5 вересня український контрнаступ прорвав оборону росіян на Харківщині. Звільнення окупованої частини області почалося біля Балаклії й дійшло до Куп’янська, Вовчанська та Ізюма; зараз уся область, крім невеликої території на правому березі річки Оскіл, вільна. Схоже, для російського командування й політичної верхівки швидкий наступ української армії був повною несподіванкою. Тож російська пропаганда була розгублена. Деякі телеграм-канали майже до 11 вересня писали виключно про «провал наступу на Півдні» та про «жорстку відповідь» російської армії на «спробу наступу нацистів на Ізюмсько-Балаклійському напрямку».

Українське командування майже не коментувало події, що розгорталися дуже швидко; мовчало й командування російської армії. Тож мережі пропагандистських телеграм-каналів — як анонімні, які видають себе за українські, а насправді діють за вказівкою Головного розвідувального управління Росії, так і офіційні — канали російських так званих військових кореспондентів, телевізійних пропагандистів, політиків, письменників, «воєнних експертів», «політологів» та українських колаборантів, — мусили діяти на власний розсуд.

Хтось із них волав про необхідність негайно перекинути підкріплення на Харківщину, хтось розповідав про «організований відхід та закріплення на вигідніших позиціях», хтось звинувачував міністерство оборони в тому, що воно «здало звільнені території», інші благали зберігати спокій і не панікувати. Були й геть екзотичні версії: наприклад, що проти російських військ воювали «найманці американських приватних військових компаній та натовські війська». Або що стрімка втеча росіян із Харківщини — «договірняк» між Заходом і Кремлем. Тих, хто відкрито критикував російське військове командування, в телеграмі таврували «зрадниками»; так само називали блогерів, які мовчали про події на фронті або писали про святкування дня Москви.

Майже одночасно з визнанням поразки, яке міністерство оборони Росії назвало «організованим перегрупуванням військ», а Кадиров — «тонкою тактикою та стратегією», російська пропаганда нарешті отримала темники. Відвертаючи увагу від поразки російської армії на Харківщині, телеграм-канали почали розганяти два меседжі.

Перший — про неминучі «звірства українських карателів», які, прийшовши на визволені території, начебто мають початися щодо «прихильників Росії». Другий діє на випередження. Вочевидь знаючи, скількох закатованих українців вони залишили на поспіхом покинутих територіях, росіяни почали дезінформаційну кампанію під кодовою назвою «Буча-2» чи «Буча 2.0». Нагадаємо, за версією російської пропаганди, воєнні злочини росіян у Бучі — «постановка для західних ЗМІ», нібито організована українцями.

Крім Бучі, росіяни намагалися перекласти на українську владу, «карателів» і «нацистів» відповідальність буквально за кожне своє звірство: ракетний удар по вокзалу в Краматорську, по торгівельному центрі в Кременчуку, вбивство полонених українців в Оленівці.

Одним із перших про «Бучу-2» на Харківщині 10 вересня написав телеграм-канал «Легитимный» — одразу після новини про два тіла, ексгумовані в селі Граковому. У повідомленні йшлося, що такі «фейки», мовляв, потрібні Україні, «аби намагатися зупинити стрімке падіння підтримки України в західних суспільствах». Як аргумент на доведення того, що повідомлення про російські воєнні злочини — «фейки», канал використав нагадування про непідтверджені заяви колишньої уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової.

Пізніше телеграм-канал «Война с фейками», який видає себе за фактчекерський, а насправді поширює дезінформацію, теж написав про «провокації, подібні до тих, які українська армія організувала в Бучі» і про «фейкових убитих у Харківській області». Російська державна інформаційна агенція ТАСС дала по це новину з цитатами першого заступника комісії Громадської палати Росії з розвитку інформаційних спільнот, ЗМІ та масових комунікацій, а також «координатора запорізького медіахолдингу “ЗаМедіа”» Олександра Малькевича. 

«На наших очах розгортається “Буча 2.0”. В українських пабліках почали з’являтися повідомлення, що начебто в Ізюмі вбиті тисячі людей. Поки що це єдині повідомлення з посиланням на якогось “радника” Максима Стрельникова, але повірте мені, скоро таких постів буде все більше», — цитує Малькевича ТАСС. І прогнозує, що «фейки» про звірства на окупованій Харківщині поширять західні медіа.

Росіяни постійно намагаються дискредитувати найвідоміші міжнародні медіа, звинувативши їх у поширенні антиросійських фейків. Особливо їм не подобається Associated Press, чиї фотографи, серед іншого, змогли показати всьому світові російські воєнні злочині в Бучі та Маріуполі.

Малькевич, на якого посилається ТАСС, — «важка артилерія» російської пропаганди. Він керує «РИА ФАН», пов’язаним із «кухарем Путіна» Євгенієм Пригожиним, а з 2018 року перебуває під санкціями Сполучених Штатів Америки. В окупованій росіянами південній частині Запорізької області Малькевич курує створений росіянами медіахолдинг «ЗаМедіа» й називає себе «завідувачем кафедри журналістики Херсонського університету».

Цікаво, що вже наступного дня російський пропагандистський телеграм-канал Readovka «скасував» «Бучу-2»: мовляв, «інсценування Бучі в Харківській області не буде». Пояснили це так: по-перше, «час для подібних провокацій вже згаяний» (без пояснень, що саме це означає). По-друге, «Буча була створена заради отримання поставок важкої зброї, зараз у Києва з цим проблем немає».

Інші пропагандистські канали також забули про «інсценування», попри численні свідчення воєнних злочинів загарбників на Харківщині, зокрема вбивств, тортур і викрадення людей. Натомість вони зосередились на залякуванні мешканців звільнених територій «зачистками», «нацистами» й «карателями», які влаштовуватимуть «терор», шукаючи колабораціоністів.

Одними з перших про це почали писати українські проросійські діячі — Анатолій Шарій та Тетяна Монтян. Перший попередив, що місцевих мешканців будуть «масово вбивати карателі», друга — що «масові поховання в Харківській області», які знайдуть після звільнення, — «результат фільтраційних заходів салорейха». Про ці ж «фільтраційні заходи» писала пізніше Readovka («Київ зосередиться на проведенні на цих територіях фільтраційних заходів, аби залякати мешканців Херсонської і Запорізької областей») та багато інших російських каналів. В решті решт про «каральні операції та тортури місцевих» в Харківський області заявив прессекретар Путіна Дмитро Пєсков.

А головною темою цієї частини дезінформаційної кампанії став плач за російськими вчителями, яких начебто заарештували в області, та засудять до 12 років. За іншою версією, вчителі були місцеві, але пройшли «перепідготовку» в Росії, аби викладати за російською системою шкільної освіти на окупованій території.

Наприклад, телеграм-канали пропагандиста Олександра Коца та «Нотатки ветерана» писали таке: «Те, що російські вчителі, як стверджується, не працювали в Харківській області, не дуже втішає. Здорово, звісно, що вони не втрапили в лапи звіра. Але там були місцеві вчителі, які, як тепер говорять на Україні, “співпрацювали з окупаційною адміністрацією”». «Слухайте, друзі, нащо всі сперечаються, були там вчителі чи ні? Там українські нацисти людину схопили просто за те, що вона колесо допомогла замінити на військовій машині! Та що там колесо: за те, що їжу від росіян брали, навіть за це хапали! А ви все про вчителів розмірковуєте. Там і без учителів залишилося дуже багато наших людей». Про нібито помсту українських військових місцевим мешканцям «за усмішку чи сигарету для російського солдата» писала й Монтян.

Усе це вже було в перші місяці великої війни. Ось, наприклад, допис Олега Царьова від 3 квітня, коли росіяни втікали з Київщини та Чернігівщини: «В мережі пишуть, що СБУ в Київській області арештовує людей, які співпрацювали з російською армією. Співпрацювали — це гучно сказано. Організовували отримання допомоги, лікування хворих, видачу ліків, проїзд між блокпостами. (…) Ми не маємо права залишити тепер людей на Україні сам на сам із цією владою. У нас немає морального права тепер відступити. Сподіваюся, всі переконались у тому, що відступати більше не можна. З військової точки зору рішення вийти з-під Києва було правильним. З політичної — неприпустимим. Ми залишили своїх прихильників. Ми дали можливість зробити фальсифікацію під Бучею».

Аналогічні повідомлення про «неприпустимість» поразки та занепокоєння долею «прихильників Росії», хіба що з іншими географічними назвами, з’явились у десятках російських телеграм-каналів після втечі росіян із Харківської області. Дехто, зокрема Коц, навіть слів не міняв — просто оприлюднив свій квітневий пост іще раз. Дивно, що навіть слова «одна поразка — це не програш в війні, утім потрібно терміново зробити висновки» повторюються в більшості дописів. І той факт, що це вже далеко не перша поразка росіян у країні, яку вони погрожували взяти за три дні, а не можуть перемогти вже понад пів року, авторів не спантеличує.

Звісно, повідомлення про очікувані «звірства й репресії» розраховані передусім на внутрішню російську аудиторію. Аби ще раз запевнити читачів і глядачів, що не існує братських могил, де ховають замордованих українців, а російська армія не вбиває, а «захищає» мешканців окупованих територій. І повідомлення про тисячу загиблих та масові поховання в Ізюмі, про дві могили у Граковому, чотири в Залізничному, катівню в Балаклії — «фейки».

Втім уже 14 вересня подібні повідомлення почали зникати з російських телеграм-каналів і медіа. Тепер вони поширюють переможні реляції про розбомблені теплоелектростанції та дамби в Україні, а також знов закликають ударити по нас ядерною зброєю — темник, який придасться на всі випадки, особливо на випадок поразки.