«Я стала місцем, де перехожі зливали свою агресію». Чотири історії хвиль ненависті в соцмережах

«Я стала місцем, де перехожі зливали свою агресію». Чотири історії хвиль ненависті в соцмережах

15:59,
16 Березня 2021
2326

«Я стала місцем, де перехожі зливали свою агресію». Чотири історії хвиль ненависті в соцмережах

15:59,
16 Березня 2021
2326
«Я стала місцем, де перехожі зливали свою агресію». Чотири історії хвиль ненависті в соцмережах
«Я стала місцем, де перехожі зливали свою агресію». Чотири історії хвиль ненависті в соцмережах
Депутатка, яка взяла дитину на публічний виступ. Письменниця, яка написала книжку про історію слов'ян. Батько, який не здав гроші в дитсадку. Комунікаційниця, яка написала про вібратор. Як вони захищаються від онлайн-агресії.

Ми часто говоримо про безпеку дітей у мережі. Дбаємо про те, як захистити неповнолітніх від агресії та знущання і цькування із застосуванням цифрових технологій. Проте дорослі також стикаються із проявами агресії в інтернеті, також не завжди готові до хвиль ненависті, осуду або ворожнечі, не знають, як від них захиститися. MediaSapiens поговорив із чотирма людьми, які опинились у такій ситуації, та психологами, які пропонують свої пояснення причин віртуальної агресії та радять, як можна пережити її з меншими втратами.

«Чому дитина не в садочку?»

Наприкінці лютого Оксана Майборода, рівненська громадянська активістка, яка минулого року пройшла до міської ради, стала відомою на всю Україну. Одні люди висловлювали з нею солідарність та публікували на знак підтримки свої фото. Інші вправлялись у сарказмі та зверхності. І все через фотографію з дитиною на руках, яку опублікував її колега-депутат Зураб Кантарія з припискою «Оксана Майборода — молодчинка: розповідає про важливість зелених коридорів у місті з Поліною на руках». «Не розумію сенсу. І в чому тут "молодець"— теж», «Это прежде всего для ребенка каторга», «садки вже скасували?» — писали люди в коментарях. Значна читачів погодилась із оцінкою автора, але було й чимало інших коментарів: агресивних, зневажливих, токсичних. Оксана називає це цькуванням.

— Люди використовували мову ворожнечі, висміювали відповіді, писали провокативні коментарі, — розповідає Оксана. — Раніше я спостерігала подібне щодо інших людей. Перша моя реакція на образливі коментарі була жартівливою: я хотіла показати, що у відповідях бачу стереотипне уявлення про роль жінки. Далі було відчуття паралельної реакції, коли ти намагаєшся щось сказати, але у відповідь отримуєш звинувачення, знецінення, осуд і повне нерозуміння межі приватного та публічного.

Здебільшого автори таких коментарів у різний спосіб висловлювали думку, що матері слід залишатися вдома з дитиною або відвести її в дитсадок, а не брати з собою на роботу. Були й такі, що стверджували: Оксана «піариться» на дитині або «захищається» нею від критики опонентів. Більшість авторів образливих коментарів були знайомими — Оксана раніше дискутувала з ними в соцмережах і часто не погоджувалася щодо принципових питань. Ці незгоди, припускає вона, і спонукали людей побачити у фотографії з дитиною щось негативне. «Відіграла роль і зміна мого статусу з громадської активістки на депутатку міської ради — зовсім інший рівень уваги та очікувань», — каже Оксана Майборода.

Тим, хто стане жертвою потоку ненависті в соцмережах, Оксана радить не переходити на особистості, не відповідати на грубість грубістю, «бути собою і тримати рівень». «Дуже важливо вчасно зупинитись у дискусії, зрозумівши, що ваші аргументи перекручують, — каже вона. — Спілкування з такими людьми — це ваш час та емоції. Поки ви намагаєтесь щось заперечити чи пояснити, отримаєте ще більше нових коментарів. Іноді все повторюється по колу. Важливо знайти спосіб вийти з комунікації». Вслід за хвилею ненависті вона отримала й чимало підтримки від знайомих і незнайомих людей.

«Люди не можуть пережити своє почуття сорому»

Анжела Єременко працювала на посаді помічниці голови Центральної виборчої комісії, але фактично вибудовувала й координувала публічні комунікації ЦВК. На початку березня вона звільнилась, не витримавши хвилі негативних коментарів у соцмережах. Хвиля почалася, коли Анжела написала у своєму блозі «Bad Mama» про несправний вібратор.

У блозі Анжела відверто розповідає про свій особистий досвід — людський, материнський, жіночий. Жодних згадок про державну службу на анонімній сторінці немає. Та це не завадило сотням людей доводити їй у коментарях, що вібратор і статус працівниці ЦВК — несумісні. Подекуди вдаючись до відкритої агресії.

— Я не хотіла підставляти колег, які разом зі мною переживали всю цю ситуацію й максимально мене підтримували, — розповідає Анжела. — Тому звільнилась із ЦВК. У старої системи — я маю на увазі під «системою» все суспільство — виникає багато запитань до прогресивних людей, які не соромляться висловлюватись.

Аналізуючи природу хвиль ненависті в соцмережах, Анжела радить думати про те, що всередині в дописувачів, які пишуть такі коментарі: «Навряд чи ми кидаємось на людей і намагаємось осудити їх, коли в нашому житті все добре. Я в цій історії стала місцем, де перехожі зливали свою агресію».

У своїй книжці «Imago» Анжела Єременко розмірковує про свою агресію. Колись вона вважала за можливе виливати її на інших людей, а потім зрозуміла: агресія — знак, який потрібен,  щоб привернути її власну увагу до нерозв’язаних проблем. «Вона виникає тоді, коли ми захищаємось або не можемо прожити якесь первинне почуття, — пояснює блогерка. — У цьому випадку, думаю, люди не можуть пережити своє почуття сорому. Це глибока травма нашого суспільства. Їхні дописи — просто показник, що нам багато що треба піднімати у публічний простір».

Відповідати людям, які пишуть вам образливі коментарі, на думку Анжели, ніколи не слід. Найкращий спосіб захистити себе — цілковите ігнорування.

«Відома феміністка привчала сина лизати презервативи»

Анастасія Мельниченко — журналістка, письменниця і громадська активістка — відверто висловлює в соцмережах свої думки про різні речі. І часто відповіддю на ці думки є хвилі ненависті. На думку Насті, людям, які пишуть агресивні коментарі, просто хочеться закрити їй рота.

— Вперше із серйозним цькуванням я стикнулась у 2008 році, коли мій автомобіль потрапив в аварію, зіткнувшись із лексусом, — розповідає вона. — Це сталося з провини водія лексуса, але винуватою, попри свідчення очевидців, зробили мене. Я підняла хвилю обурення в Livejournal… І тоді почалося пекло. Мені присилали на особистий номер погрози, телефонували, писали в коментарях купу образливих речей.

Улітку 2016 року Анастасія започаткувала флешмоб #янебоюсьсказати, в межах якого жінки розповідали, як були жертвами сексуальних домагань і насильства. У хвилі негативних коментарів, яку спричинила Настина ініціатива, використовували, зокрема, її дописи в закритій психологічній спільноті, в яких коментатори побачили ознаки «ненависті до чоловіків». Були й версії, що Настю фінансує Кремль.

— По-справжньому я розізлилась, коли цькування зачепило мою дитину, — каже Анастасія Мельниченко. — Мій син сходив на лекцію сексологині Юлії Ярмоленко про сексуальну освіту для підлітків. Наївний і добрий хлопчик, він виніс із лекції найцікавіший, на його думку, факт: презервативи бувають різних смаків. Я написала про це жартівливий пост. На якомусь інформаційному смітнику вийшла публікація з заголовком «Відома феміністка привчала сина лизати презервативи». У коментарях до цієї публікації в соцмережах — купа коментарів, де мене пропонують розстріляти, відірвати руки-ноги, забрати дітей. Я дуже раділа, що мій син не був тоді зареєстрований у соцмережах.

Приводом для агресивної критики стала й Настина книжка про давніх слов’ян. Видавництво запропонувало для книжки назву «Українські землі до українців. Як жили давні слов’яни». Спілка археологів України поширила інформацію про книжку у своєму акаунті в соцмережі і після цього авторку почали цькувати в коментарях. «Мене звинуватили в тому, що я пишу на гроші Кремля і прищеплюю українцям меншовартість, — розповідає Анастасія. — Мої книжки почали купувати й палити». Організатори кампанії, яким не сподобалось її бачення історії, намагалися знеславити письменницю, розсилаючи «компромат» її фейсбук-друзям.

Анастасія радить тим, хто спостерігає за онлайн-агресією, втручатися: «Коли ми мовчимо, спостерігаючи несправедливість, ми підтримуємо поганців. Не той, кого цькують,  має захищатися — це навколишні мають ставати на його захист».

«Треба бути як усі»

Історія Ігоря Леська почалась із того, що він не захотів здавати гроші на подарунки на восьме березня в дитсадку, куди ходить його дочка. Дитину вирішили провчити — не лише не привітали з жіночим святом, а й посадили окремо від усіх, сфотографували та вислали фото батькові. Він вирішив надати цій історії розголосу та добитися покарання для винних. І почалося. «Батько-жлоб», «треба бути як усі», «піариться на травмах дитини» — типові тези численних коментарів, що з’являються в соцмережах. Ігор каже, що не звертає на це уваги:

Я впевнений у своїй позиції. Будь-який бруд чи навіть погрози на свою адресу не сприймаю серйозно. Не зовсім приємно, звісно, коли ти захищаєш свою дитину, а тебе принижують. Але нічого страшного, з цим можна жити. Я бачу рівень людей, які пишуть злі коментарі, й це викликає в мене бажання йти вперед і відновлювати справедливість. Не витрачаю час і сили на полеміку з коментаторами, які хочуть мене принизити (наприклад, коментуючи мій одяг або фото з подорожей), перекручують факти й не наводять аргументів.

Батько отримав підтримку від місцевої влади — його з п’ятирічною дочкою запросили до голови Чернівецької обласної адміністрації та вручили подарунок від імені президента України. «Маргарита отримала презент від Президента України і розповіла по секрету про свої мрії. Нехай вони здійсняться, а про рівність прав ми дбатимемо не лише у святковий день», — написав голова ОДА Сергій Осачук.

Зараз у дитсадку проводять службове розслідування. Ігор наполягає, що догани виховательці не досить: «Основна відповідальність лежить на батьках із їхнім совковим мисленням».

«Ми соціальні істоти, нам потрібна підтримка і схвалення»

Найкращий інструмент захисту від агресії в інтернеті — вихід в офлайн, каже психологиня Наталка Касим. «Історії цькування швидко згасають, якщо їх не підтримувати, не намагатися щось пояснити й довести», — каже вона. Втім дуже важливо, аби люди, які стали мішенню хвилі ненависті в мережі, отримували підтримку від близьких.

— Ми соціальні істоти, нам потрібні підтримка і схвалення. Великий шквал засудження б’є по самооцінці, — пояснює вона. — Особливо в Україні, де показати емоції означає слабкість, культура  психологічної допомоги мало  розвинена, а людей із дитинства виховують у системі координат сорому і провини. Наражаючись на осуд, ми повертаємось до дитячого страху втратити прив’язаність значимих людей.

Причиною агресії може бути високий рівень тривоги в суспільстві, поєднаний із відчуттям анонімності й безкарності, яке дає інтернет. «Людині страшно і тривожно, і якщо вона не розуміє, що джерела цього стану — всередині, вона кидається на тих, хто, як їй здається, винен в усіх бідах. Або просто на когось, хто не зчитується як свій», — пояснює Наталка Касим.

Зазвичай ми зазнаємо агресії в мережі з боку людей, які мають інші цінності, каже психологиня. Та важливо пам’ятати: є люди, чиї цінності збігаються з вашими.

На думку психологині Марти Приріз, агресії в онлайн-комунікації так багато через відсутність покарання та прямої реакції на її вияви. Під час спілкування наживо людина захищається від агресії, а її реакція очевидна. «Натомість у мережі ми можемо прийти на сторінку людини, написати великий образливий коментар і не отримати за це жодного покарання. Можемо відразу заблокувати цю людину й почуватись безкарними і всемогутніми», — пояснює Марта. Ще одна причина — знеособленість користувачів соцмереж. Навіть якщо ми знаємо, що за певною сторінкою стоїть конкретна людина, пишучи коментар, ми можемо не усвідомлювати, що наші слова ранять її особисто.

Перш ніж відповідати тим, хто ображає вас у соцмережах, Марта Приріз радить зважити, чи маєте ви на це час і сили, й чи може ваша думка бути почутою. «Деякі коментарі спрямовані на те, щоб почати діалог. Але є й такі, які пишуться просто зарадити того, щоб обляпати опонента брудом. Перш ніж відповідати, я б радила запитати себе, чи справді коментар, який ви напишете, допоможе зробити розмову більш конструктивною», — каже вона. Корисно також наперед продумати, як ви будете діяти, якщо станете об’єктом хвилі ненависті: чи будете блокувати авторів образливих дописів, закривати доступ до коментування своєї сторінки всім, окрім друзів, тощо.

Коли звертатися до правоохоронців

Рівнянка Оксана Майборода радиться з юристами та розмірковує, чи варто звертатися до правоохоронців або до суду через агресивні коментарі під її фото. Та зазвичай люди, які отримують хвилю образливих коментарів, не розглядають можливості звернутися до правоохоронців. Не всі знають, що мають таке право.

«Якщо вам погрожують убивством, звертайтеся в рамках статті 129 Кримінального кодексу України. Якщо вас цькують за ознакою статі, гендерної ідентичности, проявляють психологічне насильство, погрожують заподіянням будь-якої шкоди, звертайтеся до поліції, посилаючись на статтю 161 ККУ. Багато випадків сталкінгу потрапляють під заборону в межах статті 182 “Про недоторканність приватного життя” ККУ», — пише адвокатка, співзасновниця і членкиня правління Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Лариса  Денисенко. Якщо люди, які розгорнули проти вас кампанію в інтернеті, використовують ваші персональні дані, фото чи відео без дозволу, це можна заборонити на підставі статті 307 Цивільного кодексу України. Таке право регламентується законом «Про захист персональних даних». «Ви можете звертатися в поліцію, до суду, до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини — саме ця інституція контролює поширення і гарантує захист персональних даних кожної людини», — зазначає Лариса Денисенко. У спілкуванні з правоохоронцями юристка  радить посилатися на Резолюцію ПАРЄ 1962 (2013), яка має рекомендаційний характер. Зокрема, в резолюції йдеться про те, що «потерпілій людині не обов’язково відчувати страх або відчувати, що їй завдають шкоди, поліції має бути достатньо лише факту скарги людини на переслідування».

Фото: facingtoday.facinghistory.org

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Щоб додавати коментарі потрібно Авторизуватись.
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду