Історія Наташі Влащенко — це історія, яка показує, куди журналістів приводять компроміси. Продажі обкладинок видання, тепличні інтерв’ю, індиферентність до власників каналів — усі ці речі допомогли медійниці закріпитись у професії та стати успішною. Але, з іншого боку, зробили її сумнозвісною.

Після 2014 року на адресу Влащенко почали лунати звинувачення у проросійськості. Урешті не кожна ведуча бере інтерв’ю в Андрія Портнова і майже ніхто з тих, хто дбає про репутацію, не лишається працювати на Віктора Медведчука. Але, мабуть, найбільший компроміс, який проходить через усю кар’єру журналістки, — це вибір між змістом та формою, який Влащенко робить на користь останньої.  

Від краси до жерсті

Сьогодні в це вже складно повірити, але більшу частину своєї кар’єри телеведуча провела у сфері культури та у друкованій пресі. Викладала історію мистецтв в університеті, працювала в театрі, писала для видань «Український театр» і «Театральне життя». Працювала за спеціальністю після Житомирського педуніверситету та факультету театрознавства університету Карпенка-Карого. Любов до шоу так і залишилася з Влащенко на все життя, а от професію вона з часом змінила. Зверніть увагу на мотивацію: «Заниматься театром я перестала в силу прагматичных причин: не люблю тратить время на то, что не работает. А механизм театра в какой-то момент перестал работать. Я жила не за счет театральной зарплаты, а за счет роялти, пьес, съемок, переводов. Поэтому и завершила свой роман с театром».

Якийсь час вона була першою заступницею головного редактора газети «Сегодня». Але, мабуть, найбільше прославилася в нульових як видавчиня. Заснований нею у 1999 році «Форзац» публікував, наприклад, щорічний альманах «Обличчя України». Під час запуску видання медійниця стверджувала, що це «чисто журналістський проєкт», самостійність якого вдалося зберегти «дуже тяжкою ціною». Можливо, вам навіть траплялася одна зі сторінок журналу про тоді ще працівника ICTV Дмитра Кисельова: «Не втомлюється повторювати в ефірі, що “Україна — європейська держава”».

Ще успішнішим виявився щомісячний журнал «Публичные люди», у якому Влащенко теж була власницею та головною редакторкою і права на який продала у 2016 році. Хребтом проєкту, як нескладно здогадатися, були інтерв’ю з відомими діячами. Але «зірки» виявилися й Ахіллесовою п’ятою видання — Влащенко закидали продаж місця на обкладинці. Запідозрити, що люди, яких важко впізнати (а отже не такі вони й публічні), не задарма з’являються на обкладинці журналу та (що не менш важливо) на десятках сітілайтів із «рекламою журналу» у столиці та великих містах, було досить логічно. Крім того, у «Публічних людей» був сумнівний фейсконтроль: регіонал Олег Калашніков, який раніше побив журналістів. Олігарх Сергій Курченко, «головний фінасист сім’ї» Януковича. Чи ось такий піар Поплавського.

Сама редакторка коментувала звинувачення так: «Я никогда не скрывала, что журнал “Публичные люди” — это коммерческий проект, да. И никогда не говорила о свободе слова, скажем, как вы говорили [...] Но скажу вам следующее, что создание коммерческих проектов в этой стране — это единственный способ создавать независимые медиа». Саме в цей період свого життя — у 2009 році — журналістка отримала звання «заслуженої».

Наташа Влащенко, 2007 рік 

Кінець журнальній кар’єрі поклав телевізор: «Думка про те, що мені час прощатися з “Публічними людьми”, виникла, коли я пішла працювати на телебачення. Я вела щоденну програму. І зрозуміла, що розірвуся на частини, а тому мені треба обирати: займаюся я медіабізнесом чи телебаченням». Хоча під цими словами ведуча мала на увазі свій прихід на «112» у 2013 році, насправді вона мала телевізійний досвід і раніше.

Уже у 2008 році Влащенко зізнавалася: «У меня демонстративный тип нервной системы, и поэтому я с удовольствием делала бы телепрограмму, даже бесплатно». А у 2010 році модерувала токшоу про мистецтво «Красиво» на тоді ще Першому національному. «Детектор медіа» оглядав проєкт: замало контексту для глядачів, не завжди зрозумілі гості, акцент на проблемах, а не рішеннях. Там навіть був свій «резонер» — постійний експерт у всіх питаннях, який з’явиться в майбутніх політичних токшоу Влащенко.

  Токшоу «Красиво» 

Проте справжня телевізійна слава прийшла до Наташі Влащенко на каналі «112», де вона запустила програму інтерв’ю «Люди. Hard Talk». Це словосполучення означає «жорстка розмова» і вже більше двадцяти років програма з такою назвою виходить на Бі-бі-сі. Але в української медійниці є пояснення: «Словосочетание hard talk переросло в название жанра — жесткий, проблемный разговор, неожиданные вопросы. В принципе, это мой стиль. Я очень люблю баттлы». Що, звісно ж, неправда. На трьох каналах, де Влащенко випускатиме цю програму, вона матиме вигляд теплої ванни. А на кожні два інсайди, озвучені гостями, припадатиме щонайменше одна неготовність ведучої до розмови. І все ж новизна інформаційного формату та щільність подій після Майдану зробили проєкт успішним.

Крім діалогового формату, Влащенко мала на «112» й особисту рубрику — «Інсайдер». Теоретично ведуча мала б розповідати в ній якісь секрети, але з цим не дуже склалося. У будь-якому разі телеформат Влащенко сподобався. І зараз вона розповідає, що вже не хоче писати колонки, а «свою любовь к текстам трансформировала в то, что пишу детективы».

«Люди. Hard Talk», 2016 рік 

Після трьох років безперервної роботи на «112» у 2017 році журналістка перейшла на ZIK, який тоді належав львівському бізнесмену і колишньому регіоналу Петру Димінському. Причому цього разу не лише як ведуча, а й креативна продюсерка та вже через пів року генеральна продюсерка каналу. (Тоді ZIK переформатовувався з регіонального на інформаційний загальнонаціональний канал під керівництвом Гайгисиза Гелдієва.) Втім, як вдалося дізнатися «Детектору медіа» із власних джерел, насправді посада «креативної продюсери» не означала жодних повноважень. Це звання мало виправдати вищу, ніж в інших ведучих, зарплату Влащенко. Та стати своєрідним публічним ходом, щоб зірка «112» не переходила на відносно невідомий канал на ту саму посаду. Як «керівниця» Влащенко обіцяла ZIK «нову сітку [...]. Це буде зовсім інший канал. І я сподіваюся, що на цей канал перейдуть дуже багато». Втім спершу з ZIKу багато хто пішов.

Для братів Капранових співпраця закінчилася, коли вони назвали нову продюсерку «українофобкою». Через незгоду з редакційною політикою пішла гостьова редакторка. З аналогічних причин посади покинули керівниця та шефредактор інформаційного департаменту. Проєкт розслідувань «Остання інстанція» закрили нібито через небажання журналістів готувати замовні матеріали. Джерела «Детектора медіа» стверджують, що деякі люди звільнилися саме тому, що вважали роботу із Влащенко загрозою для своєї репутації.

Перемовини про перехід ведучої на ZIK буцімто тривали півтора року. А саму зміну журналістка пояснювала так: «Потрібно розвиватися, робити щось інше, нове. Головна причина в тому, що мені завжди хотілося робити велике шоу». І така програма справді стартувала восени 2017 року під назвою «Народ проти». За живої Наталі Мосейчук ZIK називав своє токшоу єдиним, де «ведучою є жінка». Наташа Влащенко тим часом мріяла «сделать блокбастер, настоящий экшн, чтобы это было именно политическое шоу. Не “ток”, потому что от бесконечных разговоров и докладов политиков уже устали все». Дуже спірне твердження, враховуючи, що на українському телебаченні якраз суцільне шоу й не вистачає конструктиву. Але «Народ проти» добився всього — оглядачі відзначили превалювання форми над змістом.

Токшоу Влащенко безперебійно виходило до березня 2018 року, поки за загадкових обставин не було призупинене аж до жовтня. Канал повідомляв про перезапуск, чутки ходили про фінансові проблеми. Хай там як, із часом програма повернулася, проте справді помітною чи впливовою так і не стала. Запускаючи свій проєкт після закриття каналу Савіка Шустера, журналістка розповідала про «порожню нішу». Насправді ж великі політичні токшоу виходили на різних телеканалах щодня, а інформаційні канали запускали нові й нові проєкти в цьому форматі. І з часом, коли «Народ проти» почав конкурувати з іншими токшоу Медведчука в межах одного холдингу, а Савік Шустер повернувся в ефір на канал «Україна», програму Влащенко навіть перенесли з п’ятниці на четвер.

«Народ проти», 2019 рік 

Паралельно з новим проєктом журналістка продовжувала брати інтерв’ю в межах Hard, запустила програму «Перші другі» про обранців відомих людей та завела ютуб-шоу «Vласть vs Vлащенко». «Детектор медіа» описував останнє так: «Попри монтаж, графічні примочки та заставки, цей формат мало чим відрізняється від того, що Влащенко робить на ZIKу». Загалом телевізійна кар’єра ведучої та генпродюсерки спокійно розвивалася, поки не настав червень 2019 року.

Іронічно, як після скількох змін жанрів, форматів та навіть видів медіа найгучнішним рішенням у біографії людини може стати рішення нічого не змінювати. Але саме це і трапилося. Віктор Медведчук в особі своєї правої руки Тараса Козака здобув контроль над каналом ZIK, половина колективу покинула медіа, а от Влащенко залишалася генеральною продюсеркою для кума Путіна.

Колись журналістка критикувала ідею політиків-ведучих: «Я вважаю цю практику неправильною. Все-таки кого б із політиків ми не згадали на екрані на різних каналах, мова про їхній піар і бенефіс. До телебачення це не має жодного стосунку». Тепер в ефірі ZIKу з’явилася програма нардепа від «Опозиційної платформи — За життя» Іллі Киви. У 2008 році медійниця пишалася, що, на відміну від російського ефіру, в українському неможлива «геббельсовская пропаганда». Аби потім за її генерального продюсування вийшов марафон «Тхне Соросом». Одразу після зміни власника каналу Влащенко розповідала, що редакційна політика не зміниться. Уже за місяць, напередодні парламентських виборів, Вадим Рабинович виступав перед мовчазними журналістами та розповідав про «громадянський конфлікт». У цей період свого життя Наташа Влащенко ввійшла в Раду з питань свободи слова та захисту журналістів при президенті Зеленському.

Хоча Медведчук — це, безсумнівно, найгірший власник каналу, де працювала Влащенко, варто визнати, що всі її пригоди на телебаченні були пов’язані із сумнівними людьми. Наприклад, на телеканалі «112» ведуча працювала в часи, коли ним (за неофіційною інформацією, яку вкрай важко підтвердити документально) володів міністр внутрішніх справ уряду Азарова Віталій Захарченко. Але сама журналістка стверджувала, що «чула різне», «мені казали, що це якась “колективна особа”», «мене абсолютно це не цікавило» та «яка мені була різниця, хто був мій власник?». Невдовзі після її переходу на ZIK канал почав замовчувати дорожньо-транспортну пригоду, в якій нібито з вини Димінського загинула жінка. Після купівлі каналу Медведчуком Влащенко заявляла: «Для меня не важно, кто собственник канала. Мне важна площадка, на которой я могу работать и где меня не ограничивают». Що ж, імовірно, метаморфози ZIK її не обмежували: цей олігархічний канал на інший вона змінила лише через рік.

Восени 2020 року Наташа Влащенко з’явилася на «Україні 24» Ріната Ахметова, захопивши із собою рідні формати Hard та «Народ проти». І знов посівши місце креативної продюсерки. Перехід відбувся настільки непомітно, що Влащенко перенесла із собою навіть накопичених у Медведчука гостей. Це були дивовижні часи, коли поплічниця Януковича Олена Лукаш без жодних заперечень із боку ведучої називала окуповані території «та часть Донбасса, которая осталась непокоренной». Із часом відверто російські кути згладилися на користь відверто проахметовських. І тепер журналістка, яка в численних заявах (тут, тут, тут) пишалася, що ніхто не диктує їй гостей, сім разів за пів року інтерв’ює Олега Ляшка. Якось «радикал» стверджував, що платив Влащенко зарплату в часи, коли вона працювала у пресі. Коло замкнулося. 

 Хард із Влащенко, 2021 рік 

Гості люблять тишу

Незважаючи на зміну власників, сама Наташа Влащенко за роки своєї роботи на телебаченні змінилася не більше, ніж назва її фірмової програми. Що в часи «Люди. Hard Talk», що в часи «HARD з Влащенко», що в часи «Хард з Влащенко» вона все ще випарює інформацію з гостей у теплих ваннах та не надто переймається фактажем.

Найвідоміший формат ведучої — це її інтерв’ю. Наташа Влащенко любить розповідати, що, коли кличе політиків, то влаштовує з ними «баттл. И тут нет места для жалости». Але насправді абсолютна більшість розмов журналістки проходить настільки тривіально, що не створює навіть бриж на поверхні інфопростору. Частково це пояснюється промисловим виробництвом — для одразу кількох годинних програм щотижня не напасешся ні цікавих гостей, ні цікавих тем. Але роль відіграє також стиль Влащенко. Якщо вона все ж зустрічається зі справжніми важковаговиками, то не вступає в конфлікт та не влаштовує, вибачте за іронію, хардток. А, навпаки, створює для політиків максимально комфортні умови: щоб вони могли розслабитися та самі, якщо захочуть, видати якісь інсайди. Крім того, приємний бонус — до комфортних журналістів частіше ходять.

Справжні проблеми починаються тоді, коли гості резонують з особистими симпатіями ведучої. Це на словах Влащенко переконує, що «журналист должен для себя решить — способен ли он отделить от профессионального долга свою личную жизнь, свои симпатии и интересы. Если он не может, значит должен уйти из профессии». А на ділі лишається в медіа навіть після того, як говорить Андрію Портнову: «Часто мені доводиться чути, що справа Лукаш настільки ідіотська, шо це, певно, її просто придумала і сама Лукаш, і Портнов для того, щоб собі робити піар». Ех, були часи, коли після інтерв’ю Влащенко з Портновим люди закликали бойкотувати ZIK…

Просто піарних розмов Hard теж не соромиться — колишню керівницю піар-агентства помітно одразу. Ведуча заявляє Юлії Тимошенко: «Ви лишилися практична єдина політична сила, яка дуже активно відстоює права просто простих українців, селян». Олега Ляшка на цьому шоу представляють «одним із найвпливовіших позапарламентських політиків сучасності». Михайло Добкін якось симптоматично заявив в ефірі: «Я сейчас буду подбирать слова, чтобы это не было критикой. Я же все-таки в студии один. Мне оппонировать никто не может». Узагалі Влащенко зараз задіяна в екранному часі для всіх улюбленців Ахметова. Хоча за кадром пафосно запевняє: «Я всегда понимаю, зачем я человека зову на интервью, что бы я хотела этим интервью привнести нового в медийное поле». Що нового може принести одинадцяте за рік інтерв’ю з Дмитром Співаком?

За першу половину 2021 року Влащенко «інтерв’ювала» Тимошенко вже чотири рази 

З іншого боку, «свои симпатии и интересы» журналістка не завжди вміє відокремлювати й тоді, коли спілкується з неприємними для себе людьми чи на неприємні для себе теми. Хардток виправдовує свою назву, наприклад, якщо Мар’яна Безугла розповідає про рух у НАТО. «Мар’яно, що це означає?», «Я це почула безпосередньо тільки від вас», «Навіщо нам тоді в НАТО?», «Знаєте Ільфа й Петрова?», «Чого ми в ці відкриті двері не можемо попасти?», «Вас не ображає це?» — перебиває Влащенко. Олегу Ляшку, коли він стверджує, що західні партнери «нам можуть тільки жопу порвати, якщо розслабимся», медійниця не заважає.

Окрема тема — це підготовка Влащенко до інтерв’ю. Цитуючи огляд ще 2014 року, «сильная сторона Натальи Влащенко — не в тщательной подготовке к хард-току, а в самомнении, железобетонной убежденности в собственной неотразимости и компетентности почти по всем вопросам». Зрозуміло, що таке вибухове поєднання якостей часто вилазить боком. У згаданому тексті йшлося про нерозуміння ведучою принципів роботи громадських організацій. Але є й інші приклади: розмова з колишнім міністром Юрієм Стецем, під час якої медійниця отримала урок про фінансування державної установи. Чи її підхід до медичної реформи, коли Влащенко сама розписується в некомпетентності: «Реформу Супрун ніхто не бачив. Я не знаю, як вона виглядає». То, може, дізнатися? Звісно, багато цікавого було й на старті коронавірусної епідемії. Ось цитата журналістки про евакуацію українців із Уханя: «Як ми будемо рятувати людей, якщо почнеться епідемія? Вони хай до себе додому, пан Радуцький, може завозить цей літак, а не в санаторій “Пролісок”».

Історія з токшоу «Народ проти» ще сумніша. Поки працювала в пресі, Наташа Влащенко частенько критикувала українське телебачення. Йому діставалося за передбачуваність та вузьке коло гостей, а вже на ZIKу ведуча звинувачувала інші токшоу в однакових форматах. Що ж, варто визнати, формат для своєї програми вона вигадала оригінальний. Наскільки, що це перетворилося на одну з найбільших проблем токшоу.

Наприклад, у першому раунді «Народу проти» ведуча зводила для дискусії пари спікерів, але бувало, що жоден із них не був компетентним у темі. Виступи присутніх мали часові обмеження, але політики часто їх ігнорували. До другого туру виходили гості з найбільшою підтримкою, що природно мотивувало їх епатувати глядачів, а не вести конструктивну розмову. А ще в ефірі брали участь резонери — два універсальні коментатори, які підсумовували будь-які теми. Одним із них із першого випуску та до сьогодні працює Макс Бужанський, нардеп від «Слуги народу». Цікаво, коли співведучий балотувався, чи повторювала Влащенко йому свою думку про політику: «Ти приходиш туди і просто стаєш там чмом. Яке, вибачте, або грає за загальними правилами, або має зібратися і піти».

Баланс на каналі Ахметова — це співведучий від «Слуги народу» 

І все ж, як і будь-яке токшоу, «Народ проти», у першу чергу, визначає модерація. У цьому Наташа Влащенко не надто відрізняєтся від себе в інтерв’ю. На програми на «Україні 24» так само заходять улюбленці Ахметова, а на одному з ефірів влаштували теплу ванну для Віталія Кличка. Ведуча так само не надто готується до ефірів: вона не розуміла, як, за версією Державного бюро розслідувань, Янукович може бути винним у втраті Криму. Хоча в розслідуванні ДБР ці причини буквально виділені жирним. До речі, про підготовку до ефірів: чимало ведучих зачитують свій текст з екрана, але тільки Наташа Влащенко робить це, постійно опускаючи очі в планшет. Про рівновіддаленість теж не йдеться. Наприклад, у часи ZIKу цілі випуски «Народу проти» були заточені проти чинної тоді влади Петра Порошенка.

Можливо, найкраща характеристика Наташі Влащенко як ведучої та секрет її успіху криється в тому, з чого вона починає кожен ефір «Народу проти». Журналістка заявляє, що в ефірі «найвпливовіше» політичне токшоу країни. Факти не мають значення, головне — подача себе та створення приємної атмосфери для гостей.

Російська класика

Найважче звинувачення, яке лунає на адресу Влащенко в останні роки, — це участь у російській пропаганді. Що, якщо чесно, не зовсім коректно в українських реаліях: наприклад, ведучі Першого незалежного та каналу «Наш» прямо заперечують російську агресію, а от Наташа Влащенко принаймні визнає відповідальність Кремля за анексію Криму та війну на сході України. Разом із тим, запрошуючи у свій ефір сумнівних гостей, ведуча справді сприяє пропаганді. А особисті погляди Влащенко звучать так, наче вона пропаганди наслухалася.

У першу чергу, Влащенко непокоїть «зовнішній вплив». Вона ототожнює «залежність» України від Росії та Заходу. Систематично критикує наглядові ради та чиновників-іноземців. У кожному інтерв’ю Наташі Влащенко з Дмитром Співаком є принаймні один блок антизахідної риторики. І, звісно, ведучій не подобаються грантові організації, комісії доброчесності, антикорупційні органи, активісти взагалі та, здається, активізм як явище.

Також у медійниці специфічне ставлення до українсько-російської війни. За кадром вона начебто визнає агресію, навіть книжку написала, але в кадрі тенденційно просуває наратив «здачі Криму» (ось, ось, ось). У часи роботи на Медведчука Влащенко також нав’язувала думки про наживу волонтерів та ветеранів-злочинців. Натякала, що Україна демонструє лояльність до «радикалів найгіршого толку». У неї досі проскакують уколи в бік Революції гідності: «Чи не здається вам, що всі заворушення і начебто революційні зміни закінчуються одним і тим же: деструктивними явищами для самої держави?»

Відповідно, практично в усіх суспільних дискусіях позиція Влащенко відповідає позиції «Опозиційної платформи — За життя». Хтозна, це проблема інформаційної гігієни, чи дає про себе знати робота на Медведчука. Але можете самі пограти в цю гру: Сергій Стерненко? Вбив беззбройну людину. Російська вакцина? Треба відкинути «патріотизм». Розгул диктатури Лукашенка? Навіщо Україна втручається. Хоча позицію щодо Білорусі, принаймні за кадром, Влащенко, здається, змінила.

При цьому, хоч яких поглядів дотримується сама журналістка, значно більше звинувачень — і цілком виправданих — на адресу Наташі Влащенко лунає через гостей. М’якість ведучої (читай: мовчання) під час інтерв’ю вступає у вибухову реакцію з її пулом спікерів, до яких належать відбірні пропагандисти. У часи роботи на Медведчука Влащенко опускалася аж до включень Шарія. Одразу після переходу до Ахметова ще брала інтерв’ю в Олени Лукаш — четверте за рік. Тепер відсоток подібних людей зменшився, але Євгеній Мураєв усе одно розповідає журналістці про громадянське протистояння. Дмитро Співак порівнює українські мовні ініціативи з нацизмом. Олег Волошин запитує, чому американська поліція не стріляла в людей, які валили пам’ятники. А Михайло Добкін виправдовує «Беркут». Кажете, Наташа Влащенко завжди знає, «что бы хотела этим интервью привнести нового в медийное поле»? 

Чотири програми — чотири інтерв’ю з Лукаш. За один рік 

Як бонус варто згадати про неполітичні (до певної міри) позиції журналістки. Вона виступає проти легалізації марихуани: «Я стольким зависимым помогала вылезть из этого пекла, что знаю все не понаслышке и просто не могу быть за». Хоча раніше зізнавалася, що сама кілька разів курила (їй не сподобалося). Вважає, що такі люди як Борис Тодуров мають стати «флагманами принципиально новых медреформ». Імовірно, щоб усі лікарі розігрували завищені закупівлі зі своїм оточенням.

А ще Влащенко жахлива сексистка. Просто почитайте її інтерв’ю: «Я всегда недоумевала, почему на украинском телевидении нет сексапильных ведущих? Если звезду телевидения не хочется, значит, никакая это не звезда, а управдом или водитель трамвая, нечаянно попавшие не по адресу». Чи — будь ласка, краще не треба — книжку: «Абсолютное большинство женщин в мире ведут себя как проститутки, а мужчины играют при них жалкую роль погонщиков скота, ревниво наблюдая, чья кобыла здоровее и породистее». Не дивно, що саме в часи Влащенко ZIK запустив свою еротичну погоду. А начебто єдине токшоу, де «ведучою є жінка», мало найгіршу репрезентацію жінок.

Останні сім років Наташа Влащенко продовжує доволі успішну телевізійну кар’єру. І, здається, в цьому має бути якийсь секрет, раз вона успішна попри теплі ванни, скандалізовані токшоу та сумнівні погляди. Але, мабуть, усе простіше: цей набір робить неможливою лише якісну журналістику, а от рейтингове шоу… Ведуча пояснювала, що дивиться на все очима бізнесвумен: «Усе, що має право на життя, повинно мати високий рейтинг і бути запитаним. А якщо щось дуже круте дивиться три особи, то, може, воно й непотрібно». Ви ж не будете сперечатися з бізнесовою логікою?

От і ми не будемо. Просто на завершення процитуємо слова Наташі Влащенко двадцятирічної давнини: «От нас, журналистов, сегодня немало зависит. Не надо призывать всех. Вместе, разумеется, не страшно, но вместе не получится. Давайте попробуем хотя бы поодиночке. [...] Только в таком случае появится надежда, что однажды мы проснемся в стране, где журналистов не будут называть представителями "древнейшей"».