The English version of this report is available here.

Із метою відстеження меседжів російської пропаганди, спрямованої проти України, здійснювався системний щомісячний моніторинг таких центральних друкованих видань РФ: «Российская газета», «Комсомольская правда», «Известия», «Аргументы и факты», «Независимая газета», «Аргументы недели», «Московский комсомолец», «Коммерсантъ», «РБК-газета», «Ведомости», «Аргументы недели», «Парламентская газета», «Эксперт», «Огонек», «Советская Россия», «Правда», «Труд», «Завтра».

Далі аналізувався зміст програм новин (щоденних підсумкових) українських телеканалів: «Інтера», «Україна», «1+1», ICTV, 5-го каналу, «112», СТБ, «UA: Першого», NewsOne. Із початку 2018-го відстежується контент сайтів strana.ua та vesti-ukr.com. Із червня 2018-го з’явилася можливість аналізувати зміст випусків новин, які виходять упродовж дня, а також окремих ток-шоу («Свобода слова» на ICTV, «Український формат» на NewsOne) та зміст випусків новин на радіостанціях («Наше радіо», «РетроФМ», «П’ятниця») та деяких регіональних телеканалах.

Основні акценти російської пропаганди протягом 2017–2018 рр. були такими:

• Україна через корупцію, економічний занепад та активність націоналістів-радикалів перебуває на межі кризи (розпаду, «третього майдану», хаосу, громадянської війни);
• керівництво України не бажає встановлення миру на Донбасі й використовує війну для власного збагачення і концентрації влади.

До меседжів, які синхронно поширювалися російськими ЗМІ та окремими українськими ЗМІ з подачі «експертів» та політиків, можна віднести такі:

• мир на Донбасі можливий лише в разі прямих переговорів із сепаратистами;
• влада в Україні тримається на силовому ресурсів націоналістів-радикалів;
• економічна (енергетична) політика України зазнає краху через розрив із Росією;
• влада в Україні переслідує незалежні ЗМІ та журналістів;
• реформи повністю провалено, наближається дефолт, а країна існує в режимі зовнішнього керування (з боку МВФ та США);
• мовна, релігійна та політика національної пам’яті чинного уряду розколює суспільство і призводить до погіршення відносин із сусідами.

Протягом періоду моніторингу вдалося зауважити цікаву особливість: усередині Росії висвітлення різних аспектів «українського питання» більше зорієнтоване на супровід внутрішніх питань. Зокрема, питання корупції в оточенні Порошенка активізується під час атак опозиції на оточення Володимир Путіна, питання переговорів по Донбасу — напередодні й після важливих переговорів та зустрічей із лідерами іноземних держав, економічні та демографічні негаразди в Україні — для ілюстрації переваг економічної політики російського уряду та президента, особливо під час виборчої кампанії 2018 р.

Російська пропаганда активно поширюється в інформаційному просторі України під виглядом «коментарів», які телеканали («Інтер», NewsOne) та деякі видання («Страна», «Вести») беруть у нібито «незалежних» «експертів», «журналістів», «громадських діячів». Таким чином, підривна пропагандистська робота на користь Росії здійснюється цілком легально під прикриттям конституційної свободи на збір та поширення інформації, а також свободи думки.

Також протягом 2017–2018 рр. було помітно, як телеканали («Інтер», NewsOne, а також ТРК «Україна» на початку 2017 р.), контрольовані особами, що є чинними політиками (народними депутатами) і входять до складу певних політичних партій («Опозиційний блок», «За життя»), неприховано використовуються для поширення інтерпретацій суспільно-політичних подій в інтересах згаданих політичних сил.

Таким чином, триває заздалегідь спланована цільова обробка аудиторій цих телеканалів політичними меседжами, які часто перегукуються чи навіть запозичені з російських джерел. Зокрема, починаючи з травня 2017-го спікери «Опозиційного блоку» прогнозують «релігійну війну», з вересня 2017-го говорять про мир ціною «прямих переговорів» та «особливого статусу» для окупованих територій Донбасу.

В окремих випадках (ситуація навколо «Сбербанку», суперечки «Газпрому» і «Нафтогазу», оцінки ролі Віктора Медведчука у звільненні полонених) помітно, як в ефірі розміщувалися новини чи сюжети, що висвітлювали позицію лише однієї сторони, а їхня поява мала ознаки цільової платної інформаційної кампанії. Таким чином, зберігається ризик того, що під час виборчих кампаній 2019 р. російські меседжі поширюватимуться в Україні за допомогою джинси від певних політиків та партій, замаскованої під інформаційні матеріали певних політиків та партій.

Водночас найбільше перетинів і запозичень російської пропаганди українськими медіа спостерігалося тоді, коли керівництво України робило ініціативні кроки чи досягало знакових успіхів, як-от отримання безвізового режиму з ЄС, перемога у Стокгольмському арбітражі, продовження антиросійських санкцій США та ЄС.

Так само варто зробити застереження, що найбільший пропагандистський ефект в інтересах Росії здійснюється руками власне українських політиків. Можна припустити, що такі діячі як Юрій Бойко, Юлія Тимошенко, Вадим Рабінович, Євген Мураєв чи Віктор Медведчук використовують теми й меседжі, які протестовано за допомогою кількісних та якісних соціологічних досліджень і мають відгук серед певних цільових груп громадян України. Це можуть бути ті ж самі уявлення, які використовує Росія в своїх інтересах для контролю й управління настроями тієї самої аудиторії.

На додаток діяльність українських організацій, які претендують називатися націоналістичними, зокрема їхні публічні силові акції, системно використовуються російськими медіа та окремими українськими ЗМІ для ілюстрації «неофашистської загрози». У підсумку така діяльність, нібито зумовлена особливим піклуванням про інтереси України, обертається істотною шкодою для важливих державних інтересів — протидії російському інформаційному впливу та збереженню громадянського миру в суспільстві. Важливо затямити — пропагандистський вплив є вторинним явищем, який без реальних подій не може змінювати громадську думку в певному напрямі. Реальність така, що навіть вчинки маргіналів, осіб, що не користуються підтримкою в суспільстві, за допомогою сучасних медіа можна роздмухати й надати їм значення суспільно значущих подій.

Українські медіа в цій ситуації виступають переважно інструментами політиків. Однак аналіз контенту статей і новин «Страны» та «Вестей» дає підстави стверджувати, що в певних темах це свідома проросійська позиція редакцій. До таких тем можна віднести: висвітлення війни на Донбасі та міжнародних переговорів щодо мирного врегулювання, питання надання томосу й перспективи створення автокефальної церкви.

У цілому складається враження, що російський пропагандистський вплив зберігається в Україні переважно завдяки внутрішньо українському попиту: укоріненості певних уявлень серед частини громадян та прагненню українських політиків та ЗМІ використовувати їх у власних цілях.

Зважаючи на конституційні гарантії свободи слова, протидія у вигляді обмежень чи заборони не матиме результату, доки ЗМІ лишатимуться зручними інструментами політичної боротьби, а редакційна політика телеканалів формуватиметься політичними штабами. І якщо до війни досить популярним гаслом було відокремлення бізнесу від політики, то тепер нагальною потребою є відділення медій від політичного впливу власників (у жодному разі не зміна менш лояльних на більш лояльних власників) та підвищення загального рівня критичного мислення громадян (і журналістів, і глядачів).