Мастрід. «Ґарет Джонс» — захоплива книжка про журналіста-сміливця

Мастрід. «Ґарет Джонс» — захоплива книжка про журналіста-сміливця

10:55,
6 Січня 2021
1353

Мастрід. «Ґарет Джонс» — захоплива книжка про журналіста-сміливця

10:55,
6 Січня 2021
1353
Мастрід. «Ґарет Джонс» — захоплива книжка про журналіста-сміливця
Мастрід. «Ґарет Джонс» — захоплива книжка про журналіста-сміливця
Два наклади книжки польського журналіста Мірослава Влеклого про валлійського колегу, який майже століття тому одним із перших розповів світу про Голодомор в Україні, вже розкуплено. Чому варто читати цю книжку, навіть якщо ви вже бачили фільм «Ціна правди»?

Фільм видатної польської режисерки Агнєшки Голланд «Ціна правди» з гучною промо-кампанією був в українському прокаті торік. Він викликав суперечливі відгуки кінокритиків, однак зробив дещо важливе: ім'я журналіста Ґарета Джонса стало відомо ширшим колам в Україні. А також закордонним глядачам у різних країнах світу.

Книжка Мірослава Влеклого, яка вийшла цього року у видавництві «Човен» у перекладі Олени Шеремет, має всі шанси закріпити цей результат принаймні в Польщі та Україні. За словами автора, ще 2-3 роки тому в його рідній країні ніхто про Джонса не знав. В Україні ж про безстрашного журналіста можна було дізнатися з публікацій деяких істориків, зокрема американського дослідника Голодомору Джеймса Мейса, матеріали якого багато років виходили в газеті «День».

Стрічка Голланд — художня, хоча й заснована на реальних подіях. У ній навіть є вигаданий жіночий персонаж, аби не лишити глядача без романтичної лінії. До того ж фільм розповідає про перебування Джонса в СРСР, а книжка дає значно більше інформації про його постать. Мірослав Влеклий скрупульозно реконструював обставини поїздок валлійського журналіста на наші терени, поєднавши це з детальною біографією Джонса. І читати про все це — вкрай захопливо.

Хто такий Ґарет Джонс

Валлієць Ґарет, син директора школи та суфражистки, по завершенні Страсбурзького університету та Кембриджа, шукає роботу до душі. Він знає п’ять мов, має добру вдачу та цікавість до світу й політики. Зокрема володіє російською — вивчити її надихнули розповіді матері про Юзівку: на початку століття мати Джонса Енні Гвен працювала гувернанткою в сина Джона Г’юза, гірничого інженера й засновника Донецька.

Врешті роботу, статусну й захопливу, знайдено: Ґарет стає радником колишнього прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд-Джорджа. Вперше в СРСР Джонс вирушає в 25 років, у 1930-му. Пише Ллойд-Джорджу звіти, нотуючи все у свій записник, а також пробує себе в журналістиці. Спочатку його матеріали виходять друком без підпису. Ґарета багато всього вражає в новоствореній СРСР: як тяжко гарують і недоїдають робітники, як діти ходять у військові гуртки й усі із жалістю розпитують про знущання капіталістів над простим людом у Британії. Мешканці СРСР різних прошарків повторюють гасла із пропагандистських плакатів (які Ґарет навіть узявся колекціонувати), а критику нового устрою можна почути лише від випадкових перехожих, і то пошепки. Попри все, з першої поїздки від повертається більш-менш оптимістично налаштованим щодо майбутнього СРСР.

Ґарет Джонс. Фото: East News / De Agostini / Biblioteca Ambrosiana

Схожа історія була з поглядами Ґарета на політичну ситуацію в Німеччині, яку він також висвітлював у своїх матеріалах на початку 1930-х років. Там Адольф Гітлер уже простував до абсолютної влади, але поки що видавався лиш амбітним і харизматичним політиком. За кілька років Джонс познайомиться з ним особисто, як і з Йозефом Геббельсом, і читачі книжки Мірослава Влеклого завдяки його вправній репортажній манері оповіді теж «побувають» на цих зустрічах.

Back in USSR

Із кожним приїздом в СРСР Ґарет потроху обростає в цій країні важливими контактами, а речей, які в устрої нової країни його непокоять, стає все більше. Ширяться чутки про жорстокий процес розкуркулення й голодні села. У містах їжі теж бракує, за винятком тих обраних, які можуть закуповуватися у валютних магазинах. Пояснення одне — країна працює над виконанням п'ятирічного плану, харчів справді менше, але достатньо, та й усе можна перетерпіти задля великої мети. У цей час іноземні журналісти, які живуть у готелі «Метрополь» у Москві під пильним наглядом спецслужб, розкошують.

Від звичайних людей Джонс дедалі більше чує про тисячі померлих із голоду. Особливо погана ситуація начебто в Україні. Проте всі поважні співрозмовники журналіста — колеги, представники влади, культурні діячі, це заперечують. Навесні 1932 року Джонс, уже не працюючи на Ллойд-Джорджа, вирішує скористатися особливою візою, якій влада СРСР мала в усі способи сприяти, щоби перевірити реальний стан справ у селах. Йому вдається уникнути супроводу й перейти кордон між Белгородом і Харківською областю. Він зустрічає чимало голодних людей і з російського боку, але далі, як його й попереджають, буде гірше. Побачене в українських селах шокує його до глибини душі. Джонс розуміє, що радянська влада в такий спосіб просто знищує своє населення.

Після повернення додому він докладає всіх зусиль, аби розповісти про Голодомор світу — у статтях, які не завжди вдається опублікувати, лекціях, які потім висміюються радянськими симпатиками, в листах політикам. Але голос Ґарета тоне в лавині заперечень від влади СРСР, підкріплених словами інших іноземних журналістів — визнаних зірок, зокрема пулітцерівського лауреата Волтера Дюранті. Джонс втрачає довіру й авторитет, але продовжує стояти на своєму.

Книжка vs фільм

На відміну від фільму Агнєшки Голланд, книжка описує не лише подорожі журналіста до СРСР — їм присвячено менше половини обсягу. Відчувається, що Мірослав Влеклий поставив за мету дізнатися про свого героя якомога більше й провів ґрунтовне дослідження його життя. Хоча джерел, окрім статей і нотаток самого Джонса, мав небагато. Про журналіста заговорили тільки в останні 20 років. Поштовхом до цього стали дослідження племінниці Ґарета Маргарет Сіріол Коллі, яка в 1990-му знайшла у старому будинку у Вельсі запилюжені щоденники дядька. Влеклий наводить промовистий факт: і досі на будинку Джонсів висить меморіальна дошка батькові Ґарета — директору школи, а не йому.

Хоча кар’єра Джонса тривала буквально п'ять років — до загадкової загибелі в Маньчжурі в 1935-му,  — він устиг так багато! Окрім аналізу політичної та суспільної ситуації вдома, в Німеччині, СРСР та інших країнах Європи, він кілька місяців пропрацював на рекламного магната в Нью-Йорку, тож писав і про те, чим живе Америка.

Книжка «Ґарет Джонс» вийшла з кінообкладинкою, на якій актор Джеймс Нортон у ролі журналіста. Це нетиповий видавничих хід, адже фільм не є екранізацією книги. Обидва твори вийшли торік. Режисерка Агнєшка Голланд зазначала, що книжка Мірослава Влеклого «стала дивовижним доповненням до фільму». За її словами, це чесна й потужна розповідь. А Влеклий згадує на сторінках про зйомки фільму і своє спілкування зі сценаристкою, американською журналісткою українського походження Андреєю Халупою, яка впродовж 14 років працювала над сценарієм і потім запропонувала його пані Голланд.

Дуже різні ситуації, в яких опинявся журналіст і які яскраво описав автор книжки, дозволяють краще зрозуміти, якою людиною був Джонс. Спираючись на щоденники та листи Джонса, Мірослав Влеклий пише про його звички. Підкреслює, як гостро його герой реагував на невдачі і повсякчас намагався верифікувати інформацію, про що хотів писати і про що мріяв. Автор пробує зрозуміти, якою людиною був Ґарет. Видається, що вкрай уважним до людей і навіть чарівливим, завдяки чому радянські чиновники вибовкували йому певні речі. Звісно ж, мав він і певні слабкості. Був доскіпливим і водночас авантюрним. Направду безстрашним і, вочевидь, готовим сплатити за правду найвищу ціну.

Про кілька акцентів

Головна принада книжки Влеклого «Ґарет Джонс» — надзвичайно талановитий сторітелінг. Це доволі нетипове поєднання історичного репортажу-реконструції, в якому автор намагається максимально детально відтворити поїздки героя до СРСР, із цікаво розказаною біографією журналіста. Книжка містить сотні імен (наприкінці навіть є покажчик) і фактів, у ній згадуються численні політичні перипетії та цифри, однак попри це вона читається, наче детектив. Чи не кожен розділ закінчується «гачком» до наступного. Незчуєшся — й пів книжки подолано. Попри те, що виклад не лінійний, є стрибки в часі, розлогі цитати, відступи від теми. Але все це — на своєму місці.

Дещо несподівано захоплює розділ «Батько — комуніст, а я комсомолка», якого у процесі читання не чекаєш. У листопаді 2018 року Мірослав Влеклий разом із фіксером-істориком вирушив у подорож Харківською областю — тими ж селами, якими, за його даними, 1932-го пройшов Ґарет. Автор мав на меті розпитати місцевих стареньких людей про Голодомор, який вони бачили ще дітьми. Він розповідає, як до них насторожено поставилися прикордонники, місцева поліція й навіть керівництво шкіл. І як чимало людей, які пам'ятали голод, і досі неохоче говорять про нього. Окрім особистих історій селян, які Влеклому вдалося роздобути, він трохи розповідає і про їхні нинішні погляди на життя й політику. Звісно, такі матеріали можуть легко зробити (й часом роблять) українські ЗМІ. Проте варто підкреслити, що в польського автора це вийшло сильно.

Мірослав Влеклий. Фото: Катерина Москалюк / LB.ua

Що стосується найбільш загадкових аспектів в історії Ґарета Джонса, зокрема його загибелі й того, який стосунок до нього має сюжет всесвітньовідомої повісті «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла, — автор не дає прямих відповідей. Лиш наводить усі факти, які йому вдалося віднайти.

Фільм Агнєшки Голланд «Ціна правди», водночас красивий, сюжетний і дуже глядацький, має всі шанси стати для глядача поштовхом до зацікавлення історією Ґарета Джонса. А книжка Мірослава Влеклого, як це майже завжди буває, є значно глибшим зануренням у тему. Та за великим рахунком, головне — щоби знайомство українців із валлійським журналістом, який фактично єдиний кричав про нашу трагедію на весь світ, таки відбулося. Хай і майже за 100 років після його загибелі.

Фото: day.kyiv.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду