«Май далеко — май добре». Як за гроші, зібрані на «Спільнокошті», зняти кіно про любов, буйволів та свободу

«Май далеко — май добре». Як за гроші, зібрані на «Спільнокошті», зняти кіно про любов, буйволів та свободу

12:25,
9 Грудня 2020
28543

«Май далеко — май добре». Як за гроші, зібрані на «Спільнокошті», зняти кіно про любов, буйволів та свободу

12:25,
9 Грудня 2020
28543
«Май далеко — май добре». Як за гроші, зібрані на «Спільнокошті», зняти кіно про любов, буйволів та свободу
«Май далеко — май добре». Як за гроші, зібрані на «Спільнокошті», зняти кіно про любов, буйволів та свободу

П’ять років команда ентузіастів працювала над документальним фільмом «Май далеко — май добре» про дивного для України мігранта — молодого еколога з Німеччини, що переїхавдо невеличкого села в Карпатах, аби розводити водяних буйволів, рятуючи їх від зникнення. За цей час головному герою проєкту, Мішелю, довелося зіткнутися з різними труднощами та знову робити вибір між двома країнами, між мрією та любов’ю. MediaSapiens поспілкувався з режисеркою стрічки Ганною Ярошевич, яка працювала журналісткою, потім — маркетинг-директоркою, паралельно знімала короткі документальні історії в команді проєкту Babylon’13, а тепер завершує роботу над дебютним повнометражним фільмом.

Ганно, розкажіть, як ви знайшли Мішеля, героя свого фільму?Чи це він знайшов вас?

—Майже п’ять років тому у фейсбуку я прочитала історію Мішеля на сторінці письменника Богдана Логвиненка.Він тоді подорожував Україною, зустрічав різних цікавих людей та записував із ними інтерв’ю для свого блогу.Під постом про Мішеля був його імейл, тож я написала Мішелеві листа, сказала, що хотіла би з ним познайомитися та, можливо, зняти про нього кіно. Він майже одразу відповів мені,й десь за два тижні я вже була з оператором у Карпатах.

—Чому ви вирішили зняти про нього фільм?

Його історія дуже мене зачепила.Мені цікаві були його мотиви  залишити буквально все в Німеччині та переїхати жити в невеличке село на Західній Україні, рятувати водяних буйволів — чому, навіщо, як?Ці запитання стали першим поштовхом до зйомок фільму.

Зараз це багатошарове кіно, в першу чергупро свободу. Свободу, яка для мене, людини що народилася та прожила більшу частину свого життя в Україні,дуже довго асоціюваласясаме із західним світом — світом можливостей.А для Мішеля, навпаки, це історія про свободу, яку він знайшов у нас, у маленькому селі, далеко від великих міст іцивілізації. І це не дивно! Адже в Німеччині Мішель — один із багатьох, пересічна людина,як він сам каже — частина великої системи.В Україні ж він — людина з місією, метою в житті.Людина вільна жити так, як вона хоче, робити що хоче.І при цьому не відчувати тиску або засудження з боку своєї родини та суспільства.Напевно, свобода для всіх різна.Я свою знайшла у творчості, в кіно, а Мішель — у житті простому, в гармонії з природою і тваринами.

—Як ви збирали команду цього фільму?

Спочатку нас було двоє — я й оператор Сергій Кірєєв. Із Сергієм я познайомилася на вечірці Babylon’13 незадовго до того, як вирішила знімати це кіно. Йому одразу ж сподобалась ідея фільму та зйомок у Карпатах — він дуже любить гори і природу. В майбутньому спільні інтереси стали підґрунтям міцної дружби Сергія й Мішеля. Далі, десь через рік зйомок, до команди приєдналась Альона Качкан — вона продюсерка фільму й моя близька подруга, ще зі школи. До цього Альона працювала лінійною продюсеркою на «Радіо Свобода» та в державних проєктах. Режисерка монтажу — Катерина Пташка — провела майже рік зі мною пліч-о-пліч у монтажі. Разом ми передивились і розібрали 3 терабайти матеріалу! Павло Березін, наш саунд-дизайнер, на постпродакшені працював зі звуком, який ми писали з оператором протягом років зйомок. Піар-менеджерка — Анастасія Пугач, SMM — Катерина Петриковець — разом ми реалізували класну промоцію для фільму цієї осені, наприклад, випустили подкаст із головним героєм Мішелем, розробили мерч — яскраві шкарпетки з водяними буйволами та інше. Дизайн фільму, постер та інші промо матеріали зробив мій чоловік — дизайнер Антон Фальковський.

Насправді я дуже пишаюся тим, що більшість моєї команди — дебютанти в кіно. Працювати з кожним із них — велика вдача для мене і задоволення. Без зайвих лестощів скажу, що за ними майбутнє українського кіно.

Я також дуже вдячна команді TABOR Production та продюсерці Олені Яковіцькій, якідва роки тому взяли наше кіно до свого продакшену й дуже допомагали в реалізації проєкту. Разом з Оленою ми перемогли в конкурсі proMOTION від Українського інституту. А коли ми закінчували чорновий монтаж фільму, то познайомилися з Олексієм Москаленком із Mental Drive production. Йому сподобалась ідея фільму, тож він долучився до проєкту як третій продюсер. Mental Drive займалися кольорокорекцією та постпродакшеном стрічки. Продюсеркою постпродакшену стала АмінаГаджиєва, відеоінженером — Ярослав Храмов. Супервайзерами проєкту від самого початку були мої вчителі — український режисер Сергій Буковський та редакторка Вікторія Бондар — п’ять років тому я ходила до них на курси режисури.

— Зйомки тривали багато років. За цей час ви змінилися? А ваш герой?

Так, фільм ми робимо майже 5 років. Мішель точно подорослішав, зробив не один складний вибір, але, мені здається,залишився вірним своїм ідеалам та мріям. А язмінилася. До недавніх пір у моєму житті пріоритетом була робота. З дитинства я брала приклад із батьків, які обоє дуже успішні у своїх кар’єрах. З 18 років, коли я влаштувалася на свою першу роботу, я ні на день не припиняла працювати чи навчатися. Тому мені було так цікаво спостерігати за Мішелем, за його вчинками. Дехто з моїх знайомих, хто бачив робочу версію кіно, сказали, що Мішель місцями поводиться егоїстично. Я не зовсім згодна, для менеце інша, незвична модель поведінки. Коли людина живе не за нав’язаними суспільством нормами, не переживає за те, що скажуть батьки чи сусіди, а слідує своїм бажанням, мріям та покликанню. Ми з Мішелем все ж дуже різні. Але за роки роботи над фільмом я дуже багато зрозуміла та переосмислила. Я зрозуміла, що робота має бути такою (і лише такою!), яку любиш. Що сімейні цінності, стосунки з близькими та друзями — це мій пріоритет в житті. Що здоров’я, фізичне та ментальне, — важливе. Що жити треба так, аби не було соромно перед самим собою — цього мене навчив Мішель.

— Мішелю було складно щоразу впускати у своє життя сторонніх, жити «на камеру?»

Звісно, йому було складно нам довіритися та відкрити своє особисте життя. До наших зйомок він не раз давав інтерв’ю журналістам, розказував про буйволів, але ніколи не ділився особистим. Нам вдалося налагодити зв’язок та, напевно, викликати в нього симпатію — він показав нам свою дівчину, їхні стосунки, познайомив із батьками і братом, показав компанію батьків у Німеччині. Труднощі у зйомках почали виникати вже наприкінці, коли життя Мішеля стало дещо складнішим, не таким романтичним, як на початку, коли ми познайомились. Коли Мішель втомився прокидатись і засинати під наглядом камери. І це зрозуміло.

— Ви подружилися з ним за цей час?

Так, звісно, і продовжуємо спілкуватися досі. Оператор навіть їздить у гості та у відпустку в гори до Мішеля.

—У фільмі звучить музика Panivalkova. Чому ви обрали саме цей гурт?

Під час зйомок у Карпатах я сама часто слухала Panivalkova, вона дуже надихала мене. А коли ми почали монтаж, то познайомились з дівчатами — Ірою, Ірою та Дашею з Panivalkova, розказали їм про кіно та (о, щастя!) отримали від них дозвіл використовувати пісні з альбому «Донтворі» як саундтрек до фільму. Дівчата в своїй музиці використовують різні незвичні інструменти та голоси, які імітують спів пташок, подих вітру чи дзеленчання дзвіночків — це дуже красиво й дуже підходить до нашого фільму.

—Як фінансувалася робота над фільмом?

Зйомки ми проводили за свій кошт.Гроші на монтаж фільму ми зібрали, запустивши краудфандинг-кампанію на платформі «Спільнокошт».А нещодавно нас підтримав Український інститут у рамках програми proMOTION.Також наш фільм брав участь у різних пітчингах та тренінгах за кордоном — LisbonDocs, DunaDOCK, Beldocs, IDFAcademy, EastSilverMarket та DocsforSale IDFA.  Подорожі та участь в інвентах нам забезпечувала шведська організація B2B DOC.

—На вашу роботу вплинула пандемія коронавірусу? Адже вам довелося знімати історію у двох країнах.

Так, у нас було шість знімальних відряджень, приблизно по тижню кожне. Чотири рази ми знімали в Україні: в селах Стеблівка та Сокирниця, також у Карпатах на полонині та на Драгобраті. Двічі ми їздили в Німеччину, там знімали в рідному місті Мішеля Кіль, в Берліні, а також у невеличкому містечку Шлезвіг, де Мішель жив зі своєю дівчиною.

Але пандемія на нас практично не вплинула, адже на момент локдауну майже весь матеріал був уже відзнятий, ми робили монтаж у цей час. Лише останні кадри фільму були зняті влітку 2020-го, та ми знайшли креативне рішення, про яке поки що не хочеться розповідати, аби не заспойлерити кінцівку фільму.

—На якому етапі зараз фільм? Коли його можна буде побачити в прокаті?

Зараз ми завершуємо постпродакшен, власне до Нового року він буде повністю готовий. Далі ми плануємо участь фільму в міжнародних та українських фестивалях, але поки що не можемо назвати, в яких, адже тільки-но подали фільм і декілька місяців чекатимемо на відповіді. Восени ми брали участь у двох великих індустрійних маркетах East Silver Market та Docs for Sale IDFA, де мали зустрічі з дистриб’юторами, сейлз-агентами та представниками фестивалів — зараз тримаємо контакт, домовляємося про співпрацю.Сподіваємось на прем’єру фільму навесні 2021 року в Україні та в Німеччині.

Звісно, дуже хотілося би показати фільм на фестивалях офлайн, побачити наживо реакцію глядачів, але зараз важко будь-що загадувати та прогнозувати через пандемію.

— Зрозуміло, що ви зберігаєте інтригу й не розповідаєте, життя в якій країні вибрав у результаті ваш герой.Але ви назвали би цю стрічку історією зі щасливим кінцем?

Так, це стрічка зі щасливим кінцем — складним, але щасливим. Проте це лише кіно, відрізок часу, а життя продовжується й історія Мішеля, буйволів та пошуку щастя на цьому не закінчується.

—Що було найскладніше при роботі над фільмом?Ви боялися починати?

Починати я абсолютно не боялась! Це була справжня пригода і моя мрія — зробити документальне кіно.

Найскладнішим у роботі над фільмом була робота: чим більшим ставав проєкт, тим більше роботи падало на наші плечі.Увесь цей час я працювала маркетинг-директором у ресторані й мені було досить складно поєднувати основну роботу зі зйомками, монтажем, участю в тренінгах і так далі.Спочатку фільм займав день-два на тиждень, зараз він займає майже весь мій час і час команди.Це водночас дуже радує і дуже стомлює.Я іноді жартую, що зараз почуваюся так, наче за ці п’ять років прожила всі десять. Але я нічого б не змінила, вважаю, що це кіно — найбільше професійне досягнення в моєму житті й найбільша пригода! Зараз мрію лише про одне — показати його глядачам.

— Після завершення проєкту ви будете продовжувати займатися документалістикою?

Чесно буде сказати, що не знаю відповіді. Я дуже хочу, адже поки що не знайшла справи, яка б захоплювала мене так само сильно, як захоплює документалістика. Але, відверто кажучи, робити документальне кіно в Українідуже складно. Як режисер ти не можеш зосередитися лише на творчій складовій роботи, ти пірнаєш в усі тонкощі продакшену вже як автор проєкту. Постійно переживаєш, думаєш про те, як реалізувати проєкт, де знайти фінансування, як зібрати команду, забезпечити дистрибуцію та достойне промо. Емоційно це складно, принаймні, мені.

В будь-якому випадку, я хочу пов’язати своє професійне життя з кінематографом, можливо, як режисер, а можливо в якійсь іншій ролі.

Фото надані Ганною Ярошевич

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Петро
13:46 / 09.12.2020
А авторка фільму в курсі, що мішель нацик і великий шанувальник Путіна і всього радянського?
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду