«Розіп’ятий хлопчик» став «героєм Фьодором»: Як російський агітпроп вигадує героїв

«Розіп’ятий хлопчик» став «героєм Фьодором»: Як російський агітпроп вигадує героїв

10:59,
22 Березня 2023
5708

«Розіп’ятий хлопчик» став «героєм Фьодором»: Як російський агітпроп вигадує героїв

10:59,
22 Березня 2023
5708
«Розіп’ятий хлопчик» став «героєм Фьодором»: Як російський агітпроп вигадує героїв
«Розіп’ятий хлопчик» став «героєм Фьодором»: Як російський агітпроп вигадує героїв
Розбираємося, для чого російський агітпроп переключився з образу жертви на образ героя. Та який пантеон створили пропагандисти, щоб насаджувати «правильну» поведінку.

In English

Якщо вірити російському агітпропу (не варто), Україна вісім років бомбила Донбас та заважала його «самовизначенню», ув’язнювала за російську мову, переслідувала православних, здійснювала геноцид пенсіонерів, оскверняла радянські пам’ятники… Впродовж багатьох років Росія плекала образи жертв, що нібито страждали від злочинів української влади. Можливо, найвідомішим фейком була історія про «розіп’ятого хлопчика в трусиках». Проте з початком повномасштабної війни ситуація змінилася. Складно утримувати бойовий дух, якщо він ґрунтується лише на співчутті чи жалю.

Тож російський агітпроп вдався до іншої тактики — героїзації. Тобто ідеалізації чиєїсь поведінки, рис та досягнень. Наприклад, Росія героїзує хлопчика Фьодора, який начебто рятував людей від поганих українців. 

Детально розповідаємо, як ця тактика працює на практиці й чого за її допомогою прагне досягти Росія. 

Тактика героїзації — невід’ємна частина воєнної пропаганди, а у випадку російського суспільства — і повоєнної теж. Приміром, культ героїв німецько-радянської війни 1941–1945 років, так званої Великої Вітчизняної, зберігається й досі.

Героїзація в контексті повномасштабної війни Росії проти України має декілька ключових завдань. По-перше, консолідувати маси довкола спільної мети — «денацифікації» й «звільнення» українських територій. По-друге, насадити «правильні» цінності й типи поведінки, тобто закріпити в суспільстві лояльність до режиму, активну підтримку армії, бажання долучатися до воєнних дій тощо. По-третє, відвернути увагу від нагальних проблем, компенсувавши їх сумнівними «здобутками». По-четверте, вкотре виправдати агресію проти українців і зміцнити прагнення до реваншу. 

Врешті, героїзація породжує романтизоване бачення смерті, руйнувань та людських страждань і цим затьмарює реалії війни та вихолощує ціну людських втрат.

На зміну фейковому «розіп’ятому хлопчикові» приходить хлопчик Фьодор

Хлопчик Фьодор — «сміливий хлопчина з маленького села», який голими руками нібито поборов «нацистів» та ще й урятував двох дівчаток. За версією агітпропу, на початку березня 2023 року «українські диверсанти» зайшли у Брянську область, захопили мешканців місцевого села в заручники та обстріляли шкільний автобус: поранили дівчинку, яка згодом померла в лікарні. Ця історія швидко набула розголосу, але викликала більше запитань, ніж відповідей. Їй бракувало доказів та фактів, щоби стати популярною. Тож роспропаганда вирішила повідомити, що дівчинка вижила в лікарні! Згодом ця дівчинка виявилася 11-річним хлопчиком Фьодором. 

За новою версією, його і двох школярок нібито підвозив до школи односелець, коли раптом дорогу перегородили «українські диверсанти», розстріляли автівку, а дітлахам наказали вшиватися. Фьодора поранили, але він цього не помітив. Хлопчик швидко зреагував — героїчно схопив за руки двох дівчат і разом вони втекли. Автостопом дісталися школи, де вчителі виявили, що Фьодор поранений «натовською кулею». 

Агітпроп почав розкручувати історію, хлопцеві одразу забезпечили як «народну» підтримку (у вигляді складених про нього віршів), так і державну (нагородили медаллю за доблесть і відвагу). Проте російська пропаганда явно перестаралася зі спецефектами (автостопом до школи з «натовською кулею» в тілі) та гіперболізацією. 11-річний хлопчик вийшов переможцем із нападницького епізоду за участі озброєних до зубів «диверсантів».

Ця історія — своєрідне осучаснення оповідань про радянських піонер-героїв та юних червоних партизанів-розвідників, які ― залежно від історії ― шпигували, розклеювали карикатури на гітлерівців, збирали зброю та боєприпаси, а інколи й убивали нацистів. Декого удостоїли звання Героя СРСР. Хоча рольова модель легко зчитується (малолітній герой діє за «воєнних» обставин), через суперечність низки фактів історія з Фьодором, навіть у порівнянні з радянськими аналогами, виглядає малопереконливою.

Загалом кейс ґрунтується на сильній емоційній складовій. По-перше, йдеться про неабияку симпатію до Фьодора: маленький хлопець вчинив як дорослий чоловік (це почасти пояснює, чому пропагандисти замінили оригінальну дівчинку). По-друге, відвага школяра контрастує із зухвальством «озвірілих диверсантів». По-третє, виникає відчуття невпевненості та небезпеки: на територію Росії можуть вільно проникати «диверсанти» й чинити насильство. 

Якщо спроєктувати ці три емоції на конкретні дії, вийде повага до «подвигу», люта ненависть до українців та бажання помсти.

Бабуся з червоним прапором

Плакат зі зображенням української бабусі з червоним прапором і написом «Під прапором перемоги» у Санкт-Петербурзі. Фото: epa

На початку повномасштабного вторгнення, навесні 2022 року, кремлівські ЗМІ поширили відео з «бабусею з радянським прапором». Пропагандисти розкрутили історію «бабушки Ані», що мешкала в селі Дмитрівка на Київщині й нібито гостинно зустрічала російську армію з червоним прапором, а коли село було в окупації, родичі вивезли стареньку до Росії. З неї малюють плакати й мурали, випускають газети, а також встановили кілька пам’ятників. Зокрема, пам’ятник бабусі з прапором поставили у російському Бєлгороді та окупованому Маріуполі.

«У Маріуполі на площі Ленінського комсомолу тепер стоїть пам’ятник бабусі Ані. Тієї самої, що не побоялася укрофашистів і захистила Червоний Прапор, під яким воювали її батьки. Ця героїчна жінка показала всьому світу, що означає для наших людей пам’ять про подвиг нашого народу в роки Великої Вітчизняної. Наскільки нам ця пам’ять свята, і як ми готові її захищати», — писали пропагандистські телеграм-канали.

Агітпроп детально розповідав, як «звільнена від нацизму» бабуся вийшла до військових із радянським прапором, який десятиліттями берегла для такої оказії. Вона могла сидіти в хаті й байдуже спостерігати за розвитком подій, але не побоялася впевнено діяти. 

Цією історією роспропаганда закріплює взірцеву поведінкову модель: бачиш російського солдата — гостинно зустрічай. Історія змушує розділяти «радість від звільнення» та співпереживати бабусі. А героїзація її образу закладає думку, що «СВО» (насправді — російська війна проти України) є своєрідним продовженням німецько-радянської війни. Так пропаганда створює видимість, що росіяни нібито на правильному шляху: пересічні українці радіють «денацифікації», і їх потрібно «звільняти» ще завзятіше.

Що ж відбулося насправді? Будинок пенсіонерки Ганни Іванової та її чоловіка в селі на Харківщині обстріляли російські військові. Вона ледь не загинула від рук окупантів, коли в її подвір’я влетів російський снаряд, тож українські військовики допомогли їй евакуюватися. Вони ж і зняли відео, як бабуся із прапором вибігла до них, адже гадала, що це прийшли росіяни. За її задумом, червоний прапор мав «задобрити» ворога, щоб той не руйнував село й Україну. Бійці ЗСУ дали їй продуктів, а жінка намагалася від них відмовитися, кажучи, що «вам самим треба». Один військовий забрав у неї радянський прапор і потоптав його.

Як «вагнерівці» — навіть засуджені до довічного ув’язнення — стають героями

Окремою категорією в пантеоні героїв російської пропаганди є «вагнерівці». Якщо в Україні їх вважають злочинцями й на початку 2023 року Верховна Рада ухвалила постанову «Про визнання російської злочинної організації, відомої під назвою "приватна військова компанія Вагнера" або "Група Вагнера", міжнародною злочинною організацією та засудження її учасників» (детальніше ми писали про це тут), то в Росії вони — герої.

Під Бахмутом загинув російський ув’язнений, який у 2017 році спалив живцем людину й був засуджений за це до 22 років позбавлення волі. У Севастополі його поховали з почестями, а під час похорону «губернатор» подякував убивці та назвав героєм: мовляв, хоч і був засуджений за тяжкий злочин, але спокутував його кров’ю.

Інший випадок героїзації «вагнерівця» — перейменування школи у Владивостоку на честь колишнього найманця, який воював спершу в Сирії, а згодом в Україні, де й загинув влітку 2022 року. Цікаво, що син загиблого не розуміє, навіщо перейменовували заклад, адже його батько ніколи в ньому не вчився. Крім того, в документах про перейменування йдеться, що загиблий — герой Росії, але його син цю інформацію заперечує. Керівництво школи заявило, що розпорядження надійшло від адміністрації міста.

«Вагнерівці» встигли побувати в Сирії, Судані, Лівії, Центральноафриканській республіці та зажити слави вкрай жорстоких найманців, які нехтують будь-якими законами й звичаями війни. В Україні вони убивають, катують, залякують, викрадають, ґвалтують людей. США визнали «Вагнер» злочинною організацією та ввели санкції проти пов’язаних із нею компаній. Росіяни ж виправдовують і прославяють їхні злочини.

Героїзація породжує нереалістичні очікування до військових і підсилює культ агресії й мілітаризму. З одного боку, в суспільстві культивується культура «всепрощення»: будь-яке негідне минуле підлягає виправданню та індульгенції. Нові безчинства перекривають негатив минулих, що російський агітпроп розцінює як норму. Можна бути вбивцею та злодієм, а тебе поховають із почестями, та ще й назвуть школу на твою честь. З іншого боку, це створює уявлення про фактичну безвідповідальність за злочини: вбивай, безчинствуй — народ пробачить. Ба більше: не встиг розкаятися та відбути належне покарання за вбивство, як тут система заохочує тебе до нових. Тавро злочинів минулого можна змити новими злочинами — вбивствами українців.

«Победобесие»

Це різновид м’якої сили Росії, що полягає в культивації хворобливої зацикленості на подіях Великої Вітчизняної війни. Передовсім ідеться про спільну пам’ять про війну як невід’ємний атрибут єдиної радянсько-російської нації та помпезні святкування річниць історичних подій.

Велика частина історії СРСР — це часи війни (Другої світової та холодної), тож культ перемоги плекали разом із культурою мілітаризму: СРСР покладався на військову силу для збереження своєї влади і впливу, офіційна пропаганда наголошувала на жертві особистості заради держави. Після розпаду Радянського Союзу такий культ мілітаризму дістався російському суспільству у спадок.

Чим далі Росія від перемоги 1945 року, тим пишнішими стають її святкування. Будучи новообраним президентом Росії, Путін зрозумів потенціал цієї концепції перемоги і вдало її використав, зробивши частиною нової ідеології «русского мира».

Російська пропаганда зводить пам’ять про війну до мілітаризації суспільної свідомості. Вона виключає решту світу із жертв Другої світової війни та об’єднує росіян навколо ідеї російської винятковості як «рятівників» світу від нацизму. Нагадаємо, що в різні роки Другої світової у складі Червоної армії було від 11 до 33% українців. На Україну припала третина військових (4 з 12 мільйонів) та цивільних втрат СРСР (5 із 14,5 мільйонів). Але Росія привласнює собі перемогу в Другій світовій війні та намагається нівелювати ці факти. Один із російських атрибутів Дня Перемоги — хода з фотографіями радянських військових під назвою «Безсмертний полк». Акцію проводили ще з 2011 року, але наймасовішою вона стала у 2014 році, вже після початку російської агресії проти України. Подібна атрибутика повторює тезу Росії про її правонаступництво СРСР та монополізує пам’ять про перемогу над нацизмом. Дійство почали відтворювати в інших країнах світу, на що відкрито отримували кошти з бюджету Росії. Із повномасштабним вторгненням на цю акцію росіяни почали приносити портрети й фотографії російських військовослужбовців, загиблих під час війни проти України, цим самим поєднуючи непоєднуване: прирівнюючи винищення українців до боротьби з нацизмом.

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду