторами цих позаконкурсних робіт. Можливо, створимо телеграм-канал, аби й далі спілкуватися з такою активною аудиторією.

Але все це демонструє, що дітям складно відрізнити ролики для тіктока і журналістські сюжети, для яких потрібно провести власне дослідження теми, знайти експертів, вибрати найважливіші факти і будувати сюжет суто на фактах. З аудіоподкастами, які були подані на конкурс, інша ситуація: люди більше розуміли формат, їхні роботи більше схожі на журналістські матеріали. Хоча, на жаль, їх на конкурс подало значно менше людей. Розподіл робіт за темами більш-менш рівномірний.

— Але ж складно вимагати від підлітків, які ніколи не робили свої матеріали, розуміння стандартів.

— Для того, щоб діти краще розуміли, які матеріали потрібно створити для участі в конкурсі, в нас на сайті були детально розписані умови. Окрім цього ми постійно комунікували в інстаграмі з конкурсантами, запрошували фахівців із журналістики, які в прямих ефірах відповідали на запитання дітей, розповідали, як треба писати сценарії сюжету, як шукати факти, які джерела можна використовувати для розкриття різних тем. Це відбувалося щотижня. І ще в нас були попередні пітчинги, тобто діти могли подати свою ідею, на онлайн-сесії з експертом у цій темі вони мали три хвилини на презентацію своєї ідеї, а потім отримували зауваження та поради. Між ідеями, що вони презентували, і роботами, які надходили до нас після цього попереднього пітчингу, була велика різниця — очевидні зміни на краще.

Ще було цікаво, наскільки по-різному були висвітлені теми, які обрали конкурсанти. У матеріалах про екологію було і про сортування сміття, і про енергоефективність, і про екотовари. Про здоров’я, звісно, теж були різні історії, але дуже багато сюжетів було саме про ментальне здоров’я. У мене суб’єктивне враження, оскільки я не дивилася всі роботи, але кожна п’ята з тих, що я дивилася, стосувалася психології, ментального здоров’я, депресії тощо. Можливо, це пов’язане з епідемією коронавірусної хвороби. Були, звісно, роботи і про вакцинацію, і багато загальних сюжетів — про здорове харчування, здоровий спосіб життя. Це, напевне, пояснюється тим, що з цієї теми багато матеріалів, факти відомі і дітям легше розмірковувати на ці теми.

Найяскравіші сюжети і герої були за темою «історії, що надихають»: діти познаходили в локальних спільнотах талановитих музикантів, художників та розповіли про них. Була яскрава історія про спасіння песика цілою громадою. Мене особисто вразило, що діти в цій темі не женуться за клікбейтними історіями, що в їхніх матеріалах багато доброти і щирості.

— Як ви оцінюєте результати конкурсу?

— Ми зробили цей конкурс, бо розуміння того, як створюються та подаються новини, — це теж частина навичок із медіаграмотності. Для того, щоб визначити маніпуляцію, ти маєш розуміти, як матеріал створюється. І цей конкурс показав нам, що з дітьми дуже добре працювати, і наші поки що не дуже масштабні спроби навчити їх цих навичок уже мають результат. Діти швидко адаптуються, їм цікаво, особливо через те, що це матеріал, який вони самі створюють і несуть за нього ж відповідальність. Готові заглиблюватися і дізнаватися більше.

За результатами конкурсу ми бачимо, що є проблема з розумінням авторського права. В умовах конкурсу ми зазначали, що чужий контент варто підписувати, але дотримувалися такої вимоги буквально одиниці. З цим треба працювати вчителям, змінювати ставлення дітей до контенту, пояснювати, що не можна брати й використовувати все, що лежить в інтернеті, що вони знайшли на ютубі чи в пабліках. Пояснювати, що все це належить комусь.

Також дуже багато було проблем із фокусом уваги: діти багато узагальнюють та додають зайвого. Це, напевне, наслідки шкільної традиції, коли має значення обсяг, а не зміст. Дітям важко дотримуватися нашого хронометражу — три хвилин для відео, п’ять для аудіо, — і вони часто виходили за ці рамки. Навіть були випадки, коли діти вказували, що будуть робити аудіоподкаст, а робили п’ятихвилинні відео, щоб мати більше часу для відеосюжету.

Ну, і загалом діти мало й неуважно читають: не познайомилися з умовами конкурсу, багато хто не став читати про стандарти журналістики, які ми виписали. Також у цілому низькій рівень медіаграмотності, тому працювати потрібно, й багато. Добре, що в нас завдяки цьому конкурсу з’явилася зацікавлена активна аудиторія, і нам приємно, що можемо їм допомогти навчитися.

— Що отримають переможці конкурсу? Скільки їх буде?

— Загалом у нас буде 12 переможців: у кожній віковій категорії по два переможці у двох форматах. Але оскільки в нас значно менше подалося людей в жанрі подкастів, буде більше переможців із відеосюжетами. Після оголошення переможців вони приїдуть на три дні до Києва, де будуть спілкуватися з журналістами із редакцій — партнерок конкурсу: Суспільного, «Текстів», «Куншта», «Громадського телебачення». На наступний день вони працюватимуть у полі з журналістами, аби створити сюжети або подкасти, які потім будуть оприлюднені на сайтах або підуть в ефір. Наостанок діти побувають на екскурсії в телецентрі «Олівець». Там же повинна відбутися церемонія нагородження.