In English

У ніч із 13 на 14 квітня 2024 року Іран завдав масованого комбінованого удару з повітря по території Ізраїлю, запустивши, за різними даними, сумарно від 350 до 500 ударних безпілотників і ракет різних типів. Це було перше пряме зіткнення між країнами, запуски ударних типів озброєння відбувалися безпосередньо з території Ірану. Також, окрім іранських сил, до ударів були залучені їхні проксі з території Ємену, Іраку й інших сусідніх країн. А до відбиття — коаліція сил, що включала США, Францію, Велику Британію, Йорданію, Саудівську Аравію та інші країни. Початково Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) заявила про 99% збитих ударних засобів Ірану. Згодом виявилося, що частина дронів і ракет була перехоплена в повітряному просторі інших країн або впала через технічні несправності. Невдовзі ізраїльські експерти дали нову оцінку ефективності перехоплень на рівні 84% і підтвердили влучання в деякі військові об’єкти (авіабази).

Відповідь Ізраїлю виявилася не миттєвою та менш масштабною, ніж очікувалося, через позицію насамперед адміністрації Білого дому та побоювань США та інших союзників розгортання повномасштабного регіонального конфлікту. А також через те, що, за оцінкою ізраїльських чиновників, основний удар іранського нападу на територію Ізраїлю було фактично зірвано. Проте в ніч на 19 квітня Ізраїль усе ж завдав обмеженого удару у відповідь, заборонивши власним літакам входити безпосередньо в повітряний простір Ірану. Офіційні особи та медіа Ірану не коментували результати цього удару в подробицях, назвавши зафіксовані біля ядерних об’єктів поблизу міста Ісфахан вибухи «провальною атакою кількох маленьких квадрокоптерів».

Росія використала цю ситуацію для просування своєї глобальної стратегії нарощування хаосу, відвернення уваги від власного вторгнення в Україну та переходу від глобальної системи міжнародних відносин до посилення регіональних впливів, коли провідна у регіоні-«вотчині» країна може не підкорятися міжнародному праву та не зважати на міждержавні безпекові організації.

Реакції в регіоні та світі

Ще до того, як Ізраїль здійснив свою атаку у відповідь, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сказав, що саме Ізраїль намагається розпалити новий регіональний конфлікт на Близькому Сході, а Іран змушений діяти внаслідок «подвійних стандартів Заходу». Він пояснив, що Тель-Авів першим розпочав нинішній виток ескалації, вразивши одну з будівель посольства Ірану в Дамаску та вбивши кількох високопоставлених іранських офіцерів і військових. Фактично Ердоган повторив слова представниці Ірану при ООН, яка сказала, що Іран лише проводить «заходи із самозахисту», та закликала США не втручатися в ситуацію, яку в Тегерані вважають справою двох країн: «Військові дії Ірану, проведені відповідно до статті 51 Статуту ООН щодо законної оборони, були відповіддю на агресію сіоністського режиму (Ізраїлю. — "ДМ"). Справу можна вважати завершеною».

Таким чином Іран підхоплює російську стратегію «регіональних конфліктів» і «регіональних гегемонів». Росія також свої агресивні та загарбницькі дії зазвичай пояснює потребами захисту від «агресивних дій НАТО» чи потребою захистити «російськомовне населення» в сусідніх країнах. У такій моделі світ має бути поділений не між глобальними гравцями, а між регіональними. І в конфлікти, які веде регіональний гегемон, не повинні втручатися інші держави, міжнародні організації, діяти норми міжнародного права чи права людини взагалі.

Президент Ірану Ібрагім Раїсі звинуватив в атаці в Дамаску не лише Ізраїль, а, анонсуючи неминучу помсту, яка відбулася в ніч із 13 на 14 квітня, окреслив коло причетних значно ширше: «Деструктивні дії ООН, США і західних країн змусили Іран завдати удару по Ізраїлю». Такі слова прозвучали під час розмови з прем’єр-міністром Іраку Мохаммедом Шия ас-Судані та спрямовані на консолідацію прихильників «режиму аятол» у регіоні та всередині країни. Володимир Путін обмежився телефонною розмовою з Раїсі, в якій не було нічого цікавого, крім ритуально-дипломатичних фраз про «невирішеність палестино-ізраїльського конфлікту» та сподівань на «поглиблення ірано-російської співпраці, зокрема реалізації інфраструктурних проєктів». Розмова, як повідомили у Кремлі, відбулася за ініціативою іранської сторони. Більш красномовним фактом такої співпраці було, наприклад, проведення спільних військово-морських навчань Росії, Ірану та Китаю в Оманській затоці в середині березня.

Водночас Захід продовжує дотримуватися стратегії «деескалації». Як і у випадку з ударами України по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) та нафтобазах — західні політики закликали Ізраїль або взагалі не реагувати на безпрецедентну як за фактом завдання з власної території, так і за масштабами атаку Ірану, або реагувати стримано та несиметрично. Зокрема, таку позицію висловили президент Франції Емманюель Макрон та очільник британського МЗС Девід Кемерон. Відповідаючи на питання журналіста, який порівняв атаку Ірану на Ізраїль з атаками Росії на Україну та можливостями західних країн колективно їм протидіяти, Кемерон відповів, що британські літаки не можуть збивати безпілотники над Україною, оскільки це може становити ризик ескалації та широкомасштабної війни в Європі.

Нова «вісь зла»

За оцінкою Інституту вивчення війни (ISW), така комбінована атака показує, що Іран вчиться в росіян і хуситів, а цей напад є аналогічним до тих, які Росія неодноразово здійснювала проти України. Іранський підхід віддзеркалює російські експерименти з комбінаціями балістичних і крилатих ракет разом із безпілотниками для пошуку все ефективніших поєднань для ударів, потенційно здатних проникати крізь американські та європейські системи протиракетної та протиповітряної оборони.

Посолка Ізраїлю в Росії Сімона Гальперін марно сподівалася, що її російські «колеги» засудять іранську атаку по території Ізраїлю та Росія щось зможе протиставити спробам Ірану дестабілізувати регіон. У відповідь представниця російського МЗС Марія Захарова попросила Гальперін нагадати, коли Ізраїль засудив хоча б один удар «київського режиму» по російських регіонах, зазначивши, що «не пам’ятає жодного». Нібито натомість Ізраїль регулярно робить заяви на підтримку «терористичних дій Володимира Зеленського» й інших представників «київського режиму», внаслідок яких у Росії гинуть мирні жителі та знищується цивільна інфраструктура. Пізніше представник Росії в ООН Василь Небензя на засіданні Ради Безпеки видав одразу кілька звинувачувальних заяв на адресу Ізраїлю та виправдовував атаку Ірану, схарактеризувавши саме засідання Радбезу як «парад лицемірства». Водночас сама Росія відома тактикою скликання засідань Ради Безпеки ООН після власних злочинів для модулювання інформаційних наслідків, до прикладу, після підриву Каховської ГЕС чи чергової спроби загострити ситуацію на захопленій Запорізькій АЕС.

Дружба «Z присмаком»

Російські пропагандисти не забарилися вслід за офіційними представниками Росії дати оцінку подіям та підтвердили те, що Росія займає однозначно проіранську позицію. Пропагандист на державній зарплаті Сергій Мардан сказав у телеефірі, що Росія підтримує напад Ірану на Ізраїль, оскільки Іран є воєнним союзником Росії. Він також висловив побажання та сподівання, що Іран буде збивати американські й ізраїльські винищувачі. Такі слова поруч із позицією посадових осіб можуть окреслювати дрейф Росії від традиційного відтворення образу «миротворця» й «альтернативної сили» на Близькому Сході до однієї зі сторін нового-старого конфлікту.

Ізраїльсько-український воєнний оглядач Ігаль Левін опублікував у своєму телеграм-каналі приклад, як цей інформаційний порядок денний просувається у так званому Z-сегменті телеграму та в каналах «воєнкорів»: серед російських військових почався «флешмоб» із нанесення на бойові частини для FPV-дронів написів на підтримку Ірану, наприклад «Россия Zа Иран», та підкреслюванням факту допомоги Ірану для Росії (імпліцитно мається на увазі постачання ударних БПЛА «Шахед» та технології для їх великовузлового збирання в Росії. — «ДМ»).

Джерело: телеграм-канал воєнного оглядача Ігаля Левіна

Водночас у самому Ізраїлі в соцмережах, наприклад у фейсбуку, почалася кампанія поширення проплаченої реклами, яка з’явилася вже після удару Тель-Авіва по території Ірану у відповідь, із карикатурами, що мають на меті показати Росію «справжньою союзницею», яка простягає «руку допомоги» навіть зараз, у той час, як США нібито «відвернулися» від Ізраїлю у найвідповідальніший момент, коли «країна зірки Давида горить». Проросійська карикатура намагається маніпулювати на «відповіді Ізраїлю Ірану», яку майже не помітили навіть в ізраїльському суспільстві, що досі найбільше переймається поверненням заручників після атаки терористичного угрупування ХАМАС 7 жовтня 2023 року. Поновилися масові, багатотисячні демонстрації проти уряду Беньяміна Нетаньягу з вимогами провести дострокові вибори й активніше звільняти заручників. Суспільство та солдати переживають втому від тривалого протистояння в Газі, щоб відповісти на традиційну для Нетаньягу риторику «залякування Іраном» заради політичної мобілізації. Місцевий політичний оглядач Ітамар Айхнер пише, що в Ізраїлі стежать і помічають різницю між риторикою Путіна та його пропагандистів чи чиновників МЗС. Крім висловлювань Мардана та Захарової, він наводить слова ексголови Роскосмосу Дмитра Рогозіна як приклад московського шовінізму, ніби під час повномасштабної війни Іран переможе Ізраїль, тому що «в ізраїльській армії не дуже хороші бійці, за винятком вихідців із Росії, з яких складається весь спецназ ЦАХАЛу».

Джерело: телеграм-канал «Шалом, психдом: новости Израиля»

Для доповнення картини можна навести приклади, як кремлівська пропаганда використовує атаку Ірану на Ізраїль у своїх цілях і в суміжних з Україною країнах. У своїх дослідженнях «Детектор медіа» аналізував, як Росія використовує атаку ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року для відвернення уваги від російсько-української війни та намагається переконати аудиторію в різних суспільствах, що «Байден більше любить Ізраїль», та вся допомога, які призначалася Україні, буде спрямована тепер на Близький Схід.

Наприклад, безпосередньо після безпрецедентного обстрілу Ірану та обмеженої реакції Ізраїлю у відповідь у проросійських телеграм-каналах у Польщі писали таке. Układ Warszawski (буквально — Варшавський договір, понад 7000 підписників): «Ізраїль здійснив давно анонсовану "обмежену" атаку на Іран. Що означає "здійснив"? Удар був настільки "обмеженим", що Іран навряд чи помітив його». Або: «На відміну від очевидних наслідків іранського ракетного удару по авіабазі Неватім в Ізраїлі, супутникові знімки іранської авіабази в Ісфахані не показують значних пошкоджень».

Також називають цей обмін атаками «Дивною війною 2.0», ніби все відбувається за заздалегідь спланованим сценарієм. Інший телеграм-канал, Niezależny dziennik polityczny (Незалежний політичний журнал, понад 12000 підписників), прямо цитував погрози «Корпусу вартових ісламської революції» щодо ударів по ізраїльській ядерній інфраструктурі.

Схожу тактику було використано і в проросійських каналах у Молдові. Цитати російських чиновників подаються без купюр, наприклад, слова Марії Захарової, а все, що суперечить цій позиції, доповнюється коментарями з емоційним забарвленням. Наприклад, досить нейтральне засудження ескалації в регіоні з уст Верховного представника ЄС щодо зовнішньої політики Жозепа Бореля, доповнено зверненням до нього: «Виродок, про атаки Ізраїлю на Сектор Гази розкажи» (телеграм-канал «Приднестровец», понад 74 тис. підписників).

Попри те що Україну та Ізраїль атакують де-факто союзники (Росія та Іран), ситуація щодо зовнішніх безпекових гарантій помітно відрізняється. Так, Ізраїль не є членом Північноатлантичного Альянсу, проте має статус ключового союзника за межами НАТО з 1989 року (Major Non-NATO Ally), а Меморандум про військову допомогу зі США, укладений у 2016 році, пропонує 10-річний горизонт планування та передбачає щорічну фінансову допомогу з боку США в розмірі 3,8 млрд дол. на період 2019–2028 років. Україна, своєю чергою, в умовах повномасштабного вторгнення Росії, усвідомлюючи необхідність укріплення взаємозв’язків із союзниками та партнерами, йде шляхом укладання окремих угод із надання безпекових гарантій із різними країнами, першою з яких стала Велика Британія, та залишає курс на вступ до НАТО своєю стратегічною метою.

Росія підтримує таку «систему міжнародних відносин», де удар ракетами та безпілотниками по території іншої країни — це просто один із їхніх видів, проте саме Росія і винна у спробі «нормалізації» такого підходу.

Ілюстрація та інфографіка: Наталія Лобач