Українська мова історично була однією з улюблених тем маніпуляцій для Росії. До «Енеїди» Котляревського вважалося, що «малороссийскый язык» не придатний для літератури, після «Енеїди» — що українська підходить лише для комедії. У часи СРСР її намагалися маргіналізувати як «мову села». У перші ж роки Незалежності мова перетворилася на електоральний інструмент для проросійських політиків. У 2014 році мовою виправдовували вже війну — саме «утиски російськомовних» та «повстання російськомовних регіонів» були одними з головних причин, якими Росія прикривала свою агресію. Цей дезінформаційний наратив настільки глибоко проник в інформаційний простір, що про мову як причину війни можна було почути навіть від представників української влади.

А з початком повномасштабної війни й окупації нових територій російська пропагандистська машина запустила нову хвилю дезінформації про мову та освіту. Росія постійно обіцяє, що переводить окуповані школи на «правильну освіту й мову», проте не заборонятиме українську. Насправді ми бачимо системні утиски української мови на окупованих територіях.

Для просування цих дезінформаційних меседжів Росія використовує сталий набір тактик та інструментів. Ось деякі з них.

1. Підміна понять

Пропагандисти країни-агресорки перекручують значення слів чи використовують оманливі формулювання для досягнення політичних цілей. Наприклад, колаборант Кирило Стремоусов у травні 2022 року в інтерв’ю одному з головних російських пропагандистських ресурсів «РИА Новости» стверджував, що окупаційна влада «не заборонятиме українську мову в Херсонській області, але російська стане мовою діловодства, спілкування і всіх питань державного значення». Цей меседж містить чітке протиріччя: пропагандисти намагаються продемонструвати нейтральне ставлення до української мови, але анонсують повне домінування російської.

Той самий колаборант Стремоусов заявляв, що на окупованих територіях за бажанням батьків можуть формуватися українські класи у школах. А російський агітпроп тиражував меседжі про збереження української мови в освітньому процесі. Підмінюючи поняття, пропагандисти стверджували, що «дозволятимуть навчання українською для тих, хто бажає, адже не будуть нічого забороняти, на відміну від цих моральних уродів [української влади. — ДМ]», — про це казав секретар Генради «Єдиної Росії» Андрій Турчак.

На ділі ж окупанти розпочали переведення освіти окупованих територій на російські стандарти, які не передбачають жодних українських класів. Наприклад, у Бердянську ще влітку 2022 року вилучали українські книжки з бібліотек та декларували перехід на п’ятибальну систему оцінювання, про що пропагандисти знімали численні відеосюжети та писали статті.

Того ж літа російські пропагандисти просували меседж, що українська мова — не рідна для школярів на окупованих територіях. Зокрема, член головної ради окупаційної адміністрації Запорізької області Володимир Рогов заявляв, мовляв, учням «нав’язують» у рамках шкільного предмету «Рідна мова», що рідна — це українська, хоча, за його словами, «їхньою рідною є російська».

Ще одна ілюстрація підміни понять — це меседж агітпропу, що «українська мова на окупованих територіях потрібна була тільки для комунікації з бюрократичним апаратом та не виконувала функції мови спілкування». Деякі пропагандисти виправдовують цим ліквідацію навчання українською на окупованих територіях. Але насправді останні соціологічні опитування, проведені до повномасштабної війни, свідчать, що українську на сході та півдні України назвали рідною 59 % та 56 % громадян відповідно. Водночас, використання мови в повсякденному житті зростало.

Крім того, агітпроп стверджує, що на тимчасово окупованих Росією територіях «більшість вчителів української — це колишні вчителі російської, тому для них буде природно перейти на викладання цією мовою».

Такі меседжі потрібні пропаганді, аби виставляти Росію не окупанткою, а визволителькою. Мовляв, російські війська «повернули можливість» українцям вивчати «рідну» російську мову.

2. Дискредитація

За допомогою безпідставних звинувачень та глузування пропагандисти намагаються применшити та знецінити українську систему освіти.

Зокрема, росіяни стверджували, що українська історична освіта «була дискредитованою та пропагувала все антиросійське». А також поширювали меседжі про заборону російської мови та утиски російськомовних школярів в українських школах.

Агітпроп використовує тактику дискредитації і для виправдання систематичного вилучення та знищення підручників: з історії України, української мови та літератури. Наприклад, призначена окупантами «міністерка освіти, науки і молоді» окупованого Криму Валентина Лаврік заявляла в липні 2022 року, що зміст українських підручників «пропитаний націоналістичними ідеями», тому Росія створить власні підручники українською мовою.

Ще одним прикладом дискредитації є меседж, що українські вчителі мають проходити «переатестацію та перепідготовку». Влітку 2022 року російський міністр освіти Сергій Кравцов заявляв, що «на уроках фізики та математики українські діти тільки грали в ігри, не отримуючи системних знань». За його словами, «метою української освіти була підготовка трудових ресурсів для Європи, а не знання».

Такі меседжі російського агітпропу потрібні для обґрунтування мети окупантів — зросійщення українських дітей на окупованих територіях. Найімовірніше, «нові» російські україномовні підручники, видані державою-агресоркою, міститимуть російські колоніальні наративи.

3. Тактика «благих слів»

Рупори Кремля використовують позитивні образи, щоби зняти з себе відповідальність за вторгнення, окупацію та військові злочини, зокрема і проти дітей. Російські пропагандисти декларують загальнолюдські ідеали та замовчують, що це саме Росія заважає їхньому втіленню.

Наприклад, у російських телеграм-каналах та на пропагандистських ресурсах ширилися заклики, що діти з окупованих територій повинні «жити мирним життям, гуляти в парках, кататися на велосипедах тощо». Про це заявила колаборантка, так звана голова окупаційної адміністрації Мелітополя Галина Данильченко.

Меседж переконує аудиторію, що росіяни принесли мир на окуповані території. Проте стверджуючи, що українські школярі повинні жити в мирі, пропагандисти замовчують той факт, що саме Росія зруйнувала його, розпочавши війну. «Детектор медіа» вже писав, як російська пропаганда використовує дітей з окупованих територій для прикриття агресії проти України.

4. Демонізація ворога

Росія регулярно змальовує Україну якнайжахливішими епітетами та наділяє агресивними ознаками. Так агітпроп намагається очорнити українські Збройні сили та державу загалом. І виставити їх перед своєю аудиторією злим, безпринципним агресором.

Пишучи про освіту на окупованих територіях на початку вересня 2022 року, російські пропагандисти наголошували, що українська армія нібито цілеспрямовано обстрілює школи — українські вояки «не мають нічого святого, стріляючи у дітей».

Тактикою демонізації російські пропагандисти користувалися, коли поширювали меседжі про українських директорів шкіл Херсонської області. Вони всі нібито «були родом зі Львівської області та проходили спеціальну підготовку в Європі і США», де їх, за словами міністра освіти Росії Сергея Кравцова, «навчали антиросійської пропаганди та націоналістичних ідей».

5. Віддзеркалення

Цю тактику російський агітпроп використовує, щоби приписати власні злочини Україні. У контексті мови та освіти росіяни вдаються до історичної ретроспективи і злочинів іще Російської імперії та Радянського Союзу.

Зокрема, рупори Кремля стверджують, що у 20-х роках минулого століття на територіях півдня та сходу України вперше проводилася «насильницька українізація», що призвела до «стирання рідної російської мови з пам’яті українців».

Росіяни використовують цю тактику, щоб замаскувати історичну тяглість власних злочинів, зокрема насильницьку русифікацію, що тривала з ХІХ століття аж до здобуття Україною незалежності та продовжується досі на окупованих територіях. У такий спосіб пропагандисти також переконують російську аудиторію, що окупація України — нібито «благо і повернення до корінь».

6. Навішування ярликів

Пропагандистська машина Росії дає явищам чи подіям назви, які несуть у собі негативний зміст і викликають негативні емоції.

Російські пропагандисти заявляють, що сучасна українська мова нібито «вийшла з-під пера бандерівців у Канаді, де західноукраїнський діалект доповнився англо-, полоно-, германо- та іншими -ізмами, тільки б не російськими». Агітпроп намагається дискредитувати українську мову, чіпляючи на неї ярлик «бандерівська», тобто створюючи видимість, що українська — штучна, вигадана спеціально. За допомогою таких меседжів пропагандисти обґрунтовують необхідність «відновлення» на окупованих територіях радянського мовного стандарту сталінської доби.

Аналогічно пропагандисти навішують ярлики на українську освіту. Зокрема, один із окупаційних сайтів Маріуполя цитував у червні слова міністра освіти Росії Сергія Кравцова, що «всі підручники і методички зі згадками про Бандеру, Шухевича та іншу падаль будуть вилучені зі шкільних бібліотек».

Також пропаганда продовжує активно використовувати ярлики, пов’язані з історією нацизму. Заступник директора одного з інститутів російської академії наук Олександр Звягінцев заявляв, що «система виховання в українських школах була побудована за принципом гітлерюгенду».

Яка ситуація з освітою та мовою на окупованих територіях насправді

На окупованих після 2022 року територіях, як і раніше на територіях, окупованих у 2014-му році, росіяни почали цілеспрямовано руйнувати українську систему освіти й утискати українськомовних людей. Вони системно тиснуть на батьків та вчителів, змушуючи перших віддавати дітей в окупаційні заклади освіти, а других — виходити на роботу й викладати російською мовою.

Незважаючи на фізичні погрози та викрадення, за словами міністра освіти й науки України Сергія Шкарлета, «тільки 1 % вчителів на окупованих територіях пішли на співпрацю з ворогом». Станом на середину вересня 2022 року проти 19 педагогів відкрили кримінальне провадження за звинуваченням у колабораціонізмі. Окрім учителів-зрадників, окупанти роблять ставку на педагогів, завезених із Росії.

Поширеним явищем на окупованих територіях також є тиск на батьків. Зазвичай він проводиться за трирівневою схемою: попередження, штраф, позбавлення батьківських прав.

Окупаційні війська Росії системно вилучають та знищують українські книжки. Особливо підручники з української мови, літератури та історії. Зокрема, росіяни оприлюднили список із 365 найменуваннями книжок, які вони вимагають знищити на окупованій Луганщині. У травні 2022 року посолка Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс опублікувала у твітері фото спалених росіянами українських книжок. Вона назвала цей акт «не денацифікація, а навпаки». Окрім того, російські окупанти намагаються позбутися української мови в публічному просторі. Вони навіть замінювали вказівники міст на російськомовні, як це було у Маріуполі ще в травні 2022 року.

Не дивлячись на заяви росіян про відновлення навчального процесу на окупованих територіях, насправді загарбникам вдалося розпочати навчання в дуже незначному відсотку шкіл.

Та за допомогою всіх описаних пропагандистських тактик Росія продовжує викривляти реальність. Насправді це не Україна утискає російськомовних. Це Росія знищує українську культуру, руйнує міста та вбиває людей, називаючи це «захистом».