Головна вітрина окупації: Як Росія будує потьомкінський Маріуполь на кістках

Головна вітрина окупації: Як Росія будує потьомкінський Маріуполь на кістках

09:00,
23 Травня 2024
4778

Головна вітрина окупації: Як Росія будує потьомкінський Маріуполь на кістках

09:00,
23 Травня 2024
4778
Головна вітрина окупації: Як Росія будує потьомкінський Маріуполь на кістках
Головна вітрина окупації: Як Росія будує потьомкінський Маріуполь на кістках
Росія захоплює символічний простір українського міста, перетворюючи Маріуполь на «исконно русский город».

Росія, а до цього Радянський Союз і Російська імперія, захоплювали, вслід за фізичним загарбанням, і символічний простір українських міст, оголошуючи певний населений пункт «исконно русским» або спотворюючи образ міста в пропаганді. «Детектор медіа» вже писав про те, як пропаганда використовує події в Одесі 1–2 травня 2014 року для активізації проросійських настроїв і виправдовує обстріли міста наявністю російських культурно-історичних пам'яток у статті Одеса — «русский город»? Як Росія захоплює символічний простір українських міст. Нині ж розбираємося, в який спосіб агітпроп привласнює український Маріуполь.

20 травня 2022 року, після 86 днів оборони, місто опинилося в окупації. Користуючись безкарністю, російські окупанти зачищають сліди своїх злочинів у окупованому Маріуполі — розчищають завали, намагаються збудувати нове російське місто на кістках убитих ними жителів. Для цього агітпроп вибудовує відповідний ідеологічний конструкт, яким виправдовує жертви й окупацію, а також позиціює Маріуполь як «древний русский город».

Уперше Маріуполь російські гібридні сили намагалися окупувати навесні 2014 року: тоді захопили адміністративні будівлі й перекрили кілька вулиць у центрі. В окремих районах точилося протистояння між українськими військами та підтримуваними Росією збройними формуваннями, і 13 червня 2014 року з міста було витіснено окупантів. Але війна відійшла від Маріуполя не надто далеко: лінія розмежування проходила лише за 20 кілометрів від міста, тож маріупольці жили біля лінії фронту.

Під час повномасштабного вторгнення Маріуполь зазнав знищення. За даними ООН, 90% житлових будинків були пошкоджені або зруйновані, а 350 тисяч жителів міста з колись півмільйонним населенням були змушені залишити домівки після лютого 2022 року. Російські війська взяли місто в облогу в перші тижні після початку великої війни. Згідно з оцінками розслідування Human Rights Watch та української правозахисної організації Truth Hounds, на початку березня 2022 року близько 450 тисяч цивільних осіб були заблоковані в Маріуполі. Українська омбудсманка Людмила Денисова повідомляла, що станом на травень 2022 року в місті залишилося близько 170 тисяч українців. Донецька обласна державна адміністрація повідомляла, що понад 22 тисячі мирних жителів було вбито, а понад 50 тисяч — депортовано до Росії та тимчасово окупованої Донеччини. Це лише попередні підрахунки, а повна кількість загиблих, поранених і зниклих безвісти й досі залишається невідомою. Іноземних слідчих і судових службовців не допускають до огляду залишків міста. Та й очевидці злочинів росіян, які живуть в окупації, навряд чи даватимуть свідчення через побоювання покарання.

Когнітивна окупація: псевдодокументальні фільми, пропагандистська література, молодіжні організації

Ще з травня 2022 року ворожий агітпроп (зокрема, «РИА Новости», «Вести Донбасс») почав поширювати твердження про те, що Маріуполь святкує другий «дєнь побєди», а місцеві жителі звертаються до «Путіна-спасителя» з проханнями розв’язати «проблеми ЖКГ». За версією пропагандистів, місто одразу почало «воскресати» після всіх тих жахів, які буцімто спричинила не російська, а саме українська армія. Мовляв, завдяки росіянам усі жахіття позаду; міську інфраструктуру буцімто не нищила російська артилерія й надважкі авіаційні бомби, а цивільне населення масово не гинуло.

«Противника звідси вибили, але що далі на південь, то частіше погляд чіпляється за символи київської державності: пофарбовані в жовто-блакитний опори ЛЕП, дорожні знаки на “мові”, обгорілі кістяки бронетехніки, колишні українські позиції... Цілком випадково вціліли лише пам’ятники героям Вітчизняної: ні подряпини, ні сколу, ні кульового отвору», — йшлося у пропагандистському репортажі.

Когнітивна окупація запрацювала на повну потужність. Керівник вибудуваного на тимчасово окупованих територіях пропагандистського кремлівського апарату Олександр Малькевич запустив телеканал «Мариуполь 24», який транслює всілякі фейки й маніпуляції, — приміром, матеріал про те, як українська влада у 2020 році нібито проводила медичні експерименти над маріупольцями. У серпні 2022 року вийшов псевдодокументальний фільм «Мариуполь. Русский город» Станіслава Обніщенка, пропагандиста з видання RT. У двогодинному матеріалі розповідалося про «катівні київського режиму», про те, як «націоналісти» виганяли цивільних із їхніх помешкань, щоб облаштувати в них вогневі позиції, а «доблесна росармія» повернула маріупольців «додому».

Пропагандистка Діана Панченко у своєму репортажі про Маріуполь (детальний розбір — у нашому матеріалі) повторила раніше висловлені агітпропом тези: нібито за свідченнями опитаних нею жителів, українські військові не допомагали маріупольцям, виганяли їх із квартир, не проводили евакуації, українські танки розстрілювали житлові будинки, а місто з проукраїнського перетворилося на проросійське.

Восени 2022 року Путін поставив на Маріуполі клеймо «русского города»: «Маріуполь — відоме дуже, давнє, можна сказати, російське місто. Петро Перший там заснував, як відомо, свою першу військову флотилію, перші перемоги здобував, потім і Суворов там здійснював свої степові походи, і Катерина Друга оббудовувала ці землі». Насправді ж місто заснували українські воїни-козаки й історично воно завжди було багатоетнічним, тож ставити росіян як визначальну силу в його розвитку та розбудові — історична маніпуляція.

Важливим аспектом когнітивної окупації та захоплення символічного простору окупованого міста (Маріуполь — один із прикладів цієї політики) є відбудова публічних бібліотек, які заповнюють пропагандистською літературою. Мета такої політики — переконати молоде покоління новоокупованих територій, що їхнє місто споконвіку було «русским». Половина видань із бібліотечного фонду міста згоріла під час обстрілів або була ліквідована як «екстремістська література», було знищено чотири бібліотеки та майже 200 тисяч книг. Незабаром після захоплення Маріуполя, російські волонтери почали вивозити книжки зі вцілілих приміщень міської бібліотеки, про що у себе на каналі в телеграмі повідомляв радник міського голови Андрющенко. Замість україномовної та англомовної літератури в місто завезли російські книжки та шкільні підручники задля перевиховання та русифікації українських дітей — росіяни постачають до місцевих навчальних закладів свої підручники буквально «на вагу», доправивши дев’ять тонн книжок, як повідомила Маріупольська міська рада.

Програма зміни самоідентифікації маріупольських дітей забезпечувалася також завдяки залученню вчителів із Росії та проведенню регулярних пропагандистських занять у школі, відомих як «розмови про важливе» («Разговоры о важном»). До того ж учителі-колаборанти, які працюють за російськими нормативами, роздавали першокласникам Маріуполя канцелярію з символікою Росії та брошури з вихвалянням воєнних злочинців, які воюють проти України. Також школярів змушують писати російським окупантам листи вдячності за «спеціальну військову операцію».

Додаткове насичення дітей у Маріуполі російськими пропагандистськими наративами відбулося завдяки молодіжним організаціям, які з’явилися незабаром після захоплення міста. Першою була Юнармія — військово-патріотична мілітарна організація, заснована при Міністерстві оборони Росії, що ставить за мету виховання молоді в традиціях патріотизму та підготовку мобілізаційного ресурсу для армії. Перші осередки організації, за інформацією від радника міського голови Андрющенка, з’явилися в Маріуполі у червні 2022 року, хоча російські медіа називають більш символічну дату — 9 травня 2022 року.

Юнармійці ведуть свою роботу на базі міських шкіл, в яких формуються окремі загони юнаків. В них учнів навчають користуватися вогнепальною зброєю і просувають культ «героїв СВО», для чого проводять «уроки мужності», на які запрошують російських військових.

До когнітивної окупації на тимчасово окупованих територіях доклалася ще низка інших організацій подібного штибу. Приміром, у громадському секторі найбільш впливовими організаціями стали «Рух перших» і «Молода гвардія». «Перші» є радше відродженою версією радянської піонерії, яка займається популяризацією практики волонтерства та виховання молоді на основі «традиційних російських цінностей». «Молода гвардія» створювалась як загальноросійське молодіжне крило владної партії ще у 2000 році та відповідає за організацію культурно-просвітницьких заходів, що поширюють «правильні цінності». Зокрема саме «Молода гвардія» організувала захід 20 травня 2024 року, який був присвячений «другій річниці звільнення Маріуполя». Під час заходу активісти організації розгортали 100-метровий «прапор перемоги» і такого ж розміру прапор Росії. У цей день також відбулося покладання квітів до пам’ятника загиблим азовстальцям під час Другої світової війни. Попри те, що ця історія має схожі паралелі з азовстальцями сучасності й могла б скомпрометувати російські дії в Маріуполі, росіяни використовують це як символ спадкоємності боротьби з нацизмом — буцімто «українські неонацисти» намагалися знищити пам’ять про земляків, які загинули від рук фашистських загарбників.

Серед іншого, для підсилення ефекту «нормалізації» життя в Маріуполі та зросійщення міста, Кремль запрошує російських селебрітіз, які відвідують місто і «свідчать» про його буцімто відбудову. Російська телеведуча Анастасія Івлєєва побувала в окупованому Маріуполі та розповіла, що Росія буцімто відбудовує місто та відроджує його з руїн: «Була у Маріуполі. Коли ти бачиш на власні очі напівзруйноване місто, це, звичайно, не залишає тебе байдужим. Чому напівзруйноване? Тому що воно зараз активно відбудовується. Це унікальне видовище, коли з руїн народжується нове життя».

Окупація символічного простору: мурали, графіті, пам’ятники

Заміщення українських символів на російські та радянські також стало складовою російської культурної експансії в місті. В рамках цієї кампанії окупаційна влада знесла Пам’ятник захисникам України в серпні 2022 року, а вже наступного місяця на його місце встановили статую князя і православного святого Олександра Невського, провідної фігури російської історії. Таких прикладів знищення українських символів достатньо: пам’ятник жертвам Голодомору й політичних репресій, пам’ятний знак до 500-річчя козацтва та пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному. Замість них окупаційна влада відновила монументи Леніна та встановила новий пам’ятник «бабусі Анні з червоним прапором», з якої агітпроп зробив героїню боротьби з «українським неонацизмом», про що раніше вже писав «Детектор медіа» у своєму дослідженні «Розп’ятий хлопчик» став героєм «Фьодором».

Іншим способом заповнення символічного простору міста стали мурали на напівзруйнованих будівлях. Першим стало зображення маріупольського піонера часів Другої світової війни поряд із 14-річним хлопцем, який, за повідомленнями російських медіа, виносив поранених військових, цивільних із зруйнованих будівель і розбирав завали, за що був нагороджений медаллю з рук Дениса Пушиліна, ватажка незаконного терористичного угруповання на окупованій Донеччині. Таким чином окупанти хочуть продемонструвати «спадкоємність поколінь» та «історичну тяглість боротьби з “нацистськими загарбниками”», що має стати підтвердженням культурної та історичної належності Маріуполя до Росії.

Ще одним прикладом героїзації через графіті є зображення російського військового Олексія Афанасьєва з підписом «Я пишаюсь». З нього агітпроп створив «героя СВО», а поширена місцевими медіа історія його поранення під Запоріжжям стала засобом романтизації та героїзації війни серед жителів міста. Ще один пропагандистський мурал — «дівчина, на яку падають ракети НАТО», — невдовзі прибрали, оскільки будівля, на якій було виконано мурал, в аварійному стані. В основі графіті було твердження про відповідальність України та Заходу за війну, жертви та зруйновані міста. Графіті було зроблене італійським художником Jorit, який відомий своїми антизахідними та проросійськими поглядами. В дописі про цей мурал на своїй сторінці в Інстаграм художник написав, що «народ Донбасу боровся 8 років, щоб позбутися київського режиму», а Захід «і пальцем не ворухнув, аби допомогти дітям Донбасу».

Пропагандистські білборди в містах і на головних автомагістралях на новоокупованих територіях використовували з перших днів війни. У такий спосіб окупаційна влада насичувала простір міста повідомленнями на кшталт «Росія тут назавжди» та «Своїх не кидаємо». Поширеними мотивами серед таких білбордів є ідея «відродження Донбасу» та «дружби Маріуполя і Донецька». Окупантами також було встановлено білборди з написом «Разом проти нацизму», ймовірно таким чином мотивуючи містян вступати до лав армії. Встановлюючи такі білборди, Росія повернулася до традиційних практик агітпропу — використання пропагандистських плакатів, але в осучасненому вигляді.

«Новий Маріуполь» з «новыми русскими» і потьомкінськими кварталами

Росіяни запланували відновити зруйноване ними місто до 2035 року —  про це йдеться у майстер-плані, що його підготував Єдиний інститут просторового планування (колишній Інститут Градплану Москви) на замовлення Мінбуду Росії. План покликаний швидко замести сліди в місцях власних воєнних злочинів. Насамперед росіяни запланувати відновити розбомблений ними Маріупольський драмтеатр, історичний центр і завод «Азовсталь».

Російські медіа у березні 2023 року опублікували відео, де Путін нібито здійснює нічну поїздку до зруйнованого Маріуполя, спілкується з «жителями мікрорайону», який буцімто відбудували. Правда, на відео про поїздку, яке опублікував сам Кремль, чути розпачливий жіночий голос: «Это всё неправда! Это всё напоказ!».

«Потьомкінські села», які російські окупанти зводять у Маріуполі — будинки без життя, збудовані винятково для картинки, а також елемент фортифікації, як говорить міський голова Вадим Бойченко, «будують для картинки, для внутрішнього споживання Росії, показують, що прийшли визволяти, й формують наратив, який створювали до початку війни… Ці 3–5 будинків, які вони збудували», — так Бойченко прокоментував показову відбудову тієї місцевості, яку нібито відвідав Путін навесні 2023 року.

Мер також додав, що побудували росіяни ці будинки на околицях міста спеціально: «Вони зробили це на околицях міста, будуючи це як фортифікацію, тобто коли наші ЗСУ наступатимуть, відповідно, вони й самі підірвуть це, щоб створити ще один наратив, що “ось, бачите, ми побудували, а ось ЗСУ наступають, все це знищують”».

У плані на 2022 рік вказано, що там мешкатиме 212 тисяч осіб, а на 2035-й — уже 350 тисяч. До 2022 року у Маріуполі мешкало до 460 тисяч людей. Після початку великої війни, за даними ООН, із нього виїхало близько 350 тисяч містян. Як повідомляє Маріупольська міська рада, населення міста зростає шляхом завезення з Росії будівельників, які також перевозять свої родини. Їх заселяють у спорожнілі оселі маріупольців, які були змушені тікати від повномасштабного вторгнення. Аналітики «Опори» пишуть, що іммігрантами здебільшого є вихідці з країн Центральної Азії (Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, Киргизстан); у самій Росії цих людей часто називають «новими росіянами», бо за певний час після переїзду вони отримують громадянство країни-агресорки. Росія зацікавлена в тому, щоб вони не лише їздили на роботу до Маріуполя, а й залишалися там.

За три роки окупаційні адміністрації на тимчасово окупованих територіях виявили 13,3 тисячі «безгосподарних» об’єктів нерухомості, половину з яких — за неповний 2024 рік, планують їх націоналізувати й заселити туди «нових містян». 77,5% такої нерухомості перебуває на нещодавно окупованих територіях, а Маріуполь — у лідерах за кількістю покинутого житла, яке підпадатиме під націоналізацію. Окрім заселення у безгосподарні квартири, Росія пропонує приїжджим чергову подачку у вигляді пільгової іпотеки. Така політика щодо іммігрантів сприяє зміні етнічного та релігійного складу населення міста. Також автори матеріалу пишуть, що у вціліле житло селять російських військових, які перед тим це місто знищували.

Завезення в Маріуполь етнічних росіян є більш небезпечним з огляду на те, що таким чином місто міцніше прив’язується до «російського світу» за кримським сценарієм, коли місцеве українське населення заміщувалося росіянами. Такі дії дозволяють Росії оголосити, що Маріуполь завжди був російським містом і не може бути українським, зважаючи на малу частку українців серед його жителів. На думку директора Маріупольського телебачення Миколи Осиченка, Росія в такий спосіб намагається «розмити» місцеве населення Маріуполя і буде це робити, скільки встигне.

Ще одним питанням в контексті етнічного складу міста є доля грецької громади. До повномасштабної війни до 100 тисяч етнічних греків та осіб грецького походження проживало у регіоні Приазов’я, як повідомляють у грецькому МЗС. Унаслідок бомбардувань міста було зруйновано та знищено пам’ятки та музейні експонати унікальної грецької культури Приазов’я. У відповідь на російську агресію Греція звернулася з позовом до Міжнародного кримінального суду з метою розслідування воєнних злочинів Росії в Маріуполі, аргументуючи це «особливими інтересами» через існування грецької громади в місті. Грецькій культурі в Маріуполі та всьому регіоні було завдано шкоди, а збереження унікальних традицій і практик під загрозою попри те, що незначна частина місцевих греків пішла на співпрацю з окупантами й досі намагається поширювати культуру під патронажем окупаційної влади, про що повідомляла голова Федерації грецьких товариств України.

Росія не вперше реалізовує подібну неоколонізаторську політику в Україні — приміром, так сталося після окупації Криму в лютому-березні 2014 року. За різними оцінками, з 2014 року на півострові незаконно оселилися до 800000 громадян Росії. Ключовими елементами цієї політики є пільгові іпотечні кредити для прибулих; переміщення в район російських військових, правоохоронців, суддів і державного, медичного й освітнього персоналу з сім’ями; виселення громадян України на материкову Україну; а також депортації та стимули для українців переселятися в Росію.

Чому агітпроп перетворює Маріуполь на вітрину окупації

По-перше, Маріуполь — найбільше українське місто, яке росіяни окупували від початку повномасштабного вторгнення. Це економічний центр та індустріальний гігант, що має вихід до моря та відповідну портову інфраструктуру. Сіверськодонецьк чи Лисичанськ також постраждали від війни, втім, їхня економічна потуга менша, ніж у Маріуполя.

По-друге, відносна віддаленість від лінії фронту. Приміром, захоплені Сіверськодонецьк і Лисичанськ розташовані ближче до лінії фронту, тож їхня відбудова ускладнюється динамічним театром бойових дій. Можна навести приклади інших великих міст в окупації, на кшталт Мелітополя чи Бердянська, які загарбники могли би використати як «взірець» політики окупаційної реконструкції, але вони суттєво менше постраждали від бойових дій, тож із Маріуполя вигідно зробити своєрідну «візитівку» політики відбудови.

По-третє, намагання знищити сліди власних воєнних злочинів. Окупанти зносили пошкоджені споруди, щоб після звільнення міста українськими силами слідча комісія не могла достеменно довести, що певний житловий будинок, школа чи дитячий садочок були знищені російською зброєю. А разом із будівельним сміттям із пошкоджених домів позбувалися решток тіл їх мешканців. Про це були повідомлення Маріупольської міськради.

По-четверте, сакральне для України значення Маріуполя. У 2014 році спецпризначенці, серед яких були учасники полку «Азов», звільнили Маріуполь від проросійських бойовиків. Ця подія завадила подальшій окупації України. У 2022 році битва за місто тривала 86 днів, 82 з яких були в повному оточенні. Упродовж цих 82 днів бійці гарнізону «Маріуполь» (до якого входили нацгвардійці, морпіхи, прикордонники, поліцейські, тероборонівці, добровольці та азовці) тримали оборону міста. Росія намагається швидше десакралізувати образ Маріуполя як міста спротиву, створити всі умови для його русифікації та «перепрошити» на кремлівський лад.

Дякуємо за допомогу в написанні тексту Андрію Пилипенку

Ілюстрація на головній: Наталія Лобач

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду