Коли у 2000 році президент Білл Клінтон лобіював торговельну угоду між США та Китаєм, він, серед іншого, аргументував: «Ми знаємо, як сильно інтернет змінив Америку, хоча ми вже були відкритим суспільством. Уявіть, як він змінить Китай! Звісно, немає сумніву, що Китай намагається боротися з інтернетом. Удачі. Це те ж саме, що пробувати прибити желе до стіни».

Минуло всього десять років; китайське желе надійно висіло на стіні, прибите 14 гвіздками — різноманітними державними органами, які відповідали за цензуру. У рейтингу Freedom House останні сім років Китай посідає найгірше місце за свободою інтернету. За оцінкою «Репортерів без кордонів» на 2021 рік, у Піднебесної четвертий найгірший показник свободи преси у світі. А ще комуністи тимчасово забороняли літеру N.

У випадку країн, які межують із Китаєм у рейтингах цензури, подібні обмеження викликають засудження, але практично не загрожують решті світу. Китай — інша справа. Поки китайським комуністам не подобаються фільми про Тибет чи подорожі в часі, Голлівуд їх не знімає.

Система контролю

Історія більшості країн у XX сторіччі насичена драматичними подіями, але ситуація в Китаї виділяється навіть на цьому фоні. Спочатку революція повалила два тисячоліття імператорського правління, потім почалася громадянська війна, яка з перервою тривала майже двадцять років. У результаті комуністична Китайська Народна Республіка витіснила націоналістичну Китайську Республіку на острів Тайвань. При цьому саме остання вважалася легітимним представником усього Китаю та навіть була співзасновницею Організації Об’єднаних Націй. Поки в 1971 році репрезентація в ООН та світове визнання не змінилося на користь материкового Китаю.

Усі ці події якось не сприяли зародженню демократичних цінностей. А у 1966–1976 роках під владою Мао Цзедуна відбулася так звана Культурна революція. Фактично масовий терор проти «буржуїв» та інтелектуалів, під час якого були вбиті, за різними оцінками, від сотень тисяч до двадцяти мільйонів людей. Школи не працювали три роки, університети — чотири.

За останні 50 років в історії країни чергувалися періоди лібералізації та придушення свобод. Але сучасна Комуністична партія народилася на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року. Тоді влада вбила сотні (можливо, тисячі) протестувальників, які вимагали демократизації Китаю. Слідом пішли нові репресії та поглиблення втручання в життя громадян. До сьогоднішнього дня та різанина — найбільш цензурована тема у країні. На двадцяті роковини у 2009 році комуністи просто закрили інтернет-форуми на три дні.

Так званий Tank man. Чоловік на площі Тяньаньмень перекриває рух колони танків 

Узагалі єдиний період в історії, коли жителі КНР раділи вільному інтернету, тривав із січня по серпень 1996 року. Вісім місяців від появи мережі до перших систематичних блокувань закордонних сайтів. У 1997 році американське видання Wired вигадало для цього явища назву: The Great Firewall. Гра слів, яка об’єднує Велику китайську стіну (The Great Wall) та технологію захисту комп’ютерів від небажаної інформації (Firewall). У самому Китаї інтернет-цензуру формалізували та впровадили в ранніх нульових під іншою назвою — «Золотий щит». Це проєкт, через який Комуністична партія здійснює практично необмежений контроль над мережею: від блокування цілих сайтів до відстеження конкретних користувачів.

Із приходом до влади нинішнього лідера Китаю Сі Цзіньпіна ситуація вкотре погіршилася. Для президента скасували обмеження на кількість термінів при владі. Уся медійна регуляція у 2018 році перейшла від окремого державного органу (Державної адміністрації преси, видавництва, радіо, кіно та телебачення) прямо до Центрального пропагандиського департаменту комуністичної партії. Pen America тлумачить цю зміну так: якщо раніше умовні фільми оцінювали галузеві спеціалісти, тепер лишилися тільки політика та ідеологія. Усі твори, які виробляють у Китаї чи імпортують із закордону, мають пройти через цей фільтр.

Що цензурують?

Усе. У країні, де публічно спалюють книги, влада намагається контролювати всю інформацію, яку отримують громадяни: від соціальних мереж до фільмів. При цьому цензура стосується не лише політичних тем — партія дозволяє собі нав’язувати й моральне лідерство. Наприклад, у відеоіграх заборонено зображувати вагітність до одруження.

Комуністи мають для обмежень безліч пояснень. Зупинка «зловмисних пліток», підтримка «соціальної гармонії, єдності та порядку», захист «національних інтересів». На ділі це означає заборону на критику влади, заклики до реформ, відстоювання прав національних меншин, фемінізм, обговорення самої цензури та навіть на повідомлення про фізичну небезпеку. Наприклад, переслідування зазнали люди, які критикували чиновників за неякісне будівництво шкіл, що постраждали від землетрусів у 2008 році.

Перераховувати заборонені в Китаї теми можна довго, тому що вони охоплюють як неймовірно масштабні, так і відносно дрібні речі. Найстрашніше табу — це так звані «Три Т»: Тайвань, Тибет і площа Тяньаньмень. Дві країни, які Китай вважає своєю територією, та криваве придушення протесту. Щоб ви розуміли масштаби, напередодні чергової річниці Різанини китайська соцмережа прибрала емоджі «свічка», яку громадяни використовували, аби вшановувати загиблих. Це призвело до зростання популярності пошукового запиту «свічка», тож його теж заблокували. Крім цього, в Пекіні заборонені, наприклад, відеопародії. Зображення сексу на одну ніч чи любовних трикутників. Висміювання історичних революційних лідерів та поліцейських. Деякі заборони максимально загальні, аби влада в майбутньому могла підігнати під них будь-що: «Розмивання межі між правдою та брехнею, добром та злом, красою та потворністю». Список постійно поповнюється.

Мабуть, найлегше помітити комуністичну цензуру в інтернеті. У Китаї просто відсутні західні соціальні мережі (Facebook, Instagram, Twitter, YouTube), видання (New York Times, BBC, Reuters), сервіси (Soundcloud, Netflix), а також Google, Wikipedia і ще більше десяти тисяч сайтів. У деяких регіонах країни ці обмеження можна обійти за допомогою, наприклад, VPN. Але відповідна комп’ютерна грамотність та бажання ризикувати є в меншості користувачів. Таку цензуру Комуністична партія виправдовує ідеєю «інтернет-суверенітету»: грубо кажучи, Китай має право не лише на власну незалежну землю, але й на власну незалежну мережу.

На заміну західних сайтів у Піднебесній працюють власні. Месенджери (та багато чого іншого) замінює WeChat, мікроблогінг — Sina Weibo, пошукові системи — Baidu, відеохостинги — Tencent Video. Хоч яку роль вони грають і хоч як називаються, проблема в цих платформ одна — нагляд та контроль Комуністичної партії. Усі їхні користувачі (доступ до інтернету в Китаї має майже мільярд людей) висловлюються в середовищі цензури, для забезпезпечення якої ще у 2013 році працювали два мільйони інтернет-поліцейських. Згідно з Гарвардським дослідженням 2013 року, обмеженням піддавали близько 13% постів у соцмережах.

Централізованих державних зусиль не вистачає, аби покрити дедалі більшу кількість дописів та відео. Тому сайти співпрацюють із владою і самі цензурують контент користувачів. Частково це робиться автоматично, наприклад, за ключовими словами. Частково дописи читають та оцінюють живі люди. Відповідно, один зі способів обійти обмеження в Китаї — це запостити інформацію на максимальну кількість платформ. Різні модератори можуть мати різні погляди на її припустимість.

Постійний, але не ідеальний нагляд призводить до, мабуть, найанекдотичнішої частини китайської цензури. Користувачі не можуть висловлюватися прямо, але намагаються ховати свої думки за метафорами, синонімами та омонімами. Тож влада, відповідно, забороняє вже їх. Через це в країні недопустимий, наприклад, Вінні-Пух: Сі Цзіньпін занадто на нього схожий. Попереднього президента називали, а влада через це блокувала слово, «морквою». Коли комуністи вирішили скасувати обмеження на президентські терміни, в мережі, серед інших, заборонили вислів «сісти в літак», співзвучний із «зійти на трон». Власне, слово «проти» теж заборонили. 

Ось підбірка деяких пошукових термінів, які комуністи блокували перед черговою річницею Різанини на площі Тяньаньмень: «63+1», «65-1», «35 травня» (це замасковані дати вбивств), «демократія», «сьогодні», «вчора», «завтра», «згадай», «чорна футболка» (це мав бути символ акції на річницю), «чутливий», «велика жовта качка».

Хоча це може звучати смішно, насправді китайським користувачам зовсім не весело. У країні реально постраждати не лише за допис, але й за звичайний лайк. Крім того, вам загрожує до трьох років тюрми, якщо ваш пост, який влада визнає «поширенням чуток», прочитає 5000 людей. Нагадаю, що в Китаї майже мільярд користувачів інтернету. 

Подібні речі уможливлюють найефективніший інструмент Комуністичної партії — самоцензуру. Розмиті правила і списки заборонених слів, загроза покарання, невидимі інтернет-поліцейські працюють на те, аби Пекіну навіть не довелося нічого видаляти. Користувачі просто не ризикнуть розміщувати мінімально дражливу інформацію. На випадок, якщо хтось боїться недостатньо, Китай використовує, наприклад, мультяшних поліцейських, які з'являються на сайтах, та самою своєю присутності нагадують про спостереження. 

Мультяшна поліція на варті реальної цензури

Звісно, комуністи не лише блокують критику, вони ще й поширюють пропаганду. У 2016 році кількість фейкових дописів від влади становила 488 мільйонів на рік. Подібна інформаційна нерівність (жодної критики, тонни компліментів) вирощує націоналістів, які вже самі відстоюють у мережі непогрішимість китайських шляхів. Politico розповідає історію про лікаря, якого зацькували в мережі тому, що він порадив китайським дітям їсти на сніданок багаті протеїнами яйця та молоко, а не рисову кашу. Інші користувачі вирішили, що чоловік «підлизується до американців» та «поклоняється закордонним речам». Так, у Китаї теж заведено в усіх бідах винити американців та іншу зовнішню загрозу.

І це все лише один вимір обмежень. Проблеми можуть настати через публічні виступи, татуювання, не ту пісню в караоке, зображення «жіночних» чоловіків у медіа чи фотографію традиційного алкоголю байцзю. Розумієте, «байцзю» звучить схоже на числа «вісім» та «дев’ять». А 1989 — це рік різанини на площі Тяньаньмень.

Ціна співпраці

У Китаї живе 1,4 мільярда людей — занадто приваблива кількість потенційних споживачів для будь-якого бізнесу. Наприклад, 720 мільйонів геймерів — це більше, ніж усе населення Євросоюзу. А китайських кіноринок другий рік поспіль (на фоні пандемії) найбільший у світі. Мабуть, на прикладі фільмів найлегше побачити значення роботи з Піднебесною для західних компаній та обмеження, на які ці компанії готові піти, аби не втратити китайський ринок.

Візьміть свій улюблений блокбастер останніх років, зайдіть на цей сайт та подивіться, яку частину свого прибутку він отримав у Китаї. «Месники. Завершення» заробили тут кожен п’ятий долар, «Форсаж 9» — кожен четвертий, «Трансформери. Ера вимирання» — кожен третій, «Варкрафт» — кожен другий. Уявіть, що ви отримуєте таку частину своїх грошей з одного джерела. І подумайте, як важко від нього відмовитися і як легко погодитися на його умови. Причому у випадку кінокомпаній ідеться не лише про фільми. Ще є іграшки, футболки, парки розваг.

А зі сторони Пекіна — додатковий стимул «співпрацювати»: на вигідних умовах комуністи пропускають у Китай лише 34 закордонних фільми на рік. Причому ці умови все одно гірші, ніж в інших країнах: там голлівудські студії отримують приблизно 40% від вартості квитків, у Китаї лише 25%. Інший варіант — механізм так званого «викупу», коли виробник отримує за прокат одноразову виплату. Але хоч як фільм перетнув кордон, йому все одно доведеться пройти цензуру.

На першому етапі кіно повинні взагалі допустити до прокату в Китаї. Чого, враховуючи кількісне обмеження та специфічні вимоги, часто може не трапитися. Наприклад, хоч це і звучить наче ще один анекдот, у Китаї фактично заборонені стрічки про подорожі в часі. Ніхто точно не знає, чому, але найпопулярніша теорія: це показує, що комуністичну історію можна змінити. Також Пекін не любить історії про привидів. Імовірно, це підпадає під поширення забобонів, але Pen America наводить ще одне пояснення: «злими привидами» традиційно називали корумпованих чиновників. Хай там як, других «Піратів карибського моря» у Китаї не показували. Звісно, фільми забороняють і з більш очікуваних причин: політичних, історичних, «моральних». Ніякого «Дедпула» з його жорстокістю та жартами нижче пояса. Але може трапитися й зовсім несподівана ситуація. Фільм «Шанг-Чі» студія Марвел знімала з очевидним розрахунком на китайський бокс-офіс. Справа не лише в акторах, темах чи зображуваній міфології, сама мова фільму навіть в українському прокаті значною частиною китайська з субтитрами. Проте комуністи так і не дозволили прокат. Якщо дуже коротко, головний актор фільму — мігрант Симу Лю — начебто продався американцям.

На Симу Лю (знизу посередині) ображаються, зокрема, тому, що він похвалив не той чай 

Якщо ж фільм таки став одним із обраних, далі з нього можуть вирізати окремі сцени. Наприклад, одностатеві поцілунки, натяки на подібні стосунки чи оголення. Із 3D-версії «Титаніка» прибрали сцену малювання Рози, щоб глядачі (і це офіційна заява!) не тягнулися до грудей на екрані. Із цікавих табу — в Китаї фактично заборонені злодії-китайці чи вбивство китайців на екрані. Тому з третіх «Піратів карибського моря» вирізали лінію Сяо Феня. Із фільму «Скайфол» прибрали сцену, в якій Джеймс Бонд убиває тілоохоронця. У американо-китайському фільмі «Мег» велика акула або не атакує китайських персонажів, або вбиває їх значно менш жорстоко. Фільм «Одного разу в Голлівуді» заборонили до прокату в КНР, тому що Квентін Тарантіно відмовився прибирати сцену, яка буцімто ображає Брюса Лі.

«Богемна Рапсодія» вийшла в Китаї. Але звідти прибрали не лише всю ЛГБТ+ лінію, але й відтворення кліпу I Want to Break Free 

Аналогічна ситуація поширюється на всі інші медіа. Китайські переклади книжок виходять із цензурою. У відеоіграх заборонені скелети, тому розробники випускають спеціальні версії творів для Китаю. Якщо якийсь західний інтернет-сервіс усе ж працює в Пекіні, він теж дотримується вимог комуністів. Навіть Google планував запуск спеціальної — цензурованої — версії пошуковика.

Наслідки для світу

Хоча Китай активно захищає своїх громадян від закордонної інформації, він сам усе помітніше впливає на світ. Компанії, які ведуть бізнес із Пекіном, виносять цензуру за кордони Піднебесної. Рішення Комуністичної партії уже впливають на вас.

Найпростіше продовжити приклад кіно. Голлівудським студіям більше не вигідно знімати блокбастери про подорожі в часі, адже вони, ймовірно, не зможуть випустити їх у Китаї, а отже й заробити 20–50% грошей. Також фільми змінюють на етапі виробництва (тобто для всіх країн), аби в майбутньому не образити цензорів. У римейку стрічки «Червоний світанок» уже після зйомок китайську армію вторгнення за допомогою комп’ютерної графіки замінили на північно-корейську. Інші студії діють «розумніше» та економніше й цензурують фільми ще на етапі планування. У продовженні фільму «Найкращий стрілець» із куртки Тома Круза зник прапор Тайваню. Марвел у фільмі «Доктор Стрендж» змінили персонажа Древнього з тибетського чоловіка на кельтську жінку. Цитуючи сценариста, «Древній — це расиський стереотип, який походить із регіону з дуже дивною політичною ситуацією. Він походить із Тибету, тож якщо ти визнаєш, що Тибет — це місце, і він тибетець, ти ризикуєш відлякати мільярд людей». «Доктор Стрендж» заробив у Китаї 109 мільйонів доларів — 16% від зборів в усьому світі.

Прапор Японії у продовження «Найкращого стрільця» теж змінили на трикутник 

Є ще одна причина, чому кіностудії так старанно уникають «Трьох Т» чи зображення Китаю в ролі злодія. Комуністи пильно придивляються не лише до блокбастерів, які певна компанія планує випустити в Пекіні. У немилість можна потрапити й за не пов’язані з новим кіно речі. Після стрічки «Сім років у Тибеті» Бреда Пітта ще майже двадцять років не пускали в Китай. Фільм Марвел «Вічні» комуністи не схвалили через персону режисерки, яка в інтерв’ю вісім років тому сказала, що в Китаї «скрізь брехня».

Пекін використовує проти західних студій той же прийом, що і проти власних громадян, — стимулює самоцензуру нечіткими правилами. У злитому листуванні компанії Sony є чудовий приклад: із фільму «Пікселі», де нищать Тадж Махал та Монумент Вашингтона, автори самі вирішили прибрати Велику китайську стіну. У фільмі «Всесвітня війна Z» 2013 року студія змінила походження вірусу: він більше не з Китаю. Хоча автор оригінальної книжки стверджує, що спеціально обрав цю країну, адже в режимі придушення інформації хвороба має більше часу поширитися. До цього ми ще повернемося.

Коротше кажучи, особисто ви можете не жити в Китаї. Але це не означає, що у вашій країні не буде цензури щодо питань, які Пекін вважає чутливими. Комуністична партія має економічні важелі у неймовірній кількості галузей. Ось лише декілька прикладів. Польська компанія зняла з продажу відеогру, в якій знайшли мем про схожість Сі Цзіньпіна та Вінні-Пуха. Американська компанія дискваліфікувала та забрала виграш у кіберспортсмена, який під час турніру підтримав протести в Гонконгу. Американські авіакомпанії змінили назву Тайваню. В Австралії видавництво відмовилося публікувати книжку про вплив Китаю на країну. Zoom заблокував акаунти кількох людей, які проводили івенти, присвячені різанині на площі Тяньаньмень. Пошуковик Microsoft начебто помилково не видавав на річницю Різанини результатів за запитом «tank man». LinkedIn навіть за межами Китаю не показує китайський контент, який заборонили комуністи. Журнал GQ спочатку вніс, а потім видалив китайського президента зі списку «найгірше одягнених».

Тут поруч написано «Сі Цзіньпін» та «Вінні-Пух». Привід не продавати гру на польському сайті

Одна з найіронічніших історій сталася з індустрією одягу. Якщо коротко, бренди виступили проти примусової праці народу уйгурів у Китаї, зустрілися з китайським бойкотом у відповідь та відмовилися від критики примусової праці.

Окремо варто згадати про вибачення. Це відносно новий тренд, який показує вплив Пекіна за кордоном. Коли якась зірка чи компанія робить щось неприємне для комуністів (зазвичай називає Тайвань країною), вона оприлюднює публічне вибачення. «Мерседес» якось вибачався, що процитував Далай-ламу в інстаграмі. Причому робив це в китайській мережі Weibo, бо сам інстаграм у Китаї навіть не доступний. Коли генеральний менеджер однієї з американських баскетбольних команд твітнув на підтримку Гонконгу, за нього просила вибачення Національна баскетбольна асоціація. Її матчі все одно заборонили в Китаї на цілий рік. А вдома організацію засудили політики та фанати. 

Потрібно розуміти, що цензура — це не лише неприємно, але й небезпечно. У випадку коронавірусу намагання влади Китаю заперечити проблеми, можливо, призвело до того, що світ втратив дорогоцінний час та інформацію про хворобу. Окремі елементи цієї історії нагадують дистопічну пародію: Китай репресував за поширення чуток лікаря, який одним із перших повідомив про поширення вірусу. У 2020 році Європейський Союз дозволив цензурувати для публікації в Китаї свій лист. Звідти прибрали рядок про китайське походження Covid-19.

Комуністична партія порушує навіть власну ідею суверенного інтернету. Закордонні користувачі китайського WeChat теж стикаються з цензурою повідомлень. У вересні минулого року цензуру, вбудовану в китайські телефони, виявили в Литві. І, звісно, є тікток. Цей феномен ще у вересні минулого року досяг мільярда щомісячних користувачів. А у 2019 році Guardian та Washington Post розповідали про цензуру в цій соцмережі. З цікавого: тікток може не видаляти, а просто радикально зменшувати охоплення певних публікацій. Поки що про детальну роботу обмежень на сервісі замало даних, тому можете самі перевірити пошукові запити: Тибет, Тайвань, Тяньаньмень чи вільний Гонконг. Крім блокування певних результатів, із приводу цього сервісу озвучують ще одне застереження: потенційно тікток може роками зберігати ваші навіть не опубліковані відео. Щоб одного дня, коли ви підете в політику…

У фіналі було б добре згадати про можливі шляхи розв’язання цієї проблеми, але, судячи з усього, їх поки що немає. Фільмам, наприклад, пропонують маркувати китайське втручання. З іншого боку, є приводи для стриманого оптимізму. Нагляд Пекіну за інтернетом досі не ідеальний і за допомогою натяків користувачі все ж можуть обмінюватися інформацією. Роздратування китайською цензурою на Заході зростає, що помітнішою вона стає. Навіть у таких умовах Тайвань зумів стати першою країною Азії, яка узаконила одностатеві шлюби.

Комуністична партія усе ще не утвердила свою цензуру як нову норму. І світ має час щось із нею зробити. Але на даний момент, поки в Пекіні готують Олімпійські ігри, атлетів попереджають, аби вони не говорили про права людини.