У сірій зоні. Як американський журналіст перетворився на проросійського пропагандиста

У сірій зоні. Як американський журналіст перетворився на проросійського пропагандиста

13:00,
22 Серпня 2022
3445

У сірій зоні. Як американський журналіст перетворився на проросійського пропагандиста

13:00,
22 Серпня 2022
3445
У сірій зоні. Як американський журналіст перетворився на проросійського пропагандиста
У сірій зоні. Як американський журналіст перетворився на проросійського пропагандиста
Головний редактор видання The Grayzone Макс Блюменталь виступає проти «імперіалізму США» і захищає будь-які авторитарні режими, аби покритикувати власну державу.

In English

«Після розгрому регулярних військ України Вашингтон прагне фінансувати повстання, яке підтримує ЦРУ, щоб розпалити громадянську війну та дестабілізувати російські кордони, як це було в Сирії. Я припускаю, що пропаганда в стилі “Білих шоломів” також працює». Цей твіт написав 26 лютого 2022 року головний редактор онлайн-видання The Grayzone Макс Блюменталь.

Те, що ніхто ні тоді, ні протягом наступних шести місяців українську регулярну армію не розгромив, мало бентежить впливового лівого журналіста. Твіт доступний і зараз — як і розлоге інтерв’ю Макса Блюменталя з представником Росії в ООН Дмитром Полянським, який понад сорок хвилин запевняв, що Росія ніколи, ніколи не збиралася й не збирається нападати на Україну. Всі публікації на цю тему в західній пресі Полянський назвав брехнею або нагнітанням антиросійської істерії. Також вони обговорили «геноцид російськомовного населення Донбасу з боку неонацистського батальйону “Азов”» і те, що «єврей Зеленський підтримує неонацистів».

The Grayzone, створений Блюменталем у 2015 році, всі ці роки публікує суголосні російській пропаганді матеріали. Зараз це історії про те, що «Азов підірвав драматичний театр у Маріуполі», а вбиті мирні жителі в Бучі — це «постановка або провокація». Раніше він писав, що хімічні атаки в Сирії — справа рук опозиції, а не Асада, а уйгурів не так уже й утискають у Китаї.

The New York Times у 2014 році опублікувала колонку польського журналіста та керівника Інституту перспективних досліджень Славомира Сераковського, де він назвав Макса Блюменталя «корисним путінським ідіотом». Серед іншого — за поширення разючих повідомлень про Майдан, де купа «неонацистів та ультраправих готується прийти до влади».

Звісно, що радикально лівий Блюменталь, який не бував в Україні, й не планував розібратися в тому, що відбувається на Майдані, хто насправді вийшов на Майдан та скільки там людей із правими поглядами. Мішенню його критики була «імперіалістська та колоніальна» політика США та ті, хто, на його думку, її впроваджує. Зокрема представники уряду США, які сфотографувалися з лідером «Свободи» Олегом Тягнибоком (а також усіма іншими лідерами тогочасної української опозиції, але це не цікавило Блюменталя). Російські пропагандисти вхопилися за американського журналіста й почали використовувати його у своїх інтересах. 

Сімейна справа

Макс Блюменталь — не єдиний відомий Блюменталь у США. Його батько Сідні Блюменталь — так само журналіст, який писав для найвідоміших видань Америки, у тому числі був головним кореспондентом The New Yorker у Вашингтоні. На початку 90-х це була одна з найпрестижніших посад американської журналістики.

І вже тоді у Блюменталя-старшого виникли проблеми. Один із його головних редакторів сказав, що «Блюменталь може написати на 100 % правдиву статтю — і в той же час вона буде на 100% брехнею», маючи на увазі його упередженість та суб’єктивність в оцінці політичних подій чи діячів США. Тому передбачувано, що зіркова журналістська кар’єра Сідні швидко закінчилася: його звільнили, в тому числі через обвинувачення в корупції, тобто використанні журналістської посади задля того, щоби просувати свого кандидата на президентських перегонах та цькувати його політичних опонентів.

«Його кандидатом» був Білл Клінтон. Тому ніхто не був здивований, коли після звільнення Блюменталь-старший пішов працювати радником, а потім і керівником виборчого штабу Клінтона на виборах. Пізніше він працював із Гіларі, коли вона вирішила йти в президенти, і багато років був штатним працівником Фонду Клінтонів. Він написав 800-сторінкову біографічну книгу про свою роботу в адміністрації Білла, яку в американській пресі назвали «найбільш проклінтонівською книжкою в історії», а також не раз був замішаний у гучних скандалах. Наприклад, він так любив Клінтонів, що під час перегонів на роль кандидата від демократичної партії поширював теорію змови, що Обама взагалі не може балотуватися, бо народився в Кенії. Той самий фейк поширювали республіканці — але заради перемоги Гіларі Блюменталь поступився партійною солідарністю - про це писало багато журналістів, але сам він це заперечує. Коли Гіларі Клінтон очолила Дерджеп в адміністрації Обами, вона пропонувала Блюменталя на місце в дипломатичному відомстві, але впливові демократи, нагадавши про скандальний шлейф Сідні Блюменталя, вмовили її не брати його на роботу.

Врешті зіпсувала його кар’єру інша любов — батьківська. Його старший син Макс написав книжку «Голіаф» про конфлікт Ізраїлю з Палестиною. В ній він не раз писав про «іудео-нацизм», «воєнні злочини ізраїльської армії», закликав «єврейську меншину» зміритися зі своєю «некорінністю» в регіоні та розчинитися серед арабського населення, а також порівняв Ізраїль із «Ісламською державою». Книжка викликала бурхливу реакцію в ізраїльській пресі, через порівняння Ізраїлю з нацистською Німеччиною увійшла в рейтинг Центру Симона Візенталя як одна з найбільш антисемітських образ року (напевне, 2022 року в цьому рейтингу опиниться Лавров із його заявою, що в Гітлера була єврейська кров). Книжка вплинула на стосунки Клінтонів та Блюменталя-старшого, який із гордістю за сина начебто розсилав його статті та цитати з книжки на корпоративні електронні адреси фонду, чим роздратував співробітників. Адже підтримка Ізраїлю, яку Макс Блюменталь назвав основним чинником виникнення «іудео-нацизму», була (й залишається) одним із незмінних векторів зовнішньої політики США.

Фінальну крапку поставив твіт на смерть Елі Візеля, нобелівського лауреата, який пережив Голокост. Макс написав, що Візель перетворився із «жертви воєнних злочинів на прибічника тих, хто їх творить». Клінтон довелося рішуче відмежуватися від родини Блюменталів. Зараз Сідні має в політичних колах репутацію маргінала. 

Чайна партія, таємний уряд та Асад

Усе це не завадило кар’єрі Макса Блюменталя. Він написав іще одну книжку про Ізраїль та Газу, в якій знову звинуватив єврейську державу у воєнних злочинах, свідком яких він начебто був сам. Деякі американські журналісти поставили під сумнів, що Макс був у той час у Газі. Як і інші його свідчення, а також неупередженість його оцінки дій військ Асада в Сирії. Саме його ставлення до того, що відбувалося в Сирії, стало ключовим свідченням переходу Блюменталя від критики «неоімпералізму» та «неоколоніалізму» західних урядів, зокрема США, до підтримки будь-яких злочинних авторитарних режимів та відбілювання їхніх злочинів. У тому числі до пропагандистської підтримки Росії та її військової агресії в Україні.

Багато років Блюменталь-молодший писав для впливових видань: Huffington Post, The Nation, The Daily Beast, Al Jazeera English, The New York Times та Los Angeles Times. Також він знімав багато провокаційних відео. Наприклад, запитував п’яних мешканців Єрусалима про їхнє ставлення до Барака Обами. Відео, повне расистських висловлювань, набрало майже 400 тисяч переглядів. Також він питав у прихильників війни в Іраку, чому вони не йдуть добровольцями в армію, тобто регулярно тролив політиків чи прихильників американських партій.

У 2009 році Блюменталь написав книжку «Республіканська Гоморра», де розповідав, як ультраконсервативна фракція всередині Республіканської партії, та й загалом партія, використовує страх та залякування в медіа для посилення свого політичного впливу. Ті, хто дивився серіал The Newsroom Аарона Соркіна, пам’ятають: рух The Tea Party («Чайна партія») викликав багато питань навіть у самих республіканців, і тим паче в демократів. Але вже за два роки після виходу книжки Блюменталь в одному з документальних серіалів про політику Америки не лише розповідав про Fox News як рупор консервативних правих, а ще й поширював популярну у США теорію змови: начебто державою керує таємний уряд.

Пізніше він казав, що маски й вакцини від коронавірусу потрібні лише для залякування людей, а коронавірусні обмеження називав «тюремними санкціями» проти робочого класу. Виступаючи проти маскового режиму й локдауну, називаючи коронавірус та його наслідки змовою фармацевтичних компаній і таємного уряду, Блюменталь брав участь у мітингах проти карантину й вакцинації, організованих представниками Трампа, й регулярно виступав у ЗМІ, що підтримували Трампа. Хоча ще десять років тому вважав республіканську партію винною майже в усіх смертних гріхах.

Це не перший раз, коли Блюменталь змінював свою позицію щодо будь-яких партій чи режимів, аби критикувати уряд США. Найбільш відома в американських ЗМІ історія, як Блюменталь, який багато років співпрацював із виданнями на Близькому Сході, у 2012 році звільнився з одного з них — Al Akhbar. При звільненні він написав гнівну колонку, що видання перетворилося на рупор Асада та замовчує його злочини. Але вже за пару років сам дописував для ресурсів, які, як свідчить розслідування Bellingcat, були пов’язані з Кремлем та підтримували режим Асада. Не раз критикував дії «Білих шоломів» та постійно ставив під сумнів злочини, які творив сирійський режим проти цивільних. Він навіть їздив разом із проасадівською журналісткою Ранією Халєк, яка працювала на пов’язані з Росією ресурси, на форум «профспілок Сирії», організований урядом Асада для «надійних та перевірених» активістів та журналістів. І, звісно, Блюменталь підтримував дії Росії в Сирії.

Макс Блюменталь та Ранія Халєк (ліворуч) під час візиту в Сірію

Макс Блюменталь та Ніколас Мадуро

Так само він підтримував режим Ніколаса Мадуро і просував ідею, що масові протести проти Мадуро у Венесуелі інспіровані урядом США заради зміни режиму. І наполягав, що Китай даремно звинувачують у масовому порушені прав уйгурів. «Звісно, в Сіньцзяні (провінція в Китаї, де мешкають уйгури. — “ДМ”) щось відбувається. Але ми не бачимо доказів масових злочинів», — заявляв він.

Намагаючись довести злочинні наміри власного уряду, Блюменталь урешті опинився на боці всіх політичних опонентів (чи ворогів) США. Його постійно цитують урядові китайські ЗМІ, він їздить на «екскурсії», які організовує для «незалежних» журналістів режим Башара Асада, і, звісно, його багато і з задоволенням цитують російські пропагандистські англомовні ЗМІ — RT та Sputnik. Лише англомовна версія Sputnik має понад двісті публікацій зі згадками про Блюменталя. Хоча з RT в нього не лише ідеологічні, а й особисті зв’язки: у 2020 році він одружився з Анею Парампіл, уже колишньою кореспонденткою та ведучою RT America, яка тепер працює на The Grayzone.

 

Хто платить The Grayzone?

Одночасно з тим, як Блюменталь змінив позицію щодо режиму Башара Асада, він зацікавився Україною під час Майдану. Тоді він писав про протести Євромайдану як про прояви фашизму та неонацистського екстремізму. А коли американська журналістка Ліз Вол звільнилася з каналу RT у прямому ефірі через незгоду з редакційною політикою щодо України, Блюменталь разом із тією ж Ранією Халек написав матеріал, у якому доводив, що звільнення — це піар для неоконсерваторів, які ненавидять Путіна й намагаються розв’язати холодну війну.

У грудні 2015 року Блюменталь був запрошений на вечірку, присвячену десятиріччю Russia Today. На тій вечірці було багато цікавих та відомих людей. Окрім Путіна та керівників каналу, звісно. Наприклад, генерал-лейтенант у відставці та колишній директор військової розвідки США Майкл Флінн. Як стало відомо потім, Флінну за виступ на вечірці заплатили 45 тисяч доларів. Американський журналіст Ерік Альтерман, який пише для видання The Nation, назвав ще й інших людей, які отримали гонорар за виступ. Був серед них і Блюменталь. Сам Макс, звісно, ніколи не підтверджував фінансові зв’язки з RT — писав лише про любов до каналу, його «неупередженість та об’єктивність» у висвітленні подій, і критикував США за визнання медіа «іноземним агентом».

Приблизно тоді ж Блюменталь заснував проєкт The Grayzone. Спочатку як частину онлайн-видання лівого напрямку AlterNet. 2018 року The Grayzone відокремився і став «незалежним». Хто фінансує The Grayzone, достеменно невідомо: проєкт заявлений як неприбуткова організація, але не розкриває свою звітність. Імовірно, він живе на пожертви, отримані через Patreon та PayPal. На патреоні проєкту зараз 912 людей, які регулярно жертвують The Grayzone, однак сума щомісячних пожертв не відображається.

Питання джерел фінансування ресурсу цікавить навіть анонімні акаунти у твітері. Наприклад, є акаунт, який щодня публікував одне й те саме повідомлення: хто фінансує The Grayzone? Блюменталь, хоча його й тегає цей бот, не відповів. Хоча журналіст у твітері доволі активний — зараз у нього понад 330 тисяч фоловерів (два роки тому було втричі менше). Як свідчить дослідження, яке провели фахівці OSINT-спільноти Molfar, середня кількість уподобань його твітів — від 150 до 600, що, на думку дослідників, вказує на накрутку за допомогою ботів.

Проаналізувавши його дописи й посилання, якими він ділився у твітері після вторгнення Росії в Україну у 2022 році, експерти з Molfar дійшли висновку, що 55 % із них містять неправдиві новини та твердження, а 24 % спрямовані на розпалювання ненависті до України. Основні тези Блюменталя ідентичні тезам російської пропаганди:

  • президент України Володимир Зеленський користується війною для знищення опозиції;
  • Зеленський — маріонетка Заходу;
  • СБУ діє за вказівками ЦРУ, МІ-5 та європейських держав;
  • США та НАТО спонсорують війну в Україні;
  • влада в Україні пов’язана з неонацистами;
  • неонацисти з батальйону «Азов» та української армії знущаються з мирних жителів;
  • в Україні відбуваються етнічні чистки;
  • український уряд підтримує вбивства чиновників, які співпрацюють із Росією.

У топі актуальних твітів із найбільшою кількістю переглядів / лайків / коментарів / ретвітів у Блюменталя — саме дописи про Україну. Наприклад, такі:

  • іронічний пост про прохання українців до Байдена постачати плівку та зеленку в Україну з фото українців, прикручених плівкою до стовпів;
  • пост про те, що за «невдалу військову кампанію в Україні» розплачуються американці, у той час як рубль міцнішає;
  • пост про «ціну НАТО» — фото цін на пальне та саркастичне відсилання до мему I support the current thing із прапорами України, руху Black Lives Matter та LGBTQ+;
  • пост, у якому Блюменталь висміює українську армію та ціни на бензин у США.

Цікаво, що попри ліві погляди, Блюменталя читають і шанують і праві. Наприклад, ще у 2014 році аналіз форумів білих супрематистів виявив, що матеріали Блюменталя згадувалися на них не менше 300 разів. Пізніше його повідомлення ретвітив Дональд Трамп і, звісно, російські дипломати. Серед них той самий Полянський, який у лютому 2022 року запевняв Блюменталя на його ресурсі, що війна проти України — лише фантазія західних ЗМІ.

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу OSINT-спільноті Molfar

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
анатолій
13:23 / 22.08.2022
Просте запитання, а для чого ви розкручуєте оце лайно? Розповідаєте де він раніше публікувався і таке інше. Сьогодні його аудиторія явно зменшилась до мінімуму, нехай би тенденція зберігалась. Але хтось, можливо він сам, намагається виплисти, і оцей опус якраз і свідчить про це. Так що Блюменталь нехай іде вслід за "рускім корабльом", автор теж.
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду