Що таке гендернозумовлене насильство і хто від нього потерпає

Що таке гендернозумовлене насильство і хто від нього потерпає

09:36,
6 Грудня 2021
2050

Що таке гендернозумовлене насильство і хто від нього потерпає

09:36,
6 Грудня 2021
2050
Що таке гендернозумовлене насильство і хто від нього потерпає
Що таке гендернозумовлене насильство і хто від нього потерпає
Пояснюємо, чим відрізняється аб’юз від харасменту й чи є це гендернозумовленим насильством, а також як медіа писати про ці явища, щоб не принижувати потерпілих і не виправдовувати кривдників.

Із 25 листопада по 10 грудня в десятках країн світу триває акція «16 днів активізму проти гендернозумовленого насильства» — проблеми, від якої  потерпають тисячі людей. Однак що це таке і яке саме насильство можна називати цим складним словом? Наприклад, чи насильство чоловіка щодо жінки завжди є гендернозумовленим? Або ж домагання до жінок у публічних місцях? Або чи є гендернозумовленим насильство матері щодо дитини, а доньки — щодо батька? MediaSapiens пояснює, що таке гендернозумовлене насильство, чим воно відрізняється від домашнього, для чого цій проблемі приділяють аж 16 днів у році й чому медійникам потрібно про це писати.

 

Що таке гендернозумовлене насильство?

Гендернозумовлене насильство — це те, яке вчиняється щодо людини через її приналежність до певної статі. Згідно з Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, до гендернозумовленого насильства належать^

— фізичне насильство;

— психологічне;

— сексуальне;

— економічне;

— домашнє;

— переслідування;

— зґвалтування$

— сексуальне домагання;

— каліцтво жіночих геніталій;

— примусова стерилізація;

— примусовий аборт;

— примусовий шлюб;

— злочини в ім’я так званої честі;

— насильство в інституційному середовищі;

— насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях;

— торгівля людьми;

— гендерна дискримінація.

 

Його чинять лише щодо жінок?

Визначення гендернозумовленого насильства також є у Керівництві з інтеграції заходів щодо протидії гендернозумовленому насильству до гуманітарної діяльності. Згідно з ним, гендернозумовлене насильство — «загальний термін для будь-якого акту завдання шкоди, що вчиняється проти волі особи і пояснюється соціальними (гендерними) відмінностями між чоловіками і жінками, викликає серйозну і зростаючу стурбованість в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій». Юристка Марія Желтуха в матеріалі на сайті Асоціації жінок-юристок України «Юрфем» робить висновки, що гендернозумовлене насильство має в основі дисбаланс влади та чиниться, щоби принизити і змусити людину почуватись нижчою за статусом. «Цей вид насильства глибоко вкорінений в соціальних та культурних структурах, нормах і цінностях, які регулюють життя суспільства, і часто посилюється культурою заперечення та замовчування. У світі визнане також існування багатьох форм гендернозумовленого насильства щодо чоловіків та хлопчиків. Вони, зокрема, можуть зазнавати сексуального насильства з боку інших чоловіків у контексті збройного конфлікту. Крім того, вони можуть стати потерпілими від такого насильства через соціальний або економічний статус, інвалідність, статус біженця та інші поєднання різних проявів нерівності», — стверджує Марія Желтуха. Тобто гендернозумовленим насильством правниця пропонує називати будь-яку шкоду, завдану за ознакою статі, гендеру, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, або ж через стереотипи щодо гендерних ролей.

За даними правозахисної організації «Ла Страда», гендернозумовлене насильство — це крайній вияв дискримінації за ознакою статі, жертвами якого найчастіше стають жінки. «Насильство щодо жінок є найпоширенішою причиною смерті та інвалідності серед жінок репродуктивного віку. Воно не завжди позбавляє життя, але майже завжди підриває здоров'я, порушує безпеку та незалежність постраждалих. При цьому гендернозумовлене насильство часто приховується через звинувачення жертви та безкарність злочинців. Як наслідок — набуває системного характеру. Однією з найголовніших його причин є гендерна нерівність у суспільстві, де чоловіки зловживають своєю владою щодо жінок»,переконані в організації.

Психологиня, керівниця організації «Центр жіночі перспективи» Марта Чумало каже, що гендерні норми форматують людей в такий спосіб, що одна частина має більшу легітимність, право на владу, силу, агресію, а інша — мусить підпорядковуватися. «Так звані гендерні норми ставлять нас у рамки й формують жінку як підпорядковану чоловіку, орієнтовану на потреби іншої людини, як таку, що обслуговує. Згідно з гендерними ролями, жінка є слабшою, а чоловік — сильніший і має більше влади. У цьому і є корінь гендернозумовленого насильства, — розповідає Марта Чумало. — А насильство жінок щодо чоловіків чиниться всупереч гендерним нормам, має психологічні корені й інші механізми виникнення, тому що гендер пригнічує жінку і робить з неї слабку людину, яка не застосовує насильство, не здатна на нього». Марто Чумало додає, що часто гендернозумовленим є й домашнє насильство, однак не все. Наприклад, насильство жінок щодо дітей не можна вважати гендернозумовленим.

 

Аб’юз і харасмент — це теж гендернозумовлене насильство?

Так, часто вживані в українських і не тільки медіа слова «харасмент» та «аб’юз» теж можуть означати гендернозумовлене насильство. За Словником гендерних термінів, харасмент — це форма дискримінації, яка включає будь-яку небажану та настирливу фізичну і словесну поведінку, що ображає або принижує людину, порушує недоторканність її приватного життя. Харасментом можна назвати не лише сексуальні домагання, а й небажані зауваження, жести, міміку або жарти з приводу раси, національності, релігії, статі, гендеру, або ж небажані фізичні контакти, — поплескування, пощипування тощо. Наприклад, якщо жінка потерпає від домагань у публічному місці, таке насильство можна назвати гендернозумовленим.

Натомість аб’юз — це психологічне, фізичне, сексуальне, економічне насильство, що відбувається всередині близьких стосунків, і часто маскується під турботу. Таке насильство, яке чиниться в сім’ї, наприклад, чоловіком над жінкою, теж можна визначити як гендернозумовлене.

 

Чому саме 16 днів проти гендернозумовленого насильства і чому саме в листопаді?

«16 днів активізму проти гендернозумовленого насильства» — акція, яка відбувається щороку із 25 листопада (Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок) до 10 грудня (День прав людини). Кампанію «16 днів» ініціював Центр жіночого глобального лідерства при Ратґерському університеті під час першого Інституту жіночого глобального лідерства в 1991 році. Акція триває в багатьох країнах протягом тридцяти років. У рамках цієї акції різні правозахисні організації закликають припинити гендернозумовлене насильство.

 

Чи актуально це для України?

За даними Державної судової адміністрації, за 2020 рік в Україні за домашнє насильство засудили 921 людину, у 2019-му вироків було менше — 225. Загалом торік у судах на розгляді перебувало 1877 проваджень щодо домашнього насильства, у 2019-му — 626.

Також, за інформацією Національної соціальної сервісної служби України, у 2020 році в країні зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім'ї. Із них 180 921 надійшло від жінок, 27 676 — від чоловіків, 2 756 — від дітей.

За даними опитування Національного демократичного інституту, яке проводили у 2019 році, 0,6 % опитаних кажуть, що зазнали домагань у мережі. Також дослідження показало, що 40 % потерпілих від харасменту, серед яких більше жінок (76 % проти 4 % чоловіків), не зверталися по допомогу. Проте понад половина українців погоджується, що потерпілі мають на це право, лише 14 % не погодилися з цим.

Крім цього, опитування показало, що 49% опитаних не погоджуються, що ймовірність стати об’єктом сексуальних домагань на робочому місці є однаковою для представників обох статей: 97 % тих, хто підтримав це твердження, думають, що частіше від сексуального насильства потерпають жінки.

 

Як цьому насильству запобігти?

Запобігти гендернозумовленому насильству може, зокрема, ратифікація Стамбульської конвенції — першого міжнародного документа, який виводить визначення гендеру з тіні й має на меті захист жінок, чоловіків та дітей від домашнього насильства. Конвенція, зокрема, передбачає розбудову системи допомоги: відкриття притулків, психологічних сервісів тощо.

Ратифікація Стамбульської конвенції в Україні є однією з вимог маршів жінок, які проходять у різних містах 8 березня. 4 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента набрала понад 25 тисяч голосів. У відповіді на петицію йдеться, що президент внесе на розгляд Верховної Ради проєкт закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» після того, як Міністерство закордонних справ подасть пропозиції.

14 травня 2021 року віцеспікерка Олена Кондратюк заявила, що Верховна Рада готова розглядати питання ратифікації конвенції, коли до парламенту надійде офіційний текст документа. Однак станом на 2 листопада конвенцію так і не ратифікували, а активістки громадської організації «Марш жінок» створили нову петицію із закликом зробити це.

 

Чому про гендернозумовлене насильство мають говорити й писати в медіа

Членкиня Комісії з журналістської етики, голова ГО «Жінки в медіа» Єлизавета Кузьменко каже, що медіа є не тільки віддзеркаленням того, що відбувається у суспільстві, а й певною мірою можуть формувати суспільні норми та уявлення. «Медіа — це не лише платформи, які забезпечують доступ до інформації, вони також мають функціонувати, як соціальний гравець з особливими позиціями щодо суспільно важливих питань, як, наприклад, протидія поширенню Covid-19, забезпечення гендерної рівності у суспільстві, висвітлення російсько-української війни чи незаконної окупації Криму», — розповідає Єлизавета Кузьменко. Тому, на думку експертки, медіа повинні підіймати тему гендернозумовленого насильства, адже це зараз один із пріоритетних напрямків роботи для поліції. «Зокрема, через те, що за найновішими даними в Україні, кількість звернень щодо домашнього насильства постійно зростає. Так вона зросла на 47 % у порівнянні — 8 місяців 2020 року до 8 місяців 2021 року», — додає вона.

Найголовніше, на думку Єлизавети Кузьменко, — не жанр, у якому ця тема висвітлюватиметься медійниками, а дотримання норм і стандартів журналістської етики. «Одні люди читають виключно новини, інші більше довіряють пояснювальній журналістиці, а інші стежать тільки за соціальними мережами. Найголовніше, щоби ті журналісти чи журналістки, які висвітлюють тему гендернозумовленого насильства, сформували у себе гендерну чутливість, тобто здатність визнавати гендерні відмінності, наявність у суспільстві дискримінації за ознакою статі, проявів нерівності та враховувати ці аспекти у стратегіях та діях», — пояснює Єлизавета Кузьменко.

 

Як писати й говорити так, щоби не нашкодити потрепілим?

Психологиня Кризового центру, яке надає допомогу потерпілим від насильства, Тетяна Хорошилова каже, що медіа відіграють ключову роль у формуванні громадської думки, а інколи, підтримуючи шкідливі стереотипи, формують хибні уявлення суспільства щодо «гендерної» ролі як жінок, так і чоловіків. «Висвітлення теми гендернозумовленого насильства, як на мене, має починатись із запитання "Яка мета публікації?" Адже будь-яка розповідь про насильство має бути в першу чергу не цікавою для публіки, а корисною для суспільства, — розповідає психологиня. — Важливо не лише розповісти історію або викласти факти, а й чітко показати, що насильство неприйнятне, повідомити, де можна отримати допомогу, якщо ви постраждали. Будь-який спосіб висвітлення теми гендернозумовленого насильства може бути використаний в медіа, якщо публікація містить перевірену інформацію без стереотипів про "віктимну поведінку", жодним чином не виправдовує кривдника, не дискримінує постраждалих».

Також у текстах про насильство, за словами Тетяни Хорошилової, не має бути висловлювань, які стигматизують постраждалих. «Найбільшу користь для суспільства несуть матеріали, у яких є інформація про права постраждалих та як їх можна захистити; змістовні обґрунтування суспільної проблеми насильства та шляхів її подолання; інструкції та/або посилання на те, де можна отримати допомогу», — каже психологиня. ЗМІ роблять важливий внесок у висвітлення проблеми гендернозумовленого насильства, бо офіційні дані дуже часто відсутні або викривлені. «Саме висвітлення випадків та проблеми гендернозумовленого насильства в цілому допомагає привернути увагу суспільства до проблеми як такої; сформувати інтерес до шляхів подолання цієї проблеми, стимулює до пошуку підтримки постраждалих, сприяє формуванню етичних суспільних цінностей», — розповідає Тетяна Хорошилова.

Перед публікацією психологиня радить поставити собі запитання, які ризики загрожують героям матеріалу. «До розмови з постраждалими я рекомендую залучати спеціалістів, які пройшли відповідну підготовку і добре обізнані з темою гендернозумовленого насильства. При безпосередньому контакті з постраждалою від насильства (якщо це жінка) краще, щоб інтерв’ю проводила журналістка. В розмові необхідно уникати будь-яких запитань або коментарів, які можуть спричинити повторну травматизацію постраждалої або нести звинувачувальний зміст чи навіть "подвійний" зміст. Наприклад, уточнення, чи постраждала не перебільшує», — пояснює Тетяна Хорошилова.

Більше порад та практичних прикладів можна знайти в Пораднику «Як наблизити свою редакцію та контент до гендерної чутливості», який у 2021 році випустив Координатор проєктів Організації безпеки та співробітництва в Європі в Україні.

На думку Єлизавети Кузьменко, за порушення стандартів у матеріалах, які стосуються гендернозумовленого насильства, медіа мають нести відповідальність. «Це може бути як відповідальність, передбачена законом, так і публічний осуд від колег по цеху. Зокрема, Комісія з журналістської етики, яка є органом саморегуляції журналістів, розглядає скарги, в тому числі, на порушення пункту 15 Кодексу етики українського журналіста, у якому йдеться, що “ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання”, — каже Ліза. — Найкращим прикладом є “Кагарлицька справа”, коли комісія висловила публічний осуд телеканалу “1+1” за сюжет про потерпілу у зґвалтуванні поліцейськими з Кагарлика. Тоді Комісія закликала українські медіа змістити фокус уваги з потерпілої на ситуацію із насильством з боку поліції та винесла публічний осуд “1+1”, а також надала рекомендації, як висвітлювати подібні злочини».

 

Куди звертатися потерпілим

Якщо людина потерпає від якогось із видів гендернозумовленого насильства, вона може звернутися в Урядовий контактний центр за номером 1547 (із мобільного або стаціонарного) й отримати там консультацію чи психологічну підтримку. Зателефонувати можна й на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства — 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного), де цілодобово й безкоштовно надають інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку.

Також варто викликати поліцію за телефоном 102 або ж звернутися у відділок особисто. Поліція в разі домашнього насильства має повноваження винести кривднику терміновий заборонний припис і скерувати постраждалу (разом із дітьми) до притулку.

На сайті інформаційної кампанії «Розірви коло» програми Фонду ООН у галузі народонаселення із протидії та запобігання домашнього і гендернозумовленого насильства в Україні радять потерпілим звертатися до лікарень, якщо вони зазнали фізичного чи сексуального насильства. У лікарні можна отримати невідкладну допомогу та задокументувати в медичній картці ознаки того, що сталося. Це допоможе притягнути кривдника до відповідальності. Постраждалі можуть звертатися й у центри соціальних служб. Наприклад, якщо людині через загрозу насильства немає де жити, їй можуть допомогти знайти житло, скерувати до притулку абощо.

Також в Україні створили телеграм-боти «Вона за неї» та «Дій проти насильства», де можна дізнатись, як діяти, коли ви постраждали, куди звертатися, а також отримати психологічну підтримку. Попросити про допомогу можна й у додатку SafeUp. За допомогою застосунку жінки можуть допомагати одна одній, якщо опинилися в небезпеці. Завантажити додаток можна безкоштовно в App Store і Google Play. Застосунок доступний для жінок та дівчат будь-якого віку, однак стати «захисницею», тобто жінкою, яка надаватиме іншій допомогу, можна лише з 18 років. Для того, щоб допомагати іншим, необхідно пройти у додатку спеціальне навчання.

Фото: unsplash

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду