Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні

Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні

12:00,
18 Травня 2022
2985

Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні

12:00,
18 Травня 2022
2985
Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні
Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні
Антизахідні настрої у країнах, що розвиваються, Кремль використовує, щоби створювати настрої проросійські.

Ми можемо сперечатись, чи виграла Україна вже війну наративів, але всім очевидно, що Захід — загалом за нас. Громадяни, політики, медіа північноамериканських та європейських країн здебільшого підтримують Україну та засуджують російську агресію, адміністрація великих соціальних платформ бореться проти російської дезінформації, кремлівські пропагандистські медіа забороняють і блокують за рішеннями урядів. Але світ — це не лише Захід. Росія експлуатує свої історичні зв’язки з країнами Азії, Африки та Латинської Америки, антиколоніальні та антизахідні настрої, залежність авторитарних режимів від російської зброї та грошей, аби залучати суспільство і політиків цих країн на свій бік. Вони надають Москві допомогу в різних форматах — від голосування в Організації Об’єднаних Націй до поповнення армій тролів у соцмережах. Чи готова Україна протистояти російській пропаганди в інформаційному полі «Глобального Півдня», де мешкають мільярди людей? 

Латинська Америка

Починаючи з 2 і 3 березня у твітері почали набувати популярності гештеги #IStandWithPutin і #IStandWithRussia, якими висловлювали підтримку Росії. CASM Technology — компанія, яка досліджує дезінформацію — проаналізувала 9907 профілів, які поширювали ці дописи різними мовами. Частина контенту була органічною, тобто її публікували реальні люди, інша частина поширювалася ботами, причому останні фальсифікували свої дані, завантажуючи фотографії реальних людей — регіональних знаменитостей чи випадкових користувачів. Ці дописи, хоч деякі і були англійською, не ширилися західними країнами.

«Коли ми говоримо, що Київ перемагає в інформаційній війні, занадто часто ми маємо на увазі лише інформаційні простори, у яких живемо, — розповідає про дослідження Карл Міллер, співзасновник CASM Technology. — Якщо виділити найочевидніші на сьогоднішній день дані про російську інформаційну операцію (як це зробили ми, використовуючи семантичне моделювання), стає зрозуміло, що вона націлена на Бразилію, Індію, Китай, африканські країни. Зовсім не Захід».

 

 

У країнах так званого Глобального Півдня проросійські наративи досягають більшого успіху, ніж на Заході, де вони лишаються маргінальними. Російська пропаганда, позиція уряду, історичні передумови та рівень свободи слова у країні — фактори, які впливають на те, як мешканці цих країн бачать російсько-українську війну. Або не бачать зовсім. Ще один визначальний фактор — навіть не те, які відносини держави побудували з Росією чи Україною, а те, наскільки сильні в регіоні антиамериканські настрої.

Плодючий ґрунт російська пропаганда знайшла в Латинській Америці. Акаунти RT en Español та Sputnik Mundo у соцмережах мають величезну аудиторію та є одним з основних джерел інформації про російсько-українську війну. У RT en Español 18 мільйонів підписників на фейсбуку та 3,5 мільйона у твітері, Sputnik Mundo має 630 мільйони на фейсбуку і 157 мільйони у твітері. Колумбійський відділ The Atlantic Council аналізував ці акаунти і з’ясував, що поширювати фейки про неонацистів та біолабораторії допомагають боти й російські посольства в Латинській Америці. Російський мовник мав також популярний акаунт на ютубі. До того, як його заблокували, RT en Español мав 5,97 мільйона підписників і майже 4,5 мільярда переглядів, а афільований з RT канал Ahí Les Va! — 1,11 мільйона фоловерів і 108 мільйонів переглядів. Після заборони російської пропаганди на ютубі виникли десятки клонів каналу, які перезаливали відео RT. Щоправда, вони так і не змогли досягти популярності оригінального каналу.

Автор дослідження про російські акаунти Стівен Понсе де Леон пише, що хоча в Латинській Америці популярні іспаномовні версії CNN і BBC, проте проросійський контент просочився глибше. А виростає цей контент на близьких відносинах з Росією, які для таких країн, як Венесуела, є гарантією виживання, та антизахідних сентиментах, поширених у регіоні. 

Африка

В Африці симпатії до Росії сягають 1950-х і 1960-х років, коли радянська влада підтримувала антиімперіалістичні та антиколоніальні рухи на континенті та допомагала боротися проти апартеїду в Південній Африці, пише France 24. Вплив Росії, а також Китаю посилювалися за президентства Трампа, коли США втрачали позиції в Африці. Це відображається на міжнародній політиці. З 35 держав, які утрималися під час голосування за резолюцію ООН із засудженням російського вторгнення, 16 були африканськими, а Еритрея проголосувала проти.

RT і Sputnik у країнах Африки мовлять англійською, французькою та арабською мовами, а також обмінюються контентом із місцевими ЗМІ або віддають на аутсорсинг місцевим компаніям, які краще пояснюють культурний контекст. До того ж, фейсбуку і твітеру важче виявити їх і маркувати як російську пропаганду. Як пояснює науковий співробітник Південноафриканського інституту міжнародних справ Кейлі Кліффорд, аудиторія бачить у російських державних медіа альтернативні джерела інформації, які, мовляв, розповідають «позитивні історії» про Африку на відміну від негативних наративів західних ЗМІ про «Еболу та громадянську війну». Антиколоніальні настрої підхоплюються Росією і перетворюються на антизахідні кампанії.

Проросійські наративи з'являються й у місцевих виданнях. «Вторгнення Росії в Україну стало доречним і виправданим з точку зору військової моралі — відбиття потенційних ворогів, тому Росія намагається захистити свою територію та східний блок, які були оточені ворогами з Півночі та союзниками всередині», — виправдовує Путіна нігерійська газета The Guardian.

У Малі правляча військова хунта, яка є близьким партнером Росії, заблокувала канал France 24, французьку радіостанцію RFI, а також заборонила місцевим ЗМІ передруковувати їхні матеріали.

У Камеруні панафриканський телеканал Afrique Media часто запрошує прокремлівських коментаторів. Фейкові новини в соціальних мережах зазвичай виправдовують вторгнення росіян в Україну та звеличують військову могутність Росії. 

Центральна Азія

У Центральній Азії висвітлення війни варіюється залежно від відкритості країни, а журналістів, які наважуються писати про російську агресію, переслідують. Як заявили Репортери без кордонів, уряди змушують ЗМІ або замовчувати війну в Україні, або не вдаватися до різкої критики Росії. У Таджикистані та Туркменістані державні ЗМІ не згадують про війну. На сайті TDH — державного інформаційного агентства Туркменістану, однієї з найбільш закритих країн світу, — є лише дві згадки про Україну у контексті евакуації студентів, де війну називають «складними обставинами». У Таджикистані кілька незалежних ЗМІ висвітлюють війну, зокрема «Азия-Плюс» і «Радио Озоди» («Радіо Свобода»). «Sputnik Таджикистан» працює, зрозуміло, на Росію. Влада Таджикистану, яка утрималася під час голосування за резолюцію ООН щодо засудження Росії, «рекомендувала» державним ЗМІ не згадувати про війну.

Такі самі поради давала журналістам і влада Узбекистану, закликаючи до «нейтральності» або «стриманості», пише місцева служба «Радіо Свобода» — Radio Ozodlik. Блогери та журналісти розповіли, що спецслужби викликають їх «на розмови». Як державні, так і незалежні ЗМІ Узбекистану «обмежуються лише ретельно сформульованими новинами про евакуацію узбеків із зони бойових дій, певними аспектами міжнародних санкцій проти Росії, такими як падіння рубля та його вплив на Центральну Азію, та новинами про міжнародний пакет фінансової допомоги Україні», пише «Радіо Свобода». Найбільше видання країни Kun.uz у новинах представляє коментарі і Росії, і України та розвіює міфи російської пропаганди, хоча й аналітичних матеріалів про Україну вийшло лише кілька.

Обмежують інформацію про російську агресію проти України і в Киргизстані. Головного редактора приватного каналу NEXT Таалая Дуішембієва арештували на два місяці після того, як у телеграм-каналі медіа поширили заяву ексголови КДБ Казахстану, що нібито Бішкек погодився відправити війська в Україну. Тепер Дуішембієву загрожує до семи років ув'язнення.

У Казахстані слово «війна» не заборонено, але висвітлення «дуже обережне», відзначають Репортери без кордонів. Головна редакторка незалежного тижневика «Уральская неделя» Тамара Еслямова розповіла, що редакції надходять погрози, а великий рекламодавець відмовився від розміщення реклами через «антиросійську» позицію редакції після того, як видання розмістило в інстаграмі інструкцію, як допомогти українським волонтерам зібрати ліки для української армії та киян. Утім незалежні видання «Республика»  та «Радио Azattyq» намагаються висвітлювати війну збалансовано.

Південно-Східна Азія

Висвітлення російсько-української війни різниться в решті азійських країн і визначається відкритістю суспільства, економічно-політичними зв'язками з Росією та відносинами з Заходом. Так, незалежні індійські медіа відображали позицію частини мешканців країни на підтримку України. ЗМІ Бангладешу теж представляли різні позиції.

На Близькому Сході соціальні мережі поляризовані через військову допомогу Росії режиму Башара Асада у Сирії, пише Financial Times. Окрім того, багато користувачів з країн Перської затоки порівнюють те, як світова спільнота по-різному реагувала на війну США проти Іраку в 2003 році і як реагує на вторгнення Росії в Україну. Санкційне покарання Росії на тлі відсутності аналогічних санкцій проти США у мусульманських країнах сприймають як лицемірство Заходу.

У соцмережах Південно-Східної Азії дослідники фіксують поширення проросійських наративів, пов'язаних із особливостями регіону, зокрема критичним ставленням мусульманських країн до США. Сінгапурський інститут ISEAS, який досліджує цей регіон, зафіксував дописи на користь Росії у малайзійських соцмережах та виділив основні наративи. Тамтешні користувачі вбачають у Москві силу, яка здатна протистояти Заходу, негативне ставлення до якого посилилося через війни в Іраку і Афганістан. Західним медіа не довіряють і натомість вбачають у російській пропаганді альтернативу. Путіна індонезійські та малайзійські ісламісти вважають союзником мусульман через «гуманітарну допомогу» Росії в Сирії, а Зеленського зображають клоуном, який став пішаком Заходу всупереч волі українського народу. Важливим також для країн із переважним мусульманським населенням є «палестинське питання», тому у соцмережах ширяться дописи про  засудження Україною палестинської агресії, підтримку Ізраїлю Заходом та різну увагу ЗМІ до війни в Україні та на Близькому Сході.

Крім того, в англомовному сегменті твітера Сінгапуру та Філіппін зафіксували поширення російських фейків про нацистів та біолабораторії. Дослідники Інституту ISEAS відзначають, що Росія навчилася майстерно використовувати «антизахідні наративи», які є поширеними в Азії, Африці та на Близькому Сході, на власну користь і намагається перетворити їх у доброзичливість і підтримку Росії.

Проросійські наративи серед в’єтнамських інтернет-користувачів зумовлені особливими відносинами Росії з комуністичним урядом та сильними антиамериканськими настроями через війну у В'єтнамі. Проте державні медіа намагаються лавірувати до більш нейтральної позиції. Наприклад, щоденна газета Nhan Dan, рупор правлячої Комуністичної партії В’єтнаму, розповідаючи про екстрене засідання Ради Безпеки ООН щодо України, цитувала не лише  представників Росії та Китаю, а й посла США в ООН та Володимира Зеленського. У колонці інформагентства Bao Tin Tuc йдеться, що дії Путіна «знищили надію на дипломатичне вирішення конфлікту». Для комуністичного В'єтнаму навіть скромна критика Росії є чимось винятковим, оскільки Ханой купує 80% зброї у Росії, відзначає Radio Free Asia.

Китай

Окремо зупинимося на Китаї як важливому геополітичному гравцеві.

«У більшій частині світу Росія програє інформаційну війну через Україну. Однак у Китаї вона виграє»,пише The New York Times. Це формулювання якнайкраще описує ситуацію в медійному просторі Китаю, який видання називає «переважно проросійським, провоєнним і пропутінським».  Комуністична цензура вдається до трьох тактик: державні ЗМІ повторюють російську дезінформацію, маніпулюють гештегами і популярними темами у соціальних мережах, а також цензурують альтернативні точки зору та джерела інформації, пише Сара Кук, директорка Freedom House із дослідження Китаю, Гонконгу та Тайваню.

Китайські державні ЗМІ не визнають, що Москва — одноосібний ініціатор війни: відповідальність перекладається на НАТО, виступи Зеленського не пускають в ефір, натомість російських спікерів транслюють без верифікації заяв, розповідають про «нацистів» та не говорять про звірства російської армії на Київщині, поширюють фейки про біолабораторії чи втечу Зеленського з Києва. Найчастіше війну називають «спеціальною військовою операцією» чи «російсько-українським військовим конфліктом». Державна телекомпанія CCTV не згадувала про жертви серед цивільного населення до третього тижня війни. Англомовна газета китайського уряду Global News найгіршим у «Бучанському інциденті» (саме так у лапках) призначила Захід, який не підштовхує Україну до мирних переговорів, а хто влаштував різанину — невідомо.

Російські медіа не лише є джерелом інформації для китайських колег, а й успішно працюють з китайською аудиторією.  Акаунт Sputnik має 11,6 мільйонів підписників на Weibo (китайський «твітер») і публікує понад 100 матеріалів на день — тут постійно фігурують «злочинець Зеленський», «імперія брехні», «фейкові новини» та «нацистисти». Репортер китайського каналу Phoenix TV Лу Югванг, мабуть, єдиний іноземний журналіст, акредитований російською армією, який їздить із нею по фронту і розповідає про російський погляд на війну. Так, він записав інтерв'ю з ватажком донецьких сепаратистів Денисом Пушиліним і розповідав, що українські військові використовують цивільних як щит.

Співпраця російських і китайських пропагандистів, а також глобальне суперництво Китаю з США позначилися і на висвітленні війни. Світло на те, що Пекін хоче показувати своїй аудиторії, проливають інструкції Управління кіберпростору Китаю інтернет-компаніям, які випадково злили у мережу. Китайська влада закликала утриматися від «розпалювання китайсько-російського антагонізму, песимізму щодо китайсько-російських відносин, розкручування так званих історичних епізодів та поширення шкідливих точок зору, які підтримують або прихильно ставляться до Сполучених Штатів».

Цензурує Китай не лише антиросійські дописи, але навіть заклики до миру. Цзінь Сін, колишня популярна телеведуча, розповіла Reuters, що її обліковий запис у Weibo з 13,6 мільйонами підписників призупинили після того, як вона назвала Путіна «божевільним росіянином» і закликала своїх підписників молитися за мир. Китайській акторці Ке Лан (2,9 мільйонів підписників) заборонили публікувати повідомлення на Weibo після того, як вона поділилася фотографіями антивоєнного протесту в Санкт-Петербурзі. Китайського блогера, який живе в Одесі і розповідає про війну, заблокували у китайських соцмережах та месенджерах. Утім, за інформацією Reuters, китайські соцмережі Weibo, WeChat і Douyin видаляють і агресивно провоєнні чи відверто антиукраїнські дописи.

Цензурують також заклики до миру. Президент Міжнародного паралімпійського комітету Ендрю Парсонс закликав до миру під час свого телевізійного виступу на відкритті зимових Паралімпійських ігор у Пекіні. Цю частину його промови не переклала для внутрішньої аудиторії китайська державна телекомпанія CCTV.

Попри те навіть у китайський інфопростір пробивається Україна. На Xinhua вийшло інтерв'ю міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, де він закликав Китай посісти більш виразну антиросійьску позицію. Global News стала вживати слово «війна». У приватному шанхайському виданні Xinmin Weekly опублікували історію про евакуацію китайського студента з України, в якій описувалося, як російські війська раптово «розпочали війну» проти України. Фінансове видання Caixin говорить про війну як повномасштабне вторгнення Росії і публікує фотогалереї, що показують зруйновані будівлі. Журналісти CGTN — китайського іномовлення — працюють в Україні. На сайті телекомпанії можна знайти сюжет про важливу роль волонтерів у війні, репортаж зі зруйнованого Чернігова чи що російські війська створили гуманітарну кризу у Києві. Сара Кук з Freedom House пише, що зрозуміти конкретні мотиви китайського уряду складно. «Це може бути частиною зусиль змінити міжнародний баланс сил, послабити Сполучені Штати, створити основу для майбутнього захоплення Тайваню або просто врятувати Сі Цзіньпіна від ганьби через його публічне партнерство з Путіним, про яке трубили на початку лютого перед вторгненням. Зрозуміло, що наративи внутрішніх ЗМІ набагато більше відображають погляди лідерів Компартії Китаю, ніж зовні більш нейтральні та м’які публічні коментарі китайських дипломатів», відзначає дослідниця.

У своїй роботі з закордонними медіа та з інфопростором Україна сконцентрувалася на Західних країнах. Воно й зрозуміло, адже вони є основними донорами та союзниками у війні проти Росії, однак це не означає, що потрібно відмовитися від співпраці з Глобальним Півднем. Виступи президента України у парламентах світу ставали подіями, які обговорювалися в медіа. Цю традицію варто було б продовжувати і в інших країнах.

Зрештою, Україна могла б поставити собі амбітну ціль — стати лідером тих країн, голоси яких часто ігнорують великі країни, та допомагати боротися з наслідками колонізації. Своїм прикладом Україна показала, що навіть порівняно маленька країна може протистояти могутнішій. Цей приклад міг би знайти підтримку в державах, що розвиваються, якщо його правильно комунікувати. Наприклад, постійні нагадування про «війну у центрі Європі» замінити апеляцією до необхідності припинити всі війни, а не тільки ті, що відбуваються під носом Заходу. Звернення до «цивілізованого світу», під яким українські дипломати, очевидно, мають на увазі Західні країни, змінити на заклики до світової спільноти. Інший наратив у країнах Глобального Півдня, з яким потрібно працювати: Україна — маріонетка США.

У країнах з колоніальним минулим антиукраїнські наративи перш за все є вираженням антизахідних настроїв. Пояснення особливостей російсько-українських відносин через постколоніальну призму могло б сприяти зміні фокусу та належному розумінню подій в Україні.

В України з’явилося багато можливостей стати лідером для держав, що розвивається. Однак не варто забувати: поза Європою війну і Захід бачать інакше, ніж ми. З цим потрібно працювати.

Фото: bintel.org.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду