In English

За п’ять років президентства Володимира Зеленського російський агітпроп поступово нарощував проти нього інформаційну кампанію. При цьому ціллю атак є не тільки власне персоналія Зеленського, а передусім інститут президента ворожої для Росії країни, який він представляє. До Зеленського агітпроп розгортав інформаційні атаки проти Петра Порошенка та в.о. президента Олександра Турчинова. Та зростання інтенсивності війни на землі призводило і до зростання інтенсивності інформаційної війни, тож Зеленський зіткнувся з наймасштабнішими подібними атаками. Дискредитувати, підважити військово-політичне лідерство України є однією з задач інформаційної складової агресії Росії. У 5-річчя президентства Зеленського російський сегмент телеграму скористався приводом для ще однієї хвилі меседжів, покликаних знецінити чинного українського президента.

П’ять років тому 20 травня 2019 року відбулась інавгурація шостого Президента України Володимира Зеленського. 21 квітня він у другому турі виборів переміг чинного тоді Президента Порошенка з результатом у 73,22% голосів проти 24,45%. Відомий на всю країну на той момент як шоумен, актор, комік і продюсер Зеленський оголосив про своє балотування та взагалі про похід у політику лише за кілька місяців до самих виборів у новорічну ніч 1 січня.  Окремі оглядачі назвали ті вибори навіть «електоральним Майданом», оскільки владні еліти були перезавантажені без вуличних потрясінь попередніх українських Майданів. Зеленський йшов на вибори з антикорупційною, прогресивістською і примирюючою риторикою. Та ключовим в його позиціонуванні стала власне сама новизна. 

Головними його опонентами на виборах були політичні ветерани —  чинний президент Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, які на той момент вже 20 років перебували у публічній політиці. Образ модного, молодого і кмітливого лідера, активного користувача соціальних мереж також нагадував скоріше виборчі кампанії західних лідерів нової генерації, як от прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо чи Президента Франції Емануеля Макрона, аніж тяглі з 90-х образи українських політиків. Не нагадував тоді Зеленський і лідера часів війни, яка з різною інтенсивністю вже тривала на той момент 5 років.

Фраза про безпрецедентні виклики, з якими стикаються українські президенти, стала колись буденно-затертою і навіть банальною, та у випадку Зеленського повернула собі сенс. Не можна сказати, що попередники Зеленського стикались із заурядними задачами. На президентсво Кравчука і два терміни Кучми припали розбудова інститутів незалежної України і ринкової економіки, Ющенко зіткнувся з першим тиском Росії за євроінтеграційні устремління, тоді у формі лише газових війн, Порошенко ж мав справу з військовою агресією Росії і окупацією українських територій.

Та п’ятирічка Зеленського виявилась несподівано значно насиченішою. Спочатку світ зіткнувся з найбільш небезпечною світовою пандемією ковіду за 100 років від часів іспанки, що вимагало від урядів вдатись до екстремальних обмежувальних заходів. Пізніше вже наодинці Україна зіткнулася з повномасштабним вторгненням Росії, країни з ядерним статусом, з найбільшою сухопутною армією Європи, представницею п'ятірки постійних членів Ради Безпеки ООН. Це вторгнення стало за масштабом і інтенсивністю найбільшою війною в Європі за 80 років від часів Другої світової.  На цьому тлі вже десь губиться факт, що Зеленський встиг також стати ключовим  персонажем у відкритій лише втретє за історію США процедурі імпічменту, яка стосувалася телефонного дзвінка тодішнього президента США Дональда Трампа і Зеленського. Ці виклики забезпечили Зеленському світову впізнаваність та навіть зірковий статус. Він став лідером рейтингів впливовості від світових видань, героєм поширених по всьому світу мемів, гостем міжнародних фестивалів, футболки з його зображенням продають у різних країнах. Історична глава президентства Зеленського й акценти в ній продовжують писатись, та вже ясно, що ця глава не буде малою.

В Україні рейтинг довіри до Зеленського зазнавав кілька сплесків і падінь. У перші місяці президентства Зеленському довіряли більш як 70% українців. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії рейтинг довіри Зеленського опускався до 37%, а з початком повномасштабної війни підскочив вище 90%. Наразі рейтинг довіри складає близько 60%.

Далі розкажемо, як агітпроп змінював акценти у своїх атаках проти Зеленського протягом п’яти років і якими є останні тенденції в способах його дискредитації.

1. «Дилетант, клоун, наркоман, якого ніхто серйозно не сприймає»

Образ Зеленського в очах російського агітпропу демонізувався поступово. На початку каденції агітпроп ще не надавав йому войовничих рис. Сам Зеленський під час виборчої кампанії та на початку своєї каденції декларував готовність перезавантажити мирні перемовини з Москвою, що остання могла сприймати як готовність до поступок. Тож і ставлення до Зеленського з боку пропагандистів було попередньо м’якшим, аніж до його попередника Порошенка. Ключовим знецінювальним меседжем тоді була відсутність політичного досвіду у Зеленського. Ці тези агітпроп перейняв у внутрішньої опозиції Зеленському в Україні, яка ще під час виборчої кампанії наголошувала на дилетантстві Зеленського, а його виборців звинувачувала у несерйозному голосуванні «по приколу». Синхронізація внутрішньої і зовнішньої критики могла певно з позицій пропагандистів видаватись ефективною. 

Саме в цьому ключі пролунали перші коментарі Путіна щодо обрання Зеленського під час Петербурзького міжнародного економічного форуму. Спочатку Путін звинуватив Зеленського у суперечливих висловлюваннях і невизначеності щодо ставлення до Росії, через які її керівник і відмовився вітати новообраного Президента України: «Він досі продовжує певну риторику, називає нас ворогами, агресорами. Він повинен якось визначитися в тому, чого хоче домогтися, зробити». Потім Путін під сміх залу назвав Зеленського «хорошим спеціалістом у тій області, в якій він до тих пір працював, хорошим актором». Надалі вже під оплески додавши: «Одна справа — когось грати, а інша — бути кимось», і що про необхідні для державних справ компетенції у Зеленського йому поки нічого не відомо.

Подібні висловлювання услід за Путіним дозволяли собі й інші представники російської влади. Так, офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова коментувала суперечку Зеленського з добровольцями на сході України щодо домовленого тоді розведення російських і українських військ на окремих ділянках лінії зіткнення в жовтні 2019 року: «Ми чули, як президент України переконував усіх, робив це під камери, що він — цитую — “не лох”. Ми уточнили, що означає це слово. Його можна трактувати як “невдаха”, “дилетант”, “жертва злочинців” і так далі. Хочеться вірити, що це справді не так…».

Подібно до того, як апелювання до “дилетанства” Зеленського під час виборчої кампанії не завадили йому отримати високий результат на виборах, не були вони переконливими і з вуст російських пропагандистів після обрання. Відсутність досвіду Зеленського у пострадянській політичній культурі його виборцями сприймалась як перевага. Ті ж виборці в Україні, хто піддавав Зеленського критиці за малодосвідченість всередині країни не потребували для цього підказок з ворожої країни, і частина з них, навпаки, готові були захищати у зовнішній політиці якщо не самого Зеленського, то інститут Президента, який він представляв.

Перейняли російські пропагандисти і ще одне внутрішньополітичне тавро чорного піару з виборчої кампанії 2019 року, коли в соціальних мережах відбувся сплеск нічим не обґрунтованих звинувачень у наркозалежності Зеленського, що фіксував і «Детектор медіа». У міру все більшого погіршення свого ставлення до Зеленського пропагандисти почали вказувати у своїх дописах на начебто наркозалежність Зеленського у різних контекстах. Та навіть розповсюджували фейки про нібито згадку його наркозалежності на американському телебаченні. Такі дописи покликані знецінити лідерство Зеленського, переконати у малозначущості його постаті.

2. «Той же Порошенко, тільки тверезий і в попрасованому костюмі»

Напередодні інавгурації та впродовж перших місяців президентства Володимира Зеленського у російських медіа ширилися меседжі надії: мовляв, Зеленський поламав хребет «ліберально-націоналістичній меншості», що «захопила владу» під час Євромайдану, що означає курс на примирення Києва з Москвою, закінчення війни (тобто, капітуляції), відмови від прозахідного курсу як основного геополітичного вектора України. «Українському виборцю вже мало війни, націоналізму та томосу. У цьому сенсі феноменальний відсоток голосів, відданих за Зеленського, має пояснення», — говорилося у пропагандистському матеріалі видання «Международная жизнь».

Зеленський, за версією російської пропаганди, — антипод Майдану та Петра Порошенка, — втілив протест проти «панування цієї ліберально-націоналістичної меншини, яка… п’ять років тому нахилила країну, влаштувавши переворот, і пов’язала українців кров’ю» (цитата зі вже згадуваного матеріалу «Международной жизни»). Очікувалося, що він буде президентом якщо не повного умиротворення агресора, то хоча б часткового задоволення його апетитів. «Настрою на компроміс у нового президента буде більше, а ворожої риторики — менше», — писали автори пропагандистського видання «Ведомости».

«Україна може здійснити перезавантаження. Не в сенсі перерозподілу грошових потоків з одних кишень до інших. А справжню, засновану на усвідомленні необхідності консолідації народу не на основі сили, а на основі вироблення загальнонаціонального порядку денного», — написала представниця МЗС Росії Марія Захарова у фейсбуку. Глава рахункової палати Росії Олексій Кудрін також повторив меседж про перезапуск переговорів і фактичні поступки України на користь Росії: «Вибори в Україні підтверджують, що ми живемо за доби нестандартних рішень. Хочеться сподіватися, що за нової української влади переговорний процес між Москвою та Києвом відновиться».

Неможливо достеменно сказати, наскільки щирим чи награним був першопочатковий оптимізм росіян від президенства Зеленського. З одного боку, подібна риторика задавала примирливо-капітуляційний тон наступній п’ятирічці українсько-російських відносин. З іншого боку, у найбільш вигідний момент агітпроп зміг би зробити зі Зеленського (що, власне, і сталося, але про це — дещо пізніше) зручного ворога опозиції, яку від початку каденції Зеленського і до повномасштабного вторгнення уособлювала друга за чисельністю парламентської фракції «Опозиційна платформа — За життя». Її очільниками були серед інших кум Путіна, Віктор Медведчук, який нині проживає в Росії, досі чинний нардеп Юрій Бойко, депутат-утікач Вадим Рабинович. Вони їздили у Москву на зустрічі з Путіним, Мєдвєдєвим, прем’єром Мішустіним, главою Газпрому Міллером — вели той «примирливий діалог», який росіяни першопочатково очікували і від новообраного президента. 

Але остаточне «прощавай» Зеленському як «президентові миру» російський агітпроп оголосив за результатами зустрічі глав Нормандської четвірки в Парижі у грудні 2019 року. Зеленський і Путін уперше особисто зустрілися за зачиненими дверима, їх розмова стосувалися теми розведення сил на сході, обміну полоненими, а також постачання російського газу. Це була «довга бесіда в різних тональностях», під час якої Зеленський дав Путіну зрозуміти, що «Мінські угоди не спрацюють, бо сама тематика відведення військ уздовж лінії зіткнення не працює».

Пропагандистське видання «Коммерсантъ» закинуло Зеленському відхід від політики миру, слідування «червоним лініям» націоналістично-войовничої політики замість згоди на фактичне підігрування територіальним і політичним апетитам Росії щодо України: «Зеленський виглядав найбільш упевненим у собі, називаючи себе “президентом миру”, який прийшов повернути Донбас невійськовим шляхом. “Червоні лінії”, які окреслили для нього опоненти, роблять контури майбутньої політики президента Зеленського дедалі розмитішими. 2020 року Володимир Зеленський має дати остаточну відповідь на запитання, чи зможе він накреслити власні, “зеленські лінії” своєї політики на Донбасі».

«Через рік він виявився тим же Порошенком, тільки тверезим і в попрасованому костюмі», — так депутат нині забороненої проросійської партії «Наші» Євгеній Мураєв підсумував перший рік президентства Зеленського в коментарі пропагандистському виданню «РИА Новости». У 2020 році агітпроп ширив меседжі розчарування Зеленським і його невмінням чи небажанням окреслити так звані «зеленські лінії». Мовляв, оскільки він не шукає зближення з Росією, не виконує невигідні Україні Мінські угоди в російській інтерпретації, не хоче напряму закуповувати російський газ, то цим буцімто зраджує своїм виборцям та інтересам України. Приміром, пропагандисти з видання «Парламентская газета» звинувачували Зеленського, що той обрав антиросійський курс і цим самим зайняв політичне поле свого попередника: «Люди голосували за нього як за людину, яка може нормалізувати відносини з Росією, щоб ми жили як сусіди, а не як вороги. Обираючи антиросійську політику, Зеленський продовжує лінію експрезидента України Порошенка, хоча сам був обраний на хвилі невдоволення діями свого попередника».

Агітпроп вустами російських політиків, пропагандистів та їхніх українських допоміжних рупорів всіляко критикував Зеленського за збереження курсу українізації (мовний закон, закон про освіту), продовження реформи медицини та ринку землі, потурання, начебто, «праворадикалам» і «націоналістичній політиці пам’яті». «Курс, узятий Зеленським, на диво нагадував перетворення, запущені Порошенком, а в низці сфер був і повним їх продовженням. Наприклад, залишилися без жодних змін починання Порошенка у сфері мовної політики», — йшлося у матеріалі «Коммерсанта».

3. «Кат української опозиції та опозиційних каналів»

Підсумовуючи сто днів на своїй посаді, Зеленський анонсував «дуже гучну історію, яка дуже погано закінчиться» щодо партії «Опозиційна платформа за життя», одним із лідерів якої був Медведчук. Путін тоді на форумі у Владивостоку у вересні 2019 року «застеріг» українську владу від будь-яких несприятливих кроків проти свого кума: «З переслідування опозиції нічого доброго не вийде. “Опозиційна платформа — За життя” — це парламентська опозиція, яка має довіру значної кількості виборців, що підтверджено під час демократичних виборів». На додачу до ярлика «такий же, як і Порошенко», додався новий: «борець з опозицією та політичними конкурентами», — цей образ остаточно закріпився зокрема, на другому році  каденції Зеленського. 

У лютому 2021 року Зеленський увів у дію санкції РНБО, під які потрапив кум Путіна Медведчук, його дружина Оксана Марченко, соратник Тарас Козак і низка пов’язаних із ними компаній. Були анульовані ліцензії телеканалів, що належали до пулу Медведчука та Козака, зокрема «112 Україна», NewsOne та ZiK. Підставою для запровадження санкцій стало сприяння фінансуванню тероризму і те, що канали «групи Медведчука» фінансувала компанія, яка функціонувала на тимчасово окупованих територіях.

«Подвійні стандарти настільки яскраво проявились останнім часом, що жодних сумнівів із приводу того, як щодо нас будуть поводитися так звані опоненти, не залишилося. Подивіться, що на Україні: взяли, три провідних телеканали прихлопнули — і все. Одним розчерком пера! І всі мовчать! А деякі навіть схвально поплескують їх по плечу», — прокоментував Путін. 

Навесні 2021 року Печерський районний суд Києва постановив відправити під цілодобовий домашній арешт підозрюваного в державній зраді Медведчука, на що Путін сказав, що в Україні відбувається «зачистка політичного поля», а саму країну нібито «намагаються перетворити на антипод Росії». А пропагандисти з «Россия-1» повідомили, що це рішення начебто нав’язане Заходом: «Це справжнє полювання на відьом… Очевидно, що сценарій написаний зовнішніми кураторами».

З огляду на повномасштабне вторгнення та воєнний стан в Україні, а також втечу з-під домашнього арешту голови політради ОПЗЖ Медведчука у березні 2022 року РНБО прийняла рішення призупинити роботу 11 політичних партій, зокрема політсили «Опозиційна платформа – За життя». Закон «Про правовий режим воєнного стану» дає владі право «порушувати питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення».

4. «Злочинець, нацист, неправильний єврей»

Під час повномасштабного вторгнення ворожа риторика агітпропу щодо Зеленського радикалізувалася. Тепер його дегуманізують, офіційні представники Росії чи призначені Москвою ватажки окупованих територій таврують воєнним злочинцем і нацистом. Російське державне інформаційне агентство може випустити матеріал із назвою: «“Жадібний виродок”: Зеленського розкритикували після розмови з Байденом». Заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв фантазує щодо смерті Зеленського, порівнюючи його майбутню долю з долею Гітлера: «Хто як помре, нам невідомо, адже шляхи Господні несповідні. Але наркоман у Києві має шанс згинути саме від своїх рук. Занапаститися, вчинивши боягузливе самогубство. Як Гітлер, наковтавшись собачої отрути». При цьому Медведєв погрожує Зеленському й вбивством: «Подальша доля Зеленського нам не байдужа. Він має бути спійманий і відданий суду за злочини проти громадян Росії та українців. За неможливості доставлення такого злочинця повинні застосовуватися правила, які практикуються для терористів… Саме така доля спіткала духовного вчителя Зеленського — Степана Бандеру».

На риторику Кремля щодо «нацифікованої» України й «нациста-Зеленського» міжнародні журналісти часто здивовано апелюють до єврейського коріння Зеленського. Це змушує лідерів Росії відповідати, а заразом викривати свої антисемітські погляди. «Можу помилитися, але у Гітлера теж була єврейська кров. Це абсолютно нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найзатятіші антисеміти, як правило, євреї. “У сім’ї не без виродка”, як у нас кажуть», — сказав Сергій Лавров у інтерв’ю італійському телеканалу Mediaset навесні 2022 року.

У відповідь керівник МЗС Ізраїлю Яір Лапід написав у твіттері: «Висловлювання міністра закордонних справ Росії Лаврова не тільки не можна вибачити, вони не тільки обурюють — вони також є жахливою історичною помилкою… Євреї не вбивали себе під час Голокосту. Найнижчий рівень расизму щодо євреїв — це звинувачення самих євреїв в антисемітизмі». Та протести офіційного Ізраїлю не зупинили антисемітську риторику Кремля. У червні 2023 році вторив Лаврову його ватажок Путін, який також почав розповідати про «неправильне» єврейство Зеленського на противагу «правильним» євреям-друзям Путіна: «У мене багато друзів-євреїв — із дитинства. Вони кажуть: Зеленський — не єврей, це ганьба єврейського народу».

Пізніше чиновники Кремля звинуватили Київ і в теракті в «Крокусі» в березні 2024 року, за який відповідальність на себе взяло афганське відділення міжнародної терористичної організації «Ісламська держава». На запитання про те, як Україна, яку очолює єврей, може, за версією Кремля, підтримувати не тільки нацистів, але й ісламістів, відповідав прессекретар президента Росії Дмитро Пеєсков: «Єврей своєрідний там стоїть, єврей, який багато в чому виявляє симпатії та тяжіння до націоналістичного духу, яким просякнуто керівництво київського режиму. Це можна сказати абсолютно однозначно, спираючись на факти та спираючись на заяви». Сучасна російська пропаганда не прагне послідовності й несуперечності, апелюючи більше до емоційної складової своїх тез, тож цілком змогла у випадку Зеленського навісити й штамп «нациста-єврея, який покриває ісламістів».

5. Меседжі кремлеграму останніх тижнів: «Прострочений президент»

В останні місяці темою дискредитації Зеленського стала брехлива теза про нібито його нелегітимність після 20 травня 2024 року, коли сплив п’ятирічний термін його каденції. Хвиля подібних звинувачень активізувалася на фоні березневих виборів у Росії, мовляв, «автократ» Путін проводить вибори, а «демократ» Зеленський — ні; хто ж із них тоді диктатор? Детально про цю маніпуляцію ми писали в цьому матеріалі. У квітні в російській мережі навіть поширювали фейк, що Київ начебто масово заповнюється «плакатами» з зображенням Президента України й написом «прострочений». Відео з закликами приєднатися до протесту проти «нелегітимного» Зеленського 21 травня в останні тижні стали помітною частиною в українському сегменті тік-току. Відзначилися подібними заявами і російські чиновники. 

«Участь Зеленського однозначно вирішена наперед, і незабаром настане момент, коли багато хто, зокрема й в Україні, поставить під сумнів його легітимність. У будь-якому разі навіть із юридичного погляду це доведеться зробити. І йому якось доведеться виправдовуватися», — пророкував втрату легітимності Зеленським Пєсков 28 квітня цього року. «Він плюнув на конституцію своєї країни, проігнорував Конституційний Суд і пішов навіть не на пролонгацію, а на узурпацію верховної влади. Прикрився фіговим листком невиразної декларації Верховної Ради про скасування виборів президента у воєнний час», — висловився Медведєв 20 травня. Тезу про «повний кінець легітимності Зеленського 21 травня» розповсюджували й на низці російських пропагандистських платформах, наприклад, у програмі Володимира Соловйова. 

Порушують питання вичерпання 5-річного терміну Зеленського й у проросійському сегменті українського телеграму. За версією пропагандистів, Зеленський втратив легітимність в народі, в очах міжнародних партнерів і навіть у власному офісі. «Йшов перший день після закінчення 5-річної каденції Зеленського», — підписує одну з розміщених новин анонімний канал із понад 400 тисячами підписників. «Після 20-21 травня Зе стає “спірним президентом”, який штучно вибив собі додатковий час, який частково “суперечить” Конституції… Суспільство в Україні починає вірити в те, що Зеленський стає нелегітимним», — вторить анонімний проросійський канал із понад 1 млн підписників. Цей же канал також ділиться нібито «інсайдом», що на запланованому в Швейцарії саміті миру «багато країн не хочуть прямої участі Зеленського, оскільки він втратив легітимність».

Інший паблік на понад 130 тисяч підписників з апеляцією до «кулуарів» наголошує, що про нелегітимність Зеленського знають і в Офісі Зеленського, а тому посилюватимуть репресії: «У кулуарах усі кажуть, що на Банковій розуміють, що Зеленський де юре втрачає владу, але втримає її, поки є сила в нього і страх у народу. Ось чому репресії проти українського народу посилюються». Інший пропагандистський телеграм-канал із понад 1 млн підписників припускає, що Зеленський намагатиметься штучно продовжити війну, щоб зберегти владу в умовах втрати легітимності після 20 травня.

Про звинувачення агітпропу в скасуванні виборів в Україні та неможливість проведення виборчих кампаній у нинішніх українських умовах Центр досліджень «Детектора медіа» окремо писав тут. Про те, як агітпроп намагається розкрутити відповідні тези, пророчити на цьому тлі «Майдан-3» і чому легітимності Зеленського насправді нічого не загрожує, писали також тут і тут. 21 травня минуло — і Майдан-3 виявився цілком віртуальним. Та апелювання до нібито втрати Зеленським легітимності ймовірно залишиться однією з ключових тез пропагандистів як на українську, та і на світову аудиторію найближчим часом.

Росія поширювала дезінформацію про Зеленського ще до початку повномасштабного вторгнення. Втім, як свідчать нещодавні розвідувальні дані американських спецслужб, представлені в матеріалі CNN, останнім часом цієї дезінформації «точно стає більше». Навряд російська дезінформація наразі має суттєве значення у ставленні до Зеленського українських громадян і значно впливає на соціологічні показники довіри до нього, її вплив в останнє десятиліття має тенденцію до зменшення. Та цей вплив усе ще помітний, особливо в мережах Telegram і TikTok. Пропагандисти намагаються користуватися внутрішніми суперечностями в Україні, експлуатувати больові точки травмованого війною суспільства, адаптуватися під нові обставини. Це відображається і в зміні акцентів знеславлення українського президента. А підрив довіри до лідера України для ворожого агітпропу має критично важливе значення. Тому українське суспільство має навчитися бути стійким до такої пропаганди, водночас зберігаючи демократичну культуру.

Ілюстрація на головній на інфографіка: Наталія Лобач