Що не так із дистанційною шкільною освітою: відсутність інтернету, залипання в ґаджетах та несамостійні діти

Що не так із дистанційною шкільною освітою: відсутність інтернету, залипання в ґаджетах та несамостійні діти

12:32,
22 Квітня 2021
2450

Що не так із дистанційною шкільною освітою: відсутність інтернету, залипання в ґаджетах та несамостійні діти

12:32,
22 Квітня 2021
2450
Що не так із дистанційною шкільною освітою: відсутність інтернету, залипання в ґаджетах та несамостійні діти
Що не так із дистанційною шкільною освітою: відсутність інтернету, залипання в ґаджетах та несамостійні діти
Батьків судять за те, що не дали дітям доступу до мережі, вчителі нарікають на прогули, а психологи попереджають, що дистанційне навчання — не повноцінна заміна очному.

Із переходом шкіл на дистанційне навчання педагоги, школярі та їхні батьки стикнулися із серйозними викликами. Батьки кажуть, що діти стали більше сидіти в телефонах, адже лише в такий спосіб зараз можна вчитися, а ще нарікають, що якість онлайн-уроків не завжди висока. Особливо багато проблем мають родини, де дітей декілька. Вчителі говорять про проблеми з відвідуваністю онлайн-уроків, нарікають на небажання учнів долучатися до онлайн-занять, а батьків деяких школярів навіть судять за те, що їхні діти систематично не з’являються на онлайн-уроки. І суд чомусь не зважає на той факт, що не всі батьки можуть придбати дітям техніку для навчання та забезпечити доступ до інтернету. І це ще не всі проблеми, які принесло в життя вчителів, учнів і батьків навчання онлайн.

«Всеукраїнська школа онлайн»

Аби дистанційне навчання було комфортнішим, держава створила платформу «Всеукраїнська школа онлайн», яка мала допомогти вчителям та учням: дитина може увімкнути потрібну їй тему, подивитися урок, виконати завдання. Незабаром з’явиться додаток «Всеукраїнська школа онлайн», де публікуватимуться уроки з 18 предметів для 5–11 класів. Над розробкою додатку працюють фахівці Мінцифри спільно з експертами Міністерства освіти і науки та організації «Освіторія».

Втім, як пояснює авторка курсу з української мови для «Всеукраїнської школи онлайн» Христина Ярема, платформа створена не для того, щоб замінити повноцінне шкільне навчання, а щоб допомогти учням і вчителям. Вона каже, що уроки на платформі можуть переглядати учні, які пропустили певну тему через хворобу, чи ті, які хочуть повторити урок. На її думку, вчителі також можуть використовувати матеріали «Всеукраїнської школи онлайн» на своїх уроках: вмикати відео, проходити з учнями тести, які пропонуються після перегляду уроку, однак це все ж не повноцінне навчання, адже вчитель і сам має працювати з учнями. «Ми дивимося відеоурок із платформи, однак я ставлю його на паузу, запитую учнів, чи вони все зрозуміли, пояснюю щось від себе. Після перегляду відео ми робимо тест, і я бачу, що ще потрібно пояснити. Я намагаюся взаємодіяти з учнями, а не прости вмикати їм відеоролик, тому я б не сказала, що перегляд відеоуроків — це перекладання обов’язків із педагога в школі на онлайн-вчителів. Матеріали на платформі якісні, тому класно, що у всіх є до них доступ. Це забезпечує рівні можливості: аби отримати доступ до якісного контенту, потрібно мати лише інтернет та ґаджет», — коментує Христина Ярема.

Директор ужгородської Класичної гімназії Сергій Роман вважає, що вчителям простіше проводити уроки за власними розробками, а не замінювати їх онлайн-заняттями «Всеукраїнської школи онлайн», адже часто теми уроків, які публікують на платформі, не збігаються з тими, які пояснює вчитель на своїх заняттях за календарним планом. «Недолік цієї платформи в тому, що вона не йде в ногу із календарним плануванням учителя, яке залежить від підручника, який обрав педагог, і від програми навчального закладу. Тому універсальними курси Всеукраїнської школи онлайн ми не можемо назвати», — пояснює Сергій Роман. Учителі гімназії пропонують учням використовувати матеріали «Всеукраїнської школи онлайн» як допоміжне джерело.

Як каже психологиня Наталка Касим, ідея проєкту «Всеукраїнська школа онлайн» хороша, однак працюватиме такий формат лише в разі, якщо вчителі будуть виконувати свою роботу, а ця платформа буде допоміжною. «Самостійне вивчення предметів можливе, але з тьюторською підтримкою і тільки для тих учнів, які мотивовані до навчання і мають хороші академічні здібності. Інші школярі потребують більше уваги, підтримки й додаткової мотивації до навчання», — каже Наталка Касим.

Залежність від ґаджетів та психологічний дискомфорт

Наталія Петерварі, яка виховує двох дітей, шестикласника та дев’ятикласницю, каже, що перехід на дистанційне навчання загострив проблему залежності від ґаджетів у її сім’ї. «Нас переконували в школі, що розклад онлайн-уроків складатимуть таким чином, що діти не перебуватимуть весь час за моніторами. У принципі, розклад так і сформований: одні уроки онлайн, інші — асинхронно. Але це не допомагає: спостерігаю за своїми дітьми і бачу, що між уроками вони кожну хвилину намагаються щось шукати, грати в телефоні. Тобто крім того, що навчання проходить перед монітором, відпочинок — також», — каже жінка.

Дистанційне навчання оголило й іншу проблему — несамостійність дітей. «Дітям важко самоорганізуватися й свідомо сісти за уроки. Принаймні, така ситуація у нашій родині. Діти можуть забути про онлайн-уроки, відволікатися на ігри та інші справи. Тут потрібно включатися батькам, заохочувати дитину, нагадувати про навчання. А у вільний час відволікати від ґаджетів прогулянками та іншими розвагами. У класі доньки виникла проблема із відвідуваністю онлайн-уроків. Класна керівниця щодня заохочує учнів доєднатися, але багато учнів ігнорують навчання. В класі молодшого сина вчителі більше контролюють відвідуваність, пишуть батькам, якщо хтось не з’явився на урок, аби ми могли зателефонувати дитині та попросити доєднатися до заняття», — додає Наталія Петерварі.

На її думку, через те, що раніше у класах її дітей батьки просили відбирати в учнів телефони на час уроків, а тепер смартфон став чи не основним атрибутом навчального процесу, в дітей виник дисонанс. «Проте ми не помічали особливого ефекту від того, що діти мали віддавати свої телефони на час уроків. Вчителі не завжди просили учнів здати телефони, а бувало, що й діти відмовлялися віддавати ґаджет, казали, що це їхня приватна власність», — каже Наталка.

Натомість мама двох школярів — одинадцятикласниці та першокласника — Катерина Соханич розповіла, що не обмежує час, який її діти проводять за ґаджетами, тому не може сказати, чи стали вони більше користуватися смартфонами внаслідок переходу на дистанційне навчання. «Якщо діти починають приділяти більше часу віртуальному світу, я пропоную інший спосіб проведення часу, часто — разом», — розповідає Катерина. На її думку, дистанційне навчання — непогана практика, однак його успіх залежить від вчителя, його навичок і того, чи опанував він сучасні технології, чи зміг перелаштуватися на нові умови. «У класі сина вчителька подає матеріал в повному обсязі, навіть через екран залучає дітей до обговорень, стежить за активністю кожного. Натомість у класі доньки — лише деякі вчителі змогли перелаштуватися на новий формат роботи. Через це, на мою думку, якість навчання може знизитися», — додає Катерина Соханич.

Психологиня Наталка Касим вважає, що на збільшення часу, який діти проводять за ґаджетами, більше вплинуло те, що вони раптово залишилися вдома і не мали інших варіантів для проведення вільного часу, а не запровадження дистанційного навчання. «Був звичний для всіх спосіб життя. Система якось працювала. А потім раптом у дітей забрали величезну частину звичної реальності й натомість нічого не запропонували», — каже Наталка Касим.

Психотерапевтка Світлана Кухарчук у матеріалі MediaSapiens розповідала, що дистанційне навчання створює дітям дискомфорт. «Дехто ніяковіє через те, що весь клас і вчителька дивляться прямо на нього. Діти бояться, що хтось може зробити смішне фото, як вони позіхають чи коли заплющили очі. Якщо у школі можна крутитися, бігати на перерві, то тут потрібно весь час сидіти із серйозним виглядом перед екраном — для дітей це неприродно. До того ж, у школі з учителем можна поговорити особисто — щось перепитати, уточнити. Під час онлайн-зустрічі питати соромно, бо всі чують, що ти говориш. Виникає емоційний бар’єр», — каже вона. Також психотерапевтка пояснила, що після онлайн-навчання учні швидко забувають про уроки, одразу після того, як вимикають комп’ютер.

Психологиня Наталка Касим каже, що більш стресовим для дитини буде той формат «дистанційки», під час якого вчителі лише надсилають завдання у вайбер, вважаючи, що учні самі можуть з усім упоратися, й зовсім не проводять уроків. «Це не працює, на жаль, адже в цій системі освіти діти часто не вміють учитися. Зараз може стати ще гірше, оскільки відповідальність за процес навчання має бути на вчителях і школах, а не на самих учнях. Діти, які не вміють працювати з інформацією, просто не зможуть узяти все, що можливо», — розповідає психологиня.

Не варто забувати, що у школярів удома атмосфера та умови бувають різними. «У дітей різні технічні можливості, різні розміри особистого простору, рівень безпеки. Усі ці чинники впливають на якість дистанційного навчання, — каже пані Наталка. — Якщо дитині вдома комфортно і спокійно, є своє місце, ґаджет — вона впорається з викликами дистанційної освіти. А що робитимуть діти, в яких цього немає? Особливо якщо над такою дитиною ще зверху стоїть дорослий із ременем у руці? Саме тому я вважаю, що дистанційна освіта має бути доступною, але для тих, хто може і хоче навчатися дистанційно, може, навіть за індивідуальним планом, з різною підтримкою вчителя — кому який рівень потрібен. Але для інших дітей має бути доступне навчання наживо учителі, які вчать працювати з інформацією, підтримують, а не додають тривоги і стресу».

Проблеми з доступом до інтернету

Онлайн-навчання — це єдиний спосіб не втрачати контакт учнів та вчителя у часи епідемії, однак щоб відвідувати інтернет-урок у будь-якому форматі — вчитися зі шкільним педагогом чи за допомогою уроків «Всеукраїнської школи онлайн», потрібно мати доступ до інтернету та смартфон або комп’ютер. А такий доступ мають не всі.

Є прецеденти, коли батьків учнів судили за те, що вони «не забезпечили належних умов навчання» для своїх дітей. Йдеться про випадки, коли діти не брали участі в дистанційному навчанні через відсутність удома інтернету або потрібних ґаджетів. Таке було на Тернопільщині: Шумський районний суд визнав винною матір, син якої не долучався до онлайн-уроків через відсутність інтернету вдома. Як писало видання «Ліга.нет», у суді мама повністю визнала свою провину. Суд не оштрафував жінку, оскільки врахував її розкаяння та визнав порушення незначним, тому матері винесли лише усне зауваження. У судовому реєстрі подібних справ уже десятки. А що робити батькам, у яких немає змоги придбати дитині телефон для навчання чи провести вдома інтернет, — невідомо. У Міністерстві освіти і науки MediaSapiens відповіли, що за влаштування дистанційного навчання, яке було б доступне для всіх, несуть відповідальність керівники шкіл, які повинні «визначити особливості організації освітнього процесу виключно з урахуванням протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та запровадити гнучку структуру навчального року, передбачивши можливість вносити зміни у терміни проведення канікул, початку та завершення навчальних семестрів, та двозмінного навчання з урахуванням епідеміологічної ситуації». «Враховуючи надзвичайну ситуацію та загальнодержавні протиепідемічні заходи, заклад може пропонувати різні підходи щодо організації освітнього процесу. Окрім дистанційної форми, коли учасники віддалені один від одного і взаємодіють за допомогою сучасних цифрових технологій, може бути очна, змішана, що поєднує дистанційне та очне навчання, тобто передбачає застосування технологій дистанційного навчання на очній формі», — відповіли у Міністерстві освіти і науки на запит.

Однак питання, що робити батькам, які не можуть забезпечити доступ до інтернету для своїх дітей, якщо у школі запровадили виключно онлайн-формат навчання, залишається відкритим.

Христина Ярема каже, що оскільки працює в міській школі, проблем із доступом до інтернету в її учнів немає. «У мене в класі є дівчинка, в якої немає вдома інтернету, тому вона не може бути постійно на онлайн-уроках. Проте ввечері, коли батько приходить із роботи й "роздає" їй інтернет зі свого телефону, й учениця виконує завдання, які вчителі задавали під час онлайн-уроків. Я ставлюся з розумінням до такого навіть під час контрольних робіт. Ця учениця казала, що не зможе виконувати контрольну роботу вдень з усіма учнями, тому я давала їй доступ до завдань увечері, коли в неї була можливість користуватися інтернетом», — розповідає вчителька.

Важливо, аби й батьки бути вмотивовані й готові до співпраці з учителем. «Я самостійно можу все налаштувати дитині в її телефоні, якщо в цьому є потреба і у батьків не виходить допомогти, — коментує Христина. — Однак бувало, що все ніби вже зробили, а коли потрібно підключатися до уроку, в дитини знову щось не працює. Я пишу батькам, однак не отримую реакції. Тоді я роблю висновки, що це не потрібно ні учневі, ні його батькам. Я готова допомогти завжди, але якщо я пропоную кілька разів, а мою допомогу ігнорують, я нічого не можу зробити».

Якість та успішність

Чимало батьків нарікають, що внаслідок переходу на дистанційне навчання якість отриманих знань у дітей  впала. Мовляв, не всі вчителі можуть переформатувати свої уроки під онлайн-формат, та й важко проконтролювати, чи засвоїли учні матеріал, якщо вони виконують усі контрольні вдома, коли мають вільний доступ до інтернету та підручників.

Христина Ярема вважає, що зарано говорити, чи погіршилася якість освіти учнів шкіл, оскільки в такому форматі школи працюють не так довго, а вчителі й учні ще досі звикають до нових умов. Під час дистанційного навчання відповідальність за результат лежить як на вчителі, який пояснює тему в онлайн-форматі, так і на учнях, які мають виконувати завдання добросовісно, не переписуючи вправи з підручника чи мережі. Якщо учень сам не працюватиме — результату не буде. «Є діти, яким подобається дистанційне навчання, але є й такі, яким цей формат не підходить, — каже Христина Ярема. — Є учні, в яких успішність за час дистанційного навчання зросла, а в декого — знизилася. Найчастіше дітям, яких цікавить сам процес навчання, комфортно вчитися як онлайн, так і в школі».

Чимало батьків беруться допомагати своїм дітям засвоювати шкільну програму, а іноді виконують за них завдання. «З одного боку, це добре, адже в дитини є підтримка дорослих, з іншого — не дуже, тому що діти не вчаться думати самостійно, а чекають допомоги», — додає Христина.

На думку Сергія Романа, учні, які добре вчилися під час очного навчання, і в онлайн-форматі мають таку саму успішність. А ті, які вчилися гірше, і на дистанційці не стали відмінниками. Однак під час онлайн-навчання, каже директор гімназії, робота вчителя ускладнюється, адже доводиться застосовувати індивідуальні підходи до кожного учня. «Наприклад, ми забороняємо учням під час онлайн-уроків вимикати відеозв’язок, аби бачити, що учень справді сидить і вчиться: маємо контролювати його емоції. Я кажу школярам, що мені потрібно дивитися на їхні очі й обличчя, аби бачити, як вони сприймають інформацію», — додає Сергій Роман.

Він розповідає, що перехід на дистанційне навчання був непростим і стресовим як для вчителів, так і для учнів і їхніх батьків. Вчителі проводили уроки на різних платформах, учні не одразу розуміли, як працювати в такому форматі. «Ми не були готові до роботи в такій формі, це для нас було викликом. Ми проводили навчання для вчителів. Я збирав наради, показував колегам як підключатися до різних онлайн-сервісів. Тепер, звісно, все змінилися. І я вже можу гарантувати батькам, що онлайн-навчання в нашій школі — якісне. Хоча, на мою думку, воно повністю й не може замінити очного, — каже Сергій Роман. — Зараз ми працюємо над створенням єдиної електронної платформи для дистанційного навчання, аби не використовувати різні сторонні сервіси. Це буде платформа на кшталт тих, які створюють вищі навчальні заклади: там учні зможуть дивитися уроки, виконувати контрольні тощо. Тобто все буде в одному місці. Так буде зручніше й учням, і вчителям».

Наталія Петерварі скаржиться, що під час дистанційного навчання батьки не можуть брати участі в навчальному процесі, адже у школах, де немає електронних щоденників, вони не можуть побачити, як вчиться їхня дитина, щоби в разі потреби допомогти їй. І справді, електронні журнали, а відповідно — й щоденники, є ще не у всіх українських школах. Станом на лютий 2021 року до сервісу безкоштовних електронних журналів та щоденників E-Journal долучилися 4182 школи в 176 містах. Як вже писав MediaSapiens, сервіс E-Journal, розробка якого стартувала восени 2020 року, — це сайт, за допомогою якого, маючи логін і пароль, можна отримати доступ до даних журналу, щоденника, таблиці успішності, графіків успішності кожного класу чи конкретного учня, звітів для вчителя після закінчення навчального періоду. Запровадження електронного журналу в усіх українських школах і справді розв’язало проблему доступу батьків до інформації про перебіг навчання їхніх дітей, однак поки що батькам доводиться випитувати всю інформацію від своїх дітей або ж турбувати вчителів.

Фото: unsplash, скрін з YouTube

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду