«Як козаки з НАТО воювали». Міфи з історії козацтва, які живлять російську пропаганду та допомагають Путіну знаходити охочих воювати в Україні

«Як козаки з НАТО воювали». Міфи з історії козацтва, які живлять російську пропаганду та допомагають Путіну знаходити охочих воювати в Україні

10:41,
11 Липня 2024
923

«Як козаки з НАТО воювали». Міфи з історії козацтва, які живлять російську пропаганду та допомагають Путіну знаходити охочих воювати в Україні

10:41,
11 Липня 2024
923
«Як козаки з НАТО воювали». Міфи з історії козацтва, які живлять російську пропаганду та допомагають Путіну знаходити охочих воювати в Україні
«Як козаки з НАТО воювали». Міфи з історії козацтва, які живлять російську пропаганду та допомагають Путіну знаходити охочих воювати в Україні
8 липня 2024 року минуло 315 років від Полтавської битви 1709 року. З цієї нагоди розповідаємо, що в незалежної України спільного з козацькою добою, як росіяни маніпулюють історією козаччини та використовують сучасних «козаків» у війні проти України.

Російська імперія та СРСР десятиліттями використовували міф про відданість українського козацтва московському царю для обґрунтування претензій на українські території і просування гасел «триєдину святу Русь». Їх підкріплювали святкування річниць, яким російська і радянська пропаганда надали значень символів цієї єдності. Серед них святкування «возз’єднання України і Московії» 1954 року. Коли козаки спробували заручитись підтримкою Московського царя у боротьбі із Річчю Посполитою. І річниці Переяславської битви 1709 року, коли гетьман Іван Мазепа став на бік Швеції.

Для потреб пропаганди Росія кожну з цих подій спростила до гасел і міфів. Наприклад, повстання під проводом Богдана Хмельницького зводять до «возз’єднання» із Росією. І відсікають аспекти боротьби козаків за визнання як соціальної групи. А союз Мазепи зі шведами спрощують до зради заради повернення на Лівобережжя Дніпра влади Речі Посполитої і таврування «мазепинцями» усіх, хто виступає проти русифікації в Україні.

30 квітня 2024 року у Києві за рішенням місцевої ради у Києві розібрали архітектурну композицію «Навіки разом» на честь Переяславської ради, яку російська пропаганда подає як акт «возз’єднання російського й українського народів», відкриту у 1982 році. Комунальна техніка несе частину скульптури з російським послом Бутурліним, який представляв інтереси російського царя. Фото Олега Богачука

В інтерпретації російських пропагандистів Україна не може претендувати на козацьку спадщину, принаймні через те, що «до 19 століття на території України козаків не залишилось як таких». За словами російського провладного військового «експерта» Бориса Джерелієвського, через усі масові переселення, що тривали з часів Петра І, українські козаки були переміщені до Кубанського та Чорноморського війська. Виходячи з цього, пропагандист доходить висновку, що буцімто «в українців немає жодних легітимних прав вважати себе нащадками козаків і це просто історична реконструкція»

Натомість російський агітпроп намагався підкреслити відданість козацтва Москві, стверджуючи, що нібито повстання проти влади царя були «надзвичайно рідко», участь козаків у війнах проти Московії — «факт звичайного колабораціонізму», а кубанські козаки «вірою і правдою служили православній Росії, не думаючи про русофобські інтриги». Проте козаки нерідко підтримували сторону, яка воювала проти Москви, а кубанське і донське козацтво під час розпаду Російської імперії утворило власні державні формування, які воювали проти більшовиків і уклали союз із Українською Державою Скоропадського. 

«Козацтво символічне». Козацтво та козацькі символи у незалежній Україні 

В Україні козаки стали одним із засадничих міфів, на яких будувалась українська ідентичність після 18 століття. Козаки також фігурують як невіддільна частина української історії у сучасних її викладах для української та іноземних аудиторій. З козацькими повстаннями порівнюють Революцію гідності й устрій Євромайдану 2013-2014 років.

Козаки відображені й у державній символіці та церемоніалі України. Наприклад, образ козака був на двох проєктах Великого державного герба України, які вигравали чи займали призові місця на конкурсах із його розробки з 1991 по 2020 роки. 

Під час інавгурації новообраний Президент України від голови Конституційного суду отримує символ гетьманів козацтва булаву, а також нагрудний знак і особисту печатку.

Володимир Зеленський із булавою під час інавгурації 20 травня 2019 року. Автор: Михайло Марків / Офіс Президента України

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу, 

І покажем, що ми, браття, козацького роду», — слова з Державного Гімну України.

Елементи, схожі на козацькі хрести й булави, є на погонах українських військових. Схожість на козацький хрест мають емблеми громад і деяких державних органів України. Зокрема Міністерство оборони, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Бюро економічної безпеки, Служба безпеки України, Держспецзв’язку.

Поза символічними вираженнями тяглості козацьких традицій, держава Україна не контролює чи очолює феномен козацтва. Максимум, вона реєструє і фіксує припинення діяльності організацій, які мають у своїх назвах послідовності літер «козак» і «козацьк». За реєстрами громадських формувань і громадських об‘єднань в Україні є близько 3300 козацьких громадських організацій. Ця цифра містить лише громадські організації та формування, які не є політичними партіями з «козацькими» назвами та їх осередками, чи організаціями, заснованими органами влади громад із такими назвами. Ці числа можуть відрізнятися від актуальних. Адже через воєнний стан публікація оновлень реєстрів відбувається з запізненням, або зміни не є публічними. Останнє оновлення реєстру громадських формувань, на яке ми оспираємося, було у листопаді 2022 року. А громадських об'єднань — у липні 2023-го.

Окремі козацькі організації інколи обирають на керівні посади колишніх чи чинних представників держави. Наприклад, 28 грудня 2023 група активістів громадської ініціативи «Українська Солідарність» спільно з ГО «Українське козацтво» провели віче на Майдані Незалежності у Києві, скасували Переяславські угоди та Березневі статті 1654 року й обрали гетьманом тоді ще Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Сам Залужний цю ініціативу не коментував.

Традиція проголошення політиків гетьманами тягнеться з 1992 року. 21 червня того року у Переяславі-Хмельницькому гетьманом обрали лідера Народного руху України В'ячеслава Чорновола. Тоді ж Чорновіл теж скасував рішення Переяславської Ради.

Гетьманом був і третій Президент України Віктор Ющенко. Його обрала Всеукраїнська громадська організація «Українське Реєстрове Козацтво» у перший рік президентства у 2005 році. Це сталося на острові Хортиця, де була розташована одна з Січей запорізьких козаків. Уже у 2006 році гетьманом у цій організації називали донецького науковця Анатолія Шевченка. Він гетьманує в «Українському Реєстровому Козацтві» донині. Крім громадської діяльності, «Українське Реєстрове Козацтво» має частку у двох охоронних підприємствах, за даними «Опендатабот». Ще у 17 випадках «Українське Реєстрове Козацтво» є засновником місцевих відділень організації.

Таке розмаїття козацьких організацій служить російській пропаганді. Адже «козаками» себе одночасно називають як українські активісти, бізнесмени чи політики, так і прихильники Росії.

«Державна служба російського козацтва». Як проросійські козацькі організації в Україні сприяли російським окупантам

У Криму, на Донеччині та Луганщині деякі «козацькі організації» просували ідеї «єдності українського та російського народів». Згодом вони прикривали російську окупацію цих територій.

Крим: «“Козаки” проти кримських татар»

У перше десятиліття 21 століття, у Криму, «козаками» називали себе ті, хто не давав кримським татарам, які повертаються з депортації, будувати житло, і нападав на журналістів, які висвітлювали такі конфлікти. Медіа звертали увагу на випадки, коли кримські «козаки» брали участь у рейдерських захопленнях. Наприклад, витісняли кримських татар на замовлення підприємців, як сталось у березні 2004 року. Тоді «козаків» найняв депутат Верховної Ради Криму Микола Янакі, колишній зять ексспікера ВР Криму Леоніда Грача. Також вони невідомо від кого охороняли храми Московського патріархату. 

Під час акцій протесту проти навчань НАТО в Україні у 2006 році у Феодосії кримські «козаки», зокрема представники проросійської організації «Вірне козацтво», блокували траси, якими планувалося перевезення зброї з американського військового корабля до полігону в Старому Криму. Отаман Союзу козаків Феодосії казав російським виданням про наміри продовжувати блокаду попри рішення Верховної Ради, підтвердивши готовність «тисяч козаків» виступити проти можливого прориву силовиків. Російські медіа для виправдання дій мітингувальників поширювали фейк про отруйні та вибухові речовини, розташовані на американському кораблі.

У 2014 році частина таких «козаків» прикривала російську окупацію Криму. Зокрема, вони заважали працювати журналістам і тим, хто опирався окупації. Журналістка з Керчі Вікторія Єрмолаєва пригадує, що козаки у місті погрожували журналістам. А після розгону проукраїнських акцій вони зникли з міста. Як повідомляв у березні 2014 року журналіст The Independent Ян Біррел, козаками прикидалися російські військові.

Після анексії Криму місцеві «козаки» перереєструвалися за російським законодавством. Окупаційний «глава Криму» Сергій Аксьонов у жовтні 2015 року підписав «указ» про затвердження статуту Кримського окружного козацького товариства. За російським законом «Про державну службу російського козацтва» 2005 року, діяльність козацьких організацій контролюється державою. У Росії перелік козацьких організацій, їх символіку та форму визначає Президент Росії. Діяльність цієї ієрархії спрямована на організацію козаків до служби у «козацьких частинах» російської армії та Росгвардії. На додачу до військових функцій, у Росії козаки мають правоохоронні функції у своїх громадах і організовують військово-патріотичне виховання призовників.

Кримські козаки мастять голову землею новообраному «отаману Кримського окружного козачого товариства» Вадиму Іловченку. 19 лютого 2022. Фото Кримського окружного козачого товариства у ВК

За даними правозахисної організації «КримSOS», у листопаді-грудні 2015 року «кримські козаки» брали участь у рейдах домівками кримських татар для «боротьби з екстремізмом» і для «забезпечення порядку». 

На окупованих територіях України російське «військово-патріотичне виховання призовників» є інструментом контролю над місцевою молоддю для забезпечення російської армії військовослужбовцями на додачу до занесених із Росії «Днів призовника» й організації «Юнармія». До заходів із «патріотичного виховання молоді» причетне і  «Кримське окружне козаче товариство», як повідомили у 2019 році у Кримській правозахисній групі.

«Дії “військових комісаріатів”, освітніх установ і парамілітарних формувань порушують норми міжнародного гуманітарного права, що забороняють пропаганду служби в армії та призов до армії окупанта жителів окупованої території. Понад те, пропаганда призову в армію серед неповнолітніх дітей порушує також п. 1 ст. 38 Конвенції про права дитини», — повідомляли у Кримській правозахисній групі.

Посвята у козаки. Ймовірно, Керч. 2019 рік. Фото: «Крим.Реалії»

Як писали у вересні 2023 року «Крим.Реалії», «кримські козаки» також допомагають росіянам виконувати плани «часткової мобілізації» до російської армії у «козачі» штурмові батальйони «Таврида». Їх «Крим.Реалії» називають «негласними ПВК Аксьонова». Видання, посилаючись на доповідь отамана Кримського «Чорноморського козацького війська» Антона Сіроткіна, пише, що у квітні 2023 року існувало два кримські козачі батальйони, які брали участь у війні проти України. При Чорноморському козачому війську також діє молодіжне крило. І його розвиток для «отамана» Сіроткіна є другим за пріоритетністю:

«Тому що бачу, як на землі потрібна нова козацька кров і нові отамани — живі, енергійні, компетентні, які орієнтуються в законодавстві та складній системі державного управління, тобто зможуть реалізувати весь козацький потенціал на різних рівнях. Це дуже важливо, тому козацька освіта, козацька молодь та культура — це те, що ми залишаємо пріоритетним після СВО», — сказав він у інтерв’ю порталу «Російське козацтво».

На початок липня 2024 року на сайті цього «війська» є інформація лише про один батальйон «Таврида» у складі «Росгвардії». У грудні 2024 року члени батальйону вигуками «Любо! Любо! Любо!» підтримали ідею, щоб Путін ушосте став Президентом Росії.

Луганщина: «Донські козаки Луганщини не хочуть жити в чужій державі, яка відділяє їх від Росії»

Станиця-Луганська була одним з основних центрів «козацької» діяльності в області. Місцеві «козаки» видавали регіональну газету «Козацький рубіж». Там у 1993 році опублікували статтю, в якій написали: «“незалежники” мають поважати почуття севастопольців, кримчан, донських козаків Луганщини, які не хочуть жити в чужій державі, що відділяє їх своїми кордонами і митницями від Росії».

Частина статті, в якій луганські козаки декламують свою антиукраїнську позицію. «Козацький рубіж», №5, 1993 року

«Донські козаки» Луганщини активізовували в публічному дискурсі питання подвійного громадянства, запровадження російської мови як офіційної, підтримували акції «георгіївської стрічки», закликали до «возз’єднання Росії, Білорусі й України» та захищали православні храми від «захоплення філаретівцями». Проросійські політики з Партії регіонів України використовували «політичну активність козаків» для поглиблення розбіжностей з українським урядом або тиску на владу та вимог запровадження регіональної двомовності.

Місцева влада Луганська була залучена і до формування влади над місцевими «козаками». Наприклад, просуваючи у 2009 році на посаду «отамана» «Луганського округу донського козацтва» непопулярного серед місцевих «козаків» Павла Орлова. Його кандидатуру обрали за настановою Віктора Водолацького — ватажка російської парамілітарної організації «Всевелике військо донське», «російського козака» й депутата Держдуми Росії.   Водолацький неодноразово скаржився на несправедливість кордонів між Україною і Росією:

«Луганська й Донецька області — це теж територія Всевеликого війська Донського. Вони зараз прирізані Україні, як і Крим, який із невідомої причини хтось передав Україні. Луганська і Донецька область — це наші землі, наші козаки там живуть і працюють».

Ще у 2004 році цим твердженням «російський козак» Водолацький продемонстрував сумнівні знання історії та географії. У 2023 році в інтерв’ю пропагандистському проєкту «Південні ворота», Водолацький сказав, нібито луганська земля «полита кров’ю донських козаків тисячоліттями».

З кліпу ансамблю «Любо» на пісню «Молитва козака»

«Донських козаків» Луганщини запрошували на регіональні події та свята, де вони співали про  «русскій мір». Наприклад, у пісні «Молитва козака» у виконанні ансамблю «Любо» співали про «Вітчизну, про святу нашу Русь, єдину віру нашу, слов’яни, серцю милу, щоб жила в століттях держава наша православна». З цієї частини тексту стає зрозумілим, що «донські козаки» вірять в ідею «триєдиної Русі», а православ’я, яке згадується у пісні, може бути лише у вигляді Московського патріархату.  Концентрацією пропагандистських пісень були козацькі фестивалі, зокрема щорічний «Любо», куди приїжджали і «російські козаки».

«Донські козаки», хоч і були громадянами України, але ігнорували українські козацькі організації. Вони присягали на вірність «Дону й Росії» та вступали в російські об’єднання, наприклад, у вже згадане Військове козацьке товариство «Всевелике військо донське» або в конкурентний Міжнародний союз громадських об’єднань «Всевелике військо донське», очолюваний Миколою Козіциним — жителем Ростовської області, який вірив в ідею створення незалежної козацької держави, за що був позбавлений усіх своїх козацьких титулів і не мав доступу до посад у державних козацьких організаціях. Натомість козацьке об’єднання Водолацького було повністю підконтрольне Кремлю: відповідно до статуту організації, кандидат на посаду верховного отамана має бути обов’язково узгоджений із Радою при Президенті Росії з питань козацтва.

Стаття в газеті, в якій згадується принесення присяги Росії луганськими «козаками». «Козацький рубіж», №1, січень 1993 року.

У 2014 році представники Луганського округу Всевеликого Війська Донського закликали Путіна ввести війська в Україну: «Звертаємось до вас із проханням не віддати нас на поталу західним іродам. А у разі подальшого поглиблення політичної кризи, спроб введення на територію України військ НАТО, надати військову підтримку народу України».

Луганське донське козацтво також було пов’язане з Кремлем через релігію. З 2009 року козацтво перебуває під покровительством РПЦ, що було здійснено після інтронізації патріарха Кирила Гундяєва. Його проголосили найвищим духовним лідером козацтва. Таке церковне опікування поширювалося не тільки на російських козаків, а й на українських. З цією метою в Україні створили Синодальний відділ УПЦ МП з питань пастирської опіки козацтвом. Саме при цьому відділі працювала Координаційна рада отаманів, на чолі якої був колаборант Олексій Селіванов

Донські козаки Луганщини також проводили військові вишколи для своїх членів, а також організовували реконструкції історичних боїв із метою закріплення практичних навичок ведення бою. Поєднуючи бойовий досвід і індоктринацію ідеями «русского міра», Кремль отримав умотивованих і досвідчених бійців, придатних для гібридної агресії. 

Представники проросійького «Вірного козацтва», яке очолював Селіванов, на мітингах у підтримку Януковича в 2014 році. Фото з російських пропагандистських видань.

На початку 2014 року луганські «донські козаки» входили до складу «народних дружин», сформованих обласною адміністрацією з метою «захисту» Луганської області «від провокаторів». З початком бойових дій на Сході України активізувалось і «російське донське козацтво». Голова російського Міжнародного союзу «Всевеликого війська донського» Микола Козіцин у квітні 2014 року видав наказ про формування «Козацької національної гвардії в Україні», після чого до Луганщини були перевезені його козацькі війська.

Плани Козіцина відрізнялися від «проєкту Новоросія», а тому наприкінці 2014 року між козаками та окупаційною адміністрацією загарбаних теорій Луганщини під орудою Ігоря Плотницького розпочалося протистояння за владу в регіоні. Микола Козіцин збирався створити «Донську козацьку державу» «від Волгограда й до Донецька та Луганську». Наприкінці 2014 року «козацькі» формування контролювали майже 80% усіх окупованих територій Луганщини. На початку 2015 року в великих містах окупованої Луганської області проголошували альтернативні утворення, які були підконтрольні місцевим козацьким авторитетам. На території Свердловська, Ровеньків і Антрацита проголошували «Козацьку народну республіку» на чолі з козаками Козіцина. А в Стаханові та Первомайську владу захопив місцевий «отаман» Павло Дрьомов. Хоч «козацький» заколот був придушений, донські «козаки» зробили свій внесок в окупацію Луганщини. 

За інформацією з сайту Загальноросійського козацького товариства станом на кінець 2022 року участь у війні проти України брали близько 15 тисяч козаків, російське інформаційне агентство ТАСС повідомляло про 28 тисяч козаків. Попри такі різні оцінки, можна стверджувати: Росія задовго до початку своєї агресії розбудовувала мережу контрольованих «козацьких» організацій на Луганщині, проводила індоктринацію місцевого населення ідеями «русского міра», завдяки чому агітпроп міг подати війну на сході України як винятково внутрішній український конфлікт і «громадянську» війну.  

Донеччина: «І Гіркін хоч куди козак»

У Донецькій області діяльність проросійських і російських «козацьких» об’єднань у 2014 році була малопомітною. На окупованій території Донеччини «козаки» майже не створювали власних збройних загонів. Винятками, які скоріше підтверджують правило, є загони «отамана» Козіцина, які окрім Луганської області на короткий час зайняли також територію Дебальцевого. Та так звана «Терська вовча сотня», яка під керівництвом Ігоря Гіркіна брала участь в окупації Криму, а потім Словʼянська та Краматорська. Командували «терською сотнею» росіяни, складалася вона також, судячи з доступних даних, переважно з російських громадян. Хоча місцеві до неї також долучалися.

До початку війни, під час Євромайдану, місцеві «козацькі» організації оголошували про свою участь у патрулюванні й «охороні правопорядку» у Донецьку й інших великих містах області. 3 лютого 2014 року телеканал «Донбас» опублікував репортаж про спільний мітинг ветеранів війни в Афганістані та «козаків», який проходив під гаслами «за мир і єдність України».

Вадим Жмурін із сюжету «Новости Донбасса» за 3 лютого 2014 року

Один з учасників мітингу, «верховний отаман Союзу козацьких організацій України» Вадим Жмурін сказав, що у патрулюванні вулиць беруть участь 1500-2000 «козаків». У грудні 2022 року той самий Вадим Жмурін уже як «верховний отаман Обʼєднаного козацтва Донбасу» розповідав про діяльність «козаків» на окупованих територіях. А ще про плани приєднання до російського «Всевеликого війська Донського» та «роботу з молоддю». За його словами, в деяких окупованих школах і вишах була запроваджена «Козацька православна дисципліна», вивчається «історія, етика й ідеологія козацтва».

Вадим Жмурін розповідає про приєднання донецьких «козаків» до російського  «Всевеликого війська Донського», грудень 2022 року. Джерело: «Волгодонская правда»

За даними YouControl, Жмурін є керівником «Виробничо-експериментальної фірми “Аква-Віта”». Власниками цієї фірми були донецькі підприємці, співвласники корпорації «Індустріальний Союз Донбасу» Олег Тарута й Олег Мкртчан. У 2014 році Тарута був головою Донецької обласної адміністрації. Від 2019 року Тарута є народним депутатом України.

Попри скромну роль у бойових діях до та після повномасштабного вторгнення, на окупованих територіях Донецької області місцеві «козацькі» організації намагаються імітувати активну діяльність. У жовтні 2022 року, після звільнення Лиману, в окупованому Вуглегірську вони оголосили про створення «краснолиманського козачого полку» з метою повернутися до міста. Отаманом нового «полку» призначили колаборанта Валерія Ткаченка, який до цього був головою окупаційної адміністрації колись курортного селища Щурове біля Лиману. Про створення «полку» оголошував Сергій Бумагін, організатор у 2014 році сепаратистського блокпосту у Вуглегірську, який згодом «піднявся» до «козацького полковника, отамана округу імені Кіндрата Булавіна». Роком пізніше, у вересні 2023, Бумагін назвав кількість членів «Союзу козаків ДНР», до якого входить його «округ» — 200 дорослих і близько 100 дітей. Серед головних завдань козаків-колаборантів Бумагін, так само як і Жмурін, проголосив «роботу з молоддю».

Крім «краснолиманського полку», даних про роботу якого з 2022 року не зʼявилося, російські «козаки» також оголошували про створення інших «донецьких» загонів. Зокрема, у грудні 2023 року оголосили про організацію «козацького добровольчого батальйону "Донецьк"», який мав увійти до складу бригади «Терек». У листопаді того ж року повідомили про створення «козацького добровольчого батальйону "Карачун"». Чи були ці батальйони реально створені — невідомо, принаймні даних про їх участь у бойових діях немає, так само як і у випадку з «краснолиманським полком».

Але вже наявних (або фіктивних) організацій окупантам не вистачає. У лютому 2024 року на зустрічі голови окупаційної адміністрації Донецької області Дениса Пушиліна з «отаманом» «Всеросійського козацького війська» Віталієм Кузнецовим обговорювалося створення «реєстрового козацтва» на підконтрольних Росії територіях. Ці «козаки» вже мають підпорядковуватися російським організаціям і російським законам, які регулюють діяльність «козацьких спільнот». Проте де окупанти знайдуть достатню кількість членів для нових організацій, якщо старі проголошені «округи», «полки» та «батальйони» залишаються в основному на папері — питання складне. Можливо, робота «козаків» із молоддю спрямована саме на його розвʼязання.

Висновки

Починаючи з XVIII століття, Росія змогла перетворити козацтво на інструмент завоювання нових територій, ввівши їх до складу армії імперії. Під кінець свого існування в Російській імперії козаки стали однією з головних опор царського режиму та символом репресій проти селянських повстань і заворушень робітників. А міфами про «вірність» козаків Росії заміняла складнощі історії та «знімала» питання про етнічну належність козаків. Після розпаду Радянського Союзу для частини людей, які не прийняли цього, «козацтво» стало формою вираження ностальгії за минулим. Вони легко вписувались у російські «козацькі» рухи, які після прийняття російського закону «Про державну службу російського козацтва» 2005 року, стали частиною державної машини Росії. І призвели до інтеграції «козацьких» структур у силові відомства цієї держави. Також вони працюють як інструменти залучення молоді до російської армії. В цілому в сучасній Росії офіційні «козацькі» організації намагаються здобути ту ж роль, що і в Російській імперії, виступаючи за вірність «царю-президенту» та розганяючи опозиційні мітинги.

Ідеї козацтва прийняли українські дисиденти та представники держави. Вони використовували цей феномен як один зі спільних знаменників для побудови нової держави. Проте, як свідчать скасування Переяславських угод В’ячеславом Чорноволом, на сприйняття козацтва накладались російські міфи про козацтво. І ці міфи залишаються актуальними й сьогодні. Адже одна з тисяч козацьких організацій України на Майдані Незалежності у Києві скасовувала ці угоди у грудні 2023 року.

Частина українських козацьких організацій працює як засіб впливу чи допоміжний інструмент для збільшення впізнаваності завдяки використанню образу козацтва чи оголошення «гетьманами» відомих осіб. Вплив використання таких осіб чи долучення образу козаків до бізнесу, як правило, дискредитує козацькі організації загалом.

При такому розмаїтті видів козацтва незалежна Українська держава обрала використовувати символічні ознаки козацтва без його очолення. У такій формі організації, на відміну від Росії, де козаки є частиною армії чи Росгвардії, силові й поліційні функції виконують не носії політичних, субкультурних чи етнічних поглядів. Адже у Росії, наприклад, до Росгвардії входять люди з різними цінностями. Наприклад, позірно православні «козаки» та мусульманські фундаменталісти-кадирівці.

Росія задовго до початку війни на сході України намагалася використати козацькі організації для просування свого впливу в Україні. Це відбувалося як за допомогою українських організацій і їхніх звʼязків із російськими «побратимами» та РПЦ, так і шляхом намагань російських організацій заходити на територію України та вербувати тут своїх членів безпосередньо, особливо на території Луганської області. У 2014 році козаки зіграли свою роль у початку гібридної війни, російські загони «отамана» Козіцина окупували низку міст переважно в Луганській області та якийсь час навіть пробували проводити там власну політику, конфліктувати з окупаційною владою. Проте дуже швидко «козаки» на окупованих територіях були взяті під російський контроль, а їхні лідери або втекли назад до Росії, або були вбиті, як кадіївський «отаман» Павло Дрьомов.

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду