У межах тренінгу для студентів «Медіаграмотність і журналістика: як відповідально споживати та створювати контент», яку у квітні організували фахівці Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» і навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, програмний директор ГО «Інтерньюз Україна» Андрій Кулаков розповів про те, чому українському суспільству сьогодні так потрібні професійні журналісти, здатні своєю роботою привчати аудиторію до споживання якісної інформації, розвитку медіаграмотності та критичного сприйняття контенту. Переказуємо головне з виступу Андрія Кулакова.

Медіаграмотність стала сьогодні популярним словом. Є багато тестів, багато опитувань і начебто ми всі медіаграмотні, принаймні знаємо, що таке маніпуляції, що таке фейки, і навіть багато людей стверджує, що вміє розрізняти їх. Проте, коли отримують на месенджер повідомлення від невідомого відправника: «Швидко закрий вікно, бо буде літати вертоліт і розпилювати токсичні речовини», — чомусь довіряють і поширюють це повідомлення далі.

В «Інтерньюз Україна» ми почали займатися розвитком медіаграмотності разом із партнерами з інших медійних громадських організацій дуже давно: коли постала потреба навчити людей виокремлювати якісні джерела інформації з величезної палітри так званого «олігархізованого» медіапростору. З 2014 року, коли почалася війна, окупація та засилля міфів, ми багато працюємо у напрямку протидії дезінформації, а навички медіаграмотності у суспільстві стали надзвичайно актуальною темою. Сьогодні говоритимемо про те, чому журналісти й журналістика вкрай важливі для їх розвитку.

Завдання журналіста в епоху постправди

Коли ми говоримо про журналістику та медіаграмотність, все обертається довкола понять «інформації» як такої, «професійної інформації» та її продуцентів — журналістів. Тому важливо завжди пам’ятати про завдання журналіста.

Зараз ми дуже багато чуємо у світі про делегітимізацію медіа, так зване evaporation of truth (випаровування правди, тобто її «розмивання»), posttruth age (епоха постправди), альтернативні факти, fakenews, маніпуляції. Це все нас не так уже й лякає, стає звичним, але це не означає, що це має ставати нормальним.

Останнім у цьому переліку є маніпуляції, і це — квінтесенція усього того, що бачимо у рисах сучасного світосприйняття: й ідеологізація медіа, й те, що говорять, що немає якоїсь суспільної правди, що є альтернативні факти, і що є фейкові новини.

• Читайте також: Індекс медіаграмотності. Чи має українське суспільство імунітет від інформаційних загроз

Інформацією можна маніпулювати, а медіаграмотність покликана показати, яким чином ми можемо відрізнити зманіпульовану інформацію від професійної інформації, і як узагалі можемо оперувати з інформацією.

Маніпуляції можна розділити на три великі блоки:

1. гра зі смислами певного предмета;
2. гра з контекстом і певним предметом;
3. розмивання смислу як такого.

Будь-що у нашому сприйнятті має набір характерних рис, але ми не можемо говорити про них одночасно, тим часом якусь виділяємо. Це і є основа для виникнення стереотипів: люди щось гіперболізують і з цим комунікують. Коли один смисл, риса, якість предмета чи явища гіперболізується і завдяки цьому притуплюються інші смисли, це — спосіб, як робити зумисні маніпуляції.

Також ми розглядаємо предмети, явища у межах певних контекстів. Поза контекстом нам це не цінно. Вставляючи предмет у контекст, що абсолютно спотворює його, отримуємо маніпуляцію.

Це те, що віддавна й дуже активно зараз робить Росія на інформаційному полі — розмивання смислу як такого та розмивання цінностей як таких. Говориться про те, що смислу взагалі нема, як нема ніякої правди, ніякої об’єктивної реальності. Мовляв, із якого ракурсу подивитися, так і буде. Так, зокрема, позиціювали пропагандистський телеканал Russia Today на Заході: «Ми покажемо вам те, що не покажуть жодні інші канали».

Що знають маніпулятори про природу людського сприйняття

Щоб знати, як з’являються маніпуляції, потрібно знати, як люди розуміють усе у світі. У філософії є поняття «герменевтичного кола»: йдеться про те, як люди розуміють певні речі або певний горизонт контексту.

Німецький філософ ХХ століття Мартін Гайдегер, який розвинув поняття «герменевтичного кола», казав про те, що двигун внутрішнього згоряння не з’явився б, якби перед цим багато поколінь не прийняли ідею, що природу можна розкласти на елементи, а потім їх складати та творити з них щось нове. Це, власне, і є той горизонт передрозуміння.

Ми завжди перебуваємо у горизонті передрозуміння. І воно змінюється з появою нових досвідів. Ми постійно стрибаємо від конкретного до загального, — так рухається наше розуміння. Тому маніпулятори посилено працюють із контекстами, щоб впливати на розуміння нами певного предмета.

Розмивання правди: твоя така, а моя — правдивіша

Наступне, що спричинює появу маніпуляцій, — це те, що ми приймаємо ідею, що єдиної правди не існує. Тобі більше подобається зелене, а мені — сіре, ти хочеш солодке, а я — солоне. Таке сучасне світосприйняття підживлює філософія ХХ століття, індивідуалізм, ліберальний дискурс, толерування основоположних прав людини загалом і права на індивідуальність зокрема. Відтак людям ввижається, що правда справді множинна та кожен має право на свій ідіотизм. Проте є речі реально ідіотські та реально шкідливі, які ми не можемо толерувати, враховуючи всі обставини, маючи повагу до прав та свобод і здатність розуміти інших.

Андрій Кулаков

Все-таки потрібно розуміти, що є певна загальна конвенційна правда. Це підказує загальна біологічна конституція нашого сприйняття: ми, люди, можемо сприйняти тільки певні кольори, на відміну від тварин; ми не чуємо певних звуків, які вони чують, але це не означає, що ці кольори та звуки не існують. Натомість це значить, що людське сприйняття має свою конвенційну природу, і ми можемо оперувати лише у її межах, маючи свій категоріальний апарат. Я апелюю до того що все-таки є якась загальна правда, і хоч вона не остаточна, проте дозволяє нам жити у природі людей.

Другий момент, який завжди використовують маніпулятори для маніпуляцій, — так звана «суб’єктивність» добору новин.

Вони апелюють до того, що хоч новини для медіа та соцмереж добирають редактори на основі визначених критеріїв, все одно це суб’єктивна селекція. Й маніпулятори часто кажуть, що показують реальне дзеркало картини світу на основі свого суб’єктивного добору, на який мають право.

• Читайте також: Зберігайте спокій і розрізняйте сорти дезінформації

Для поширення маніпуляцій також існує багато передумов: зокрема те, що люди попри розвиток раціональності, щось важливе для себе здебільшого сприймають емоційно. Це демонструють нові дослідження з поведінкової економіки: попри намагання весь час мінімізувати витрати та максимізувати прибутки, люди приймають важливі рішення під впливом емоцій, і навіть на підсвідомому рівні.

Не кажи мені правди, дай щастя

Ще одна сучасна передумова до поширення маніпуляцій — те, що люди не хочуть отримувати якісну інформацію про суспільно-політичні процеси й аналізувати її, зосереджуючись на думці, що треба розв’язувати свої повсякденні проблеми.

За дослідженнями, близько 30% відсотків людей уникають новин узагалі, бо їх потім треба самостійно критично осмислювати.

Після нічних бомбардувань треба встати, зрозуміти, що вдягти, куди йти, що сьогодні робити, подбати про дітей, близьких тощо. Людина не хоче займатися добором та аналізом інформації, вона хоче отримувати швидкі й прості рішення, покладаючись на опінії тих, кому довіряє: «Я хочу мати авторитета, який мені розкаже, коли ми переможемо».

Ще одне поле для маніпуляцій — так званий ефект «бульбашки», в який потрапляють люди у соцмережах. Їхні алгоритми налаштовані таким чином, що показують нам тільки те, що ми хочемо.

Я іноді боюся заглядати у мій інстаграм, бо складається враження, що він розуміє мене, знає як ніхто інший, він мене повністю розкусив. Все, що він мені показує — на 99,9% мені подобається, і майже все, що пропонує купити, я хоч і не купую, але купив би.

Це означає, що користувачі соцмереж потрапляють у дуже поляризований світ, адже лайкають тільки тих, хто їм подобається, і стежать лише за тими, хто і так підкріплює власну думку, тому там не можемо побачити альтернативну точку зору.

Дослідження показують, що лише 4% користувачів соцмереж стежать за політиками різного штибу. Це все створює найродючіший ґрунт для того, щоб зростали маніпулятори, і маніпулятори нами керували. Пам’ятаєте, яка дивина була для американців, коли переміг Трамп? Як він міг перемогти, все ж показувало, що мають перемогти демократи?

Маніпуляції всіх мастей

1. Максимальна вигадка. Пригадайте фейки про зґвалтовану на блокпості літню жінку, розіп’ятого «укронацистами» хлопчика, біолабораторії, консерви з росіян, чипування українців. Для нас це цілковитий абсурд, але за поребриком і не тільки там у таке вірять.
2. Замовчування та часткове висвітлення. Якщо щось свідомо суспільноважливе замовчується — це маніпуляція. Й коли відбувається однобоке, часткове висвітлення, обігрування лише одного обраного смислу, — також.
3. Надмірна емоційність у поданні — значна маніпуляція, якою користуються російські пропагандисти. Деколи емоційність може бути виправданою і природною, але деколи на ній спеціально грають.
4. Відвернення уваги («whataboutism» або «переведення стрілок» — «ДМ») — коли весь час артикулюють «як на мене», щоб перевести увагу на зручну для себе позицію. Росіяни, коли їм почали закидати про дотримання права людини, натомість говорили: «А подивімося, що роблять американці з полоненими, як щодо Гуантанамо» та всіляке подібне.

Дотримання стандартів журналістики — антидот від дези

На основі досвіду стверджую, що маніпуляція — це завжди про порушення журналістських стандартів і про невиконання професійних вимог журналістів. Якщо ви хочете отримувати професійну інформацію — беріть її у журналістів.

Сьогодні є величезний запит на персоналізований контент з емоційно забарвленою подачею. Проте він не заповнює потребу в інформації, яка критично необхідна для якісного наповнення суспільного аспекту життя.

Хоч і кажуть, що сьогодні кожен може бути медіа, може стримити й постити, це не означає, що журналістська професія зникає і тепер є неважливою. Навпаки, журналістська інформація, подана з дотриманням професійних стандартів, є надзвичайно важливою.

Дотримання стандартів журналістики та постійна професіоналізація у виробленні інформації є однією з форм протидії дезінформації. Ви — журналісти — є основною протиотрутою проти інформаційного шуму та інформаційних атак.

Люди можуть нормально почуватися, коли є здоровими, і звертаються до професійних лікарів, коли їм потрібне лікування, проте чомусь поширюється думка, що інформацію можна вживати будь-яку. Інформація має бути такою, на основі якої реципієнти можуть робити раціональні висновки та приймати рішення щодо свого життя. Не йдеться лише про глобальні рішення, а й про те, що їсти, що вдягати, у яку школу віддати дитину. Людина повинна мати доступ до інформації, на основі якої самостійно прийматиме рішення.

• Читайте також: Кількість українців з високим індексом медіаграмотності знизилася за другий рік війни, — дослідження «Детектора медіа»

Молодому поколінню, це, певно, дещо дивно звучить, але людям, народженим за радянських часів, у знайомстві з філософією індивідуалізму, аж тепер стає зрозуміло, що людина відповідає за всі свої рішення сама. Це означає, що ніхто їй не дає конкретних рецептів, не бере за руку, щоб кудись привести.

Це дуже складно, але й звільняє надзвичайно! Люди дуже довго жили, звертаючись до авторитетів. Наприклад, до авторитету церкви — робити те, що скаже священник. До авторитету батьків і своєї громади — робити так, як сказали батьки, і так, як «заведено» у їхньому селі.

Чому західне суспільство настільки активно апелює до свободи слова? Чому так багато говорять: нам потрібні вільні медіа, ви не маєте закривати роти журналістам? Тому що це єдина основа, на якій ми можемо формувати справді самостійні висновки та приймати обґрунтовані рішення. Якщо ми хочемо жити й відчувати радість від життя, маємо приймати рішення самостійно на основі інформації, а якісну інформацію можуть дати тільки журналісти, бо вони мають стандарти.

Стандарт точності

Точність є одним із найважливіших стандартів.

Дуже важливо, щоб журналіст був присутній при тому, що відбувається. Чому суспільство зараз бореться за те, щоб знову відкрили Верховну Раду для [журналістів]? Тому що журналіст має бути свідком прийняття важливих для суспільства рішень. Чому редакції хочуть відіслати репортерів на місце найважливіших подій? Не лише заради якісної картинки, ні, а тому що це стандарт якісної роботи.

Усі стандарти зазнають певної трансформації під час війни. Зараз журналіст не може бачити всього, що відбувається на фронті, але має здійснити якісну верифікацію, перевіряти всіма способами вхідну інформацію.

Стандарт повноти інформації

До загальновідомих питань «що?», «хто?», «де?», «коли?», «як?», ми маємо додавати питання «чому?» та «які наслідки?».

Цим дуже часто маніпулюють, але все одно я хочу підкреслити: журналіст не є просто транслятором подій, а має відтворювати їх значення. Журналіст, у першу чергу сам, має зрозуміти, чому та чи та подія є суспільнозначущою, і висвітлювати саме її. Журналіст — це не стример, який транслює все, що бачить, хоч вони зараз популярні. Журналісти бачать контексти й дають зрозуміти аудиторії професійними засобами, чому саме ця подія важлива.

Відокремлення фактів від коментарів та оцінок

Завжди необхідно пам’ятати, що в інформаційних та інформаційно-аналітичних публікаціях журналіст має бути нейтральним і представити загальну об’єктивну картину. Коментарі мають давати очевидці, а оцінки — експерти.

На кожному журналістові лежить безпосередня відповідальність за те, як він добирає очевидців і коментаторів. У цьому процесі ми зобов’язані провести верифікацію фактажу, про який розповідають очевидці, та верифікацію даних, які подають експерти.

Баланс думок

Усі знають, що найкращий журналістський матеріал — той, де є різні точки зору на ситуацію. Проте з цим постійно виникають проблеми: баланс має бути реальним, а не позірним, адже можна представити нібито опонента, висловлені думки якого лише підсилюють позицію першого коментатора.

Інший виклик — безсторонність самого журналіста: важко не ставати тенденційним, коли у нас стільки обстрілів, але ми маємо розуміти це про себе, і дотримуватися балансу між громадянином і журналістом.

Стандарти не можна розуміти формально. Ми є у надзвичайних умовах — у війні. Знаємо, що у критичних обставинах із нелюдами не йдуть на переговори, їх знищують. Терористам, які захоплюють дітей, слова не дають. У складних ситуаціях доводиться приймати усвідомлене рішення про відмову від висвітлення позиції такої «другої сторони».

Достовірність

Достовірність пов’язана з роботою з джерелами. Для якісної роботи, особливо у сфері аналітики, необхідно постійно відстежувати діяльність інформаторів, перевіряти їх репутацію та доброчесність.

Ви маєте знати свої джерела, маєте знати, чи вони надійні. Іноді в складних ситуаціях ви можете їх не вказувати, але маєте бути впевнені, що ця людина не бреше, не була уже спіймана на маніпуляціях і що не намагається вам злити інформацію з власними нечесними цілями. Маємо розуміти, що анонімність можлива, але це дуже небезпечно. Тому й у складних, резонансних публікаціях називаємо джерела, якщо це не веде до загрози їхньому здоров’ю та життю, і якщо це не становить державної таємниці.

Оперативність

Оперативність, мабуть, зараз найскладніший у реалізації стандарт, бо ми не завжди можемо зараз повідомляти, що й коли відбулося. Якщо неможливо повідомити про подію одразу, слід повідомити, коли це відбулося або коли про це стало відомо. Чим більший «зазор» між подією, тим більше можливостей для маніпуляцій. Тому завжди були важливі прямі трансляції — глядачі стають свідками подій. Пам’ятаємо загалом: якщо забрати один зі стандартів — отримуємо маніпуляцію.

Шлях інфовоїна суспільної правди

Я не кажу, що всі професійні журналісти — етичні, але у цій професії є свій етичний кодекс.

На думку німецького мислителя Макса Вебера, існують професії, які не можна зводити до ремесла, а слід сприймати як служіння на користь суспільству.

Він відніс до таких професій професію лікаря, професію педагога та професію священнослужителя. До них люди мають можливість звертатися за нагальної потреби, і в кожній з них є на сьогодні свої етичні кодекси поведінки. Так само журналістика сьогодні є таким же привілейованим фахом, четвертим, я б сказав, бо це служіння людям. Журналісти доносять суспільно важливу інформацію та уможливлюють взаємодію та якісний життєвий вибір для інших людей.

Виклики, завдання, запобіжники

Для контролю за роботою медіа в Україні діють дві незалежні самоврядні організації — «Комісія з журналістської етики» та «Незалежна медійна рада», які працюють зі зверненнями, скаргами. На найкращих міжнародних практиках напрацьований «Кодекс етики українського журналіста», але це не назавжди спрацьовує, бо потрібно опрацьовувати все нові виклики, які ставить перед нами сучасність.

Щоб бути професійним журналістом, необхідно завжди у своїй роботі дбати про забезпечення суспільного інтересу та свободу слова.

Базове завдання — знаходити, перевіряти й оприлюднювати суспільно значущу інформацію, тим самим надаючи людям факти й дані, на основі яких вони можуть приймати рішення у приватному, громадському та політичному житті. Необхідно забезпечувати свободу слова: людина має право знати про те, що і як впливає на її життя, здоров’я та добробут, і на основі цього самостійно приймати відповідальні рішення.

При цьому журналіст має дбати про власну неупередженість на рівні мислення: регулярно звільняти себе від стереотипів, не дозволяти собі потрапляти в полон симпатій та антипатій.

Щоб бути корисним, у журналіста, як і у всіх інших представників суспільно впливових професій, мають працювати антикорупційні гальма, й не може бути конфлікту інтересів.

Для того, щоб інформація була реальною і цінною для людини, її не можна застеляти баксами.

Іншою межею, яку не можна переступати, є захист приватності. За словами експерта, журналіст працює з суспільним інтересом, але не все можна показувати, навіть якщо йдеться про публічних персон.

Журналіст має працювати та захищати приватність та індивідуальність персони, бо заради неї він працює. При цьому варто захищати права дітей більше, ніж інших, розуміючи, що ніхто інший їх не захистить. Колись я зайшов до Лувру й і побачив, як діти змальовують Мадонну та захотів це сфотографувати. Одразу підійшла вихователька та пояснила, що цього робити не можна.

Журналістика — вкрай важливе суспільне служіння, якщо ви працюєте згідно зі стандартами. Ви є основною протиотрутою для маніпуляцій сьогодні. Медіаграмотність — у ваших інтересах. Чим більше ви будете розповідати про правила та корисні навички медіаграмотності споживачам, тим більше прихилятимете їх до себе. Вони й далі бігтимуть в інстаграми за емоціями, але інформацію отримуватимуть від вас. Тут немає конфлікту інтересів, навпаки, це вигідно — говорити про медіаграмотність, щоб розвивати себе і журналістику.

Фото: сторінка Андрія Кулакова у фейсбуці, сторінка «Правова журналістика» у фейсбуці