«Детектор медіа» починає підбивати підсумки 2021 року в медіасфері та прогнозувати тенденції наступного, 2022 року. Ми звернулися до експертів — медійників, громадських діячів, які працюють у сфері медіа, аналітиків — із запитаннями про головні події та тренди року, що минає, а також порядок денний на майбутнє. Думки будемо публікувати в різних форматах — від авторських колонок до опитувань. «ДМ» уже опублікував колонку Євгена Федченка — керівника фактчекінгового проєкту StopFake та Могилянської школи журналістики, топдесятку ухвалених у 2021 році законів щодо реформ, топдесятку подій на медіаринку, текст про 15 ініціатив та проєктів, що стосувалися поширення медіаграмотності в Україні і впроваджувалися протягом 2021-го. Своїми підсумками року поділилася колишня керівниця Центру стратегічних комунікацій Любов Цибульська. Підсумки минулого року в громадянському секторі та плани на майбутній рік для організацій громадянського суспільства озвучив виконавчий директор Ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» Володимир Шейгус.

Цього разу ми запитали експертів у сфері медіаграмотності, наскільки, на їхню думку, у 2021 році медіаграмотність та критичне мислення поширилися серед українців; чи побачили вони якісь ефективні рішення, приклади, законодавчі ініціативи та проєкти й на чому, на їхній погляд, треба зосередитися експертам та іншим стейкхолдерам у цій сфері у 2022 році.

Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інфогігієни «Як не стати овочем»:

— На мою суб’єктивну думку, Україна та світ у 2021-му не просунулися в поширенні медіаграмотності та критичного мислення. У найкращому випадку — залишилися на місці. У 2021 році було багато викликів, які згенерував ще 2020 рік, і зараз вони проявилися з новою силою. Їх косметично намагалися «латати» цифрові платформи, проте зусиль було недостатньо.

Я думаю, що про покращення можна буде говорити не раніше, як за 2-3 роки. І це за умови, що не буде нових глобальних викликів, а поточний рівень уваги до дезінформації й темп боротьби проти неї збережеться.

На мою думку, дуже не вистачає точки концентрації, яка буде ефективною для широкої аудиторії. Не для журналістів чи експертів, а саме для тих, хто є основною цільовою аудиторією маніпуляцій. З пересічного українця не зробиш фактчекера, він не буде перевіряти / шукати першоджерела тощо.

Я бачу точку концентрації в тому, щоби привчити людей у першу чергу брати інформацію з неупереджених медіа, які входять до так званого білого списку. Або йти туди для перевірки інформації, яку вони почули / прочитали / побачили. Це той крок, який дасть суттєвий ривок у боротьбі з дезінформацією.

Перше джерело, з якого людина дізнається відповідь на своє запитання, дуже важливе. Саме воно, як правило, має вирішальний вплив на формування думки людини. Звісно, за умови, що там зрозуміла, аргументована й переконлива інформація. Це особливо важливо, враховуючи, що соціальні мережі — ключове джерело новинної інформації для українців. І так буде постійно.

Широкі верстви не знають про існування білого списку медіа й самі намагаються для себе його створити. На жаль, більшість формує його зі сміттярок, потрапивши під вплив маніпуляцій.

Тетяна Трощинська, головна редакторка «Громадського радіо»:

— Для мене медіаграмотність і критичне мислення є базовими навичками виживання на рівні з навичками особистої гігієни, умінням читати й рахувати до десяти. Інша річ, що ми почали говорити про це і працювати в цьому напрямку, коли картина неволодіння цими навичками стала печальною, а стан запущеним. Тому очікувати радісних і швидких підсумків я б не стала.

Пандемія настільки вплинула на глобальність брехні, фейків, маніпуляцій і дезінформації, що нарешті ця проблема припинила бути проблемою окремих наукових чи експертних спільнот або окремих країн (як це було з російсько-українською війною і російською дезінформацією). Це можна вважати перемогою, якби не обставини, за яких це сталося. 

Як на мене, цей рік став викликом для фактчекерів /-ок і журналістів /-ок, які шанують стандарти: це величезна кількість контенту, що його створюють у соцмережах і не тільки. У брехні і фейків є мільйони добровільних помічників у поширенні, а у правди і фактів таких значно менше.

Проте цього року були не стільки законодавчі, як корпоративні практики: рішення Facebook, Google, LinkedIn, Twitter та YouTube видаляти публікації, в яких міститься брехня про вакцинацію. За масштабом такі рішення можна порівняти з інституційними. Але є одне «але»: реалізація таких рішень. Повертаємось до шаленого масиву брехливого контенту і швидкості його створення.

В Україні тема медіаграмотності й боротьби проти фейків мала помітну донорську підтримку. І це добре. Це професіоналізує перевірку фактів і, сподіваюсь, із часом зміцнить значення експертів та експерток. Наприклад, у нас на «Громадському радіо» є три різні й різножанрові ефіри і подкасти проти фейків: «Детокс», «Фейкотрон» і «Тест на антифейк». І вони виправдовують наші сподівання за популярністю.

Замість рекомендацій на наступний рік хотіла би побажати експертам і експерткам, фактчекерам і фактчекеркам, усім журналістам сили не розчаровуватись у потрібності їхньої роботи. Бо я знаю, як це складно.

Астрофізик Карл Саган, видатний популяризатор наукових знань, у книжці «Світ, повний демонів. Наука, як свічка у пітьмі» пише: «Головний недолік, який я бачу в скептичному русі, — це його поляризація: ми проти них — відчуття, що ми маємо монополію на правду; що ті інші люди, які вірять у всі ці дурні доктрини, є дебілами; що якщо ви розсудливі, ви послухаєте нас; а якщо ні, то біс із вами. Це неконструктивно. Це не доносить нашого повідомлення. Це прирікає нас на постійний статус меншини». Я перечитую це, коли руки вже хочуть опуститися.

Марина Дорош, старша програмна менеджерка проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», міжнародна організація IREX:

— Пам’ятаю, коли я тільки починала працювати у сфері медіаграмотності у 2011 році — на сайті MediaSapiens — медіаграмотність була такою собі нішевою цікавинкою, про яку говорили, здається, лише ми, а також Любов Найдьонова з Інституту соціальної та політичної психології. Останніми ж роками, і це було особливо помітно у 2021 році, багато організацій почали працювати в цьому напрямі, й це добре. Безумовно, інновацією цього року стала робота Міністерства культури та інформаційної політики, проєкту з медіаграмотності «Фільтр». Вперше на моїй пам’яті Всесвітній тиждень медіаграмотності (наприкінці жовтня) відзначався з увагою державного органу: флешмоб із закликом пройти тест, панельні дискусії онлайн на різні підтеми. Нехай це не був загальнонаціональний масштаб, але головне, що була організована проактивна позиція з чіткими меседжами. Звісно, окрім тижня, варті уваги й інші ініціативи на кшталт клубів із медіаграмотності. Також добре, що «Фільтру» вдалося зібрати активних стейкхолдерів, принаймні кілька разів. Мінус, що поки що цей проєкт існує лише завдяки підтримці донорів, тож його сталість під великим питанням.

Для проєкту IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» у компоненті шкіл 2021-й рік відзначився двома хвилями розширення шкіл та вчителів, тож зараз у проєкті вже більше трьох із половиною тисяч вчителів, — це дуже активна спільнота. Також ми одержали нові дані опитувань і тестування учнів, які вже три роки навчаються за нашими матеріалами (вони починали як восьмикласники), і ці результати дуже мотивують. Що довше учні навчаються за матеріалами з інтегрованою медіаграмотністю, то вищими стають їхні навички критичного сприйняття інформації, застосування їх на практиці.

Окрім «Фільтра», хочеться згадати й інші проєкти та ініціативи, втілені в Україні за рік:

1)         затвердження типової освітньої програми на основі Державного стандарту базової середньої освіти, що створює умови для продовження реформи «Нова українська школа» у 5–9 класах у 2022 році. Чому це важливо? Бо згідно зі стандартом, інформаційно-комунікаційна компетентність є однією з ключових, і якщо почитати текст стандарту, то там велика увага приділена медійній тематиці. Це дуже практичний документ, який знаходить своє відображення у житті, на відміну від деяких декларативних документів, де може бути прописано рядочок про медіаграмотність та й усе;

2)         «входження» медіаграмотності в урбаністичний простір, зокрема «Лабіринт медіаграмотності» від проєкту IREX «Мріємо та діємо», де є 12 кімнат з інтерактивними завданнями. Він відкрився у Славутичі, а зараз мандрує Україною. Виставка «Віднови контроль» від «Куншт» та «Фільтра» на Хрещатику; проєкт ARTIFAKE, який медіаграмотність інтегрує в мистецтво. Це ті, які одразу спадають на думку. Про ефективність таких підходів рано говорити, однак я впевнена, що добре, коли освітні меседжі фігурують у фізичному просторі, а не лише в класних кімнатах та в мережі;

3)         дослідження «Детектора медіа» «Індекс медіаграмотності», а також продовження досліджень Internews про медіаспоживання;

4)         у проєкті IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» ми почали працювати з новою аудиторією — державними службовцями. Розробили для них тренінгову програму зі стійкості до дезінформації та ухвалення рішень на основі якісного аналізу даних, і вже провели тренінги для більше ніж 300 державних службовців та представників органів місцевого самоврядування. Це новий досвід і новий виклик, однак результати засвідчують, що програма ефективна. Ця робота особливо важлива, адже їхні рішення вже сьогодні впливають на життя людей.

Надзвичайно важливо, щоби продовжували свою роботу фактчекінгові організації, які моніторять український медійний простір, а також аналізують кремлівські наративи та шляхи їх проникнення в український простір, в тому числі в соціальних мережах. Важлива їхня координація з державними органами, і добре, що це відбувається з Центром стратегічних комунікацій.

Якщо говорити про державу, то зараз кілька органів так чи інакше задіяні в розвитку медіаграмотності, серед них Міністерство освіти та науки, Міністерство цифрової трансформації, Міністерство культури та інформаційної політики, Міністерство молоді та спорту та інші. Але немає загальної стратегії, спільної для всіх державних органів, яка би чітко засвідчувала, куди ми рухаємось, чого хочемо досягнути й коли, і головне, яка в цій роботі роль різних структур, як розподілена робота заради запланованих результатів, як поширення медіаграмотності вкладається в рамки протидії дезінформації. Зараз дії виглядають нескоординованими, відомства мало спілкуються та іноді, як на мене, конкурують між собою.

Оксана Волошенюк, менеджерка медіаосвітніх проєктів Української академії преси:

— Всі ми усвідомлюємо, що засвоєння навичок критичного мислення та медіаграмотності потребує тривалого часу. Мені важко виміряти самотужки, як ми просунулися у впровадженні медіаграмотності за цей рік. Але якщо більше буде ініціатив на кшталт Baltic Center for Media Excellence (BCME) — картографування ініціатив із медіаграмотності, що має на меті виявити роботу у сфері медіаграмотності в Грузії, Молдові та Україні, — відповідь дати буде простіше. Такі проєкти допомагають отримати комплексне уявлення про цей сектор, щоби в майбутньому підготувати рекомендацій щодо ведення політики для установ, залучених до просування медіаграмотності у країні, — уряду, академічних та дослідницьких установ, неурядових організацій та донорських установ.

Цього року поряд із питаннями інформаційної безпеки країни, ефективних рішень потребувала інфодемія, — загрозлива кількість неправдивої та оманливої інформації щодо пандемії, що призводить до розгубленості та ризикованої поведінки людей. Адже на сьогодні все, що ми знаємо про вакцинацію, ми знаємо з медіа. Додамо тривалі інформаційні операції Росії, спрямовані на зменшення рівня вакцинації українців. Цьогорічне опитування USAID–Internews «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа» виявило, що більшості українців траплялася дезінформація і від третини до 50% були схильні вірити у фальшиві наративи. Тому стратегічну роль, як на мене, відіграє проєкт «Абетка вакцинації: від А до Я, або Освітнє щеплення від інфодемії», в межах якого створені  матеріали для різних вікових категорій учнів, вчителів, батьків для того, щоби посилити стійкість до дезінформації, антивакцинаторських теорій змови та задля ухвалення поінформованих рішень.

Хочеться зазначити, що цього року медіаграмотність впроваджувалася в нових форматах. Наприклад, були створені комікси «Щепле-що? Чомучки в пошуках відповідей про щеплення», «Як імунні клітини вірус долали: графічний роман» від Академії української преси.

На мій погляд, у 2022 році експертам та іншим стейкхолдерам треба зосередитися на підсиленні координаційних платформ.