У 2020-2021 роках український інформаційний простір заполонили маніпулятивні наративи про COVID-19, які зайняли своє місце поруч із російською пропагандою про війну на Донбасі. Кремлівська пропаганда майже не змінювала своїх меседжів з початку окупації українських територій у 2014 році. Усі вони стосуються дискредитації України як держави, делегітимізації її державних інституцій та представників влади. Окрім цього, частина маніпуляцій про COVID-19 були спрямовані проти української системи охорони здоров’я.

Загалом інфодемія характеризувалася великою кількістю конспірологічних теорій, антивакцинаторських наративів, фейків про способи лікування коронавірусної хвороби тощо. Вони поширювалися переважно через соціальні мережі, які стояли пліч-о-пліч із проросійськими медіа («112», NewsOne, ZIK, «Страна.ua», Klymenko.Time, «Таймер», «Вести») та політсилами («Опозиційна платформа — За життя», Партія Шарія). Про це йдеться в аналітичному звіті «Дезінформація в Україні — огляд за рік» (березень 2020 — березень 2021) Координаційного хабу з протидії дезінформації, зібраному на основі даних 11 громадських організацій, аналітичних центрів та міжнародних інституцій, серед яких і «Детектор медіа». Увага у звіті сфокусована на загрозах демократичним процесам; системі охорони здоров’я в період пандемії; національній безпеці та суверенітету; а також на дезінформації в повсякденному житті.

Дискредитація України

Хоча доступ до російського контенту в Україні обмежений, на проросійський дискурс це не впливає — він зберігся в українському інформаційному просторі. Медіаексперти звернули увагу, що за рік суттєво зросла кількість фейків та дезінформації. Це відбулося, зокрема, через активне використання соціальних мереж та інших комунікаційних платформ разом із традиційними ЗМІ й залученням певних політиків та експертів. У цьому переліку виділяють «Опозиційну платформу — За життя», Партію Шарія, анонімні телеграм-канали, сайти-сміттярки, онлайн-медіа «Страна.ua», «Вести», «Эхо Киева», «Таймер», Klymenko.time, канали «112 Україна», NewsOne та ZIK.

Популярні в цей період наративи поділили на чотири умовні групи:

1) загальні наративи російської пропаганди:

• зовнішнє управління Україною («США втручаються у місцеві вибори»; «В Україні існують біолабораторії Пентагону»; «ЄС та США використовують Україну»);
• дискредитація України як держави, українських інститутів влади та української армії («Україна — failed state»; «Україна — нацистська держава»; «Зеленський обманув виборців» та «Зеленський — це другий Порошенко»; «Українська армія використовує дезінформацію»);
• «дискримінація» російськомовного населення в Україні («“Мовний” закон спричинить війну та розпалить ворожнечу»);
• ностальгія за СРСР;

2) про місцеві вибори («Медведчук — надія України»; «"ОПЗЖ" — єдина справжня опозиція»; «Справжню опозицію переслідують в Україні»; «ОПЗЖ» агітувала за примирення з Росією («Україну врятує дружба з Росією»);

3) про легітимацію окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей:

• відсутність російських військових на Донбасі, замовчування збройної агресії Росії;
• «в Україні — громадянська війна»;
• донецькі й луганські сепаратисти подаються як сторона конфлікту (деякі медіа давали можливість бойовикам просувати свої меседжі);
• змальовується «мирне» життя окупованих територій;
• «втрата Криму — вина України».

Це інформаційне тло негативно впливає на суспільство, що може спричинити нові конфлікти, недовіру до державних інституцій, ігнорування демократичних процесів і правил.

Оскільки інформаційні виклики стають дедалі складнішими, для їх подолання потрібна синергія в роботі міжнародних партнерів, органів державної влади, ЗМІ та громадського сектору. Партнерам радять підтримувати незалежні медіа та співпрацювати з українською владою. Остання, своєю чергою, має розробити протокол співпраці між різними органами, залученими до протидії дезінформації; налагодити діалог із громадянським суспільством та бізнесом; внести зміни до українського законодавства та розробити методологію моніторингу іноземного втручання в інформаційний простір. Журналістів та громадські організації просять вдосконалювати навички із фактчекінгу, ідентифікації інформвпливів, опановувати нові медіатехнології, реалізувати та сприяти поширенню медіаграмотності, співрегулювати й саморегулювати медіа в Україні.

COVID-19

Через відсутність чіткої комунікації з боку уряду й за сприяння соцмереж та медіатехнологій дезінформація про коронавірусну хворобу стрімко поширюється, а разом із нею й теорії змови. Це стає елементом інформаційних війн — у першу чергу з боку Росії та Китаю. Фейки та маніпуляції на медичну тематику ширять не лише в фейсбуку, інстаграмі, ютубі, вайбері й телеграмі, а й у традиційних медіа — журналісти, політики, експерти, блогери-антивакцинатори й ковід-дисиденти.

Експерти розділили ці наративи на п’ять груп:

1) конспірологічні теорії:

• коронавірус — вигадка, а міжнародні структури, що говорять про небезпеку вірусу, наживатимуться на українцях;
• коронавірус — це всесвітня змова;
• коронавірус — це спроба урядів контролювати населення і зменшити його кількість;
• коронавірус поширюється через технологію 5G;
• Білл Гейтс хоче чіпувати людей, щоб контролювати їх;

2) проти України та української системи охорони здоров’я:

• Україна не здатна захистити своїх людей від пандемії;
• Україна не може надати вакцину своїм громадянам;
• на українцях «тестуватимуть» вакцину;
• Україна мала б використовувати російську вакцину Sputnik V, але «зовнішнє управління» не дає їй це зробити;
• реформа охорони здоров’я неефективна / провалилася;
• «соросята» втручаються в охорону здоров’я;
• західне лобі резервує Україну як ринок для власних вакцин;
• українська вакцина — лише піар перед виборами;
• українська влада маніпулює коронавірусною статистикою;

3) «антивакцинаторські»:

• уряд хоче всіх «заколоти» неякісною вакциною;
• політики / чиновники не кажуть усієї правди про вакцину;
• Covishield неякісний, від нього відмовилися навіть африканські країни;
• вакцина спричиняє «мутації»;
• вакцина загрожує здоров’ю та життю, тому медики активно відмовляються від вакцинування;
• вакцинацією від COVID-19 будуть контролювати населення;

4) щодо лікування коронавірусу:

• маски / антисептики / безконтактні термометри не допомагають / шкодять;
• якщо людина перехворіла, в неї є імунітет;
• ПЛР-тести не призначені для визначення вірусу і є хибними;
• фейкові методи лікування та профілактики коронавірусу (парами горілки, настоянками, дихальними вправами чи полосканням водою тощо);

5) дискримінаційні:

• коронавірус штучно створений китайцями;
• «китайський коронавірус».

Ці наративи можуть спричини зростання недовіри до системи охорони здоров’я в Україні та до лікарів; зростання антивакцинаторських настроїв; поширення панічних настроїв та зростання дискримінації окремих груп населення. Побороти їх можна лише якісною роботою влади, медіа та громадського сектору, які мають покращити комунікації, сфокусуватися на верифікації даних і підвищувати рівень обізнаності та медіаграмотності.

Нацбезпека та суверенітет

Якщо у 2020 році поширення дезінформації про війну на Донбасі й тимчасово окуповані території України знизилося, то в 2021 році інтенсивність антиукраїнської пропаганди відновилася. Зокрема, це пов’язують з ескалацією конфлікту на Донбасі в березні 2021 року, а також із санкціями проти Віктора Медведчука й Тараса Козака.

Лідерство у просуванні цих наративів за проросійськими телеграм-каналами, серед яких «Резидент», «Легитимный», «Сплетница», «Крокодил», «Шептун», «Темный Рыцарь», «Бородатая Бабушка», «Тень на Плетень», «Женщина с Косой», Klymenko Time, Shadow Anonymous. Водночас пропаганда використовувала перевірені технології «очевидців», які розповідали в соцмережах, що армія нібито знищує цивільне населення, нарощує війська та збирається атакувати окуповані Росією території. У цій площині повторюються наративи, спрямовані на дискредитацію України. Окрім них, експерти виділили ще дві групи:

1) про збройний конфлікт Росії проти України:

• в Україні йде громадянська війна;
• війна на Донбасі вигідна українським політикам;
• Україна хоче взяти приклад із війни в Карабаху й відновити контроль над окупованими районами країни силою;
• Україна не має реального суверенітету та є полем битви між Заходом та Росією;

2) про збройні сили України:

• українське військове командування не дбає про своїх солдат і наражає їх на небезпеку;
• українські військові порушують режим тиші;
• українські військові використовують дезінформацію, щоби приховати військові невдачі / втрати;
• українські військові не отримають обіцяне матеріальне забезпечення / компенсацію;
• командування видає бойові втрати за хворих від COVID-19.

Ці наративи загрожують втратою національного суверенітету, ескалацією війни та окупацією нових українських територій, зміною зовнішньополітичного курсу України та поверненням у сферу впливу Росії, панікою та дезорганізацією, деморалізацією військових та досягненням невигідних для України домовленостей із Росією.

Для їх подолання, серед іншого, влада має ухвалити Стратегію інформаційної безпеки (вона вже ухвалена), забезпечити координацію ключових державних інституцій щодо питань інформаційної безпеки й посилити їхній кадровий склад та ресурсне забезпечення. Водночас для протидії інформаційним загрозам необхідно співпрацювати із Європейським Союзом та встановити партнерство із Facebook, Twitter і Google.

Повсякдення життя та побут

Дезінформацію щодо повсякденного життя та побуту набагато важче викорінити, аніж фейки на політичні теми. Вона ненав’язлива й торкається тем, із якими люди мають справу ледь не щодня. Найбільше дезінформації шириться про неперевірені методи лікування й народну медицину. Поруч із ними йдуть шахрайські схеми, фейки про дітей, технології та Чорнобиль. Такі фейки та начебто розважальні меми складно класифікувати як шкідливі та розвінчувати, бо споживачі не ставляться до них критично й не вбачають у них небезпеки.

Ця довіра свідчить про низький рівень медіаграмотності та обізнаності щодо певних тем. Тому побороти їх можна лише через розширення практик і навичок критичного мислення і фактчекінгу серед журналістів та поширення медіаграмотності серед різних суспільних груп.

Саме цим, а ще просвітницькою роботою, експертизою з питань дезінформації, інтеграцією медіаграмотності в школах та іншими активностями із протидії фейкам займаються ГО «Детектор медіа», ГО «Інтерньюз-Україна», Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Представництво Європейського Союзу в Україні, громадянська мережа «Опора», ГО «Український кризовий медіацентр», The Atlantic Council's Digital Forensic Research Lab, Інститут розвитку регіональної преси (проєкт «По той бік новин»), ГО «Вокс Україна» (проєкт VoxCheck), ГО «Український інститут медіа та комунікації» та видання «Тексти.org.ua».

Загалом своїм головним досягненням більшість організацій називають запровадження санкцій проти каналів Медведчука. Ще одним є розслідування видання «Тексти» про контрольовані Росією телеграм-канали, які впливають на роботу фракції «Слуга народу»; після якого СБУ провела власне розслідування й підтвердила, що цими каналами керують із Росії.

Медіаексперти дійшли висновку, що проблема протидії дезінформації не має належного відображення в українському законодавстві, тому закони необхідно покращувати та змінювати, посилювати комунікацію державних органів та розвивати інституції, які протидіють дезінформації. Організації також рекомендують підтримувати проєкти з медіаграмотності, українських виробників контенту, посилювати незалежні українські медіа, у тому числі Суспільне, та приділяти увагу освіті українських журналістів.

Фото: researchgate.net