У межах програми «Анатомия фейка», яка виходить на міжнародному російськомовному телеканалі «Новый мир», а також подкасту «Русскій фейк, іди на***» Вадим Міський говорить із медіаекспертами про суть дезінформації і способи боротьби проти неї. MediaSapiens публікуватиме текстові версії цих розмов. Героями публікацій уже були керівник фактчекерської організації StopFake та Могилянської школи журналістики Євген Федченко; наша колега, керівниця новоствореного Центру досліджень «Детектора медіа» Ксенія Ілюк; засновниця ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз; психотерапевтка Марія Фабрічева; шефредакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова; членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва; економічний оглядач телеканалу «Еспресо» і керівник Центру журналістики Київської школи економіки Андрй Яніцький; член правління Суспільного мовлення Дмитро Хоркін. Сьогодні говоримо з воєнним експертом, полковником запасу ЗСУ та відеоблогером Олегом Ждановим.

— Олеже, здавалося б, росіянам треба тихенько радіти, що Україна нібито «продає зброю» кудись наліво, а не використовує проти них. Але вони не радіють, а обурено волають про це на весь світ, намагаються роздмухати скандал на Заході. Причина зрозуміла, якщо подивитись на політичний календар: незабаром вибори в низці європейських країн, а головне — майбутні вибори президента Америки. Тож аудиторія цих фейків — не просто масовий глядач, читач або слухач, а радше виборець. Як ви вважаєте, у Кремля це вийде? Чи може це зіграти на руку політикам, які виступають проти допомоги Україні, за послаблення підтримки? І як Києву слід реагувати на такі інформаційні вкиди?

— Росія справді хоче вплинути на хід постачання зброї в Україну. Для неї це найболючіше питання. Ми постійно чуємо заяви від Лаврова і Путіна: припиніть накачувати Україну зброєю, це призведе лише до більшої кількості жертв. Але наші західні партнери прекрасно розуміють картину того, що відбувається в Україні: що це за війна, хто її розв’язав, як вийти з цього становища. Вони розуміють, що без західної зброї цей конфлікт не закінчиться, а навпаки — може перекинутись на сусідні країни Європи, про що вже не раз заявляли, зокрема і з трибуни Євросоюзу. Тому росіяни вирішили піти шляхом дискредитації України. Мовляв, ми приховуємо частину зброї, отриманої від західних партнерів, і продаємо якимось третім країнам, тобто торгуємо на чорному ринку зброєю. Це і є головний меседж Росії, аби західні партнери припинили давати нам зброю.

Як захиститися Україні? Дуже просто: забезпечити прозорість і відкритість перед західними партнерами. Вони, як і постачальники, і правовласники цієї зброї, мають право на аудит від місця вручення зброї нашим представникам практично до поля битви. До речі, нагадаю: коли підписували договір про ленд-ліз, кілька конгресменів ініціювали правку, що для контролю цієї зброї призначається не один, а четверо аудиторів. Найпростіше й найнадійніше — дати змогу цим аудиторам приїхати в Україну й перевірити постачання зброї. До того ж, ми знаємо, що Сполучені Штати Америки — високотехнологічна країна, і на зброї можуть бути GPS-маяки. Неважко відстежити окремі зразки зброї із загальної партії, яка постачається в певний період. З боку України було б нерозумно ризикувати своєю долею, майбутнім своєї державності, аби заробити щось на чорному ринку, продаючи зброю.

— Але якщо припустити, що українське керівництво захотіло би продати на чорному ринку, наприклад, HIMARS. Це взагалі можливо з політичної і технічної точки зору?

— Продавати зброю на чорному ринку дуже важко, бо спецслужби цивілізованих держав не сплять і не їдять свій хліб дарма. Як правило, партії зброї відстежуються. Згадайте, як багато було у світі скандалів через чорний і навіть сірий ринок зброї. Просто так продати партію зброї й залишитись непоміченим зараз, на мій погляд, неможливо.

— Російські пропагандисти в перші тижні великої війни розповідали своїм глядачам, що українська армія практично знищена — нема авіації, розбита протиповітряна оборона… А тепер вони розповідають, що воюють із НАТО в Україні, та влаштовують істерику після кожного нового пакету допомоги нашій державі. На вашу думку, вони так готують суспільство до провальних результатів війни, чи що це таке?

— Так, ви праві, це може бути елементом моральної підготовки суспільства до того, що війна може скінчитись не так, як хотіло політичне керівництво Росії. Пояснити поразку від рук української армії російське керівництво не змогло б ніяк — це викликало би просто соціальний вибух у Росії. А ось сказати, що НАТО вступилося за Україну, і ми воювали самі проти НАТО, й тому довелося відступити, — можливо. Бо це ж усе-таки НАТО.

— Зараз є безліч фейків про нібито неспроможність українців користуватись західною зброєю. Мовляв, наші військові просто кидають цю зброю на полі битви. Ви чули про такі випадки в реальному житті? І одразу питання: якщо зразки західної зброї потраплять до рук російських інженерів, вони зможуть їх скопіювати? Бо ми читали нещодавно, що там уже нібито Уралвагонзавод зібрався копіювати французькі гаубиці…

— Війна — це війна, й може бути, що зброя потрапить до рук ворога як трофей. Не обов’язково вона при цьому буде в робочому стані. Зараз із важкого озброєння, яке нам передали, особливо з артилерії, жоден зразок не потрапив до рук Росії. До того ж, єдина країна, яка на сьогодні добре навчилась копіювати високотехнологічні прилади, — це Китай. Але Китай для цього розробив технологію пошарового зрізання мікросхем, аби прочитати алгоритм. Росія таких технологій точно не має, й навряд чи Китай на замовлення Росії робитиме таке копіювання.

Щоб відтворити французьку гаубицю на Уральському вагонному заводі, треба знати технологію. Мало знати марку сталі: як зварити сталь, аби вона мала ті властивості, які їй надали на заводі? Не маючи технології, ви можете створити точну копію, але вона не буде мати характеристик, закладених в оригіналі. Та й не забуваймо, що російська економіка зараз у стагнації через санкції, а заводи військово-промислового комплексу зупиняються. Імпортозаміщення, якого Путін вимагав ці вісім років, не відбулося — можливо, воно є «на папері», в найкращих традиціях Росії, але не в житті. Тому сьогодні військово-промисловий комплекс Росії не може працювати без західних запчастин.

— Росія успадкувала в Радянського Союзу велетенські запаси боєприпасів, які морально й технічно застарівають. На скільки їм вистачить набоїв і снарядів, аби воювати з Україною в такому темпі? І коли Росія говорить, що на Україні може не зупинитися, то чим вона збирається воювати далі — це такий натяк на використання зброї масового ураження?

— Думаю, це радше політичні заяви, хоча не скидаю з рахунків і військову загрозу. Навряд чи Росія наважиться на застосування зброї масового ураження. Приховано підготувати зброю масового ураження до застосування зараз неможливо: розвідки працюють, відстежують ситуацію. До того ж, Захід не схоче перетворювати Європу на ядерне звалище, тому застосування ядерної зброї не допустять. Борис Джонсон свого часу сказав, що Британія залишає за собою право завдати превентивного удару, якщо Росія намагатиметься застосувати зброю масового ураження, причому без консультацій у межах НАТО. Те саме говорили і США. Що ж до звичайної зброї, то якість її в росіян знижується. Ми вже не бачимо танків Т-90, які перекидають в Україну з території Росії; все, вони скінчились. Вони ще є на полі битви, ми ще не всі спалили, але з Росії їх уже не везуть. Сучасних бронетранспортерів або артилерії теж немає — вони знімають зі зберігання те, що лишилося з часів Радянського Союзу.

Єдина їхня перевага — це масовість. Там справді лежать мільйони тонн боєприпасів — спадщина Радянського Союзу. Вони це все розконсервовують і везуть в Україну.

— На вашу думку, чи може світ у принципі усвідомити, що нинішня система світової безпеки виявилася такою ж слабкою й недоладною, як колись Ліга націй за часів підготовки Гітлера до Другої світової та під час війни?

— На жаль, історія повторюється. На жаль, світ не хоче усвідомлювати. До нього дуже повільно приходить розуміння загрози. Думаю, що найкоротшим і найефективнішим шляхом до усвідомлення цієї загрози та її ліквідації є наша перемога на полі битви. А вона можлива лише завдяки постачанню зброї від наших західних партнерів. Інакше російський фашизм поширюватиметься далі на європейському континенті. Поки до європейських політиків дійде, російський фашизм може поширитися на Східну Європу.

Бувають хвороби, коли найефективніший метод лікування — хірургічне втручання. Україна сьогодні взяла на себе цю історичну роль: зробити хірургічну операцію, яка локалізує мілітаристську машину Росії. Але можемо зробити це лише за достатньої підтримки Заходу.