Журналісти часто стають героями кіно та голлівудських блокбастерів, оскільки їхнє життя сповнене зустрічами з неординарними людьми, пригодами та напруженими відносинами з владою. У кіно такі історії виходять не завжди реалістичними. Проте останніми роками все частіше з’являються фільми, зняті за реальними подіями чи про складні моральні дилеми. Цьому посприяли суспільні рухи на кшталт Me Too, зростання ролі соціальних мереж, усвідомлення відповідальності журналістів та цінності правдивої інформації.

Не залишаються осторонь журналістської теми й автори серіалів. Після успіху «Ньюзруму» за сценарієм Аарона Соркіна, за останні п’ять років вийшло багато нових телешоу в найрізноманітніших жанрах — від трилерів до сатири.

«Ціна правди» (2019)

Це історія британського журналіста Гарета Джонса. Раднику колишнього прем’єр-міністра країни в розпал економічної кризи на початку 1930-х Джонсу не давала спокою думка, чому в той час як багато країн потерпають від труднощів, СРСР нарощує експорт зерна. Щоби з’ясувати це, він дістався Союзу, де випадково дізнався про замовчуваний голод в Україні. Джонс зумів потрапити до українських сіл і фактично став першим журналістом, який заявив про голодомор 1932-33 років. Та в Москві він має надто сильного противника, відомого прорадянського журналіста зі США Волтера Дюранті, який хоче знеславити публікації Джонса. Про боротьбу між ними, а також пошуки матеріалу про голодомор і йдеться у фільмі.

«Скандал» (2019)

Фільм про кар’єрне падіння генерального директора Fox News Роджера Айлза. Чоловіка звинуватили в систематичних сексуальних домаганнях співробітниць. Ці реальні події мали місце у 2016-му, за рік до зародження кампанії Me Too, а тому телеведучій Гретхен Карлсон, яка вирішила покласти край поведінці Айлза, непросто заручитися підтримкою колежанок. Це динамічний фільм про жорстку конкуренцію та кар’єру на телебаченні, заради якої доводилося поступатися багатьма принципами.

«Ранкове шоу» (2019)

Серіал, який починається як чергова драма про Me Too, а ближче до кінця сезону стає гостросоціальною сатирою, де взагалі немає героїв, які б викликали симпатію. Всі вони кар’єристи, які використовують будь-яку історію, включно з особистими, заради успіху, влади або підвищення. Після звільнення співведучого найпопулярнішого ранкового шоу через звинувачення в харасменті, його партнерка залишається одна — і канал хоче позбутися її, щоб не нагадувати глядачам про скандал; до того ж, у неї падають рейтинги. Їй знаходять заміну — молоду, амбіційну журналістку без досвіду роботи у студії. Добровільно поступатися місцем зірка каналу не хоче й використовує недосвідчену конкурентку, щоб утриматися в шоу. Серіал — така собі лайт-версія «Гри престолів», де кожен намагається скористатися слабкістю інших, аби отримати бажане. Книжка журналіста CNN Браяна Стелтера, на якій засновано шоу, вийшла у 2013 році й отримала дуже змішані відгуки — як і сам серіал. Але всі чекають другого сезону.

«Дощовий день у Нью-Йорку» (2019)

Комедійна мелодрама, повна іронічних діалогів і промовистих сцен, як це завжди буває у фільмах Вуді Аллена. Його герої Гетцбі та Ешлі — пара закоханих студентів, які приїжджають у Нью-Йорк на вікенд. У них великі плани, але спочатку Ешлі має взяти інтерв’ю у відомого режисера. Він її кумир, а вона — журналістка-початківець, а тому для неї це шанс зробити собі ім’я. Та інтерв’ю, що мало тривати годину, затягується на весь день. Ешлі запрошують на зйомки фільму, на кулуарні вечірки, а потім і додому до одного з акторів. Студентка настільки в захваті, що забуває про свого хлопця, життя якого в той час теж кардинально змінюється.

«Найгучніший голос» (2019)

Недооцінений серіал, який формально присвячений тим же подіям, що й фільм «Скандал», але розповідає про них набагато докладніше і краще. Хоча, насправді, серіал — не про сексуальні домагання Роджера Айлза, творця і незмінного генерального директора Fox News. Це історія одного з найбільш рейтингових каналів США, задуманого для того, щоб дати «голос республіканцям». І Айлз не гребував нічим, коли хотів, щоб цей голос пролунав гучно. Треба підтримати війну в Іраку, не маючи жодного доказу, що в Хусейна є зброя масового знищення? Будь ласка. Треба сказати, що Обама — і нацист, і комуніст в одній особі, тому що вирішує «кому жити, а кому померти» (мова про медичну реформу ObamaCare), ще й таємний мусульманин (або навіть фундаменталіст) через своє друге ім’я? Будь ласка. Вибрати кандидата в президенти і продати його публіці? Будь ласка. Власне, Айлз консультував (неформально, але постійно) Дональда Трампа і його штаб у передвиборних перегонах. Якщо хочете дізнатися щось про сучасні медіа — варто подивитися. Іноді огидно, але жах як захопливо. Республіканці, зрозуміло, обурилися серіалом.

«Прекрасний день по сусідству» (2019)

За сюжетом фільму, досить цинічному журналісту Ллойду Фогелю дають завдання — написати замітку про Фреда Роджерса, популярного ведучого дитячої телепередачі «Сусідство містера Роджерса». Фогель відомий своїми в’їдливими текстами на гостріші теми, тож спочатку його обурює таке завдання. Тим паче, що інтерв’ю з ведучим не вдається — замість відповідати на питання Роджерс маніпулює й починає розпитувати журналіста про його особисте життя, зачіпаючи за живе. У результаті ці двоє зустрічаються ще багато разів, а стаття виходить такою проникливою, що її ставлять на обкладинку. Ця філософська драма знята за реальними подіями, а сценарій фактично повністю списаний із тої самої статті, яку журналіст, якого насправді звали Том Джуноід, написав для журналу Esquire у 1998 році.

«Гострі предмети» (2018)

Мінісеріал у жанрі психологічного трилера, де головна героїня, за професією журналістка, змушена повернутися в нелюбе рідне місто до не надто люблячої сім'ї заради статті. Поки вона розслідує вбивство дівчат-підлітків, намагаючись вразити редактора, навколо неї відбуваються все більш моторошні та дивні справи, які закінчуються по-справжньому драматично. Блискуча екранізація однойменного роману Джилліан Флінн, яка починала як кримінальна репортерка, а закінчила свою кар'єру як телекритикиня журналу Entertainment Weekly. Так що вона знала дещо і про вбивць, і про роботу журналіста, і про те, як написати роман із прицілом на екранізацію. Їй усе вдалося: роман «Гострі предмети» похвалив Стівен Кінг, а серіал здобув схвальні відгуки критиків і приніс купу номінацій за головні ролі актрисам Емі Адамс і Патриції Кларксон.

«Інтерв’ю з Богом» (2018)

Американська драма про журналіста Пола Ашера, який пише на християнські теми для відомої газети, а ще недавно повернувся після серії репортажів про війну в Афганістані. Йому складно пережити побачене, і в особистому житті криза. Саме тоді йому дають завдання взяти інтерв’ю в людини, яка називає себе Богом. І попри скепсис журналіста, згодом він починає розуміти, що це може бути не розіграш. Тож вирішує запитати в Бога про все, що найбільше турбує людей.

«Спадкоємці» (2018)

Тріумфатор «Еммі» цього року, двосезонна сага про спадкоємців медіамагната, який заробив мільярди, але не виховав жодної дитини, якій міг би довірити свій бізнес. Сімейна драма досить швидко перетворюється на соціальну сатиру, їдко висміює й американський спосіб життя, й американську мрію. Вважається, що у «Спадкоємців» є прототип — сім'я медіамагната Руперта Мердока. Але насправді британський сценарист і режисер Джессі Армстронг, який знімає «Спадкоємців», мав на увазі не тільки цю родину. Дещо він додав від сім'ї ще одного медіамагната, Вільяма Херста, а деякі персонажі нагадують про найголовнішу британську родину — королівську.

«Смерть і життя Джона Ф. Донована» (2018)

Одного разу Руперт, школяр молодших класів, написав листа своєму кумиру, зірці серіалу про супергероїв Джону Доновану. Він не сподівався на відповідь, але актор відповів, і їхнє дружнє листування тривало шість років. За прикрим збігом обставин ці листи потрапили до поліції, яка тут же передала їх ЗМІ, які зробили з листування сенсацію, що зламала життя обом друзям. У фільмі лунає запитання, наскільки відвертими можуть бути знаменитості із журналістами та що стоїть за сенсаціями насправді. Ставши дорослим, Руперт зважується написати книжку про ту дружбу й розповісти невідому правду журналістці, яка спочатку знецінює його розповідь, але потім розуміє її суспільну значущість.

«Преса» (2018)

Історія війни двох газет з умовними назвами «Геральд» і «Пост», одна з яких уособлює все найгірше в ЗМІ — гонитву за рейтингами, жовті новини, смакування скандалів і шантаж заради матеріалів, а друга — все найкраще: стандарти, важливі теми, професійну етику й неминучий комерційний провал. Але вже через пару серій різниці між протилежними таборами зовсім не видно, а через чотири серії стає зрозуміло, чому публіка не любить журналістів як клас. Незважаючи на високий рейтинг на агрегаторі оглядів Rotten Tomatoes — 95%, британські критики серіал не оцінили, в основному через клішованих персонажів. «Пресу» навіть назвали «менш реалістичною, ніж Star Trek». І телеканал ВВС One закрив шоу після першого сезону на найцікавішому місці. Але якщо вам подобаються негативні персонажі й Девід Суше — серіал варто дивитися.

«Секретне досьє» (2017)

Воєнний аналітик Даніель Еллсберг, який консультує міністра оборони США, викрадає кілька томів секретних документів про відносини В’єтнаму та США. Ним керує бажання розповісти приховану правду про війну, що саме триває між країнами. Еллсберг передає дані журналістам за кілька років, коли газета Washington Post саме переживає складні часи та перебуває на піку конкуренції з New York Times. Видавчиня WP Кетрін Грем довго вагається, чи публікувати сенсаційні документи, що може обернутися катастрофою для президента Ніксона, репутації країни та самої газети. Фільм, знятий за реальними подіями, може й не динамічний, але повертає глядача в період, коли журналістика керувалася суспільним інтересом, а не кількістю кліків та лайків. Фільм закінчується на тому самому моменті, на якому починається інша стрічка про двох журналістів тієї ж газети — «Вся президентська рать» 1976 року, в якій розповідається історія розслідування Боба Вудворда та Карла Берштейна про прослуховування в штабі Демократичної парті США, що призвела до «Вотергейтського скандалу» та відставки президента Ніксона.

«Жирним шрифтом» (2017)

Американське драмеді про трьох подруг, які працюють у вигаданому журналі Scarlet, намагаючись поєднати кар'єру та стосунки. За сюжетом серіал нагадує коктейль із «Сексу і міста», «Диявол носить Prada» і «Помадних джунглів» — тільки для міленіалів, а тому безалкогольний. Життя трьох подруг у Нью-Йорку мало чим схоже на реальне — як і статті жіночого журналу, де вони працюють. А ось вигаданий Scarlet не такий уже й вигаданий: продюсером серіалу й автором його сценарію є Джоанна Луїза Коулз, яка багато років очолювала американський Cosmopolitan. Крім цього шоу вона вже робила на телебаченні кілька художніх і документальних проектів, присвячених Cosmopolitan. «Жирним шрифтом» сподобався публіці, і його продовжили на чотири сезони. Останній став найкоротшим через пандемію, але продюсери збираються виправити ситуацію в наступному, п'ятому сезоні.

«Останнє слово» (2017)

Гарріет Лоулер — успішна та екстравагантна 81-річна бізнес-леді. Вона хоче померти з почестями, а тому заздалегідь замовляє молодій журналістці Енн свій некролог. Це виявилось нелегким завданням, тому що ніхто зі знайомих чи колег підприємниці не говорить про неї нічого хорошого, а Енн відмовляється брехати й вигадувати. Разом із Лоулер вона доходить висновку, що коли хороших історій не було, їх ще не пізно ініціювати та прожити. Це рішення змінює життя обох жінок.

«Зразкові бунтарки» (2016)

Серіал про боротьбу жінок за свої права — причому, саме за права в редакції. Історія заснована на реальних подіях: до 1970 року в багатьох американських журналах і газетах жінки працювали, але писати не мали права. Вони працювали так званими розслідувачами: розшукували історії, отримували цитати від спікерів, працювали фактчекерками, потім приносили весь матеріал чоловікові-репортеру — і він писав статтю. Навіть якщо стаття була повністю написана жінкою, її ставили під чоловічим ім'ям. У 1970 році майже два десятки жінок-розслідувачів журналу Newsweek офіційно подали скаргу на дискримінацію. У реальному світі в 1970 році суд США визнав порушення громадянських прав жінок і дозволив їм працювати репортерками. Але із серіалу ви про це не дізнаєтесь: його закрили після першого сезону, так і не розповівши, чим закінчилась історія. У серіалі гарна музика, костюми та непоганий акторський склад, але новими «Божевільними» він не став.

«Репортерка» (2016)

Фільм знятий за мемуарами журналістки Кім Баркер, яку відправляють працювати в зону бойових дій в Афганістані. Спочатку їй нелегко, місцеві дивляться на неї скоса, звідусіль стрілянина та бомби, а солдатський гумор жінка не розуміє. Та згодом їй вдається стати своєю, зблизитися з військовими, а також краще зрозуміти себе саму.

«Правда» (2015)

На відміну від героїв попереднього фільму, команда CBS News не була впевнена, що документи, які зіпсують репутацію президенту Бушу, — точні й вивірені. Але телепродюсерка Мері Мейпс таки наважується розповісти про знахідку за кілька місяців до президентських виборів, після чого всі головні ЗМІ беруться аналізувати документи, ставлячи під сумнів їх достовірність. На каналі починається внутрішнє розслідування, а Мейпс намагається довести, що розповіла правду. Фільм знятий за реальними подіями, описаними в мемуарах журналістки.

«10 днів у божевільному домі» (2015)

Це історія Неллі Блай, легендарної нью-йоркської журналістки, яка вдавала психічно хвору, щоб написати про ситуацію всередині психіатричної лікарні для жінок. Вона провела там 10 днів, що стало найтяжчим випробуванням у її житті, тому що умови й побут пацієнток виявились куди гіршими за очікування. Журналістка написала про це статтю, а згодом книгу, що стала бестселером, і змусила місцеву владу втрутитись у справи лікарні. Тоді, наприкінці XIX століття, суфражистка Блай була іконою для багатьох жінок, тому у фільмі також багато про фемінізм і самореалізацію.

«У центрі уваги» (2015)

До редакції газети The Boston Globe приходять анонімні повідомлення про випадки педофілії серед місцевих священиків. Доказів немає, тому журналісти-розслідувачі починають шукати свідків, вмовляючи їх розповісти про свій досвід. Після перших опублікованих історій до редакції починають телефонувати десятки інших людей, які в дитинстві теж потерпали від наруги священиків, і не лише в Бостоні. Інформації було так багато, що розслідування затягнулось на два роки, та в результаті стало одним із найбільш гучних і шокуючих в історії американської журналістики. Фільм отримав дві нагороди «Оскар» — за найкращий сценарій та як найкращий фільм року.

Кадри з фільмів: imdb.com